Читайте также:
|
Мета: дати характеристику сутності і значенню бюджетної установи в бюджетному процесі.
Перелік понять, які мають бути засвоєні: бюджет, бюджетний процес, бюджетна система України, доходи бюджету, видатки бюджету, розпорядники бюджетних коштів, кошторис видатків і доходів.
ПЛАН
1. Поняття бюджетної установи та необхідність проведення аналізу її діяльності.
2. Права та обов'язки розпорядників бюджетних коштів.
3. Особливості планування та аналізу кошторисів бюджетних установ.
1. Поняття бюджетної установи та необхідність проведення аналізу її діяльності
Згідно з Конституцією України основні права громадян підкріплені бюджетними асигнуваннями охорони здоров’я, освіти, культури та ін. Так, охорона здоров’я забезпечується бюджетними асигнуваннями відповідно до соціально-економічних, медико-санітарних та оздоровчо – профілактичних програм. Держава також забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних стипендіях.
Визначимо основні поняття.
Бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади протягом бюджетного періоду.
Бюджетна система України – сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно – територіальних устроїв і врегульована нормами права.
Принципи бюджетної системи України:
1. принцип єдності;
2. принцип збалансованості;
3. принцип самостійності;
4. принцип повноти;
5. принцип обґрунтованості;
6. принцип субсидіарності;
7. принцип ефективності;
8. принцип цільового використання бюджетних коштів;
9. принцип справедливості і неупередженості;
10. принцип публічності та прозорості;
11. принцип відповідальності учасників бюджетного процесу.
Бюджетна класифікація – єдине систематизоване згрупування доходів, видатків та фінансування бюджету за ознаками економічної сутності, функціональної діяльності, організаційного устрою та іншими ознаками відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.
Бюджетна установа- це орган, установа чи організація, визначена Конституцією України, створена у встановленому порядку органами державної влади та місцевого самоврядування; та повністю утримується за рахунок відповідних державних чи місцевих бюджетів.
Умовно сферу бюджетних установ можна поділити на три групи:
1. установи, що виконують законодавчі функції, функції управління, охорони, контролю – міністерства, ДПС, митна служба, армія, міліція, судові органи, органи прокуратури.
2. установи соціально - культурного комплексу – установи освіти всіх рівнів, медичні заклади, установи культури, бібліотеки.
3. соціальні фонди та служби.
Видатки бюджету – кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум.
Доходи бюджету- усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України.
Звітність про виконання бюджету – це метод узагальнення планових і звітних показників, приведених у таку систему, яка характеризує виконання бюджету, зобов’язань, затверджених кошторисами, за відповідний звітний період.
Звітність про виконання кошторису бюджетних установ – це система показників, яка характеризує виконання бюджету, зобов’язань, затверджених кошторисами, за відповідний звітний період.
В бюджетній сфері в останні часи з’явилися реальні умови для забезпечення більш планомірної роботи, яка дозволяє, окрім контрольних функцій з дотримання кошторисів, займатися й детальним аналізом причин їх невиконання на фоні оцінки виконання державного замовлення, оцінки досягнення мети функціонування певного закладу або реалізації певної бюджетної програми. Ці завдання диктують і такі важливі нормативні акти, як Бюджетний кодекс, постанова КМУ “Про затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ”, наказ МФУ “Про паспорти бюджетних програм”, а також заходи, передбачені окремими з них – наприклад, перехід на казначейське обслуговування виконання видаткової частини бюджетів, що поступово поширюється на бюджети майже всіх рівнів.
2. Права та обов'язки розпорядників бюджетних коштів
Розпорядники бюджетних коштів - це бюджетні установи в особі інших керівників, які уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету. Права та обов'язки розпорядників бюджетних коштів регламентуються Бюджетним кодексом (гл. 4).
Отже, головними ознаками розпорядника бюджетних коштів є:
– належність до бюджетних установ;
– отримання бюджетних асигнувань;
– взяття бюджетних зобов’язань та здійснення видатків з бюджету.
Розрізняють три ступені розпорядників коштів: головні, другого і третього ступенів. За обсягом наданих їм прав, обов’язків і відповідальності розпорядники коштів поділяються:
по державному бюджету – на головних, другого і третього ступенів;
по місцевих бюджетах – на головних і третього ступеня.
