Читайте также:
|
для прийняття участі у цивільних правовідносинах фізична особа повинна бути наділена цивільною правосуб’єкністю.
Цивільна правоздатність, як здатність мати цивільні права та цивільні обов’язки, визнається за усіма фізичними особами з моменту народження. Однак, у випадках, що прямо передбачені у законі, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини (п.2 ст.25 ЦК України). Так, наприклад, майновий інтерес зачатої але ненародженої дитини охороняється шляхом закріплення за нею можливості у випадку живонародженості бути визнаною суб’єктом спадкових правовідносин. Окрім цього, у випадках, що прямо встановлені законом, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку. Так, наприклад, особа має право бути донором крові, її компонентів, а також органів та інших анатомічних матеріалів та репродуктивних клітин лише з досягненням її повноліття (ст.290 ЦК України). Моментом припинення правоздатності фізичної особи є момент її смерті, з якого фізична особа втрачає здатність бути носієм цивільних прав та обов’язків, тобто бути учасником цивільних правовідносин.
Правоздатність є обов'язковою, загальною передумовою виникнення та здійснення суб’єктивних цивільних прав та виконання цивільних обов’язків. За своєю правовою природою цивільна правоздатність є суб’єктивним цивільним правом. Однак від інших суб’єктивних цивільних прав вона відрізняється:
1) специфічним змістом, який полягає у здатності (можливості) мати будь-які законні цивільні права та обов'язки. Тобто правоздатність є лише передумовою до правоволодіння. І лише реалізувавши правоздатність особа може набути відповідних суб’єктивних цивільних прав та обов’язків;
2) специфічним обсягом, який полягає у тому, що усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов’язки. Перелік цивільних прав та обов’язків, які може мати фізична особа є доволі широким, куди включаються усі особисті немайнові та майнові права і обов’язки, що встановлені Конституцією, ЦК України та іншими законами. Проте в окремих випадках вона може бути обмежена законом. Обмеження цивільної правоздатності іншими способами, наприклад, правочином, правовим актом Президента України, органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, є незаконним (ст.27 ЦК України);
3) специфічним призначенням, оскільки покликана забезпечити кожній фізичній особі юридичну можливість набувати конкретних цивільних прав та обов'язків, використовуючи які вона в змозі задовольнити свої потреби та інтереси;
4) наявністю тісного зв'язку правоздатності з особою її носія, оскільки закон не допускає її відчуження чи передачі іншій особі.
Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними (п.1 ст.30 ЦК України).
Дієздатність, як і правоздатність, за своєю юридичною природою є суб'єктивним цивільним правом, яке знаходиться в тісному зв’язку з особою носія. Зміст цього суб’єктивного цивільного права фізичних осіб включає в себе такі повноваження:
1) здатність фізичної особи своїми діями набувати цивільних прав та створювати для себе цивільні обов'язки;
2) здатність самостійно здійснювати цивільні права та виконувати обов'язки;
3) здатність нести відповідальність за невиконання цивільних обов’язків.
Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється ЦК України і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.
На відміну від правоздатності, яка в рівній мірі визнається за всіма фізичними особами, дієздатність не може бути однаковою. Законом виділяються декілька різновидів дієздатності: 1) повна дієздатність; 2) дієздатність фізичних осіб у віці від 14 до 18 років (неповнолітніх); 3) дієздатність фізичних осіб у віці до 14 років (малолітніх).
Повна цивільна дієздатність – здатність фізичної особи своїми діями набувати та здійснювати весь спектр передбачених законом цивільних права та створювати для себе та виконувати будь-які цивільні обов'язки, тобто реалізовувати належну їй правоздатність у повному обсязі. Повна дієздатність може набуватись фізичною особою та надаватись їй.
Набуття має місце у випадку, коли повна дієздатність фізичної особи виникає у неї незалежно від її волі. ЦК України до таких випадків відносить:
1) досягнення фізичною особою віку 18 років (повноліття) (п.1 ст.34 ЦК України);
2) реєстрація шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття. При цьому, у разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття, а також у разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається (п.2 ст.34 ЦК України).
Надання має місце у випадку, коли виникнення повної дієздатності фізичної особи залежить від її волі та проводиться у спеціальному порядку. Так, повна дієздатність надається:
1) фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором;
2) неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини;
3) фізичній особі, яка досягла 16 років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю. В цьому випадку повна дієздатність надається з моменту реєстрації неповнолітньої фізичної особи як підприємця.
Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду. У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається.
Цивільна дієздатність фізичних осіб віком від 14 до 18 років (неповнолітніх) характеризується як неповна. Обсяг дієздатності неповнолітніх визначається ст.32 ЦК України та є достатньо широким, однак не таким, як це має місце при повній цивільній дієздатності. Неповнолітні особи можуть набувати для себе цивільних прав або самостійно (у випадках, що передбачені законом) або за згодою батьків (усиновителя, піклувальника).
Самостійно вони вправі вчиняти такі дії:
1) вчиняти дрібні побутові правочини. При цьому, правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;
2) здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;
3) розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;
4) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;
5) укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).
