Обрядова символіка традиційного житла українцiв

Традиційна українська хата – воістину колиска нашого народу. В ній жили і вмирали цілі покоління, сподіваючись на кращу долю. І хто б що не говорив, Вітчизни без рідної хати не було і не може бути. Бо Батьківщина починається з рідного порога, а отже, із батьківської домівки.

Що ж є неодмінним атрибутом української хати?

Будівництво оселі, вибір місця і часу для початку роботи раніше був регламентований чималою кількістю спеціальних обрядів і ритуальних дій, в яких закріпився набутий попередніми поколіннями життєвий досвід. Існували певні способи вибору місця для будівництва житла після визначення меж майбутнього поселення. За етнографічними даними, що сягають сивої давнини, відомо, що українці ніколи не зводили будинок там, де колись пролягав шлях, або там, де були місця захоронення людей, де звіром вбито худобу, де людина поранилася до крові.

Передумовою успішного будівництва вважали годину закладання житла. Намагалися починати будівництво нової хати навесні та влітку. Вважали, що найкраще закладати фундаменти у новий місяць, щоб у хаті був достаток. Найсприятливішими днями були вівторок, четвер, п'ятниця та субота. Під час закладання нової хати робили своєрідний відкуп. Цей обряд глибоко архаїчний: у далекому минулому для зміцнення будівлі приносили в жертву тварин, згодом рослини й, нарешті, дрібні гроші.

Після закінчення основних будівельних робіт на гребені даху ставили хрест, колоски збіжжя та китицю квітів. Це було своєрідним сигналом того, що господареві слід розраховуватися з майстрами, а господині – накривати стіл і пригощати майстрів-будівельників.

Спочатку будівлі мали овальну форму. Дерев'яний каркас обмащували з обох боків глиною. Пізніше набули поширення прямокутні й квадратні житла.

Українська хата зазвичай розміщувалася в глибині садиби, обрамлена садком.

Українська хата – це затишна і мальовнича, найчастіше побілена зовні та всередині будівля, переважно під солом'яним дахом. Вона була не лише архітектурним об'єктом, а й водночас виконувала естетичну і символічну функції, виявляла ступінь заможності й уподобання господаря.

Важливе значення мало й оздоблення зовнішньої частини хати. На відміну від багатьох інших народів, українці застосовували побілку. Саме через це образ "білої хати" набув етнічної ознаки, що впадало в очі навіть чужинцям, які мандрували Україною. Втім, українську хату ще й розписували. Розпис – рослинні й геометричні орнаменти, фігурки птахів і тварин розміщувався у різних частинах фасадної стіни, під дахом, між вікнами та довкола вікон і дверей. У тому, як розміщувався розпис, була глибока символіка. Вона грунтувалася на магічній цифрі "три". Весь розпис поділявся на три рівні: перший розпочинався від призьби і доходив до вікон, другий визначався висотою вікон, третій – від вікон до даху. Ця магічна символіка виявлялася і в багатьох інших елементах хати: традиційна українська хата мала триподільне планування, вікна складалися з трьох шибок, житлова кімната мала три вікна, а саме житло складалося з трьох частин: призьби, стін та даху. Оздоблення хати як зовні, так і всередині мало не тільки естетичне значення, але виконувало певні магічні функції. Наприклад, обведення побіленої хати кольоровою фарбою внизу має ті ж властивості, що й замкнене коло – оберігати від злих духів та різних напастей всю родину.

Цікавий звичай зберігся на Лемківщині, де на вхідних дверях малюють своєрідне Дерево роду (квіт): гілочки з листками барвінку означали жінок та дівчат, що були в родині, гілочки із зірками – чоловіків та парубків. Коли народжувалася дитина, домальовували нову гілочку, а коли хтось помирав – хрестик.

Хата загалом – магіко-практичний оберіг, схованка добра і в матеріальному, і в моральному сенсі. Як мовиться, "Дай Бог у полі – роду, а в хаті – згоду".

Хата (домівка, оселя) з її означенням – рідна, материнська, батьківська, отча – популярний образ-символ нашої літератури, мистецтва. Досить цікавим є використання цього образу у поезії. Серед перших це зробив Тарас Шевченко:

...Неначе писанка село,

Зеленим гаєм поросло,

Цвітуть сади; біліють хати,

А на горі стоять палати,

Неначе диво.

Сам Бог витає над селом.

"Княжна".

Дата добавления: 2015-10-21