Типовим сполучення звуків є склад. Однак поняття звукосполучення є ширше за поняття склад. Звукосполученням є поєднання кількох звуків однієї або різної якості, тобто голосних, приголосних, голосного і приголосного чи голосного і приголосних.
Сполучення голосних у текстах української мови – рідкісне явище, воно наявне переважно в іншомовних словах, які недостатньо засвоєні українською мовою з фонетичного погляду (радіо, амплуа, аорта), а також на межі префікса і кореня як українських (наука, протиударний), так і слів іншомовного походження (антиінфекційний, ультраакустика).
У діалектному мовленні, як правило, розділяються два голосні звуки внаслідок вставляння між ними епентетичного приголосного: рад іво. Такий приголосний j з’явився на початку суфіксів- ізм, -іст літературної мови, які приєдналися до основи на голосний: егоїзм, індуїзм, дзюдоїст, альтруїст (пор.: рос. эгоизм, индуист, дзюдоист, альтруист).
Сполучення приголосних у межах слова в українській мові трапляється часто і може досягати до чотирьох одиниць. Звукосполучення із п’яти приголосних в одному слові не знайдено. Український мовознавець Валентина Перебийніс (1923 р.н.) виявила такі сполучення приголосних на межі двох слів: Ряд міністе рств схв алює реформу.
Поєднання приголосних в українській мові підпорядковане певним закономіростям.
1. Артикуляційна прийнятність, тобтотсполучення таких приголосних, вимова кожної з яких не перешкоджає артикуляції суміжної. Поєднання щілинної С, проривного Т ідрижачого Р (стр)_ є найпоширенішим звукосполученням із трьох приголосних в українській мові. Крім того, у деяких словах у звукосполученні СР розвинувся вставний Т: сес Т ра, с Т румінь, ос Т рів. Орфографічний словник української мови (1994) містить приблизно 500 слів із початковим звукосполученням СТР, тоді як ЗДР наявне на початку тільки 28- ми слів.
2. Наростання гучності. Так, у звукосполученні стр глухі с і т поєднуються із сонорним р. Ця закономірність поширюється здебільшого на сполучення трьох приголосних. Чотиризвукові сполучення із наростанням гучності у середині слова неможливі. Що спричинене асиміляційними процесами. Компоненти такого звукосполучення розходяться до різних складів, розпадаючись на дві фонетичні групи: під-стрелити, підприєм-ство, чотиризвукові сполучення із наростанням гучності трапляються лише на початку (встр ибнути) або в кінці (а йстр) слова.
Сполучення голосного і приголосного є складом. В українській мові переважають поєднання приголосний +голосний, тобто відкриті склади. Звукосполучення приголосний+голосний+приголосний+голосний відрізняються мелодійністю, ритмічністю і характерні для української поезії.
Звукосполучення і фонемо сполучення не завжди збігаються, Це зумовлене двома чинниками:
1) подовжені (внаслідок асиміляції) і подвоєні (внаслідок збігу на стику морфем) приголосні являють собою поєднання двох фонем. Так, у слові піддашшя наявні подовження д: ( внаслідок збігу ) та подовжений ш: (внаслідок асиміляції) ([ п’ід:аш’:а ]), ал е фонем тут по дві / дд / і / шш / (/ піддаш'ш'а/);
2) позиційні зміни, у яких наявні варіації чи варіанти фонем,можуть не виходити за межі одного звука. Наприклад, у фонетичному слові [ ж’:інкоjу ] (з жінкою) подовжений звук [ ж’: ] репрезентує фонемо сполучення / зж /, а у слові [ с'м’і'jец':а ] (сміється) довгий звук [ц':] відображає фонемо сполучення / т'с '/. У позиційних чергуваннях і фонемний нуль є варіантом відповідної фонеми: слово се рц е (се рдец ь) містить фонемо сполучення / рдц /.
Мовленнєвий потік української мови за особливостями звукосполучень характеризується милозвучністю.
Дата добавления: 2015-07-11; просмотров: 231 | Нарушение авторских прав