Тембр (франц. timbre – «дзвіночок, дзвін») - це забарвлення голосу. Кожна людина має індивідуальний тембр. За тембром пізнають голос рідних, знайомих, акторів, політиків, співаків. Є голоси з приємним тембром, є й такі, що не викликають симпатії – «пискливий», «рипучий», «плаксивий», «гугнявий». Через особливості тембру іноді намагаються встановити характер людини. Фахівці рекомендують удосконалювати свій голос, виконуючи спеціальні вправи.
Забарвлення голосу здатне змінюватися залежно від комунікативних умов, настрою, стану здоров’я, намірів тощо, набуваючи типових властивостей: існує тембр «веселий», «грайливий», «байдужий», «сумний», «похмурий», «безнадійний», «змовницький» та ін.. Ще інші тембри вирізняють за ознаками деяких професій, посад: «генеральський», «педагогічний» (повчальний), «прокурорський», «проповідницький».
Тембр мовлення має відповідати характерові комунікативної ситуації. Не можна розмовляти з друзями «прокурорським тоном» або виголошувати урочисту промову грайливим голосом. Така голосова поведінка застосовується хіба що як художній засіб – оповідачами анекдотів, гуморесок, імітувальниками чужого мовлення, акторами – персонажами кінокомедій тощо.
З історії письма
Одним із актуальних питань сьогодення є вивчення культурної спадщини народу, його духовних та наукових здобутків. «Серед багатьох форм людської діяльності, що служили показниками духовної культури, матеріальним втіленням розвитку ремесла й мистецького хисту. Поступу та боротьби народів у вирі історичних подій, було письмо», пише М.Різник (Письмо і шрифт. – К., 1978. – С.5).
Спілкування може здійснюватися як в усній, так писемній формах. До винайдення радіо і телебачення писемне мовлення було єдиною формою передачі думки на відстані, З писемних творів перед нами постають відомості про життя наших пращурів на слов’янських землях. Дізнаємося й про давніші цивілізації – Стародавнього Єгипту, шумерів, аборигенів американського континенту тощо. Перевага писемного мовлення полягає і в тому, що до його змісту можна повертатися багато разів, перечитуючи потрібні місця. «Без письма мова лишилася б тільки миттєвим засобом спілкування. Одне лише письмо надає міцності летючому слову, перемагає простір і час. Письмо – необхідне доповнення мови, надзвичайний важіль співжиття, знання», писав академік Я.Грот ще у другій половині ХІХ ст..
Звукове мовлення – це необхідна матеріальна оболонка нашого мислення, письмо ж – це винахід людини. Винайшовши письмо, люди, видно, не переставали дивуватися його значимості і приписували створення письма богам. Стародавні єгиптяни вважали творцем письма Бога Тоту; у вавилонян таким Богом був Набу. За грецькими міфами відомий Бог Гермес, який, як вважали греки, винайшов абетку, був творцем числа.
Переважна більшість сучасних народів користується таким видом письма, яке передає звукове мовлення за допомогою умовних графічних знаків – літер. Таке письмо називають алфавітним. Жодне звуко-буквене, або алфавітне, письмо не передає звучання мови з усією точністю.
НЕАЛФАВІТНІ ВИДИ ПИСЬМА
Проте письмо починалося не з літер. Письмо почалося з малюнка і дістало назву піктографічного (від лат. pictus - «намальований» і grapho – «пишу»). Малюнкове письмо передає лише приблизний зміст повідомлення, зовсім не відтворюючи звучання мови. Такі «тексти» може прочитати кожен, навіть не знаючи мови, якою «промовляє» до нас «автор». Якщо ж «автор» був «говіркий» і любив удаватися до всіляких подробиць, вони теж були зрозумілі. У піктограмах не передаються окремі слова, як у реченні, хоча кожен найдрібніший малюнок за змістом такий же закінчений, як і сучасне речення. Щоправда, існували в цьому виді письма й деякі умовності. Коли малювали, наприклад, тварину, перевернуту догори ногами, хотіли сказати, що вона нежива, забита. Піктограми зображували в основному конкретні предмети. Значно важче було передавати абстрактні поняття. У нас піктограми як основний вид письма зараз не використовується. Проте зустрічається чимало умовних знаків, які можна вважати своєрідними піктограмами. Так, дорожні знаки повідомляють, що недалеко розміщується заправна станція, телефон, технічна станція, вивіски розшифровують призначення певних об’єктів.
Відомі і намагання давніх людей зображувати і за допомогою малюнка такі поняття, як життя, смерть, любов.
Зображення, що передавали абстрактні поняття, ставали з часом більш схематичними, вони готували ґрунт для переходу для користування знаками, які віддалено нагадували первісний малюнок. Оскільки такі знаки передавали ідею, поняття, їх назвали ідеограмами, а письмо ідеографічне (від гр..idea – «поняття», grapho – «пишу»). Можливості ідеографії набагато більші, ніж піктографії. Це письмо здатне передавати і ті поняття, що не сприймаються зором іне можуть конкретно відобразитися в малюнку. Ідеографічне письмо, порівняно з піктографічним, передає не просто думку, а все речення – слово за словом. Але в ньому все ще відсутній зв’язок між намальованим знаком і його вимовою. Тобто й ідеографічні знаки можуть бути прочитані будь-якою мовою.
В ідеографічному письмі зародилися цифрові знаки. На старовинних написах можна читити про вік людей. Зображений певною кількістю кружечків, про кількість воєнних походів. Здійснених воїном, що могли зображати певною кількістю рисок. І сучасні знаки чотирьох математичних дій (+) плюс, () мінус, (х) знак множення, (:) знак ділення, інші математичні умовні знаки, хімічні формули все це приклади ідеографічного письма нашого часу.
Дата добавления: 2015-07-11; просмотров: 192 | Нарушение авторских прав