Поділ розпорядників коштів на ступені по тому чи іншому бюджету залежить від структури управління галуззю економіки чи соціально-культурних установ. Головними розпорядниками бюджетних коштів по державному бюджету є міністри і керівники інших центральних відомств (установ), по місцевих бюджетах – керівники управлінь (відділів) обласних, міських і районних державних адміністрацій, а по міських (міст районного підпорядкування), сільських і селищних бюджетах – голови цих рад.
До розпорядників коштів другого ступеня належать керівники підвідомчих міністерств і відомств, органів управління, яким, у свою чергу, підпорядковані окремі підприємства, організації та установи.
Розпорядниками коштів третього ступеня є керівники установ, організацій, підприємств, які підвідомчі головним чи другого ступеня розпорядникам бюджетних коштів (призначень). Наприклад, органи Державного казначейства України фінансуються за рахунок Державного бюджету, а їхні керівники є розпорядниками коштів: голова Державного казначейства України – головним розпорядником коштів, начальники управлінь Державного казначейства в АРК, областях, містах Києві і Севастополі – розпорядниками коштів другого ступеня, а начальники відділень Державного казначейства у районах, містах і районах в містах – розпорядниками коштів третього ступеня.
Розподіл розпорядників коштів по місцевих бюджетах на два ступені обумовлений тим, що місцеві органи управління галуззю поділяються на дві ланки. Так, районне управління освіти очолює керівник, який є головним розпорядником бюджетних коштів. Він має у своєму підпорядкуванні школи, директори яких вважаються розпорядниками коштів третього ступеня, їм надано право самостійно розпоряджатись бюджетними коштами.
Розпорядник бюджетних коштів виконує наступні функції:
1. розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів;
2. розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подає їх мінфіну чи місцевому фінансовому органу;
3. отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження в Законі “Про Державний бюджет України” чи рішенні про місцевий бюджет, доводить у встановленому порядку до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів) відомості про обсяги асигнувань, забезпечує управління бюджетними асигнуваннями;
4. затверджує кошториси розпорядникам бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює контроль за повнотою надходжень, отриманих розпорядниками коштів та їх витрачанням;
5. здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, отриманих розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів;
6. одержує звіти про використання коштів від розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів і аналізує ефективність використання ними бюджетних коштів;
Розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю, беруть зобов’язання та проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань.
3. Особливості планування та аналізу кошторисів бюджетних установ
Особливості аналізу кошторисів бюджетних установ:
§ бюджетні установи функціонують на засадах державної чи комунальної форми власності й не можуть створювати орендні чи спільні підприємства, приватизовуватися, ставати банкрутами, самоліквідовуватися;
§ бюджетні установи належать до неприбуткових організацій і реєструються як такі. Метою їх діяльності є надання нематеріальних послуг;
§ нематеріальні послуги (продукція), які надаються бюджетними установами не є носіями матеріальної субстанції. Здійснені витрати не порівнюються з отриманими результатами;
§ бюджетні установи не наділяються оборотними коштами, їх фінансовий стан визначається своєчасністю та повнотою надходження асигнувань з відповідних бюджетів;
§ бюджетні установи мають тенденцію до постійного відставання продуктивності праці (праця лікарів, вчителів, науковців є творчим процесом, який не закінчується на робочому місці і не піддається автоматизації);
§ бюджетні установи є складовою бюджетної системи і беруть участь у виконанні як дохідної, так і видаткової частини бюджету, виконуючи кошторис доходів і видатків.
Об’єктом аналізу є сфера обслуговування. Для бюджетних установ вона характеризується контингентом обслуговування – сукупністю людей, які створюють однорідну у певному відношенні групу (колектив працівників установи, учні школи, студенти ВНЗ).
Слід враховувати і граничну норму обслуговування:
§ для ВНЗ – контингент прийому з метою забезпечення замовлень на підготовку бакалаврів і магістрів;
§ для лікарень та бібліотек – чисельність населення, що обслуговується;
§ для установ науки – масштаби поширення договірних зв’язків на виробництво та впровадження наукових розробок.
