Державна Дума

17-го жовтня 1905 року проголошено скликання Державної Ду-
ми з законодавчими правами, тобто з компетенціями, що жаден закон
не може бути оголошений без ухвали цієї Думи. II грудня 1905 року
дано пояснення, хто саме матиме виборчі права: землевласники-
дідичі, власники будинків у містах, усі, хто мав окреме помеш-
кання, хто діставав платню або пенсію; мали також права представ-
ники селян та робітників. Таким чином виборчі права були доволі
широкі." 20 лютого 1906 р. дано нове «Положення» про Державну
Думу, за яким встановлювалося двопалатний парлямент: 1) Дер-
жавну Раду, яка існувала раніше, стала Вищою Палатою; половина
ії членів мала бути обраною, а половина — призначена урядом,
і 2) Державна Дума. Жадне рішення Державної Думи не могло бути
дійсним без апробації Державної Ради; по схваленні Державною Ра-
дою кожне рішеная йшло до царя на затвердження. 26 квітня 1906
року проголошено новий закон, що встановлював такий порядок:
вище управління належить цареві, а законодавча влада — двом і!
Палатам: Державній Раді і Державній Думі.^ Вибори до Державної
Думи дали перемогу опозиційним елементам. У цей час значною мі-

рою вже були приборкані повстання і праві ел^-ііти і.:>' заціі
благали царя не давати конституції, а зберігати самод. - во.

Виборці поділялися на 4 курії: 1) землевласникіз^: иків
2) міського населення, 3) селян і 4) робітників. Курії мали здна^
кове число голосів: поміщики мали найбільше, бо один голо. ломі-
щика дорівнювався 45 голосам робітників; пролетаріят великих міст
діставав мізерне число виборців: у Москві, наприклад, тільки 17 ро-
бітників мали виборче право." Навпаки — селяни дістали багато
місць тому, що уряд сподівався, що вони дадуть людей консерватив-
них поглядів. Уряд уживав різних заходів, щоб не допустити до Ду-
ми небажаних осіб. Для цього робили труси, заводили судові проце-
си, арештовували людей (особи ж, які були під арештом або під
слідством, не мали ні активного, ні пасивного права голосу). Особ-
ливо гостро пересушував уряд представників прогресивної преси:
був час, коли майже всі редактори ліберальних газет були або ареш-
товані або чекали слідства."

У Думі зформувалася Українська Парляментарна Громада, де
якої приступило 45 послів. Головою її був адвокат і громадський
діяч з Чернігова 1. Шраг; серед членів були: В. Шемет та П. Чижев-
ський — від Полтавщини, М. Біляшевський та барон Ф. Штейнгель
— від Києва, А. В'язлов — від Волині. Парляментарна Громада мала
свій пресовий орган — «Украинский Вестник», редактором якого
був М. Славинський, а секретарем — Д. Дорошенко. У журналі взя-
ли участь найкращі наукові сили України: М. Туган-Барановський
О. Лотоцький, М. Грушевський, 1. Франко, О. Русов та інші"

Політичною плятформою Української Парляментарної Громади
була автономія України. М. Грушевський уклав деклярацію, яка
мала бути виголошена з думської трибуни головою Громади.

Увесь час в^-сшення між Думою і урядом були гостро ворожі.
На деклярацію уряду Дума відповіла чотирма вимогами: 1) відпові-
дального перед Думою міністерства, 2) скасування Державної Ради,
3) примусового відчуження поміщицьких земель на користь мало-
земельних селян та 4) амнестії засудженим за політичні справи.
Уряд відмовив по всіх пунктах. Після того Дума зустрічала вороже
всіх міністрів, а урядові в цілому висловила «недовір'я». Промови
депутатів друкували й ширили по всій імперії.

Після розпуску Думи 180 її депутатів, переважно кадетів (серед
яких були й українці), зібралися у Виборгу (у Фінляндії, яка мала
автономію) і уклали заклик до населення — не давати солдатів до
армії і не платити державних податків."

Незабаром після розпуску Думи вибухли повстання в Свеаборзі
та Кронштадті. Збільшився терор: за 1906-й рік забито 768 й пора-
нено 820 представників влади. Новий прем'ср-міністер П. Столипін
почав реформи всього урядового апарату і — рішучу боротьбу з ре-
волюційним терором. На час, поки не було Думи, створено військові
суди, за вироками яких страчено протягом року 683 осіб."

