Аграрного права України; проблеми їх розвитку; роль юридичної науки в їх обгрунтуванні 5 страница

² Див.: Самчук 3. Ф. Юридичне обслуговування сільськогосподарських підприємств
в умовах переходу до ринкової економіки: Автореф. — Харків, 1994. — 15 с.

¹ Див.: Ситник В. О. Правове регулювання меліорації в Україні: Автореф. — Хар­ків, 1996. — 23 с.

' Див.: Стретович В. Н. Правовое регулирование коллективного педрада в сельском хозяйстве: Автореф. — М., 1989. — 20 с.

' Див.: Аграрне законодавство України: проблеми ефективності / За ред. В. І. Сем­чика. - К., 1998. - 245 с.

⁶ Див.: Радчук О. П. Правове регулювання комісійної торгівлі сільськогосподар­ською продукцією: Автореф. — Харків, 1993. — 19 с.

' Див.: Аграрне право: Навч. посібник / За ред. В. П. Жушмана. — Харків, 1997. — 230 с.

* Див.: Войтюк И. А. Развитие уставних норм об ответственности членов колхозоа Автореф. - М., 1989. — 20 с.

мель сільськогосподарського призначення'. Важливе значення ма­ють висновки авторки щодо розмежування понять "землі", "фун­ти", "сільськогосподарські угіддя" тощо.

Н. С. Гавриш на дисертаційному рівні проаналізувала правові пи­тання відповідальності за забруднення та засмічення фунтів в Україні². А. Бейкун докладно дослідив організаційно-правові питання державного регулювання афопромислового комплексу³. Вчений та­кож аналізує проблеми сучасного правового забезпечення земель­ної та афарної реформ в Україні, розвитку афарного законодавс­тва, його кодифікації тощо.

Конституційні засади забезпечення екологічної безпеки в сіль­ському господарстві та проблеми правового забезпечення виробниц­тва екологічно чистої продукції в АПК усебічно розглянув І. Бакай⁴. Організаційно-правові питання управління матеріально-техніч­ним забезпеченням сільського господарства в дисертаційній та мо-нофафічній формах з'ясував В. П. Нафебельний⁵. Учений опублі­кував близько 200 наукових праць, взяв участь у розробці багатьох законопроектів. Нині автор, поряд з іншими питаннями, досліджує правові аспекти реформування афарного сектора економіки.

Представниками української афарно-правової науки сьогодні розроблено широке коло питань правового регулювання афарного сектора економіки, зокрема загальнотеоретичні засади афарного права як галузі права, галузі законодавства, науки та навчальної дис­ципліни, а також науково-правові проблеми розвитку окремих аг­рарно-правових інститутів. Завдяки цьому нині можна з певністю говорити про науку афарного права як сформовану (але, водночас, динамічну), цілісну системну галузь знань про афарне право Украї­ни, його систему, предмет та методи правового регулювання, афар-но-правові норми та правові інститути, афарне законодавство тощо. Слід зазначити, що сучасний період розвитку афарно-правових досліджень українських учених характеризується значним розширен­ням кола проблем, які потребують науково-теоретичного з'ясування, виникненням нових напрямів афарно-правових наукових досліджень. Прийняття нового ЗК та істотне розширення кола земельних відносин вимагають нових фунтовних досліджень наукою афарно­го права України.

' Див.: Конишева О. В. Правове забезпечення деградації земель сільськогосподар­ського призначення: Автореф. — Харків, 2002. — 20 с.

² Див.: Гавриш Н. С. Відповідальність за забруднення та засмічення грунтів в Укра­їні: Автореф. — К., 2001. — 20 с.

¹ Див.: Бейкун А. Л. Державне регулювання діяльності обласного агропромислового комплексу (організаційно-правові питання): Автореф. — К., 1999. — 18 с.

' Див.: Бакай І. Конституційні засади забезпечення екологічної безпеки в сільсько­му господарстві // Право України. — 1997. — № 12. — С. 10-14; Бакай І. Правове за­безпечення виробництва екологічно чистої (безпечної) продукції в АПК // Право Укра­їни. - 1998. -№ 1. - С. 86-91.

