Тема 37. Культурне будівництво в 20 – 30-х роках

1. Українізація: причини, розгортання.

2. Боротьба з українським націонал - ухильництвом.

3. Освіта і наука. Література і мистецтво.

Українізація: причини, розгортання

У квітні 1923 р. XII з’їзд РКП(б), засудивши “місцеві націоналізми”, оголосив політику “коренізації”, що полягала у залученні корінних національностей республік до партії та державного апарату, застосування національних мов у партійній роботі, адміністрації, освіті, пресі. Український варіант цієї політики отримав назву українізації.

Причини українізації полягали насамперед у намаганні більшовиків залучити український національний рух до соціалістичного будівництва, тим більше, що українська компартія була “чужим тілом” в українському суспільстві: у 1922 р. з 55 тис. членів партії 54% становили росіяни, 23% - українці, 14% - євреї. Щоб утримати владу, необхідно було надати партії та уряду більш національного характеру. Цього також вимагали національно свідомі українські партійці, очолювані О.Шумським і В.Блакитним. Зовнішня мета українізації полягала в намаганні довести західним українцям, що лише в Радянській Україні можливий вільний національний розвиток, а також показати колоніальним країнам позитивний приклад вирішення національного питання. Отже, українізація з боку більшовицького керівництва була лише тимчасовим тактичним маневром.

Формальним початком українізації став декрет РНК УСРР від 27 липня 1923 року “Про заходи в справі українізації шкільно-виховних і культурно-освітніх установ”. Нова політика здійснювалася у кількох напрямках: залучення українців до партії і надання їм важливих посад, запровадження української мови в державне управління та партійні справи, розширення її вживання в освіті, пресі, видавничій діяльності, заохочення розвитку української культури та науки.

Українізація зустріла сильний опір серед неукраїнської або обрусілої верхівки КП(б)У, тому до керівництва республікою було залучено нових людей: головою РНК УСРР став В.Чубар, генеральним секретарем ЦК КП(б)У – Л.Каганович (який був сліпим виконавцем волі Й.Сталіна), О.Шумський очолив наркомат освіти, а М.Скрипник – наркомат юстиції. Частка українців у КП(б)У зросла з 23% у 1922 р. до 60% у 1933 р. Успіхи українізації, незважаючи на великі труднощі, були очевидними: у 1929 р. в УСРР діяло 80% шкіл, понад 60% технікумів і 30% інститутів з українською мовою навчання. Понад 97% українських дітей навчалося рідною мовою. Якщо в 1922 р. нараховувалося не більше 10 україномовних газет і журналів, то в 1933 р. з 426 газет 373 були українські.

Дата добавления: 2015-11-16