Передумови встановлення тоталітарних і авторитарних режимів

На відміну від авторитаризму, приклади якого можна знайти в тиранічних режимах минулого, тоталітаризм з'являється в ХХ ст., Чому сприяло кілька причин. Відзначимо, що питання про коріння тоталітаризму є складним у темі, що вивчається. Дійсно, що сприяє її виникненню в одних країнах і чому його уникли інші? Чи є в цьому якісь закономірності? Закінчується чи XX ст. епоха тоталітаризму, чи в майбутньому демократія відступить перед новою хвилею деспотизму? Де слід шукати коріння тоталітаризму: в економіці, в ідеології, або в самій свідомості людей? Дослідники дають різні варіанти відповідей на ці питання. Нижче наведені найбільш типові підходи, що пояснюють феномен тоталітаризму.

1. Згідно з першою версією потенційна можливість тоталітаризму криється в розширенні функції державного контролю і регулювання. Вже сам по собі держкапіталізм, що з'явилася на рубежі ХІХ-ХХ ст., представляв собою авторитарну тенденцію. Якщо ж процес регулювання з боку держави заходить достатньо далеко, то суспільство втрачає здатність до самоконтролю і прирікає себе на тоталітаризм. Такого погляду дотримувався філософ К. Поппер, який у своїй роботі "Відкрите суспільство та його вороги" розглядав тоталітарне суспільство таким, де держава привласнює собі функції управління у всіх сферах, насильницьки регулює їх у дусі пануючої, орієнтованої на ідеальне майбутнє ідеології. Серед інших причин назвемо концентрацію ресурсів у руках держави в період Першої світової війни, що потенційно посилило можливості держави в управлінні іншими суспільними процесами.

2. Тоталітаризм виводиться з перемоги тоталітарних ідеологій. Духовну передумову подібних ідеологій ХХ ст. дослідники намагаються вивести з ідей минулого, зокрема, з політичної філософії Платона, Т. Макіавеллі, Ж.-Ж. Руссо, Ф. Гегеля. Встановлюється генетичний зв'язок тоталітаризму з соціалістичною теорією К. Маркса і В.І. Леніна. "Провина" покладається і на філософію Просвітництва XVIII ст., Яка, борючись з релігією, створила культ розуму і міфологізована саму раціональність. Просвітителі звинувачуються в тому, що сприяли виникненню соціальних утопій, які претендують на перебудову світу на засадах здорового глузду і гармонії. Найбільш послідовним втіленням культу раціональності розглядається марксизм.

3. Більш поширений підхід, який виводить тоталітаризм з об'єктивних тенденцій розвитку сучасної цивілізації, зокрема, з її технізації. Цей підхід простежується в роботах М. Бердяєва, який вважав, що технічна ера, породжена торжеством раціонального світогляду, означала встановлення особливого панування не тільки над природою, а й над людиною. На думку філософа, техніка перетворює цілісного індивіда в окрему робочу функцію, робить його поведінку легко контрольованим і керованим. Слідом за М. Бердяєвим ряд дослідників під технікою розуміють не просто влада машин, а особливий спосіб організації маніпулювання людьми. Відзначимо, що в 20-30-х рр.. з'явилися і нові технічні можливості для маніпулювання людьми, пов'язані з розвитком доступних засобів масової інформації (масові тиражі газет, радіо). Розглядаючи сучасну тенденцію підвищення ролі ЗМІ в житті суспільства, вчені висловлюють побоювання, що перехід до інформаційного суспільства створить нові, більш тонкі форми контролю за свідомістю і поведінкою людей.

4. З позиції соціально-політичного підходу коріння тоталітаризму бачаться в активності "масової людини", в розширенні форм його політичної участі. Цей ракурс дослідження сходить до робіт іспанського мислителя Х. Ортеги-і-Гассета ("Повстання мас") і німецькій дослідниці Х. Арендт ("Походження тоталітаризму"), М. Бердяєва. Масове суспільство формується як результат модернізації (перехід від аграрного до індустріального типу виробництва, урбанізація, зростання масових комунікацій та ін) кінця ХІХ початку ХХ століття. Масове суспільство стало зручним об'єктом маніпулювання з боку вождів. Модернізація, особливо в її прискореному варіанті, характерному для Німеччини і Росії, а пізніше і для азіатського регіону, призвела до різкого розмивання традиційних структур (сільський громади, сім'ї), до ерозії традиційних культурних цінностей та викликала підйом соціально-політичної активності масової людини.

Цю ситуацію посилили катаклізми, з якими зіткнувся світ в першій половині ХХ ст.: Революції, світові і громадянські війни, затяжні економічні кризи. Розпад звичного укладу життя, криза моральних цінностей призвів до масової маргіналізаці] населення, тобто до появи величезної маси людей, "вибитих" з своїх соціальних груп (класових, професійних, сімейних.). Відзначимо, що під маргінальністю розуміється викликане якимись обставинами (наприклад, міграцією, урбанізацією, безробіттям) знаходження індивіда поза своєї соціальної групи, розрив з її соціокультурними нормами і традиціями. Почуття розгубленості і страху за свою безпеку, відчуття соціального і національного ущемлення породили психологічний феномен, який отримав назву - "втеча від свободи" (термін Е. Фромма). Іншими словами - це втеча мас від відповідальності, що супроводжується пошуком вождів, здатних відновити гарантій особистої безпеки, порядок і зруйновані соціальні зв'язки. Користуючись почуттям страху мас за свою безпеку і майбутнє, тоталітарні вожді запропонували народу консолідуючу основу - ідеологію, за допомогою якої створювалася ілюзія прилучення до "вічних цінностей": класу, держави, нації.

