Вінки кохання та відданості, надії й розлуки

Серед вікових вінків найпоширенішим був вінок кохання, який плели дівчата від 13 років до заміжжя. У його основі — ромашки, що перемежалися цвітом яблуні й вишні, а над чолом — квітуче гроно калини. У такий вінок вплітали й квітучі вусики хмелю. Символ засватаної дівчини — вінок з барвінку, м’яти, шавлії та інших лікарських трав.

Цікавим є вінок відданості: з волошок в основі і квітучого любистку вплетеного між ними, який дівчата дарували коханим у час розлуки. Козак возив його у шовковій хустці коло серця твердо знаючи, що його чекають, про нього пам’ятають і кохають.

Дівчата, яким не пощастило у коханні, виплітали вінок надії (іноді його призначали для освідчення в коханні нерішучому парубкові) з волошок і польового маку. Вважали, що любов прийде, коли дівчина власноруч одягне вінок на голову обранцеві.

Дівчина, яку покинув парубок заради іншої, виплітала вінок розлуки з первоцвіту і вересу. Про значення такого вінка знали всі парубки. Коли ж причиною розлуки ставала дівчина, вона дарувала парубкові вінок з вербових китичок, барвінку й айстр, які у поєднанні означали: «Вибач, але я кохаю іншого».

Призначення весільного вінка — охороняти «молоду» від «поганого ока». Передурочистістю під час «дівич-вечора», на який сходились всі дружки нареченої, під супровід пісень плели з барвінку, рути, живих квіток вінок для молодої та букети з зілля і квітів для запрошених на весілля гостей.

На Хмельниччині до 50-рр. ХХ ст.. такі вінки були головним убором нареченої: майже всі дівчата виходили заміж у вінку з живих квітів або, якщо дозволяли кошти — із штучних, виготовлених з цигаркового паперу та фарбованого природними барвниками парафіну (воску).

У багатьох селах тієї ж області весільний вінок виготовляли з білих парафінових квітів і круглих чи подовгастих бурульок, прикріплених на волосінні й обплетених барвінком, любистком, іншим зіллям. Під час застілля на рушникові, під яким сиділи молодята, закріплювали два поєднаних між собою вінки, що пророкували довічне переплетення доль наречених

Головний обов’язковий компонент весільного вінка — «хрещатий барвінок» — символ тривалого кохання. Його листочки змащували медом і часником, щоб вберегти «молодих» від лихого. Додавали м’яту, волошки, шавлію, руту, калину, ружу.

Вінок і його елементи супроводжували всі етапи весільного обряду віл заручин (на знак того, що дівчина і хлопець засватані, вони отримували: наречений — барвінкову квітку, наречена — червону стрічку у косах або квітку). На Житомирщині при сватанні закохані й досі обмінюються вінками. Цей обряд, дуже поширений у давнину, переріс у традиційний обмін обручками.

Ів наш час вінок та його елементи збереглися у сучасному весільному обряді, особливо в сільській місцевості, як прикраса весільного поїзду, приміщень, домівок молодих, одягу. Це свідчить про невмирущість народних традицій, та їх активне повернення у весільний обряд сучасних українців.

Дата добавления: 2015-10-21