Кошторис є основним плановим документом, який надає повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функції для досягнення цілей, визначених на рік, відповідно до бюджетних призначень.
У практиці кошторисного планування застосовуються дві форми кошторисів:
- кошторис доходів і видатків. Складають установи охорони здоров’я і освіти, які крім бюджетних одержують кошти за надання платних послуг.
- кошторис видатків. Складають органи державної влади й управління, оборони та правоохоронні органи, суди і прокуратура.
Бюджетні установи та заклади кошторис доходів і видатків складають відповідно до вимог «Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги щодо виконання кошторисів доходів і видатків бюджетних установ та організацій» (затв. Постановою КМУ 28.02.02р. №228).
Бюджетне призначення –повноваження, які надано головному розпоряднику коштів бюджету ЗУ «Про державний бюджет на відповідний рік», рішенням місцевої ради «Про місцевий бюджет», яке дозволяє Міністерству фінансів України, Державному Казначейству України чи відповідному фінансовому органу надавати бюджетні асигнування для здійснення платежів на конкретні заходи відповідно до коштів бюджету.
План асигнувань із загального бюджету –це розподіл видатків, затверджених у кошторисі за скороченою формою економічної класифікації і який регламентує взяття установою зобов’язань протягом року.
Індивідуальний кошторис – це фінансовий план конкретної бюджетної установи, що відображає специфіку й особливості її виробничої діяльності. Він є основним документом при плануванні і фінансуванні окремих заходів, передбачених кодами видатків бюджетної класифікації.
Загальний кошторис – складається на видатки однотипних установ, що обслуговуються централізованою бухгалтерією. Такий кошторис складається по школах, клубах, бібліотеках. Для цих установ характерним є невеликий обсяг фінансування і стабільний штат працівників.
Кошторис має дві складові:
1. загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою основних функцій.
2. спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов’язаних з виконанням установою основних функцій.
Форма кошторису затверджується Мінфіном України.
Література: 1, 6, 7, 9, 18.
Тема № 2: Аналіз виконання кошторису бюджетних установ
Мета: вивчити методику аналізу виконання кошторису в установах і організаціях, які фінансуються за рахунок бюджетних коштів.
Перелік понять, які мають бути засвоєні: фактичні витрати, касові витрати, кошторис, кошторисні призначення, відхилення, фактори і причини відхилень.
План
1. Суть і завдання аналізу виконання кошторису.
2. Аналіз виконання кошторису бюджетної установи за загальними показниками.
3. Аналіз співвідношення касових і фактичних видатків.
4. Аналіз витрачання коштів за статтями видатків.
5. Аналіз виконання кошторису спеціальних коштів.
6. Факторний аналіз виконання кошторису.
1. Суть і завдання аналізу виконання кошторису
Бюджетні установи ведуть облік і складають звіти в розрізі показників кошторисів. Їх вивчення з метою оцінки ефективності використання ресурсів, виявлення відхилень фактичної суми витрат від кошторису, а також факторів, які вплинули на ці відхилення складає зміст аналізу виконання кошторисів. Це дозволяє визначити його основні завдання:
1. дати об’єктивну оцінку стану виконання кошторису на утримання бюджетних установ, а також збереження та використання основних засобів, матеріальних цінностей;
2. дати оцінку виконанню кошторисних призначень та виконанню плану за основними показниками кожного виду надходжень за спеціальним і загальним фондами;
3. визначити факти і фактори відхилення фактичних витрат від передбачених в кошторисах;
4. виявити порушення фінансової та бюджетної дисципліни, допущені в фінансово-господарській діяльності бюджетних установ щодо виконання чинних законодавчих і нормативних актів уряду України, які стосуються: підвищення ефективності витрачання бюджетних коштів за видами видатків на їхню функціональну діяльність, забезпечення ощадливого витрачання та збереження коштів і матеріальних цінностей, ведення бухгалтерського обліку та складання звітності, здійснення внутрішньогосподарського контролю;
5. виявити резерви підвищення ефективності використання ресурсів бюджетних установ;
6. провести контроль правильності утворення дохідної і видаткової частини кошторису, перевірку своєчасності і повноти нарахування і перерахування податків у державний бюджет;
7. розробити заходи для ліквідації виявлених порушень і недоліків, відшкодування збитків, завданих бюджетній установі діями чи бездіяльністю відповідальних службових осіб, і запобігання зловживанням і недолікам у подальшій роботі бюджетної установи.