' Див.: Нагребельньїй В. П. Организационно-правовьіе вопросьі управлення матери-ально-техническим обеспечением сельского хозяйства: Автореф. — К., 1983. — 23 с; Нагребельньїй В.П. Управление развитием материально-технической бази агропромьіш-ленного комгщекса. — К., 1981. — 17 с; Нагребельньїй В. П. Управление материально-техническим обеспечением сельского хозяйства. — К., 1985. — 116 с.

Розділ З Джерела аграрного права

§ 1. Особливості джерел аграрного права

Під правом розуміють систему соціальних загальнообов'язко­вих норм, дотримання й виконання яких забезпечується держа­вою. Однією з важливих комплексних галузей є аграрне право, — система правових норм, якими регулюються аграрні відносини у сфері господарської діяльності фермерських та особистих селян­ських господарств, інших сільськогосподарських підприємств, ус­танов і організацій з виробництва сільськогосподарської продук­ції на землях сільськогосподарського призначення, а також її пе­реробки, зберігання й реалізації. До галузі аграрного права нале­жить система правових норм і правових інститутів, які стосують­ся аграрної сфери економіки. Правові норми відображаються, ма­теріалізуються в певній правовій формі, яка називається "джере­лами" (витоками) права. П. М. Рабінович під формою права має на увазі спосіб внутрішньої організації, а також зовнішнього вия­ву правових норм, який засвідчує їх державну обов'язковість'. Відповідно він розрізняє внутрішню форму норми права — спосіб внутрішньої організації змісту норми (тобто її структури) і зовніш­ню — спосіб її об'єктивації, зовнішнього виявлення, матеріальної фіксації.

До видів зовнішніх форм Хджерел) права П. М. Рабінович від­носить: правовий звичай, правовий прецедент, нормативно-право­вий акт². У сучасних умовах в аграрному праві джерела афарного права мають форму нормативно-правових актів і нормативно-пра^ вових договорів.

До нормативно-правових актів за юридичною силою належать закони й підзаконні акти. Закон — це такий нормативно-правовий акт вищого представницького органу державної влади або самого народу, який регулює найважливіші суспільні відносини, виражає волю й інтереси більшості населення і має найвищу юридичну си­лу щодо всіх інших нормативно-правових актів. Підзаконні норма­тивно-правові акти — це такі нормативні акти компетентних орга­нів, що видаються на підставі закону, відповідно до нього і для йо­го виконання³. Характерною особливістю галузі права є наявність кодифікованих актів: законів і кодексів, в яких вміщено правові норми і інститути права, характерні для певної галузі права.

' Див.: Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. — Тернопіль, 2002. -СІЮ.

² Див.: Там само. — С. 111-112. ' Див.: Там само. — С. 114.

Джерела афарного права як комплексної галузі права мають свої особливості. Так, у нормативних актах, що стосуються афар­ного права, містяться норми, якими регулюються як афарні відно- ^ч сини, так і відносини інших галузей права — земельного, господар- ') ського, адміністративного, трудового та ін.

Наприклад, ЗК регулює земельні відносини. Разом з тим глави ' і статті ЗК, якими регулюються відносини з правового режиму зе­мель сільськогосподарського призначення, стосуються як земель­ного, так і афарного права.

