I IIНІН. 1 страница

Оскільки об'єднання юридичних осіб в аграрній сфері створю­ються на добровільних засадах, затверджують статут об'єднання і підлягають державній реєстрації в такому самому порядку, як і юридичні особи — засновники, то слід вважати, що нормативні ак­ти органів об'єднання є локальними актами, санкціонованими дер­жаною, і належать до джерел аграрного права.

Специфічними локальними актами можуть бути договори. Так, шеновницький договір, як і статут, є одним із установчих докумен-тім, яким підтверджується заснування юридичної особи. У ньому містяться окремі положення правового статусу юридичної особи, основні функції і напрями її діяльності, права та обов'язки, інші положення нормативного характеру. Такі договори щодо заснуван­ня сільськогосподарських підприємств та установ є джерелами аг­рарного права. До них належать також колективні договори. Колек-іипним договором регулюються виробничі, трудові й економічні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства, пи­тання охорони праці, соціального розвитку, участі працівників у п н користанні прибутку підприємства, якщо це використання пе­редбачене статутом підприємства. Правові засади розробки, укла­дення та виконання колективних договорів і угод з метою сприян­ня регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інте­ресів працівників і власників визначені Законом України від 1 лип­ня 1993 р. "Про колективні договори і угоди'". Колективний дого-нір на підприємствах аграрної сфери має враховувати специфіку праці в сільському господарстві й як такий належить до локальних джерел аграрного права.

Можна назвати й інші договори, які мають нормативний харак­тер, і відповідно до законів укладаються між юридичними особами первинної ланки та об'єднаннями юридичних осіб в афарній сфе­рі. Наприклад, згідно зі ст. 8 Закону України "Про споживчу ко­операцію", взаємовідносини між споживчими товариствами та їх­німи спілками будуються на договірних засадах. Товариства можуть делегувати спілкам частину своїх повноважень і виконання окре­мих функцій².

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 36. — Ст. 361. ¹ Там само. - 1992. - № 390. - Ст. 414.

Оскільки спілки в системі споживчої кооперації формуються на засадах членства, а делеговані їм повноваження відтворюють­ся у статутах спілок споживчих товариств, які затверджуються рішенням конференцій, з'їздів уповноважених представників (делегатів) споживчих товариств, то правильно було б у законі визначити, що функції і повноваження спілок делегуються їм споживчими товариствами шляхом участі в роботі конференцій, з'їздів. А відтак можна підтвердити, що окремі додаткові функції і повноваження передаються спілкам на підставі укладених до­говорів.

І

І

¹ Розділ 4

Аграрні правовідносини

§ 1. Поняття, види й особливості аграрних правовідносин

Аграрне законодавство є однією з провідних галузей законо-данства України і являє собою сукупність правових актів, що регу-/іюють аграрні відносини. Аграрному законодавству притаманний комплексний підхід. Це зумовлено тим, що в аграрному секторі економіки складаються суспільні відносини, що регулюються нор-мами різних галузей права: цивільного, фінансового, адміністра-іпішого, земельного, кооперативного та ін. Узагальнюючою озна­кою, що характеризує незалежність аграрного законодавства (як і аграрного права в цілому) від інших галузей права, є сільськогос­подарське виробництво з усім спектром суспільних відносин, пов'язаних із землеробством, специфікою земельних відносин.

В які б відносини не вступав виробник сільськогосподарської продукції: у фінансові, цивільні, кооперативні, трудові, він має по­годити їх з можливостями використання землі, врахувати ризик господарювання, що не залежить від людини (грунтово-кліматичні іа інші природні фактори: явища природи, специфічні особливос­ті окремих рослин і тварин), врахувати факт використання землі й інших природних ресурсів як основних засобів виробництва, вико­ристання як засобів виробництва живих організмів, розбіжність ро-Ьочого періоду з періодом виробництва, що визначає його сезон­ність. До того ж ці умови повинні бути враховані незалежно від форми власності на землю та на основні засоби виробництва.

Специфіка сільського господарства є основним об'єктивним фактором, що зумовлює зацікавленість держави у відособленому регулюванні суспільних відносин, що виявляється в наявності ве­ликого аграрного законодавства, а також у відповідних принципах і методах регулювання цих відносин.