Джерелами для аналізу виступає інформація, яка безпосередньо характеризує рівень витрат, і дозволяє визначити фактори їх зміни, а саме:
1) положення про бюджетні установи, централізовані бухгалтерії бюджетних установ, кошториси на утримання бюджетних установ, розрахунки за кодами економічної класифікації видатків, накази про облікову політику, внутрішні регламенти та розпорядження щодо фінансово-господарської діяльності;
2) первинні документи, облікові регістри (меморіальні ордери, відомості аналітичного обліку, оборотні відомості, картки обліку витрат та дані первинного обліку витрат матеріальних ресурсів, праці і заробітної плати, Книги (картки) складського обліку), книга Журнал-Головна;
3) фінансова звітність: звіт про виконання кошторису; баланс виконання кошторису витрат;
4) акти попередніх ревізій і перевірок бюджетних установ різними відомствами державного контролю, а також підрозділами внутрішньогосподарського контролю.
Правова основа аналізу виконання кошторису:
1) Бюджетний кодекс України (станом на 08.07.2010р.)
2) Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ від 28.02.2002р. № 228.
3) ЗУ “Про здійснення державних закупівель“ № 2289–VІ від 24.06.2010р.
2. Аналіз виконання кошторису бюджетної установи за загальними показниками
При аналізі виконання кошторису бюджетної установи перш за все вивчають склад та структуру витрат.
З цією метою витрати групуються:
- за статтями бюджетної класифікації.
- на поточні та капітальні,
- як залежні та незалежні від зміни показників мережі, штату та контингенту.
Далі визначається питома вага кожної групи витрат до їх загальної суми і здійснюється їх порівняння з показниками кошторису минулого року.
Оцінка виконання кошторису потребує також вивчення ефективності витрат. На рівні окремих установ до важливих показників відносять ті з них, які відображають сумарні поточні витрати на одиницю виміру обсягу роботи: середні витрати на утримання одного ліжка в лікарні за рік; одного учня в школі тощо. Ці дані використовуються для оцінки зміни рівня витрат в порівнянні з попередніми періодами, з показниками роботи інших установ та кошторисом. За їх рівнем судять про структуру витрат на послуги бюджетних установ, та встановлюють, чи виправдані відхилення фактичних видатків на поточне утримання від кошторису. Причиною зниження рівня окремих витрат, перш за все, може бути незабезпеченість їх фінансовими ресурсами. До цього ж приводить і порушення принципу цільового використання виділених асигнувань. Установа може бути повністю профінансована в межах кошторису, але при цьому допустити збільшення видатків за окремими статтями за рахунок їх скорочення за іншими статтями.
3. Аналіз співвідношення касових і фактичних видатків
Важливим етапом аналізу виконання кошторису є вивчення співвідношення між касовими і фактичними видатками. Воно може характеризуватися рівністю між ними, перевищенням касових над фактичними або фактичних видатків над касовими. Вивчення існуючих між ними взаємозв’язку та залежності дозволяє виявити виробничі і фінансові ситуації, які виникли в процесі виконання кошторису.
Фактичні видатки являють собою витрати звітного періоду на утримання бюджетної установи, які списані у встановленому порядку. Їх вивчення дозволяє визначити ефективність використання бюджетних коштів, ступінь відповідності витрат обсягу виконаної роботи або встановленим нормам.
Касовими видатками являються витрати бюджетних установ в межах сум, які видані банком бюджетній установі готівкою або при безготівкових розрахунках. До касових відносяться витрати на виплату заробітної плати і стипендій, на видачу авансів на відрядження, на господарські потреби, оплату рахунків постачальників товарно-матеріальних цінностей, виконаних робіт і наданих послуг. Вони є показником повноти використання відкритих кредитів або перерахованих коштів.
В ідеальних умовах касові і фактичні витрати рівні і їх співвідношення в цьому випадку характеризується виразом Кр=Фр.
Однак на практиці випадки рівності касових та фактичних витрат дуже рідкі.
