Війна в Кореї і національно-визвольна політика

Ця стаття написана у зв'язку з Конференцією АБИ, яка відбулася в днях 12-14 червня 1950 р. в Едінбурзі, під патронатом Шотляндської Ліґи Европейської Свободи. Користаючись прикладом Корейської вій­ни (1951-1953), як маркантним виявом московського імперіялізму, ав­тор ще раз вияснює й уточнює підстави української національно-виз­вольної політики, її стратегії і тактики боротьбу а також важливости спільного протибольшевицького фронту поневолених Москвою на­родів.

Стаття «Війна в Кореї і національно-визвольна політика» не мала підпису автора (авторство Степана Бандери ствердив редактор «Сур­ми» Степан Ленкавський), була друкована в журналі «Сурма», Мюн­хен, ч. 21, липень 1950 р.

*

Сучасна війна в Кореї е лише одним із інцидентів, який постав у висліді ривалізації між собою світових потуг за закріплення позицій посідання, здобутих у висліді другої світової війни. Хиб­на, безпринципна і в своїй засаді імперіялістична політика більшости західніх держав супроти азійських народів об'єктивно про­кладає шлях для російського імперіялістичного наступу через облудне зовнішнє підтримування ним національних змагань цих народів, з одночасною внутрішньою пенетрацією комунізму й ко­муністичної партії, які фактично з середини знищують національ­ний зміст змагань цих народів.

Ми глибоко співчуваємо трагедії корейського народу, який став об'єктом інспірованої, організованої, з-зовні підсичуваної внут­рішньої громадянської війни, у якій брат убиває брата. Вину за це поносить російський імперіялізм, який є першим і фактичним спричинником шаліючої проти корейського народу війни. Але й ті дер­жави, які після закінчення другої світової війни, поділили землю і народ Кореї (що не була ні спричинником, ані учасником тієї вій­ни, а поневоленою нацією) на дві частини, північну й південну, і цим заклали основи для війни проти корейського народу, – фак­тично потурали плянам російського імперіялізму супроти Кореї.

Корейська війна, як одна з сьогочасних актуальних ланок єди­ного ланцюга всеобіймаючого наступу російського імперіялізму, є нагодою ще раз перевірити, вияснити й уточнити, на основі досвіду останніх літ, підстави української національно-визвольної полі­тики, її стратегії і тактики боротьби, зробити її дійовим інстру­ментом нашого кожночасного поступовання і зберегти її від того, щоб вона збивалася на чужі манівці, у висліді чого усунути небез­пеку, щоб українська політика була втягнена в сателітну ролю при чужих політиках, а революційне змагання нації за свою дер­жаву, щоб перетворилося в погній для чужого поля.

І.

Єдиний шлях до визволення України і відновлення Української Самостійної Соборної Держави – це національно-визвольна вій­на українського народу проти російської імперії, яка нині зветься СССР; революційно-визвольна боротьба власними силами, за всіх умов, без уваги на міжнародню ситуацію. Український націоналі­стичний рух послідовно веде визвольні змагання народу цим шля­хом.

На успішне розгортання революційно-визвольної боротьби складаються такі чинники:

а) зріст революційного потенціялу, динаміка й підготованість визвольних сил нації до повного розгортання боротьби у повстання і революційну національно-визвольну війну;

б) поширення революційної протибольшевицької і протиросійської боротьби серед інших народів, зміцнення визвольного фрон­ту народів поневолених московським імперіялізмом;

в) внутрішня ситуація в СССР, зокрема наслідки протибольшевицьких дій революційних сил, реакція народніх мас на соціяльне уярмлення, заламання і кризи в большевицькій системі.

Сприяючими чинниками є: міжнародня ситуація, відносини між СССР і зовнішніми силами, наскільки вони зв'язують і три­мають в напруженні большевицькі сили, сприятлива постава зов­нішніх сил до визвольної боротьби підсовєтських народів.

Наявність, сила, ширина і глибина та революційна напруга трьох основних складників, з яких твориться процес національно-визвольної боротьби, вирішують її остаточний вислід. Найтяжча зовнішньо-політична ситуація СССР і навіть повний його мілі­тарний розгром у зовнішній війні і за найсприятливішої постави зовнішніх сил до ідеї національно-державного визволення Укра­їни, без суверенне організованої і незалежно діючої власної сили, волі для України не принесуть.

