Найбільшою сеґментною фонетичною одиницею є фраза. У синтаксисі вона тотожна реченню. Як правило, фраза складається із кількох синтагм, однак до неї може входити лише одна синтагма (Настав день) або одна ритмічна структура (Так? Ні!). Ця фонетична одиниця організована за допомогою фразового наголосу, інтонації і пауз.
Фраза (грец. рhrasis – «зворот») – сегментна фонетична одиниця, яка охоплює переважно кілька синтагм, об1єднаних фразовим наголосом та інтонацією, і відмежовується паузами.
Паузи між фразами триваліші, ніж між синтагмами, при чому психологічні паузи (без фізичного переривання звучання) тут відсутні. Фразовий наголос сильніший, ніж наголос синтагматичний. Він накладається на один із синтагматичних наголосів (як правило, кінцевої синтагми). Проте трапляються випадки, коли з метою виділення, протиставлення фразовий наголос падає на ненаголошений склад (На'йвидатнішими постатями в українській поезії кінця XIX- початку XX століття є Франко і Леся Українка).
У фразі наявний тільки один фразовий наголос, він виділяється, як і синтагматичний, передусім силою голосу, а також іншими акустичними показниками. Якщо фразовий наголос являє собою центр інтонаційної конструкції, то в його утворенні значну роль відіграє рух тону (висхідний чи низхідний).
Переміщення фразового наголосу з кінця фрази називають логічним наголосом
Він передає її семантичні нюанси. Наприклад, фраза Ви були в гуртожитку? Може вимовлятися з різним логічним наголосом: Ви' були в гуртожитку? (а не хтось інший ); Ви були' в гуртожитку? (чи не були ?); Ви були в гурто'житку? (а не в іншому місці).
Важливу роль в утворенні фрази відіграє інтонація. Вона виокремлює та оформляє фразу, виконуючи відповідно ідентифікаційну та конститутивну функції. Оскільки інтонація кожної фрази відзначається специфічністю, то деякі мовознавці вважають, що вона виконує диференційну функцію.
Якщо фраза складається лише з однієї синтагми,то інтонація фрази і синтагми збігається. Проте якщо фраза охоплює більше одної синтагми, то її інтонація не є сумою синтагматичних інтонацій. У цьому випадку інтонаційне оформлення фрази характеризується специфічністю.
Оскільки до фрази входять синтагми, інтонування яких здійснюється на основі семи інтонаційних конструкцій, то фразова інтонація ніби накладається на інтонацію синтагм. Центральне слово фрази виділяється фразовим (або логічним) наголосом. Відношення її компонентів зумовлюються синтагматичними інтонаційними конструкціями, тому власне фразова інтонація забезпечує лише оформлення типу фрази, вираження загально фразових категорій. Якщо вони потребують інтонаційної участі, вираженої емоційності, якщо вона притаманна фразі.
Тип фрази визначається типом речення. У синтаксисі основою типології речень є такі опозиції: розповідь – запитання, завершеність – незавершеність, виділеність – нейтральність.
Для розповідного речення характерна мелодика завершеності з кінцевим зниженням тону (найнижчий рівень – кінець фрази): Зник він, як мрія, як срібний туман проти сонця (Леся Українка) Якщо ж мелодика фрази більш-менш рівномірна і в кінці фрази не виникає зниження (чи підвищення) тону, то фраза не завершена: Ще листя сухе так недавно ясніло… (Леся Українка). Такі речення, як правило, характерні для художньої літератури. Фраза, яка завершується піднесенням тону (найвищий рівень – кінець фрази), співвідноситься з питальним реченням: Чи то так у жалю, в голосінні | Проминуть молодії літа? (Леся Українка). Усі ці типи фраз як нейтральні протистоять інтонації виділеності – спонукальним, окличним реченням. Вони вирізняються не закінченням фрази, а різким посиленням фразового наголосу, яке забезпечується зростанням його інтенсивності, та тону, що роходиться, своєрідно резонує по цілій фразі: Ге'тьте, думи,ви, хмари осінні! Тож тепера весна' золота!
Загальнофразові категорії, передусім синтаксичні категорії предикативності, часу, модальності, виражаються, як правило, не інтонаційними способами. Інтонація (відповідні типи ІК) відіграє істотну роль у вираженні загально фразових категорій називних, деяких безособових, а також питальних і спонукальних речень, оформлених як одна синтагма.
Якщо фраза емоційно забарвлена, то це відображається в її інтонаційному оформленні. Результати спеціальних досліджень українського мовознавця Емми Нушик’ян (1936-1996) свідчать, що емоційне забарвлення фрази передається завдяки інтеграційному використанню таких інтонаційних характеристик:
1. Заміна логічного наголосу емфатичним, який характеризується значним подовженням наголошеного голосного, а також приголосних, що входять до наголошеного складу;
2. Загальне розтягнення темпу мовлення, яке виявляється у подовженні всіх наголошених голосних, передусім першого з них, а також у збільшенні між фразових та міжсентагмових пауз;
3. Різке коливання загальнофразової енергії: при вираженні більшості емоції вона зростає, а при передаванні деяких (журба, ніжність, образа) – спадає;
4. Мелодика фрази: за кожною емоцією закріплюється виразна й загальнозрозуміла конфігурація мелодики, що дає змогу слухачеві правильно сприйняти емоції, навіть не знаючи мови, якою вона висловлена.
Як найбільша фонетична одиниця фраза демонструє єдність сеґментних і суперсеґментних одиниць. Лише в такій єдності можливе живе звучання мовленнєвого потоку.
Дата добавления: 2015-07-11; просмотров: 186 | Нарушение авторских прав