Касові та фактичні видатки найчастіше не збігаються у часі, оскільки в їх основу покладено різні принципи запису бухгалтерських операцій:
для касових видатків – це касовий метод, за якого запис доходів і видатків здійснюється в момент отримання коштів, незалежно від періоду, до якого вони належать;
для фактичних видатків — це метод нарахувань, за яким запис операцій здійснюється в момент їх визначення (нарахування), а не в момент фактичного витрачання (виплати) коштів.
Відшкодування касових видатків відображається в момент зарахування на реєстраційний рахунок сум або перерахування коштів дебіторами згідно з платіжним дорученням. Фактичних – у момент їх здійснення відповідно до актів на списання, накладних, актів виконаних робіт, приймання-передачі, рахунків-фактур тощо.
Касові видатки не мають нічого спільного із касовими операціями, оскільки до них належать як кошти, отримані готівкою в касу установи, так i суми, перераховані шляхом безготівкової оплати рахунків.
Якщо касові та фактичні видатки збігаються у часі (що буває доволі рідко), вони вважаються прямими видатками. Йдеться про отримані з банку чи казначейства кошти, витрачені за прямим призначенням відповідно до кошторису (видатки на електроенергію, газ, воду, телефон, поточний ремонт та інші послуги).
Фактичні видатки часто перевищують касові, бо не завжди фінансування з бюджету дає змогу вчасно погасити заборгованість із зарплати, за енергоносії та інші господарські видатки бюджетних установ.
Порівняння касових і фактичних видатків із сумами одержаного фінансування за відповідними кодами економічної класифікації видатків створює можливість контролю з боку держави (в особі відповідних розпорядників коштів, фінансових органів та органів Державного казначейства) за станом виконання кошторису доходів і видатків, розрахунків з працівниками, постачальниками, різними кредиторами, за доцільністю використання виділених коштів згідно з їх цільовим призначенням. Таке порівняння уможливлює виявлення фактів порушення фінансової дисципліни, безпідставного, нецільового використання державних коштів.
Розглянемо деякі випадки відхилень між фінансовими показниками.
1. Перевищення фактичних видатків над затвердженими асигнуваннями може свідчити про:
- невжиття керівництвом установи необхідних заходів щодо приведення видатків у відповідність до бюджетних асигнувань, взяття зобов’язань понад асигнування, що є бюджетним правопорушенням та призводить до утворення небюджетної заборгованості;
- використання наявних на початок року запасів;
- отримання товарів, робіт, послуг, які на початок року перебували у складі дебіторської заборгованості.
2. Фактичні видатки менші затверджених асигнувань, то це може свідчити про:
· економне та раціональне використання бюджетних коштів;
· планування зайвих асигнувань;
· утворення дебіторської заборгованості, накопичення запасів;
· несвоєчасне відображення в бухгалтерському обліку операцій, пов’язаних з фактичними видатками.
3. Перевищення фактичних видатків над касовими свідчить про:
· погашення дебіторської заборгованості, що обліковувалася на початок року;
· утворення кредиторської заборгованості на кінець звітного періоду;
· списання запасів, які були придбані раніше.
4. Касові видатки менші затверджених асигнувань - це свідчити про:
· зменшення асигнувань;
· неповне фінансування установ.
5. Перевищення касових видатків над фактичними може свідчити про:
· погашення кредиторської заборгованості, що обліковувалася на початок року;
· збільшення запасів;
· утворення дебіторської заборгованості на кінець звітного періоду
Аналіз проводиться шляхом порівняння касових видатків із сумою бюджетного фінансування, яка надійшла, а фактичних — із сумою бюджетних асигнувань загалом за уточненим кошторисом та за окремими кодами економічної класифікації. Крім того, касові та фактичні видатки порівнюють між собою. Результатом такого аналізу є з’ясування, чи не перевищують касові видатки отримане фінансування, чи фактичні видатки проведені в межах кошторису і чи не проводились понад затверджену суму видатки за одними кодами за рахунок невикористаних асигнувань і зменшення видатків за іншими кодами. Такі відхилення відповідно до чинного законодавства є порушенням фінансово-розрахункової і бюджетної дисципліни.