II.

Сучасне міжнародне становище треба вважати переломною фазою найчорнішого періоду новітньої історії – найвищого під­несення і розвитку московського імперіялізму і найбільшої дійовости його знаряддя – комуно-большевизму. Війна Німеччини в 1941 році проти СССР вивела Советський Союз з стану «світового арбітра і визволителя всього світу», що його він зумів зайняти на печатках світової війни, і він не з своєї власної волі опинився в лавах «союзників» – противників Німеччини; замість єдиного «світового визволителя», СССР став одним із «великої трійки».

А західні світові потуги, з реального й конкретного в той час власного інтересу в обличчі безпосередньої загрози від Німеччини, прийняли і співпрацювали з цим «союзником», і в процесі війни та після її закінчення шукали тривкого співжиття і співпраці з СССР на тій підставі, що він, мовляв, загальмує свою «програму максимум» і вкладеться в якусь схему світової політичної систе­ми, розбудованої на засаді «сфер впливів», співіснування геополітичних комплексів і т. п. Ціною такого миру між СССР і західніми державами мали бути ті народи, які до того часу впали жерт­вами російського імперіялізму.

Завдяки такій політиці західніх держав, після закінчення другої світової війни большевики не мали жодного зовнішнього противника і всю свою енергію спрямували передусім на поборення тих визвольних рухів поневолених ними народів, які широ­ко розгорнулись в час війни; на закріпачення новопідбитих країн і на підготову до дальших загарбань. Поруч з тим, російський імперіялізм став розгортати свій наступ у різних напрямках, на різні народи, методами внутрішнього розкладу, підміновування і без­посередньої аґресії. Зокрема в східній Азії московська експансія досягла величезних здобутків.

Це довело до остаточного краху систему політики «великих трьох» і виявило її ефемеридність. Стан ілюзоричної рівноваги був захитаний і в різних кінцях земної кулі дійшло до безпосередніх мілітарних зударів. Цим започатковується новий етап взаємин між СССР і його «союзниками». Новим у цьому етапі є те, що одна з великодержав – ЗСА, перейшла до мілітарних протидій безпо­середньо власними силами. Але ця зміна характеру відносин сто­сується до методів політики супроти большевизму, а не до засад-ничих цілей цієї політики.

Цілі політики західніх держав супроти СССР, докопуваної нині новими методами – користуванням зброї, залишаються старі: при­вернути й зберегти дотогочасний стан розмежування впливів між західнім бльоком держав і СССР і в висліді прийти до стабілі­зації взаємин і співжиття з Совєтським Союзом. У цій політиці є закладена засаднича згода на існування московського імперіялістичного большевизму, з цілою його суттю і практикою супроти уярмлених ним народів, пасивне незацікавлення долею і змаган­ням тих народів.

Гасла оборони народів перед большевицьким поневоленням і винищуванням, гасла захисту демократичних свобід і форм жит­тя, під якими західні держави протиставляться большевизмові, у політиці цих західніх держав і надалі стосуються тільки до тих країн, на яких їм спеціяльно залежить, щоб вони не попали під большевицьке панування. У випадку Кореї західні держави під­тримують «ідею свободи» лише для південної частини корейського народу, а північну й далі готові залишити на поталу большевизмо­ві, себто розрізати корейський народ на дві частини, дарма, що міжнародніми договорами й актами ОН ґарантовано державну не­залежність єдиної і цілої країни. Отож, насправді йде про збере­ження розмежування сфер «впливів» через живі національні ор­ганізми.

III.

Сучасну політичну ситуацію в світі формує не тільки проти­ставлення двох силових бльоків великодержав – СССР з його сателітами, і держав Заходу. Не меншу, а в остаточному висліді вирішальну ролю відограють визвольні змагання поневолених народів у всьому світі за свою самостійність і за державну суве­ренність, які творять собою комплекси третьої сили і поруч обидвох протиставних бльоків формують міжнародній силовий уклад.

Одночасно серед численних народів проходять процеси гли­бинних зрушень у сферах духовости, внутрішніх політичних і суспільно-економічних відносин, які в своїй сукупності форму­ються у національну ідею і націоналізм, як універсальну політич­ну систему, як підставовий чинник світової організації цілого людства.