Професор Г. Ю. Бистров вважає, що в російській афарно-пра-вовій доктрині норми основних галузей права, якими регулюються афарні відносини, розглядаються як норми з "подвійною пропис­кою".» Наявність таких правових норм, що відносяться водночас і**^у до основної, і до комплексної галузей права, і є однією з особли—* *■«--востей джерел афарного права як комплексної галузі права¹. Акти основних галузей законодавства, якими регулюються афарні відно­сини, входять до складу афарного законодавства. До основних за­конів, що стосуються афарного права, належать закони України^ від 14 лютого 1992 р.: "Про колективне сільськогосподарське під­приємство"², від 17 липня 1997 р. "Про сільськогосподарську коо­перацію"³, від 19 червня 2003 р. "Про фермерське господарство"⁴, від 15 травня 2003 р. "Про особисте селянське господарство"⁵. Аг- ^ рарне право, до складу якого входять норми інших галузей права, л\ за своїм змістом ширше, ніж афарне законодавство, яке складаєть- *{) ся із нормативних актів, що мають.одну галузеву прописку. Так, <* норми законів "Про фермерське господарство", "Про особисте се­лянське господарство", "Про сільськогосподарську кооперацію", в частині регулювання земельних відносин також належать до дже­рел афарного права.

Проте джерела афарного права як комплексної галузі права ма­ють й інші особливості. Окремі норми афарного законодавства на-^, _і лежать до приватного, а деякі з них — до публічного права. В_аг-,' рарному законодавстві більшою мірою, ніж в інших галузях, міс-^ тяться норми публічного права. Серед них можна назвати Закон України від 10 липня 1996 р. "Про особливості приватизації майна ' в афопромисловому комплексі", в якому поряд з цивільно-право­вими нормами з питань приватизації є норми, що мають адмініс­тративний (публічний) характер⁶. Такими є, наприклад, статті За­кону, якими визначаються пільгові умови виділення часток у дер­жавному майні для керівників і спеціалістів державних сільськогос­подарських підприємств. У інших законах відчувається державний

¹ Див.: Аграрное право. Учебник для вузов / Под ред. Г. Е. Бистрова и М. Н. Ко- я -М.. 1998. - С. 31-33.

- IV!., 1771). ------------ ^. ^і-^^. Відомості Верховної Ради України. — 1 Там само. - 1997. - № 39. - Ст. 261. Там само. - 2003. - № 45. - Ст. 363. Там само. - 2003. - № 29. - Ст. 235. Там само. - 1996. - № 41. - Ст. 188.

1992. - № 20. - Ст. 272.

Див.: Аграрное право. У зиря. - М., 1998. - С. 31-33.

вплив на порядок державних закупівель зерна, на виділення й про­даж для сільськогосподарських товаровиробників сільськогоспо­дарської техніки, пального, енергоносіїв та ін.

Окрему групу законів і нормативно-правових актів, в яких міс­тяться норми приватного і публічного права, становлять акти, яки-* ми встановлюються спеціальні правила щодо стабілізації агропро­мислового виробництва, формування ринку~Сільськогосподарської продукції і продовольства, заходи щодо державної підтримки сіль­ськогосподарських товаровиробників, вдосконалення організацій­ної структури державного управління й місцевого самоврядування в АПК.

Одним із таких актів є Закон України від 4 липня 2002 р.¹ "Про зерно та ринок зерна в Україні".

Важливе місце серед джерел аграрного права посідають закони * України, що стосуються розвитку селекції, насінництва, племінно­го тваринництва, ветеринарії, меліорації земель. Нормами цих за­конів регулюються як приватні, так і публічні відносини в перелі­чених сферах аграрної діяльності.

До джерел аграрного права належать і закони, якими вирішу-* ються питання розвитку сільськогосподарської кооперації і соді-ального розвитку села. Такими є, наприклад, Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію", а також Закон України від 17 жовтня 1990 р. "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" (в редак­ції Закону від 15 травня 1992 р.)²

Особливе значення в аграрному праві має застосування актів санкціонованої і делегованої правотворчості повноважними орга­нами законодавчої! виконавчої влади щодо окремих суб'єктів аг­рарного права. Завдяки цьому забезпечується реалізація аграрного за­конодавства на місцевому рівні, в тому числі застосуванням реєстра­ційного порядку створення сільськогосподарських юридичних осіб, а також договірним регулюванням аграрних відносин. Докладніше про це йтиметься наприкінці цього розділу.