Причини відхилень проведених видатків від кошторису за даними аналізу з’ясовують за кожним кодом економічної класифікації витрат, встановлюють, за рахунок чого вони виникли та як впливають на фінансово-господарську діяльність установи.
Наприклад, перевищення касових видатків над кошторисними призначеннями за кодом 1110 «Оплата праці» допускається лише у випадку, якщо наприкінці фінансового року заробітна плата працівників за другу половину грудня виплачується в січні наступного року та якщо протягом звітного періоду проводиться підвищення заробітної плати або доплата до розміру мінімальної заробітної плати і на це не виділяються додаткові асигнування. Таке перевищення виправдане за умови, якщо керівництвом не допускалися безпідставні виплати премії, матеріальної допомоги та інших стимулюючих платежів.
Фактичні видатки, зокрема, за кодами 1110 «Оплата праці працівників бюджетних установ», 1120 «Нарахування на заробітну плату» у часовому вимірі випереджають касові, тобто нарахування заробітної плати та внесків на соціальні заходи відбувається раніше, ніж отримання грошей на виплату зарплати або перерахування коштів у відповідні фонди. Касові видатки відповідатимуть у часі фактичним при придбанні основних засобів, оскільки вартість придбаних основних засобів відразу списується на фактичні видатки. За іншими кодами, як правило, касові видатки випереджають фактичні. Наприклад, при придбанні бензину, канцелярських, господарських товарів, медикаментів, продуктів харчування спочатку здійснюється оплата рахунків (касові видатки), потім – оприбуткування оплачених цінностей, і тільки після цього – їх списання (фактичні видатки).
Однак слід враховувати, що існують операції, які ведуть до зміни залишків балансу, але не впливають на суму касових і фактичних видатків. До них відносяться: списання за рахунок установи нестач матеріальних цінностей, оприбуткування лишків матеріальних цінностей та грошових коштів, оприбуткування матеріалів від ліквідації основних засобів, тощо.
4. Аналіз витрачання коштів за статтями видатків
Господарські потреби передбачені для дотримання нормальних умов діяльності бюджетних установ. За рахунок асигнувань здійснюються заходи по утриманню в належному стані споруд і інвентарю, створюються необхідні побутові умови для колективу установи. Проведення таких заходів пов’язане зі споживанням різноманітних матеріальних ресурсів і послуг інших установ або підприємств. Аналіз господарських витрат включає оцінку повноти кошторису витрат, забезпеченості установи ресурсами і ефективності їх використання, виявлення факторів відхилення фактичного витрачання від кошторисного, перевірку дотримання встановлених норм витрат.
Особливість господарських витрат полягає в значному різноманітті їх складу. Вони відрізняються за призначенням і факторам змін. В процесі аналізу встановлюються відхилення фактичних витрат від передбачених кошторисом в цілому і обов’язково за видами витрат. Для цього використовуються дані розрахунків до кошторису і обліку фактичних витрат.
Витрати на освітлення враховуються і аналізуються за двома напрямами: витрати на освітлення приміщень та на технічні потреби. Величина витрат на освітлення змінюється в залежності від потужності апаратури, тривалості користування нею і встановлених тарифів. В процесі аналізу вивчається виконання плану заходів по організації економного використання електроенергії.
Витрати на поточний ремонт споруд, які займає установа, визнача.ться з урахуванням зовнішньої кубатури і ступеню дотримання встановленої норми витрат на 1 кубічний метр площі. При аналізі слід враховувати, що норми витрат встановлені в залежності від галузевої належності установи. Витрати на ремонт споруд пов’язані з використанням будівельних та інших матеріалів. Задача аналізу – співставити фактичне їх списання з діючими нормами і встановити причини відхилень, а також вивчити обсяг і характер ремонтних робіт, для визначення обґрунтованості списання матеріалів і заробітної плати. Витрати на ремонт обладнання і інвентарю залежать від їх балансової вартості і ступеню дотримання норм витрат, встановлених у відсотках до балансової вартості і диференційованих по типам установ.