Решту своїх прав фізичні особи у віці від 14 до 18 років вправі здійснювати за згодою батьків (усиновителів) чи піклувальника. При цьому, згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника на вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена.
Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від будь-кого з батьків (усиновлювачів). У разі заперечення того з батьків (усиновлювачів), з яким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування.
Що ж стосується такої складової, як деліктоздатність, то за загальним правилом, неповнолітня особа самостійно несе відповідальність за невиконання обов'язку. В окремих випадках, наприклад, за завдання неповнолітньою особою шкоди, або невиконання договору, укладеного неповнолітньою особою за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника, додатково відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник, якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків (ст.ст.33, 1179 ЦК України).
Цивільна дієздатність фізичних осіб до 14 років (малолітніх) характеризується як часткова. Переважну більшість її прав здійснюють її батьки (усиновлівачі) чи опікун, які є її законними представниками та діють від її імені в її інтересі. Однак, в ст.31 ЦК України визначається низка прав, які неповнолітня особа може здійснювати самостійно. До таких прав відносять:
1) вчинення дрібних побутових правочинів;
2) здійснення особистих немайнових прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.
Що стосується деліктоздатності, то законодавець відносить малолітніх до осіб, які визнаються неделіктоздатниим, тобто такими, що не несуть відповідальність за завдану ними шкоду. В цьому випадку відповідальність, як правило, покладається на батьків (усиновлювачів) або опікуна чи іншу фізичну особу, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, а також на інших осіб, що визначенні чинним законодавством (ст.1178 ЦК України).
В окремих випадках законодавець визначає умови, за яких фізична особа може бути обмежена у цивільній дієздатності, тобто на яких підставах та в якому порядку їй може бути зменшений обсяг здатності своїми діями набувати і здійснювати цивільні права та створювати і виконувати цивільні обов'язки. При цьому можливе обмеження як неповної дієздатності так і повної дієздатності.
Обмеження неповної цивільної дієздатності неповнолітніх можливе лише за наявності достатніх підстав, наприклад, вчинення дій, що свідчать про нездатність неповнолітнього самостійно і вільно розпоряджатись своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами. Строк такого обмеження встановлюється судом і не може перевищувати моменту набуття неповнолітнім повної дієздатності. Окрім цього, суд може достроково скасувати своє рішення про обмеження неповної дієздатності, коли обставини, які були підставою для прийняття судом цього рішення відпали (п.5 ст.32 ЦК України). В цьому випадку, особа знову набуває неповної (часткової) дієздатності в тому обсязі, що існував до цього обмеження.
Обмеження повної цивільної дієздатності допускається у випадку, коли фізична особа, яка набула повної дієздатності:
а) страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними;
б) зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, азартними іграми тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.
Оскільки обмеження повної дієздатності фізичної особи є суттєвим вторгненням в її правовий статус, то і здійснити це можна лише за рішенням суду. Повна цивільна дієздатність фізичної особи вважається обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (п.4 ст.36 ЦК України).
Правовими наслідками обмеження повної дієздатності фізичної особи є встановленням судом над нею піклування. Тобто, усі правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за згодою піклувальника. Окрім цього, одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, яка обмежена у цивільній дієздатності, та розпоряджання ними здійснюються піклувальником. Однак обмеження цивільної дієздатності фізичної особи не впливає на обмеження її деліктоздатності.
Коли підстави для обмеження повної дієздатності фізичної особи відпали, наприклад, особа перестала зловживати спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, то суд поновлює повну цивільну дієздатність фізичної особи та припиняє піклування над нею.
Окрім обмеження в цивільній дієздатності фізичної особи вона може за певних обставин бути визнана недієздатною. Недієздатність фізичної особи – нездатність фізичної особи власними діями набувати цивільних прав і виконувати цивільні обов'язки.
Підставою визнання фізичної особи недієздатною є хронічний, стійкий психічний розлад здоров'я, в наслідок якого вона не здатна усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними (ст.39 ЦК України). І лише за наявності цих підстав, суд може за заявою заінтересованих осіб, винести рішення про визнання особи недієздатною. За загальним правилом, фізична особа визнається недієздатною з моменту набуття рішенням суду законної сили. Однак у випадках, якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, момент визнання фізичної особи недієздатною може встановлюватись судом з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів про психічний стан особи (ст.40 ЦК України).
Наслідками визнання фізичної особи недієздатною є встановлення над особою опіки, тобто абсолютно весь спектр можливих цивільних прав (обов'язків) фізичної особи здійснюється (виконується) опікунами, в тому числі і обов'язки по відповідальності.
У разі, коли підстави для визнання особи недієздатною відпали, наприклад, видужання або значного поліпшення її психічного стану, внаслідок чого у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, суд, за позовом опікуна, органу опіки та піклування, поновлює цивільну дієздатність особи і припиняє опіку над нею.
Важливу роль для забезпечення рівності у можливості набуття та здійснення цивільних прав фізичної особи та створення і виконання її цивільних обов'язків відіграє інститут опіки та піклування.
Дата добавления: 2015-07-11; просмотров: 207 | Нарушение авторских прав