Аграрними правовідносинами, тобто відносинами, урегульова­ними нормами аграрного права й суміжними з ним галузями пра-иа, є відносини, що складаються в процесі виробництва сільсько­господарської продукції,-а також після її перероблення та реаліза­ції. При цьому виникають відносини щодо використання земель­них ділянок і майна сільськогосподарських товаровиробників, їх матеріально-технічного забезпечення, трудові відносини, відноси­ни щодо організаційного забезпечення функціонування цього сек-юра економіки тощо.

Отже, основна особливість аграрних правовідносин полягає в тому, що вони не є цілісними, а становлять органічний комплекс

земельних, майнових, трудових і організаційно-управлінських від­носин. Узяті окремо вони належать до сфери регулювання тради­ційних галузей права — адміністративного, земельного, цивільно­го, трудового, фінансового, однак усі разом, вони утворюють єди­ний органічний комплекс, набувають цілісності, оскільки в цій єд­ності вони орієнтовані на правове забезпечення сільськогосподар­ського виробництва з урахуванням його специфіки.

Суб'єктами афарних правовідносин визнаються фізичні й юри­дичні особи, наділені правами та обов'язками у сфері виробництва, переробки й реалізації сільськогосподарської продукції, а також у їхньому виробничо-технічному й соціальному забезпеченні.

Склад суб'єктів афарних правовідносин, так само як і їхня роль у сільськогосподарському виробництві, не лишилися незмінними. Вони змінюються внаслідок зміни самих регульованих афарним правом суспільних відносин. Земельна й афарна реформи докорін­но змінили не тільки статус сільськогосподарських підприємств та організацій, які раніше функціонували, але й сприяли виникненню нових суб'єктів афарних правовідносин — фермерських госпо­дарств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподар­ських товариств, приватних (приватно-орендних) підприємств та ін. Суб'єктами афарних правовідносин є не лише юридичні особи, а й фомадяни, які ведуть особисті селянські господарства.

Афарні правовідносини відрізняються не тільки своїм особли­вим складом учасників (суб'єктів), але й специфічними об'єктами, найважливішим з яких є земля з її неповторними властивостями і якостями.

Земля як об'єкт афарних правовідносин відіфає винятково важливу роль у сільськогосподарському виробництві. Вона — го­ловний засіб виробництва сільськогосподарської продукції і прос­торовий базис будь-якої діяльності, в тому числі й місце проживан­ня сільських жителів. Унікальні властивості землі: обмеженість, на­явність родючих ґрунтів тощо впливають і на правове становище суб'єктів афарних правовідносин, і на саме регулювання цих пра­вовідносин. Об'єктами афарних правовідносин можуть бути й ін­ші природні ресурси — ліс, водойми, загальнопоширені корисні копалини тощо, характер і межі користування якими визначають­ся спеціальним законодавством.

Не останнє місце серед об'єктів афарних правовідносин нале­жать тваринам. Тваринництво — одна з основних галузей сільсько­господарського виробництва, тому ці відносини є важливою скла­довою афарних правовідносин. Закон України від 13 фудня 2001 р. "Про тваринний світ'" виключає домашніх тварин із самого понят­тя тваринного світу, залічуючи їх до товарно-матеріальних ціннос­тей, що є об'єктами майнових правовідносин. Багато хто з авторів не погоджуються з цим положенням, оскільки тваринний світ — це сукупність усіх живих організмів, а не тільки тих, які перебувають

І

ми колі, що рівнозначно лише такому поняттю, як дика фауна, а не исьому тваринному світові. Норми права в сфері тваринництва над-шичайно вузькі. Наприклад, Закон від 15 фудня 1993 р. "Про племінну справу у тваринництві" (в редакції Закону від 21 фудня І'Ж р.)¹ визначає загальні — правові, економічні та організаційні основи племінної справи у тваринництві, спрямовані на поліпшен-іі)і племінних і продуктивних якостей тварин, підвищення еконо­мічної ефективності та конкурентоспроможності галузі. А Закон України від 22 лютого 2000 р. "Про бджільництво"² регулює відно­сини щодо розведення, використання та охорони бджіл, виробниц-тиа, заготівлі й переробки продуктів бджільництва, ефективного иикористання бджіл для запилення ентомофільних рослин сіль­ськогосподарського призначення, інших видів запилювальної фло­ри, створення умов для підвищення продуктивності бджіл і сіль­ськогосподарських культур, забезпечення гарантій дотримання прав та захисту інтересів фізичних і юридичних осіб, які займають­ся бджільництвом.

