Лялька-мотанка – берегиня та богиня

Найдавніший зразок оберега – жіноче божество, берегиня-ляля (тобто, "земля", "богиня землі", "охоронниця"). Берегиня – мати всього живого, захисниця людини, природи та добра, охоронниця дому.

Ляльку-берегиню створили понад 5 тисяч років тому. Це – не просто дитяча іграшка, це – витвір мистецтва. Народна лялька дуже екологічна, духовно чиста, образна і символічна. Така лялька має умовний силует. Створювали насамперед голову і тулуб ляльки, обличчя робили без деталей або з намотаним нитками хрестом, щоб у них не вселявся злий дух. Для виготовлення ляльок використовували траву, сіно, солому, кукурудзиння, нитки, ганчір'я. Лялька була оберегом душі людської. Наші предки клали її у колиску для новонародженої дитини, щоб у хаті не селилися домовики; ляля забавляла дитя, допомагала йому пізнавати світ, перебирала негативну енергію, забирала хворобу; ляльку віддавали богам за здоров'я, урожай, дощ.

Обличчя в мотанки повинне бути біле, або на ньому має бути хрест – щоб у ляльку не вселився злий дух. Мати повинна зробити своїй доньці та подарувати на весілля, тим благославляючи її на щасливе заміжжя та на народження здорових діточок. Оцей хрест, ці дві лінії – це чоловіче (вертикальне) та жіноче (горизонтальне) начала, їхнє перехрещення символізує продовження роду. По тому, як на світ з'явиться нове життя, треба повернути ляльку тричі проти годинникової стрілки, мовлячи: "Відвернися злом, повернися добром" – і покласти в колиску, де дитина спить. Ця лялька охоронятиме її сон. Оберіг викидати не можна – треба передати його вже своїм дітям.

Народні майстри кажуть, що віддавна лялька вважалася ритуальною – матері робили їх для дітей, бабусі – для онуків, а нареченим – дарували, щоб у них народжувалися діти. Ляльок зберігали. Дівчатка виростали, ставали мамами, а ляльок передавали своїм дочкам.

Цікаво, що, швидше за все, ритуальна ляля власне лялькою не називалася. Кожна, вочевидь, мала своє ім'я – як, приміром, купальська Морена. Хоча дехто вважає, що слово "лялька" – похідне від Лелі, доньки (або сина) слов'янської язичницької богині весни Лади: "ляля" – дитина або іграшка-дитина. Що ж до російського "Кукла" – вважається, що слово це запозичене з грецької мови – "koukla", яке у свою чергу пішло від латинського "cuculla" ("капюшон", куколь). Утім, голова мотанки, яка робиться з тканини (та сповивається, наче одягається в капюшон), також віддавна на наших теренах називається кукла. "Куклою" величають і перший обжинковий сніп, закручений в особливий спосіб. Таке ж наймення в дитячої "пустушки" – хліба, загорнутого в полотнинку, яку колись давали до ротика немовляті. А ще в голову мотанки інколи загортали зернятко пшениці. Сакральне значення приблизно таке: коли зернятко "ховають" у сиру землю, воно оживає, проростає і знову розпочинає одвічний коловорот життя. Можливо, й тому мотанку пов'язують із уявленнями про життя й небуття, із досвідом минулих поколінь та їхнім зв'язком із поколіннями прийдешніми. Невпинний зв'язок символізує і безперервна ниточка, яка намотується за сходом сонця.

Безумовно, лялька – модель людини. Це – аксіома, адже всі маніпуляції, яким потім піддавалося це створіння у всіх культах та обрядах, базується на цьому переконанні. Саме з тієї причини стародавня українська ритуальна лялька-мотанка та вузликова лялька виготовлялися без допомоги ножиць та голки – аби не зробити боляче, не завдати шкоди людині, яку вона оберігатиме. "Щоб життя дитини було не різаним та не колотим", – приміром, так казали на Русі, коли робили ляльку для майбутньої дитини ще до того, як вона народилася. Таку ляльку клали до колисочки, аби зігріти її, а потім вішали на люлечку як оберіг від зуроченння.

У подарунок на іменини робили ляльку "Янголка". Ляльок-оберегів одягали не просто так, у якісь плаття. В одязі ляльки завжди мав бути червоний колір – колір сонця, тепла, здоров'я, радощів. Вважали, що це оберігає від травм, зурочень. Часто на одязі ляльки вишивали хрестики, кола, хвилясті лінії (знаки води), горизонтальні лінії (знаки землі); фігури жінки та оленів – символи родючості; ромби з цяточками всередині – символи засіяного поля; вертикальні лінії – знаки дерева, вічно живої природи.

Аби запобігти злим силам, віддавна застосовували один дуже надійний спосіб: позбавлення обличчя. Адже абсолютно всі релігійні культи всіх часів вважають, що саме "око – вмістилище душі". Так само й найбільша небезпека та сила причаїлася в очах. А без них лялька не може завдати шкоди людині. Згодом (щоправда, невідомо коли саме та з чим це було пов'язано) обличчя ляльки позначали хрестом, обмотуючи особливим чином голову нитками (хрест у колі – це солярний знак, може, звідси сонячне тепло, яке випромінює кожна така рукотворна істота). Сьогодні лялька без лиця й лялька з хрестом на обличчі існують водночас.

Достеменно невідомо, який із цих різновидів старший. Та й узагалі мало що зі справжньої біографії, тим більш містичної, української ритуальної ляльки відомо достеменно. Але коли ти тримаєш її в долонях, ця відсутність знання компенсується інтуїтивним відчуттям.

З давніх часів у будинках мешкають ляльки-домовики, що оберігають будинок від злих духів. У селах оберігає посіви від птахів та худоби городня лялька-опудало. Одягнені такі опудала по-різному: можна побачити ляльку в жіночому вбранні із пов'язаною хусткою або в одязі чоловіка із каструлею на голові замість капелюха.

Коли люди придумали богів, вони почали почуватися спокійніше в цьому величезному і незрозумілому світі. Лялька-мотанка була оберегом не тільки дитини, а й дорослої людини, її житла, праці.

Справді – чому донині "живе" ритуальна лялька, нехай і в декоративному вигляді? Завдяки чому невловимий зв'язок із нею сучасної людини досі не перервався? Можливо, підсвідоме відчуття живої сутності ляльки і є тим акумулятором, що підживлює її?

Напевно, у вас є вдома вдосталь фабричних ляльок. Однак значно цікавіше бавитися ляльками, зробленими власноруч. Лялька, виготовлена власними руками, є Берегинею дому, вона створює неповторну атмосферу вашого житла.

Дата добавления: 2015-10-21