^ 2. Конституція України — правова основа джерел аграрного права

Конституція 1996 р. як Основний закон держави остаточно зак­ріпила правовий статус держави України, визначила основні нап­рями розвитку політичної і правової систем, структуру органів дер­жавної влади й органів місцевого самоврядування, основні полі­тичні, економічні та соціальні права громадян, встановила право державної, комунальної і приватної власності громадян і право власності юридичних осіб. У ній визначено правовий статус і пов-

¹ Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 35. — Ст. 258. ^! Там само. - 1992. - № 32. - Ст. 453. •

новаження Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів Укра­їни, центральних органів виконавчої влади та органів місцевого са­моврядування.

Згідно зі ст. 8 Конституції, в Україні визнається й діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. За­кони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Конституції є норма­ми прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Консти­туції гарантується. Всі норми Конституції є джерелами конститу­ційного права. Перелічені вище положення ст. 8 Конституції зас­відчують, що Конституція є, з одного боку, нормою прямої дії, а з другого, — юридичною основою для формування й розвитку пра­вової системи України.

Конституція України має бути покладена в основу всіх законів, які їй повинні відповідати. З цього випливає, що вона є першодже­релом усієї правової системи і кожної галузі права. Норми законів кожної галузі права, зокрема аграрного, повинні розглядатися крізь призму Конституції України. Вони є джерелами галузі аграрного права тією мірою, якою вони відповідають Конституції. Якщо за­кони, інші правові акти або їх окремі положення чи окремі статті іаконів, що стосуються аграрного права, не відповідають Консти­туції, за рішенням Конституційного Суду України вони, згідно зі ст. 152 Конституції, визнаються неконституційними і втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність. Отже, закони та інші нормативно-правові ак­ти, що стосуються аграрного права, є джерелами аграрного права, оскільки відповідають Конституції України.

Закони — основні джерела аграрного права

Викладене засвідчує, що аграрне право як галузь у системі пра­ва України має право на існування, оскільки для цього Верховною Радою України прийнята низка уніфікованих закошв,-»які є основ­ними для регулювання аграрних відносин. їх можна назвати систе­мою аграрних законів.

В аграрній сфері економіки внаслідок специфіки її існування має місце багатопрофільна система господарювання, неодмінно пов'язана з використанням землі, води та інших природних ресур­сів, спеціальних матеріально-технічних та енергетичних ресурсів, капіталу й людської праці. Це зумовлює існування різних підходів до організації виробництва сільськогосподарської продукції, її пе­реробки, зберігання, реалізації і споживання людьми, тваринами й іншими живими істотами. Все це вимагає інтеграції усіх галузей господарської діяльності в аграрній сфері. В організаційному плані така інтеграція відбувається шляхом створення єдиного агропро­мислового комплексу України. Організаційно-правове об'єднання

діяльності сільського господарства, виробництва сільськогосподар­ської продукції (рослинництва й тваринництва), переробки сіль­ськогосподарської продукції, її зберігання і реалізації є основою АПК і спрямоване на створення єдиного механізму функціонуван­ня аграрної сфери.

У законодавчому плані виникла потреба у прийнятті ряду уні­фікованих законів, спрямованих на інтеграцію правового регулю-ванвя-яграрних відносин з метою побудови цілісної органічної сис­теми внутрішньокомплексних галузевих нормативно-правових ак­тів, наділених єдиним правовим змістом. Уніфіковані акти аграр­ного законодавства є джерелом аграрного права і формою відтво­рення їх норм, підґрунтям яких є інтеграція регулювання аграрних відносин.

Виходячи з цих позицій, аграрні закони доцільно згрупувати за предметом регулювання окремих груп аграрних відносин, за*-безпечуючи при цьому їх загальну єдність і єдину спрямованість на забезпечення інтегрованої діяльності всіх елементів ком­плексу.