Об'єктам афарних правовідносин властиві й інші особливості, які не мають аналогів в інших галузях права. До таких, насамперед, належать ті, що з'явилися в ході реформування сільськогосподар­ських підприємств — нові види майна: земельні й майнові паї, що і об'єктами складних, але досить поширених на селі правових від­носин. Своєрідними об'єктами афарних правовідносин є селекцій­ні досягнення в рослинництві і тваринництві. Зазначені об'єкти аг­рарних правовідносин надають особливої, неповторної специфіки цим відносинам, роблять їх несхожими на відносини, врегульовані іншими галузями українського права.

Підставами виникнення, зміни й припинення афарних право­відносин є юридичні факти, тобто обставини, які породжують за чинним законодавством певні правові наслідки. Згідно зі ст. 11 ЦК цивільні права та обов'язки, в тому числі й сільськогосподарських організацій, виникають із дій осіб, що передбачені актами цивіль­ного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими ак­тами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Відповідно до цього цивільні права та обов'язки виникають із: до­говорів та інших правочинів; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої ді­яльності; завдання майнової (матеріальної) шкоди; актів цивільно­го законодавства; з адміністративних актів; внаслідок інших дій фомадян і організацій; рішень суду; настання або ненастання пев­ної події. Наведені положення ЦК мають універсальне значення і належать не тільки до цивільних правовідносин, але й до відносин, регульованих нормами інших галузей права, зокрема афарного.

Змістом будь-яких правовідносин, у тому числі й афарних, є права та обов'язки учасників цих відносин. Права та обов'язки

Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 14. — Ст. 97.

¹ Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 6-7. — Ст. 37. ^! Там само. - 2000. - № 21. - Ст. 157.

суб'єктів правовідносин взаємозалежні й взаємозумовлені. Тому характеристика прав одного контрагента, як правило, означає й ха­рактеристику відповідних обов'язків іншої сторони.

Основні напрями й зміст прав та обов'язків сільськогосподар­ських організацій визначаються метою аграрного виробництва, йо­го завданнями на тому чи іншому етапі його розвитку. Цілями аг­ропромислового виробництва, в тому числі й аграрного сектора, є вихід аграрної економіки з кризового стану, зростання сільськогос­подарської продукції, підвищення економічної ефективності агроп­ромислового виробництва, соціальне відновлення села. А основни­ми його напрямами є здійснення земельної й аграрної реформ, за­безпечення збереження й постійного нарощування ресурсного по­тенціалу в сільському господарстві і сфері переробки, насамперед, родючості землі, тваринництва, рослинництва тощо.

З огляду на це основними правами та обов'язками сільсько­господарських організацій в сфері земельних правовідносин є їх права та обов'язки щодо раціонального використання землі як головного засобу сільськогосподарського виробництва; впровад­ження прогресивних технологій, запобігання деградації родючос­ті орних земель та їх відтворення, відновлення системи застосу­вання мінеральних і органічних добрив, перехід на нові системи землеробства.

У галузі тваринництва правами та обов'язками сільськогоспо­дарських організацій є застосування перспективних енергозберіга­ючих технологій утримання тварин і птахів; збільшення виробниц­тва повноцінних кормів; створення комплексів технічних засобів для високомеханізованих і автоматизованих систем; удосконалення племінної справи у тваринництві; реконструкція промислових ком­плексів 3 виробництва продуктів першої потреби.

Одним з основних елементів прав та обов'язків сільськогоспо­дарських організацій є відносини, пов'язані з передачею ними зе­мельних і майнових паїв в оренду і виплатою останніми відповід­ної орендної плати. Права та обов'язки сільськогосподарських ор­ганізацій у сферах матеріально-технічного постачання, виробничо-технічного обслуговування, а також реалізації виробленої сільсько­господарської продукції, сировини й продовольства визначаються договорами, що укладаються ними самостійно з іншими господа­рюючими суб'єктами.

Залежно від сфери, в якій виникають ті чи інші аграрні право­відносини, вони поділяються на 2 групи: внутрішньогосподарські й зовнішньогосподарські. Ці відносини відрізняються не тільки сво­їм змістом, а й характером нормативних актів, що їх регулюють, і методами цього регулювання. Так, якщо зовнішні відносини сіль­ськогосподарських організацій регулюються переважно норматив­но-правовими актами, прийнятими компетентними органами дер­жавної влади, то відносини, що виникають всередині сільськогос­подарських комерційних організацій, регулюються в основному ак­тами внутрішньогосподарських органів.