У січні 1907 року відбулися вибори до 2-ої Державної Думи. На
цей раз її не бойкотували жадні партії. Несподівано для уряду
більше як половину всіх депутатів вибрано з лівих партій; октяб-
ристів, з поміркованих — тільки 32 і правих — 22; решта депутатів
була від національних меншостей та від безпартійних. Ніхто з депу-
татів 1-ої Думи, які підписали Виборзьку деклярацію, не мав права
бути обраним до 2-ої Думи.

Змінилося співвідношення депутатів від України: із загального
числа 102 лівих — соціял-демократів, трудовиків та конституцій-
них демократів (к.-д. або кадетів) було 65; від центру — октябристів,
мирних обновленців, поміркованих та правих — 29."

У 2-ій Думі теж була Українська Громада, що мала 47 членів і
видавала часопис — «Рідну Справу — Вісті з Думи». У ній друку-
вали промови членів, заяви Громади. Громада домагалася автономії
України, місцевої самоуправи, української мови у школі, суді, цер-
кві. Для того, щоб мати підготовлених педагогів, Громада вимагала
створення катедр української мови, літератури та історії в універ-
ситетах, введення української мови в учительських семінаріях."

2-га Дума існувала лише 103 дні; 3-го червня 1907 року її розпу-
щено. Призначено нові вибори, при чому виборчий закон значно
змінено. Вибори до 3-ої Думи, восени 1907 року, дали 50 правих,
71 помірковано-правних, 27 націоналістів — разом 148 правих; 154
октябристів; 28 «проґресистів». Разом 54 кадетів, ІЗ большевиків, 20
соціял-демократів, 26 поляків, литовців та мусулман; лівих — 141.

Новий виборчий закон 1907 року настільки змінив основний за-
кон про Думу, що його називали «державним переворотом». Він дав
перемогу великим землевласникам і зменшив число депутатів селян
та робітників. У Полтавській губернії, наприклад, на 117 виборців-
великих землевласників було тільки 38 селян. Багато українців опи-
нилося у тюрмах, на засланні; збільшилася еміграція за кордон.

Не зважаючи на таке становище, українське питання притя-
гало до себе увагу в 3-ій Думі: надто бо великі були досягнення
українців в різних галузях культури та економіки. Перше питання,
якому Дума змушена була приділити увагу, це було українське
іокільництво. У 1908 році 37 послів внесли проект про українську
мову навчання у початкових школах. Цей проект викликав протест
збоку чорносотенних послів та «Клубу Русских Нацио^листов», і
йому не дали ходу. Року 1909 професор Київського університету
1. Лучицький поставив питання про українську мову в судах Укра-
їни. Це питаная також викликало протест і було поховане.

У 1913 році, з приводу бюджету, ряд ораторів звертали увагу Ду--
ми ва самоправство адміністрації в Україні. Видатні посли — А
ШинГарьов, П. Шлюков, О. КеренсьКий, Г. Петровський та ійпгі —
домагалися свободи національного розвитку та автономії України,
а професор С. Іванов вимагав катедр українознавства в університе-
тах України. Тог® ж 1913 року єпископ Нікон вимагав введення
української мови в школах.

Ці приклади свідчать про великі досягнення українців за XIX
століття."

У 1907-1912 роках реакція зміцнюється. У З-ій Думі головну ролю
грали октябристи (154). Головою Думи був октябрист Хомяков, а
після нього — С. Гучков, теж октябрист. З-тя Дума відбула свій за-
конний реченець і була розпущена у 1912 році. 4-та Дума виявила-
ся лівішою, ніж З-тя: у ній було по 150 представників правих та лі-
вих партій і 130 октябристів та «центровиків». Октябристи 4-ої Ду-
ки були більш схильні до опозиції і не раз вступали у спілку з лі-
вини партіями. Головою Думи обрано октябриста — М. Родзянка."
Внаслідок нового виборчого закону селянство України було по-
збавлене права висилати представників до Думи. Не було вже й

украЬсьісої фракції, а тому для введення української мови у нарс л -
них школах України не було більшости в той час, коли навіть мг.г^
народи Кавказу дістали школу з рідною мовою; дістали її також т а -
тари, естонці, латиші."

Дата добавления: 2015-07-12