У цьому плані можна умовно вирізнити такі групи законів Ук­раїни, що стосуються АПК:

1) уніфіковані акти про організаційно-правову перебудову
структури АПК, аграрну реформу й створення ефективних товаро­
виробників сільськогосподарської продукції. До цієї групи нале­
жать закони, що стосуються організаційної перебудови в АПК:
"Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про сіль­
ськогосподарську кооперацію", "Про особисте селянське госпо­
дарство", а також закони України від 10 квітня 1992 р.¹ "Про спо­
живчу кооперацію" і від 20 грудня 2001 р.² "Про кредитні спілки";

2) уніфіковані акти законодавства про правовий режим земель
сільськогосподарського призначення й земельну реформу;

3) уніфіковані акти законодавства про селекцію, насінництво,
тваринництво і меліорацію земель: закони України від 26 грудня
2002 р. "Про насіння і садивний матеріал"³, від 6 лютого 2003 р.
"Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них"⁴,
від 15 грудня 1993 р. "Про племінну справу в тваринництві"(в ре­
дакції Закону від 21 грудня 1999 р.)⁵, від 25 червня 1992 р. "Про ве­
теринарну медицину" (в редакції Закону від 15 листопада 2001 р.)⁶.

Ефективність аграрного законодавства забезпечується поєднан­ням уніфікації і диференціації в процесі його розвитку.

Диференційовані акти аграрного законодавства — це норматив­но-правові акти, що розробляються з урахуванням відмінностей у статусі суб'єктів аграрного підприємництва.

Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 3. — Ст. 414.

Там само. - 2002. - № 15. - Ст. 101.

Там само. - 2003. - № 13. - Ст. 92.

Там само. - 2003. - № 15. - Ст. 107.

Там само. - 2000. - №6-7. - Ст. 37.

Там само. - 2002. - №8. - Ст. 62.

Диференційованими можна вважати такі закони: " Про зерно та ринок зерна в Україні"; "Про насіння й садивний матеріал"; "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них" та інші.'

. і

§ 4. Шдзаконні акти в системі джерел -(

аграрного права ■

а) постанови Верховної Ради України та укази Президента Ук­раїни

Постанови Верховної Ради України та укази Президента У краї-с ни в системі права посідають проміжне місце між законами Укра­їни й актами вищих і центральних органів виконавчої влади.

Крім законів, Верховна Рада, відповідно до Конституції Украї­ни, приймає постанови та інші акти (ст. 91 Конституції). До остан­ніх належать, наприклад, резолюції (ст. 87), рішення (ст. 111 Кон­ституції).

Президент України в межах повноважень, наданих йому ст. 106 Конституції, видає укази й розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України, а також приймає відповідні рі­шення.

Особливість постанов Верховної Ради України полягає в тому, що, не будучи законами, вони є обов'язковими як для парламент­ських комітетів та інших органів Верховної Ради України, так і для органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування. Пос- танови Верховної Ради України, що стосуються аграрного сектора економіки, є джерелами аграрного права. До таких належить, зок­рема, постанова Верховної Ради РСР від 18 грудня 1990 р. "Про зе». мельну реформу", якою всі землі України оголошені об'єктами ре^"* форми¹. Постанова визначила основне завдання земельної реформи: перерозподіл земель з одночасним наданням їх у довічне успадко­вуване володіння громадянам, у постійне володіння колгоспам, рад­госпам, іншим підприємствам, установам і організаціям, а також у користування з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоуклданої економіки, раціонального використання й охорони земель.

До джерел аграрного права належить також постанова Верхов­ної Ради України від 10 липня 1996 р. "Про порядок введення в дію Закону України "Про особливості приватизації майна в агропро­мисловому комплексі"². Цією постановою було затверджено пере­лік підприємств в системі АПК, які підлягають приватизації за по­годженням із Кабінетом Міністрів України.

Укази й розпорядження Президента України, повноваження на видання яких визначені Конституцією України, є обов'язковими для виконання на території України органами виконавчої влади та

¹ Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1991. — № 10. — Ст. 100.

² Відомості Верховної Ради України. — 1996. — Ст. 189.