Кожна з цих груп може бути класифікована і на дрібніші під-ро іділи. Так, внутрішні відносини сільськогосподарських організа­цій можуть бути поділені на відносини в сфері рослинництва і тва­ринництва, а кожна з них, у свою чергу, — на відносини в насін-ішитні, овочівництві, плодівництві та ін. Внутрішні відносини сіль­ськогосподарських організацій також можуть бути поділені на тру­дові, майнові, фінансові та ін.

§ 2. Внутрішні аграрні правовідносини

Внутрішні аграрні правовідносини являють собою правовідно­сини, засновані на членстві в сільськогосподарському кооперативі, у родині, що провадить фермерське або особисте селянське госшь ямрство, а також на трудовому договорі в державній або іншій фор­мах організації сільськогосподарського виробництва, що склада­ються в процесі виробничо-господарської діяльності. Внутрішні нідносини між учасниками і товариством з обмеженою відповідаль­ністю являють собою відносини зі внесення майнових внесків, а в акціонерному товаристві — з придбання акцій. Аграрні відносини нсередині сільськогосподарської організації виникають не тільки між підприємством і його членами чи працівниками, але й між під­приємством та його структурними (виробничими) підрозділами.

За своїм змістом внутрішні аграрні правовідносини є сукупніс­тю взаємних суб'єктивних прав та обов'язків їхніх учасників, реа­лізованих у ході провадження сільськогосподарського виробництва. Специфіка сільськогосподарської діяльності визначається насампе­ред особливостями використання землі й праці на ній, що зумов­лює відокремлення земельних і трудових правовідносин.

Серед земельних відносин розрізняють відносини земельної власності й відносини в сфері використання землі. Останні у свою чергу поділяються на відносини сільськогосподарського й несіль-сі.когосподарського землекористування. При цьому до предмета аг­рарного права належать лише земельні відносини в сфері сільсько господарського землекористування. Подальша класифікація ^г мельних відносин визначається по суб'єктах сільськогосподарсько­го землекористування.

Трудові відносини за своїм характером і змістом поділяються на: відносини у сфері організації праці; відносини з дотримання дисципліни праці; відносини у сфері оплати праці; відносини у сфері охорони праці та дотримання техніки безпеки й виробничої санітарії. Усі ці відносини ґрунтуються або на трудовому договорі й регулюються нормами трудового права, або на членстві в сіль­ськогосподарських кооперативах. Специфіка ж цих відносин виз­начається нормами аграрного права.

На відміну від земельних і трудових відносин, які визначають специфіку внутрішніх аграрних правовідносин, майнові відносини є основою внутрішніх правовідносин. їх поділяють на: відносини

власності в сільськогосподарському виробництві в процесі володін­ня, користування і внутрішньогосподарського розпорядження об'єк­тами цієї власності; відносини, що складаються між сільськогоспо­дарськими підприємствами та їх внутрішніми виробничими підроз­ділами; деліктні внутрішні майнові відносини. Основну частину майнових відносин сільськогосподарських товаровиробників ста­новлять правовідносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном, яке належить їм на праві власності.

Важливу роль у внутрішніх аграрних правовідносинах відіграють організаційно-управлінські відносини сільськогосподарських органі­зацій. З розширенням легальних організаційно-правових форм гос­подарювання ці відносини набувають нового змісту. Так, залежно від обраної форми господарювання розмежовуються зміст і форми управлінських відносин. Згідно зі ст. 13 Закону України від 17 лип­ня 1997 р. "Про сільськогосподарську кооперацію" вищим органом управління кооперативом є загальні збори його членів. У кооперати­ві з числом не менше 50 членів може бути створена спостережна ра­да, що контролює діяльність виконавчих органів кооперативу. Вико­навчими органами кооперативу є правління та його голова. Вони здійснюють поточне керівництво діяльністю кооперативу і підзвітні спостережній раді й загальним зборам членів кооперативу.

Інтереси фермерського господарства перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об'єднаннями представляє голова господарства. Він має право письмово доручити виконання своїх обов'язків од­ному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом (ст. 4 Закону України від 19 червня 2003 р. "Про фермерське гос­подарство").

Загальні принципи організації та управління іншими, крім сіль­ськогосподарських кооперативів і фермерських господарств, суб'єктами сільськогосподарського виробництва регламентуються відповідним законодавством України (ЦК, ГК, Закон України від 15 травня 2003 р. "Про особисте селянське господарство" тощо).

