Інколи інтонацію розуміють як ритмомелодику чи й просто мелодику висловлювання, проте мелодика (від грец. Μελωδος – «співучий») – це лише один із складників інтонації. Вона являє собою рух висоти тону голосних звуків. Порівняно зі співом, особливо з грою на музінструментах, мелодика мовлення має доволі вузький діапазон. Модуляція тону тут відбувається в межах квінти-секти.
У мовленні, особливо монологічному, перед аудиторією, бажано уникати монотонності (так говорять роботи, бо це присипляє слухачів, послаблює увагу до змісту мовлення.
Низька тональність сприймається краще, ніж висока, писклива, яка трапляється, зокрема, у представниць педагогічної професії, котрі не приділяють належної уваги цій проблемі і, як наслідок, мають клопіт з дисципліною своїх вихованців. Надто високий голос на радіо і телебаченні, за даними досліджень, викликає у слухачів агресивність, натомість надто низький звучить монотонно і нудно.
І в монологічному, і в діалогічному мовленні потрібно використовувати все розмаїття питальної, окличної, наказової, перелічувальної, парентетичної (вставної), незавершеної та інших видів мелодики. Мелодійність, «співучість» ‒ це одна з привабливих прикмет української мови, її специфічна національна риса. Доброзичливе, щире етикетне мовлення не може бути мелодійно одноманітним, безбарвним, сухим.
Дата добавления: 2015-07-11; просмотров: 146 | Нарушение авторских прав