Читайте также:
|
Суб'єктами цивільних правовідносин можуть бути не лише фізичні особи, але й юридичні особи, тобто організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку (ст.80 ЦК України).
Однак, для того, щоб певна організація була визнана як юридична особа, то вона повинна бути наділена наступними ознаками:
1) організаційна єдність, тобто юридична особа повинна мати певну структуру, яка характеризується наявністю системи соціальних взаємозв'язків членів юридичної особи та їх структурною і функціонально диференціацією (органи управління, структурні підрозділи тощо). Переважно зазначена організаційна структура закріплюється в установчих документах організації.
2) реєстрація у встановленому законом порядку, тобто юридична особа повинна бути легалізованою державою, шляхом засвідчення факту її створення. Державна реєстрація юридичної особи здійснюється на підставі ЗУ “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.
3) наявність цивільної правоздатності та дієздатності, тобто юридична особа повинна мати соціально-правову можливість бути визнаною учасником цивільних правовідносин.
4) майнова відокремленість, тобто юридична особа повинна мати в наявності відокремлене майно. При цьому, вказане майно має бути відокремлене як від майна колективу, так і від майна держави, АРК, територіальної громади і інших юридичних осіб, в тому числі і вищестоящих. Дане майно може перебувати у особи як на праві власності так і на інших речових правах.
5) самостійна майнова відповідальність за зобов'язаннями, тобто юридична особа повинна нести самостійну відповідальність за зобов'язаннями усім своїм майном. При цьому, учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
6) виступ у цивільному обігу та при вирішенні спорів в судах від власного імені, тобто кожна юридична особа виступає в цивільному обігу та в судах від свого імені. При цьому, найменування юридичної особи повинно містити в собі інформацію про її організаційно-правову форму (АТ, ТзОВ тощо) та характер діяльності. Крім повного найменування юридична особа може мати скорочене найменування. Юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру. Юридична особа не має права використовувати найменування іншої юридичної особи (ст.90 ЦК України).
Як і будь який учасник цивільного обороту, юридична особа повинна бути наділена правоздатністю та дієздатністю.
Чинне цивільне законодавство передбачає найбільш загальним поділ юридичних осіб на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.
Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, в порядку, що встановлюються Конституцією України та законом. Юридичні особи публічного правастворюються, як правило, для здійснення спеціальних публічних функцій не обумовлених їх участю у цивільному обороті (міністерства і відомства тощо). Однак, це не означає, що вони не можуть вступати у цивільний оборот.
Юридичні особи приватного права створюються з ініціативи приватних осіб на підставі установчих документів з метою участі в цивільних правовідносинах. Юридичні особи приватного права створюються в організаційно-правових формах товариств, установ чи інших формах, встановлених законом[1].
Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено і однією особою, якщо інше не встановлено законом.
За загальним правилом, установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками. Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою. Законодавець виставляє загальні вимоги до змісту установчих документів товариства. Так, у статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, її місцезнаходження, адреса, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього. Натомість, у засновницькому договорі товариства визначаються зобов'язання учасників створити товариство, порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови передання товариству майна учасників. Додаткові вимоги щодо змісту статуту чи засновницького договору окремих видів товариств встановлюються ЦК України або іншим законом.
Доволі важливим аспектом при діяльності товариства є управління ним. За загальним правилом управління товариством здійснюють загальні збори його учасників і виконавчий орган. Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу. Рішення загальних зборів, як правило, приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, окрім рішення про:
внесення змін до статуту товариства;
відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства;
ліквідацію товариства.
Вказані рішення приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів.
Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства. Правом на дострокове скликання загальних зборів наділені учасники товариства, що володіють не менш як 10% голосів.
Окрім загальних зборів органом управління товариства є і виконавчий органтовариства, наприклад, правління, дирекція тощо. Виконавчий орган товариства створюється за рішенням загальних зборів, які також встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб.
Товариства залежно від мети здійснення підприємницької діяльності поділяються на: підприємницькі та непідприємницькі. Підприємницькі товариства здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання та наступного розподілу між учасниками прибутку. Вони можуть бути організовані тільки як господарські товариства (АТ, ТзОВ, ТзДВ, ПТ та КТ) або виробничі кооперативи. Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об'єднання громадян тощо) є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Хоча непідприємницькі товариства можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню, тобто по відношенню до них законодавець вводить спеціальну правосуб’єктність. Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом.
Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.
Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.
Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.
Юридична особа як учасник цивільних правовідносин має певний період “життя”, який визначається моментами її створення та припинення.
Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна. Моментом створення юридичної особи є день її державної реєстрації. Першим етапом створення юридичної особи є розробка її учасниками (засновниками) установчих документів, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження. Другим етапом створення юридичної особи є державна реєстрація юридичної особи, яка здійснюється на підставі ЗУ “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”. Порушення встановленого законом порядку створення юридичної особи або невідповідність її установчих документів закону є єдиною підставою для відмови у державній реєстрації юридичної особи. Після проведення державної реєстрації її дані включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. До єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.
Діяльність юридичної особи може бути припинена в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) чи ліквідації юридичної особи.
Дата добавления: 2015-07-11; просмотров: 132 | Нарушение авторских прав