У того, хто ознайомився зі змістом попередніх п’яти томів цієї книги і в її читанні зумів дійти аж до оцього місця у шостому томі, – могли би, на мою думку, виникнути певні сумніви щодо деяких рис характеру автора, тобто моїх. А саме щодо таких рис, як щирість, правдивість і неупередженість авторської інформації.
Чи той Львів був аж такий надзвичайно мальовничий у своїх краєвидах, такий прекрасно монументальний і такий предивно гарний у витворах архітектури? А також такий надзвичайно позитивний у рисах характеру та настроях своїх тодішніх мешканців?
Запевняю, що я повністю розумію такі сумніви. Відомо ж бо, що завжди поруч з позитивними рисами є і негативні, зі світлом завжди нерозлучна тінь, поруч з добром маємо справу і зі злом – і так чимало пар протилежностей. Подібних антонімів можна навести ще багато. А тим часом, у моїх львівських розповідях і описах – нічого, окрім найвищих ступеней порівняння, захоплення, ахів і охів стосовно практично всього, що характеризувало той Львів.
На ці передбачувані мною сумніви потенційних критичних читачів «Того Львова» відповім так: наведені у цій книжці описи, судження і роздуми, звичайно, суб’єктивні, засновані на моїх власних, особистих переживаннях і відчуттях. Однак, я гадаю, що вони чесні і викладені щиро. Найлегше це перевірити за описуваними мною елементами безсумнівно прекрасних краєвидів мого рідного міста. Навіть зважаючи на обережне застереження популярної приказки, «не те гарне, що гарне, а що кому подобається».
Справа ускладнюється, коли йдеться про риси особистості і характеру тогочасних мешканців незабутнього міста. Пригадую, що я намагався, наскільки це можливо, подати ці риси у четвертому томі книги, названому «Ми, львів’яни». Однак, гадаю, що ані я сам, ані покликані на допомогу цитати різних письменників, публіцистів й мемуаристів, що займаються старим Львовом, не були цілковито об’єктивними й неупередженими.
Адже у наших розповідях той, давній homo leopoliensis залишився у більшості випадків надмірно ідеалізованим, поданим (як я тепер думаю) надто позитивно й симпатично. І що у його, певною мірою синтетичному, загальному портреті світло переважає над тінню, гарні барви – над звичайною сірістю, позитивні риси – над негативними. З иншого боку, таке сприйняття речей психологічно зрозуміле й не потребує тут дріб’язкових пояснень.
Однак, все-таки заради об’єктивної правди і проти згадуваного суб’єктивізму наших спогадів, у цьому розділі, що не без причини названий «Саме життя», я намагався врівноважити однобічні у своїх позитивах описи й характеристики колишніх львів’ян, із иншими, негативними описами й думками про них. Я зробив це, показуючи нелегке життя багатьох мешканців того Львова, а також їхніх характерологічних недоліків і вад.
Для цього я використав автентичні повідомлення преси про щоденне буття і радше про негативні та осуджувані витівки різних львів’ян у тому віддаленому десятиріччями часі. Ці повідомлення без жодних коментарів (обставини і факти говорять самі за себе) я почерпнув тільки з кількох номерів найпопулярнішої колись щоденної львівської газети «Новий вік» («Wiek Nowy») другої половини тридцятих років поточного століття. Усі процитовані тексти стосуються як різних проявів забутого щоденного буття тогочасних мешканців міста під Високим Замком, так і різних подій із львівської поліцейської хроніки і судових повідомлень.
Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 117 | Нарушение авторских прав