Західні держави недоцінюють або заперечують значення і ру­шійну силу національної ідеї і визвольних рухів поневолених народів. Вони не дають розв'язки для самостійницьких змагань народів у своїх колоніях і не хочуть зайняти активної прихильної постави до визвольних рухів народів у підбольшевицькій Европі й Азії, як цього вимагає спільна для всіх народів справа бороть­би проти російського імперіялізму і його міжнароднього знаряддя – большевизму. Натомість большевизм, за своєю природою на­скрізь ворожий до національної ідеї. Він нещадно винищує національно-самостійницькі змагання і сили поневолених Росією на­родів (хоч намагається прикрити це пропагандою нібито самостій­них держав-сателітів і союзних національних республік у складі СССР), поза своїми кордонами виступає як речник національної ідеї, підтримує і спомагає самостійницькі змагання колоніяльних і напівзалежних держав і народів, щоб підсилювати їхню боротьбу проти західніх держав і намагається спрямувати цю боротьбу на комуністичні рейки з метою виперти західні держави з тих країн і через систему комуністичної внутрішньої організації життя тих народів загарбати їх під своє панування.

Революційно-визвольна боротьба України і цілого протиболь-шевицького бльоку народів ведеться осамітнено, власними сила­ми наших народів, без жодної підтримки з боку західніх держав. Ця боротьба була, є і буде найпевнішим, незмінним і в кожній ситуації активним чинником у світовому фронті проти больше­визму й загарбницького російського імперіялізму усіх його'форм. Визвольний протибольшевицький фронт поневолених народів у світовому змаганні двох ривалізуючих бльоків творить третю силу, яка різниться від них своїми цілями, якістю і способами дії.

У досьогочасній політиці західніх держав, а зокрема ЗСА, немає жодних серйозних проявів позитивної настанови до нашої національно-визвольної, протимосковської (протибольшевицької) боротьби і до її цілей – знищення большевизму і всякого загарб­ницького російського імперіялізму, розподілу СССР і побудови самостійних національних держав досі поневолених народів. Коли ж такий досьогочасний стан міг оправдуватися бажанням мирного співжиття і «союзницької» співпраці з СССР «за всяку ціну», то мірою того, як «холодна війна» переростає в гарячу, продовження цієї політики наочно доводило б, що чинники, які кермують по­літикою західніх держав, а головно США, Великобрітанія і Фран­ція, мають засадничо інші цілі супроти СССР і наших народів, ніж ті, до яких змагає наша боротьба – до розвалу й розподілу російської імперії, СССР, і до побудови національних держав.

IV.

Нема поважних виглядів на здійснення бажань західніх дер­жав, а саме, щоб збройний конфлікт у Кореї і ціле напруження ситуації швидко закінчилися приверненням попереднього стану розмежування сфер впливу, і щоб у висліді їхньої рішучої постави наступила стабілізація стосунків – ширше й тривкіше порозу­міння з СССР. Большевики не хочуть жодної справжньої стабілі­зації, ані миру, і не думають припиняти дальшого походу свого імперіялізму… Вони з усіх сил намагаються зробити так, щоб роз­горілася і поширилася війна західніх держав з самостійницькими і комуністичними рухами народів східньо-південної Азії, на Маляях, у Кореї і з комуністичним Китаєм. Розпаливши війну між західніми державами і азійськими народами, Москва буде її під­тримувати, підсилювати й поширювати всякими способами з тією метою, щоб західні держави витратили багато сил, позбулися вся­кого довір'я у широких мас азійських народів. На тлі того повинен би неспівмірно зрости воєнно-політичний престиж СССР, як по­туги, яка ще не сказала свого слова і яка вирішить ціле змагання таким способом, що у найдогідніший для неї момент вона всту­пить в одверту війну, або, при некорисному для неї розвиткові, шукатиме іншого, тимчасового, компромісового виходу у вигляді «посередництва» в «мирі Китаю з США» і т. п.

Ставка політики західніх держав на те, що конфлікт у Кореї, при їхній рішучій у ньому поставі і мілітарній реакції, поставить тверду межу дальшому наступові російського імперіялізму і до­веде до мирної стабілізації та співпраці між Заходом і СССР, є не­правильна. У ній лежить бажання примиритися з большевизмом коштом тих усіх народів, які вже впали його жертвою. Для всіх народів, які змагаються за своє визволення з-під російського по­неволення, таке спрямування політики західніх держав є шкід­ливе. Але воно є так само шкідливе для справи захисту від росій­ського імперіялізму решти світу, в тому числі і самих західніх держав.

