Російсько-японська війна

Протягом останнього лвсягиліття XIX ст. питання Далекого Схо-
ду набуло великої ваги у затвльній політиці російського уряду. Року

1891 чаітладон» величезну залізницю, яка й сполучала Европейську
Росію з Владивостоком, при чому частина шляху йшла через китай-
ську територію. Протягом 90-их років Далекий Схід був вузлом, в
якому збігалися економічні інтереси інших держав, у першу чергу
Японії, яка домагалася панування над Мавджурією, Кореєю, Монго-
лією, Сахаліном, Забайкаллям. Інтереси її зударялися з інтересами
Росії, яка року 1898 взяла від Китаю в оренду Порт-Артур." Готуючись
до війни, Японія, що мала підтримку збоку США та Англії, а почасти
й Франції, напружувала всі сили на підготову до війни. Росія поста-
вилася до війни легковажно. Міністер внутрішніх справ Плеве казав:
«нам потрібна маленька переможна війна»" тому, що перемога до-
поможе подолати внутрішні заворушення. 27 січня 1904 року япон-
ські судна напали на російську ескадру у Порт-Артурі. Так почалася
війна. Росія не була готова до неї. На Сході було мало військ, не було
укріплень; постачання не було зорганізоване. З самого початку армія
зазнавала невдач, поразок.

Невдачі на фронті викликали все більші заворушення в Україні.
На заводах організувались зібрання, на яких робітники ухвалювали
резолюції проти царизму, вимагали свободи совісти, свободи слова,
свободи зборів. Царський уряд пішов на поступки. Призначений за-
мість забитого міністра внутрішніх справ Плеве, князь П. Святополк-
Мирський заявив про нову політику уряду — «політику довіря».
Була зм'якшена цензура. Чимало земських діячів повернуто з за-
слання і дозволено скликати у листопаді 1904 року земський зізд.
На цей з'їзд приїхали голови земських управ, земські «гласні». Зізд
визнав за конечне «народне представництво» з законодавчими пра-
вами. Земський ліберальний рух охопив Чернігівське, Полтавське та
Харківське земства. У 1904 році земські діячі заснували «Союз Виз-
волення».

Наприкінці 1904 року однією з форм, в якій громадянство вияв-
ляло свої бажання, стали бенкети, влаштовувані прогресивною інте-
лігенцією, часто за дарективою «Союзу Визволення». На бенкетах
виступали оратори і ухвалювали резолюції, «адресі», в яких говори-
лося про необхідність скликання народних представників. На бенкеті
у Києві приват-доцент Железнов уперше точно оформив вимогу
конституції. Наслідком бенкетів були, звичайно, репресії, звільнення
урядовців з посад тощо." Проте уред поволі йшов на поступки.

12 грудня 1904 року був оголошений царський наказ про посту-
пове зрівняння селян у правах з іншими станами, про заведення дер-
жавного «страхування» <— асекурації робітників, поститення прав

земських та міських установ, перегляд законів про старообрядців та
жидів.

18 лютого 1905 року був оголошений царський рескрипт на ім'я
міністра Булигіна про потребу притягти до обміркування законів
обраних населенням людей. Тут уперше обіцяно введення народного
представництва, але з дуже обмеженими функціями — тільки «за-
коносовещательньіми». Ця «Булигінська» Дума, що її скликано в
серпні 1905 року, нікого не задовольняла."

У кінці 1904 року Рада Міністрів обмірковувала справу скасуван-
ня цензурних обмежень українського слова. Рада запитала думки
Академії Наук, Київського та Харківського університетів і Київсь-
кого генерал-губернатора. Усі відповіді були за скасування обме-
жень. Відповідь Київського університету склав В. Антонович. Ака-
демія Наук відповіла докладною, ґрунтовно складеною запискою,
центром якої була славетна записка М. Грушевського. Навіть Синод
дозволив надрукувати Євангелію українською мовою (переклад Мо-
рачевського) і дав гроші на видання"

Дата добавления: 2015-07-12