органами місцевого самоврядування, підприємствами й організа­ціями, незалежно від форм власності, а також громадянами. Укази Президента видаються з питань, не врегульованих законами. Вод­ночас із прийняттям Указу Президент України подає на розгляд Верховної Ради проект відповідного Закону. Так, 23 квітня 1997 р. видано Указ Президента України № 367/97 "Про оренду землі", яким були врегульовані відносини, що стосуються оренди земель­них ділянок, зокрема із земель сільськогосподарського призначен­ня¹. 6 жовтня 1998 р. Верховна Рада України ухвалила одноймен­ний Закон². Із набуттям законом чинності Указ Президента Украї­ни перестав діяти.

До указів Президента України з питань аграрної сфери належать: від 10 листопада 1994 р. № 666/94 "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва"³, від 18 січня 1995 р. № 63/95 "Про заходи щодо ре­формування аграрних відносин"⁴, від 29 квітня 1998 р. № 389/98 "Про Основні напрями розвитку агропромислового комплексу Ук­раїни"⁵, від 3 грудня 1999 р. № 1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки"⁶, від 29 січня 2001 р. № 62/2001 "Про заходи щодо забезпечення за­хисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сек­тора економіки"⁷ та ін., які мають нормативний характер і регулю­ють широке коло аграрних відносин, є джерелами аграрного права, що відіграють важливу роль у реалізації аграрної політики України.

б) нормативні акти Кабінету Міністрів України й центральних органів виконавчої влади України як джерела аграрного права

Зауважимо, що за радянських часів постанови Уряду, мініс­терств і відомств були найпоширенішими джерелами аграрного (сільськогосподарського) права. Більшість відносин у сільському господарстві регулювались не законами, а підзаконними актами, до: яких належали постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР, ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР, а також накази та інші нормативні ак­ти міністерств і відомств. Незважаючи на те, що сільське госпо­дарство було найбільшою сферою суспільних відносин, наближе­ною до сільгоспвиробників — колгоспників і працівників радгос­пів, нормативне регулювання аграрних відносин було найбільш централізованим. Такі відносини регулювались переважно поста­новами ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР. Постанови Уряду УРСР здебільшого дублювали, повторювали постанови союзного уряду.

Достатньо сказати, що Примірний статут сільськогосподарської артілі, схвалений II Всесоюзним з'їздом колгоспників-ударників

17 лютого 1935 р., був затверджений постановою Раднаркому СРСРі
і ЦК ВКП (б)². Примірний статут колгоспу, прийнятий III Всесо-г
кипим з'їздом колгоспників, був затверджений постановою ЦК;
КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28 листопада 1969 р.² На союзно-;
му рівні було прийнято багато інших постанов Уряду.»

Після проголошення незалежності України більшість аграрних! як і інших суспільних відносин регулюється законами. Проте і в> цих умовах не зменшується нормотворча діяльність Кабінету Мі­ністрів України як вищого органу виконавчої влади, міністерств і ііідомств — як її центральних органів.

Постановами Кабінету Міністрів України вирішувались питан­ня, спрямовані на реалізацію законів, якими регулюються аграрні підносини, зокрема з організації сільськогосподарського вироб­ництва, приватизації державного майна в АПК і землі, ціноутво-^ рення, оцінювання майна й землі, ліцензування, використання сільськогосподарських земель, сприяння розвитку фермерських господарств, соціальної сфери на селі та ін. У цей період було прийнято такі постанови Кабінету Міністрів України: від 16 чер­вня 1993 р. № 459 "Про заходи щодо поліпшення насінництва сіль­ськогосподарських культур"³; від 17 листопада 1995 р. № 916 "Про прискорення організації біржового сільськогосподарського рин­ку"⁴; від 19 липня 1996 р. № 755 "Про прискорення приватизації майна в агропромисловому комплексі та спрощення процедури її проведення"⁵; від 23 квітня 1999 р. № 658 "Про затвердження По­ложення про порядок справляння та обліку фіксованого сільсько­господарського податку"⁶; від 10 грудня 2003 р. № 1904 "Про по­рядок використання коштів державного бюджету, що спрямову­ються на придбання вітчизняної техніки та обладнання для агроп­ромислового комплексу на умовах фінансового лізингу та заходи по операціях фінансового лізингу'".