Розглядаючи в цілому сучасну політику західніх держав су­проти Росії в корейському конфлікті, мусимо позитивно оцінити саму методу поступування – рішучу мілітарну відсіч, хоч сама засаднича мета тієї політики є неправильна. Можна припускати, одначе, що після направи в методі на одному відтинку, під впливом чинника національно-визвольних війн поневолених народів та ймовірного перекинення конфлікту на інші терени, прийде також направа і в цілях політики Заходу.

V.

Революційно-визвольна боротьба України й інших народів проти большевицького бльоку своїми цілями, своєю неперервною дією і своїм потенціялом у напрямі докорінного знищення большевизму й російського імперіялізму, являється найстійкішим і найрадикальнішим чинником у протибольшевицькому фронті. Протибольшевицькі потягнення, а навіть мілітарні виступи різних держав, хоч би вони мали дуже велику силову напругу, якщо їхня дія не має на меті знищити російського імперіялізму, а тільки примусити його до деяких поступок, не матимуть такого значення для ладу й спокою в світі, як мають його національно-визвольні революції поневолених народів.

Мірою поглиблювання, поширювання політичних і мілітарних конфліктів між СССР та іншими державами, і мірою розпалю­вання нової світової війни повинен відбуватися процес наближен­ня і вирівнювання постави тих держав до засадничого становища Антибольшевицького Бльоку Народів. Доки західні держави не йтимуть на повне знищення большевизму й російського імперія­лізму, на розвал СССР і відродження на його руїнах національних держав поневолених нині народів, а змагають лише до припинення большевицької агресії і експансії (хоч би для того вони вели від­криту війну), доти немає підстав, щоб наші визвольні змагання зв'язувати з їхньою політикою і з їхніми конфліктами.

Ми можемо й будемо використовувати сприятливі для нашої боротьби нагоди й ситуації. Так само наша визвольна боротьба об'єктивно є корисним чинником для чужої політики та акції, спрямованої проти СССР. Визвольні змагання України й інших народів можна було б зв'язувати з протибольшевицькою бороть­бою чужих держав тільки на плятформі союзницького відношення, при зобов'язуючому узгідненні цілей і при належному забезпечен­ні наших країн і потреб нашого фронту боротьби в цілості ведення війни.

У кожній міжнародній ситуації, без уваги на поставу до нас і до наших змагань зовнішніх сил, ми своєю боротьбою проти росій­ського імперіялізму й большевизму об'єктивно причиняємося до оборони всього світу. Боротьба України і всіх народів, об'єднаних в АБН, постійно виконує цю місію. Кожний українець і кожна українська спільнота за кордоном, виконуючи свій обов'язок су­проти Батьківщини, тим самим служить справі оборони волі наро­дів і захисту найвищих людських цінностей – Божої Правди на землі перед большевизмом, байдуже чи це чужинці розуміють і доцінюють, чи ні.

Кожний труд і кожна жертва українських сил, української крови в боротьбі проти большевизму мають найбільшу вартість та ефект, як для України, так і для всього людства тоді, коли вони віддані на українському визвольному фронті або для нього. Всі українські політичні і військові намагання за кордоном по­винні бути спрямовані всіми дорогами, всякими способами і з усіх частин світу на підсилення революційно-визвольної боротьби на Рідних Землях. Всі українські закорднонні чинники і кожен укра­їнець повинні цілою своєю поставою і працею виразно заступати позиції українського революційно-визвольного руху І згідно з ни­ми поступати. Треба докладати усіх зусиль, щоб світ, усі народи, як кермуючі державні чинники, так і широкі маси, знали і пра­вильно оцінювали наше становище: як і за що ми боремося, яка політика й спосіб боротьби з большевизмом е доцільні й успішні, а які даремні. Тим ми спричинимося до того, щоб політика й по­става різних дерхав проти большевизму стала на правильний шлях.

Кожне починання по лінії безпринципного пристосування і мі­німалізму в справах відношення до СССР, починання, яке є не­згідне з цими засадами національної політики, яке створює бала­мутство щодо позицій національно-визвольної боротьби, і яке роз­раховане на хвилевий ефект по засадничо неправильному шляху – не має жодної вартости для справи визволення України і для переборення большевизму.

Дата добавления: 2015-07-12