§ 3. Зовнішні аграрні правовідносини

Зовнішні аграрні правовідносини є певною сукупністю відно­син сільськогосподарських організацій, їх об'єднань та інших учас­ників сільськогосподарського виробництва між собою, а також з іншими підприємствами, організаціями, громадянами і відповідник ми державними органами управління. Зовнішні відносини сіль-» ськогосподарських організацій і підприємців регулюються, насам­перед, нормами традиційних галузей права — цивільного, земель­ного, адміністративного й фінансового, а всі разом і нормами аг-«рарного права.

Зовнішні аграрні відносини поділяються на: відносини в сфері здійснення права власності на рухоме і нерухоме майно, яке над є-»

}'■

жить учасникам сільськогосподарського виробництва; договірні МІдпосини; податкові відносини; деліктні відносини.

Основну частину зовнішніх аграрних правовідносин становлять підносний в сфері здійснення права власності. Власник на свій роз­суд здійснює зі своїм майном будь-які дії, які не суперечать чин­ному законодавству і не порушують права й законні інтереси інших

осіб.

В умовах переходу до ринкових відносин значно зростає роль договірних відносин у сільському господарстві. До зовнішніх аграр­них договірних відносин належать ті сільськогосподарські догово­ри, що зумовлені специфікою сільського господарства, юридично иідображають і закріплюють її. Це договори оренди землі, оренди майнового і земельного паїв, державної закупівлі й постачання сільськогосподарської продукції, на агрохімічне обслуговування, на ми користання меліоративних земель тощо.

Певне значення має група податкових і прирівняних до них від­носин, що за своєю природою носять владно-організаційний ха­рактер. До таких належать, зокрема, стягнення плати за землю сільськогосподарських товаровиробників у формах земельного по­датку чи орендної плати.

Зовнішні деліктні майнові правовідносини сільськогосподар­ських організацій та інших учасників сільськогосподарського ви­робництва, що виникають внаслідок заподіяння їм збитків третіми особами, є звичайними цивільно-правовими відносинами, і відпо­відальність тут настає на підставі загальних норм цивільного зако­нодавства щодо заподіяння шкоди.

Розділ 5 Суб'єкти аграрного права

§ 1. Поняття і класифікація суб'єктів аграрного права

У теорії держави і права під суб'єктами права маються на увазі індивіди або організації, які на підставі юридичних норм можуть бути учасниками правовідносин, тобто носіями суб'єктивних прав та обов'язків¹.

Суб'єктами аграрного права є й державні органи, до компетен­ції яких належить регулювання сільського господарства в Україні, юридичні особи всіх форм власності, громадяни (іноземні громадя­ни) та особи без громадянства, що господарюють на землі, а також займаються виробництвом, переробкою, реалізацією сільськогос­подарської продукції та обслуговуванням сільськогосподарських товаровиробників.

Суб'єктів аграрного права можна умовно поділити на суб'єктів
організаційно-господарських повноважень у сфері управління гос­
подарською діяльністю та суб'єктів господарювання. '
До першої групи належать органи державної влади та місцевого
самоврядування, які безпосередньо (наприклад, Міністерство аг­
рарної політики України) або опосередковано (наприклад, Кабінет
Міністрів України) здійснюють управлінські та організаційно-гос­
подарські функції в аграрному секторі економіки України.

Друга група представлена суб'єктами аграрного господарюван­ня, тобто аграрними формуваннями всіх форм власності та грома-дянами-підприємцями, які безпосередньо вирощують і виробляють сільськогосподарську продукцію (сільськогосподарські товарови­робники), юридичними особами та підприємцями, що забезпечу­ють діяльність сільськогосподарських товаровиробників, а також різними фінансово-кредитними, страховими та посередницькими структурами, які надають свої послуги сільськогосподарським то­варовиробникам.

Окрему групу суб'єктів аграрного права становлять фізичні осо­би, які господарюють на землі для задоволення особистих потреб у сільськогосподарській продукції. Такі суб'єкти здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи і не ставлять за мету от­римання прибутку (наприклад, особисті селянські господарства).

Суб'єктів аграрного господарювання можна класифікувати за різними критеріями, зокрема за порядком створення, спеціальною

' Див.: Теория государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов / Под ред. В. М. Корельского и В. Д. Перевалова. — М., 1997. — С. 343.

працездатністю та функціями, способом утворення (заснування) та формування статутного фонду, суб'єктним складом, організаційно-іірановою формою та ін.