Згідно зі ст. 117 Конституції України, Кабінет Міністрів Украї­
ни в межах своєї компетенції видає з питань агропромислового
комплексу постанови й розпорядження, які є обов'язковими для
виконання і належить до джерел аграрного права. Акти Кабінету
Міністрів України підписує Прем'єр-Міністр України. 1

Нормативні акти міністерств, відомств та інших органів ви­конавчої влади належать до відомчих актів. їх форма визначаєть­ся положенням про відповідне міністерство чи відомство. Ними можуть бути: накази, розпорядження, постанови (рішення) ко­легіальних органів. Положенням про міністерство (відомство), затвердженим Кабінетом Міністрів України чи Президентом Ук-

78

Голос України. — 1997. — 25 квітня.

Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 46-47. — Ст. 280.

36. указів Президента України. — 1994. — № 4.

Урядовий кур'єр. — 1995. — 21 січня.

Там само. — 1998. — 5 травня.

Там само. — 1999. — 15 грудня.

Голос України. — 2001. — 2 лютого.

¹ СЗ СССР. - 1935. - № 11. - Ст. 82.

² СП СССР. - 1969. - № 26. - Ст. 150.
' ЗП. - 1993. - № 11. - Ст. 273.

⁴ Урядовий кур'єр. — 1996, — 9 січня.

' Там само. — 1996, — 1 серпня.

* Офіційний вісник України. — 1999. — № 16.

' Там само. - 2003. - № 51. - 4.1. - Ст. 2679.

раїни, визначаються юридична сила і сфера застосування норма­тивних актів. Це можуть бути акти, що поширюються на внут­рішньогалузеві і міжгалузеві (міжвідомчі) відносини, які стосу­ються різних сфер суспільного життя або в яких містяться нор­ми, прийняття яких є компетенцією кількох центральних орга­нів виконавчої влади. Галузевими (відомчими) й міжгалузевими (міжвідомчими) актами, зокрема наказами, можуть затверджува­тись заходи щодо виконання відповідних законів, указів Прези­дента України, Кабінету Міністрів України, положення, прави­ла, інструкції тощо.

Міністерства й відомства прийняли такі нормативі акти, які на­лежать до джерел аграрного права: наказ Мінсільпроду України від 10 жовтня 1995 р. № 269 "Про затвердження Порядку приймання, зберігання, переробки і розрахунків за молочну сировину на да­вальницьких умовах"; наказ Міністерства аграрної політики Укра­їни від 14 липня 2003 р. № 236 "Про затвердження Положення про умови проведення конкурсу на надання часткової компенсації вар­тості складної сільськогосподарської техніки вітчизняного вироб­ництва"¹.

До міжгалузевих (міжвідомчих) нормативних актів, що стосу­ються аграрної сфери, належать: положення про порядок реалізації на зовнішньому ринку сільськогосподарської продукції, затв. нака­зом Мінсільгоспроду, Мінекономіки, МЗЕЗторгу, Держмиткому від 18 січня 1994 р. № 37-19-1-12/314², наказ Мінсільпроду України та Української академії аграрних наук від 18 березня 1996 р. № 85/17 "Про затвердження Типового положення про міжрегіональний та районний агроторговий дім"³; Порядок проведення розрахунків із постачальниками насіння сільськогосподарських рослин до дер­жавного резервного насіннєвого фонду і користувачами, затв. на­казом Міністерства аграрної політики України і Міністерства фі­нансів України від 28 листопада 2003 р. № 423/645"; Порядок ви­користання коштів, передбачених у Державному бюджеті України на програму розвитку виробництва біодизеля, затв. Наказом Мініс­терства аграрної політики України і Міністерства фінансів України від 10 листопада 2003 р. № 398/620⁵.

Дата добавления: 2015-07-12