Витрати на утримання спеціального і легкового службового автотранспорту визначаються формою обслуговування установи. Так, при обслуговуванні через автопідприємство розмір витрат приймається в сумі угоди. В цьому випадку задача аналізу полягає у вивченні правильності норм, включених до угоди. Витрати на утримання закріпленого за установою автотранспорту визначаються з урахуванням пального, запчастин та міжремонтних пробігів в межах встановленого ліміту. В процесі аналізу вивчається дотримання норм їх витрат і виявляються причини відхилення від норм, серед яких використання автотранспорту не за призначенням і нецільове використання пального.
В кошторисах бюджетних установ передбачаються витрати на харчування. Їх розмір визначається виходячи із діючих норм, числа днів харчування і контингенту, який харчується. Найбільш значні ці витрати в установах охорони здоров’я та закладах освіти. При проведенні аналізу витрат на харчування використовуються результати перевірок достовірності меню-вимоги на відпуск продуктів харчування; правильності списання продуктів; потреби в кожному з продуктів на фактично виконаний обсяг роботи при умові дотримання встановлених норм; правильність відображення кількості дітей, які звільнені від сплати за харчування; правильність визначення кількості дітей та тривалості їх перебування в установі тощо. В ході аналізу необхідно виявити причини порушення натуральних норм харчування. Основні з них – це недоліки в організації матеріально-технічного забезпечення продуктами харчування, незабезпеченість їх збереження та недосконала організація обліку.
Основними задачами аналізу витрат на виплату стипендій являються оцінка рівня забезпеченості студентів ВНЗ стипендіями, характеристика складу стипендіального фонду, перевірка повноти виконання кошторису витрат на виплату стипендій, виявлення факторів і конкретних причин відхилень за рівнем забезпеченості студентів стипендіями і фактичних витрат від затверджених по кошторису. В процесі аналізу, перш за все, слід дати характеристику складу витрат на виплату стипендій по категоріям (групам) студентів. Це дозволяє виявити основні направлення витрат стипендіального фонду і результати використання коштів по кожному з них. Крім того, дані про склад фонду стипендій необхідні для вивчення факторів, які впливають на відхилення фактичних виплат від встановлених по кошторису. В ході аналізу вивчається також використання фонду стипендій по формам виплат. Це дозволяє дати якісну характеристику виконання кошторису з точки зору диференціації їх з обліком успішності студентів. Порівняння цих даних з попередніми роками дозволяє визначати тенденції в успішності. На використання фонду стипендій студентів ВНЗ впливають різноманітні фактори: зміна встановленого рівня стипендіального забезпечення, зміна складу студентів за рівнем успішності, відрахування студентів на протязі навчального року тощо.
При аналізі витрат на медикаменти та перев’язувальні засоби слід визначити, чи відповідають обсяги запланованих майбутніх придбань медикаментів за їх номенклатурою і обсягом профілю медичного закладу та фактичній потребі, яку характеризують відповідні статистичні дані. Грошові норми забезпечення на медикаментами можуть встановлюватися рішеннями органів місцевого самоврядування. В ході аналізу використовуються результати перевірки: дотримання норм Закону України “Про державні закупівлі”; наявності медикаментів у відділеннях та на складах; дотримання порядку обліку наркотичних і психотропних медикаментів, спирту; надходження медикаментів як гуманітарної допомоги; порядку безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів.
До інших статей кошторису бюджетної установи включають витрати на придбання обладнання і інвентарю, медикаментів перев’язувальних засобів, підручників тощо. Особливості їх аналізу обумовлені тим, що витрачання бюджетних коштів пов’язано з придбанням товарно-матеріальних цінностей тривалого використання. Потреба в них є критерієм оцінки необхідності і доцільності їх придбання. В процесі аналізу витрат на придбання обладнання перелік фактично придбаних предметів співставляють з встановленими при обґрунтованні кошторису. По виявленим відхиленням оцінюється виконання кошторису за цільовим призначенням.
5. Аналіз виконання кошторису спеціальних коштів
Спеціальними коштами називаються доходи, які утворюються в результаті діяльності бюджетних установ або експлуатації споруд, що їм належать, і які витрачаються на певні заходи.
Спеціальний фонд бюджетної установи — це кошти, які надходять із конкретною метою і використовуються на відповідні видатки за рахунок цих надходжень. Доходи спеціального фонду бюджетної установи складаються із власних надходжень бюджетних установ і доходів за іншими надходженнями спеціального фонду. Постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.2002 № 659 затверджено Перелік власних надходжень бюджетних установ, вимоги щодо їх утворення та напрямки використання.