За порядком створення всі суб'єкти аграрного господарювання поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Відповідно до ст. 81 ЦК¹, юридичні особи публічного права створюються розпорядчим актом Президента Ук-рііїми, органу державної влади, органу влади Автономної Республі­ки Крим або органу місцевого самоврядування. Прикладом юри­дичної особи публічного права в аграрному секторі економіки є Державна акціонерна компанія "Хліб України", яка створена від­повідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р. № 1000² "Про утворення Державної акціонерної компанії "Хліб України". Юридичні особи приватного права створюються па підставі установчих документів відповідно до ст. 87 ЦК.

За особливостями правоздатності та виконуваними функціями, суб'єкти аграрного господарювання поділяються на 3 групи. До першої належать засновані на приватній, державній та комунальній формах власності юридичні особи або інші підприємницькі струк-тури, які не мають статусу юридичної особи, головним предметом діяльності яких є виробництво товарної маси продуктів харчуван­ня, продовольства й сировини. Ці аграрні формування називають­ся сільськогосподарськими товаровиробниками. Згідно зі ст. 1 За­кону України від 17 липня 1997 р. "Про сільськогосподарську коо­перацію"³ (в редакції Закону від 2 листопада 2000 р.) та ч. 1 ст. 44 Закону України від 14 травня 1992 р. "Про відновлення платоспро­можності боржника або визнання його банкрутом"⁴ (в редакції За­кону від 30 червня 1999 р.), головна особливість (кваліфікуюча оз­нака) сільськогосподарських товаровиробників полягає в тому, що валовий доход, отриманий від операцій з реалізації сільськогоспо­дарської продукції власного виробництва та продуктів її перероб­ки, за наявності сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, па­совищ і багаторічних насаджень тощо) та/або поголів'я сільсько­господарських тварин у власності, користуванні, в тому числі й на умовах оренди за попередній звітний (податковий) рік, повинен перевищувати 50% загальної суми валового доходу*.

Друга група представлена підприємницькими структурами, ді­яльність яких заснована на різних формах власності та організацщ-но-правових формах, а правосуб'єктність і статутна діяльність спрямовані на забезпечення сучасної виробничо-господарської ді­яльності сільськогосподарських товаровиробників. До цієї групи належать суб'єкти господарювання, предметом статутної діяльнос-

¹ Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 40- 44. — Ст. 356.

² Офіційний вісник України. — 2001. — № 12. — 6 квітня.

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 39. — Ст. 261. ⁴ Там само. - 1999. - № 42 - 43. - Ст. 378.

* Слід зазначити, що це обмеження не поширюється на осіб, які мають особисті се­лянські господарства.

ті яких є виконання робіт з, агрохімічного, меліоративного, гідро­меліоративного, технічного та іншого забезпечення діяльності ви-робників сільськогосподарської товарної продукції¹.

До третьої групи належать підприємницькі структури, право- суб'єктність і статутна діяльність яких спрямована на надання різ­номанітних фінансово-кредитних, страхових, комерційних, посе­редницьких та інших послуг для забезпечення підприємницької ді­яльності сільськогосподарських товаровиробників. До цієї групи належать банки, кредитні спілки, біржі, страхові компанії, аграрні холдінги тощо.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду, суб'єкти афарного господарювання поділяються на унітарні та корпоративні підприємства.

Згідно зі ст. 63 ГК², унітарне підприємство створюється одним засновником, який надає потрібне для того майно, формує відпо­відно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), зат­верджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керів­ника, який ним призначається, керує підприємством і формує йо­го трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питан­ня реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є державні та комунальні сільськогосподарські підприємства, а також підпри­ємства, засновані на власності об'єднання фомадян, релігійної ор­ганізації або на приватній власності засновника.

Корпоративне сільськогосподарське підприємство утворюється, як правило, 2 або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємниць­кої чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного уп­равління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі че­рез органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є сільськогосподарські кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші під­приємства, зокрема засновані на приватній власності 2 або більше осіб. Отже, унітарним є, наприклад, фермерське господарство, створене одним громадянином, а корпоративним — фермерське господарство, засноване кількома фомадянами.

Найпоширенішою є також класифікація суб'єктів афарного гос­подарювання залежно від їх організаційно-правових форм. За цим критерієм їх поділяють на сільськогосподарські підприємства, коо­перативи, господарські товариства та фермерські господарства. Слід зазначити, що відповідно до норм чинного законодавства, зокрема ст. 63 ГК, сільськогосподарські кооперативи, господарські товарис­тва та фермерські господарства охоплює загальне поняття "підпри­ємство". Однак наявність в афарному секторі економіки таких

Дата добавления: 2015-07-12