5. Четвертий підхід доповнюється соціально-психологічної трактуванням тоталітаризму. Так, Е. Фромм, спираючись на концепцію "соціального характеру", намагається пояснити конформізм і слухняність особистості при тоталітаризмі не тільки зовнішнім тиском з боку лідерів, а певними універсальними якостями несвідомого у психіці людини (наприклад, агресивністю), які проявляються у специфічних конкретно- історичних умовах. Тоталітаризм трактується Фроммом як вираз нездатності масової людини нести особисту відповідальність за свою долю, що проявляється в спробі перекласти її на сильного лідера, перед яким він відчуває одночасно і страх і повагу. Це дозволяє поглянути на тоталітарну диктатуру в іншій площині: особлива духовна сутність цього режиму формується не тільки як результат маніпулювання свідомістю народу, але і на основі психічних імпульсів, що йдуть від мас до вождів. Не прийнявши цей вектор в розрахунок, неможливо зрозуміти ні саму природу культу вождів, ні причини відносної стійкості тоталітарних режимів. В основі мотивації пошуку вождів, здатних "залізною рукою" відновити громадський порядок і гарантії безпеки, лежать:

- незадовільність сучасною цивілізацією в силу необхідності мислити і діяти раціонально, нести тягар відповідальності за прийняття рішень і дії;

- страх перед все більш складними проблемами, які несе в собі технічна ера;

- страх перед хаосом і анархією, розпадом традиційних зв'язків, які спостерігаються в період гострих криз і революційних перетворень.

6. Як конкретизацію попередніх двох підходів можна розглядати версію "запізнення модернізації" (модернізація "навздогін"). Вона найбільш часто використовується для пояснення причини виникнення тоталітаризму в СРСР. Запізнена модернізація - це стрибок менш розвинених країн до рівня більш передових. Вона являє собою форму форсованого розвитку, коли робляться спроби швидкого переходу суспільства на новий економічний, технологічний і соціальний рівень (індустріалізація в СРСР, економічний ріст сучасних країн Південно-Східної Азії). Особливістю прискореної модернізації є неузгодженість між економічним фактором, з одного боку, та соціокультурними і психологічними факторами, з іншого.

Не відмовляючись від технологічної модернізації як такої, маси направляють свій протест проти найбільш вільних форм ринкової економіки і проти її очевидних носіїв. В історії нашої країни цей протест висловився двічі в Жовтневій революції й у відмові від НЕПу. До цього слід додати, що соціалістична ідеологія, зробивши об'єктом своєї критики релігію і в якійсь мірі сім'ю, сприяла повного або часткового руйнування структур, в яких людина знаходила притулок і стримуючі початку.

Модернізація "навздогін" містить загрозу встановлення так званих постмодернізаціонних диктатур у формі тоталітаризму чи авторитаризму, тобто різкого посилення ролі держави у здійсненні всіх перетворень. У нашій країні це проявилося у формуванні командно-адміністративної системи. Невипадково, що більшість країн, що розвиваються, які намагаються в економіці і технології "наздогнати" розвинуті країни, являють собою авторитарні політичні режими. Супроводжуючі це розвиток економічні кризи, різка майнова диференціація населення в поєднанні з проблемами бідності і голоду, породжують соціальну напругу в суспільстві і політичну нестабільність.

Основні поняття: політичний режим, тоталітаризм, авторитаризм, демократурою, діктабланда, Делегативна демократія, маргінальність, модернізація, "опаздал" модернізація, "втеча від свободи", постмодернізаціонная диктатура.

Висновок

Авторитаризм монархічних і деспотичних режимів носив традиційний характер і був нерозривно пов'язаний з поданням про сакральний, вищому походження влади, невідчужуване суверенітет монарха. Влада монарха спиралася на військову силу (служилої стан чи армію), інститути державної бюрократії, церква (духовенство). Але вона не носила насильницького характеру.

Легітимність таких режимів, тобто їх законність, обгрунтованість претензій на владу, цілком визначалася панівної релігійно-світоглядної системою. Причому, у міру становлення державної системи, подолання спадщини епохи родоплемінних відносин, персоніфікація монархічних режимів стрімко зменшувалася.

Особистість государя, що обгрунтовує свою владу власними достоїнствами, поступається місцем священного відношенню до самого престолу, до таїнства монархічної влади. Фігура монарха, виявляється досить важлива лише з точки зору морального схвалення або засудження державної політики. Але це емоційне ставлення до влади не є, ні її джерелом, ні додатковим засобом легітимації. Виняток становила лише специфічна форма традиційної деспотії - теократичну державу, де государ одночасно був і вищим релігійним лідером, живим і безпосереднім уособленням влади бога.

Дата добавления: 2015-11-14