При плануванні спеціального фонду установи керуються відповідними галузевими переліками платних послуг та порядком їх надання.
Власні надходження бюджетних установ – це кошти, одержані бюджетними установами від надання послуг, виконання робіт, реалізації продукції чи здійснення іншої діяльності, з виконання окремих доручень, а також як гранти та дарунки (благодійні внески).
Власні надходження бюджетних установ поділяються на дві групи, кожна з яких формується за підгрупами.
1. Плата за послуги, що надаються бюджетними установами. Цю групу утворюють надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законами України та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України. Вони мають постійний характер і обов’язково плануються в надходженнях бюджету. Перша група містить такі підгрупи:
1.1. Плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з функціональними повноваженнями. В розрахунок береться кількість студентів, які навчатимуться у плановому періоді на контрактній основі; кількість хворих, яким буде надано медично-лікувальну допомогу за власні кошти; відвідувачі музеїв.
1.2. Кошти, що отримуються бюджетними установами від господарської чи виробничої діяльності.
1.3. Плата за оренду майна бюджетних установ. Визначаються розрахункові показники: площа приміщень, кількість обладнання, розмір орендної плати.
1.4. Кошти, що отримуються бюджетними установами від реалізації майна. Визначаються розрахункові показники: кількість запланованих до реалізації об’єктів необоротних активів, крім будівель і споруд та інших матеріальних активів, зокрема списаних як непридатних до реалізації, і вартість реалізації.
Надходження до перших двох підгруп мають формуватися за видами, визначеними в переліках платних послуг, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
3. Інші джерела власних надходжень бюджетних установ.
Цю групу утворюють надходження бюджетних установ на виконання окремих доручень, а також гранти, дарунки (благодійні внески). Вони не мають постійного характеру та плануються у випадках, які попередньо обумовлені. Ця група містить такі підгрупи:
2.1. Гранти та дарунки.
2.2. Кошти, що отримуються на виконання окремих доручень від підприємств, організацій чи фізичних осіб.
Сюди також належать інвестиції, які, згідно із чинним законодавством, отримують бюджетні установи. Доходи за іншими надходженнями спеціального фонду охоплюють надходження, які надійшли за розподілами головних розпорядників коштів, а також коштів, які надходять безпосередньо на спеціальні реєстраційні рахунки бюджетних установ за іншими надходженнями спеціального фонду бюджету.
Аналіз виконання кошторису спеціального фонду проводять з метою визначення:
- цільового спрямування коштів;
- необхідності спрямування кошторисних призначень із одного виду спеціальних коштів в кошториси другого виду;
- проведення скорочень видатків в разі недоотримання доходів;
- використання коштів за рік, квартал, місяць;
- вплив факторів за кожним видом коштів щодо обсягів надходження та цільового використання;
- достовірності звітних даних.
Вивчення виконання кошторису розпочинається з аналізу джерел їх утворення. Встановлюється склад спеціальних коштів установи і виконання плану по надходженням поточного року в цілому та по окремим їх видам.
Основними джерелами аналізу коштів спеціального фонду є:
1. баланс виконання кошторису доходів і видатків;
2. видатки за рахунок перевищення доходів над видатками за спеціальним фондом;
3. зведення показників спеціального фонду кошторису на наступний рік;
4. довідка про використання спеціальних коштів установами, що утримуються за рахунок місцевих бюджетів України, за 12 місяців звітного року;
5. звіт про надходження та витрачання власних коштів за 12 місяців звітного року;
6. звітність про виконання кошторису установи по спеціальному фонду.
6. Факторний аналіз виконання кошторису
Як відомо, факторний аналіз полягає у виявленні впливу окремих факторів на бюджетні показники. Наприклад, вплив на величину показників видатків бюджету підвищення рівня і якості життя населення, зокрема підвищення доходів населення, поліпшення пенсійного забезпечення тощо.
Розглянемо вплив факторів на виконання кошторису на прикладі аналізу видатків на харчування.
Таблиця 1
Дата добавления: 2015-07-11; просмотров: 1590 | Нарушение авторских прав