Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Державна символіка України, її історичне походження.

Читайте также:
  1. Грецька колонізація північного Причорномор’я та її культурно-історичне значення.
  2. Декларацiя про державний суверенітет України та Акт проголошення незалежності України, їх основні положення та сучасні оцінки.
  3. Державна допомога сім`ям з дітьми
  4. Державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності
  5. Державна реєстрація припинення суб'єктів господарювання
  6. Державна реєстрація суб'єктів господарювання

Відповідно до Конституції України, її державними символами є «Державний Герб України, Державний Прапор України і Державний Гімн України» (Стаття 20).

1. Герб. Зображення Великого Державного Герба України поки ще не встановлено. У Конституції України лише сказано, з яких елементів він складається:

1) малого Державного Герба України - Знака Князівської Держави Володимира - тризубця (тризуба);

2) герба Війська Запорізького - козака з рушницею. Серед численних теорій і версій про походження тризубця Володимира Святославича (980-1015) найбільш популярні ті, котрі бачать його корені в культурі Греції, Боспору, Візантії.

Спочатку тризубець прижився в Києві як символ князівського роду. Пізніше він став знаком власності і, нарешті, при Володимирі Святославичі - гербом держави. Існують різні тлумачення зовнішнього вигляду тризубця, у тому числі такі: плетіння у виді луку в центральній частині - родовий знак Рюриковичів.

У 1918 р. зображення тризубця на синім фоні стало гербом УНР. Автором проектів герба був художник В. Кричевский.

Символіку з зображенням тризубця в 1920-1940-і рр. використовували різні політичні об'єднання Західної України. Тризубець із середнім зубом у виді меча використовувала Організація українських націоналістів (ОУН), тризубець із середнім зубом у виді хреста - релігійні організації. 15 вересня 1939р. як державний герб тризубець був визнаний Сеймом Карпатської України.

Ще один український герб, так називаний «козак з мушкетом», теж був у свій час широко розповсюджений. Очевидно, печатка з таким гербом була дана запорізькому гетьману польським королем Стефаном Баторием у 1576р. Під час Визвольної війни українського народу «лицар-козак з самопалом» був одним з найважливіших атрибутів козацької державності – поряд з «архангелом Михайлом», що тоді вважався символом країни й особистим гербом гетьмана.

У XVIII в. «козак із самопалом» придбав, мабуть, значення етнічного символу України. Цей герб перестав використовуватися після ліквідації гетьманської влади в 1764 р.

2. Прапор. Державний прапор України - прапор із двох горизонтальних смуг блакитного і жовтого кольорів.

Українське синьо-жовте колірне сполучення - одне з найдавніших серед сучасних національних прапорів. Історія його така.

• Синьо-жовте сполучення кольорів походить від герба Галицько-Волинського князівства, землі якого в XII в. літописці називають «Україною». В другій половині XIII в. отут з'являється золотий лев на синім фоні.

• У 1410 р. ополчення Львівської землі брало участь у Грюнвальдській битві під синьою корогвою з зображенням золотого лева, що піднімається на скелю. Згодом золотий лев на синім фоні став гербом Руського воєводства, утвореного в 1434 р., що об’єднало Львівську, Галицьку, Сяноцьку й інші землі.

• «Головна Руська Рада» - орган, що представляв національний рух українського населення Галичини - у жовтні 1848 р. проголосила своїм гербом золотого лева на блакитному тлі і синьо-жовтий прапор.

• Жовто-синій прапор (з жовтою смугою вгорі) був державним прапором УНР у 1918 р. Після перевороту П. Скоропадського в гетьманщині порядок кольорів прапора був змінений на синьо-жовтий; таким він залишався і в часи Директорії.

• Синьо-жовтий прапор був національним прапором українського народу в Галичині.

3. Гімн. Відповідно до Конституції України, Державним Гімном є «національний гімн на музику М. Вербицького зі словами, затвердженими законом».

Таким чином, остаточна редакція слів гімну ще не затверджена.

Вірш “Ще не вмерла Україна” було визнано національним гімном у свій час І. Франко, Лесею Українкою. Як Державний гімн воно було затверджено сеймом Карпатської України в 1939 р. Слова цього вірша зберігалися в народній пам'яті до кінця 1980-х - початку 1990-х рр., коли вони були узяті на озброєння українським національним рухом, що відроджується.

Автор цього вірша - П. Чубинський, український інтелігент ліберально-демократичних поглядів, відомий етнограф і фольклорист. Народився він у 1839 р. на Київській землі. У 1861 р. закінчив юридичний факультет Петербурзького університету. Вірш «Ще не вмерла Україна» було написано, імовірно, у 1862 р. і відразу було заборонено царською владою: у повідомленні про українофільську діяльність П. Чубинського воно було визнано крамольним твором. Через рік його автор був засланий у Сибір.

Українська молодь виконувала твір «Ще не вмерла Україна» на мотив широко відомого в той час сербського гімну. Вперше опубліковано воно було в 1863 р. у журналі «Мета» разом з творами Т. Шевченка. Це був період підйому української національної самосвідомості, глибокої зацікавленості козацькою героїкою, творчістю І. Котляревського, Т. Шевченко, П. Куліша. Укладачі віршів Великого Кобзаря в журналі «Мета» подали твір П. Чубинського як Шевченківське, і українська громадськість сприйняло цей текст як національний гімн.

Музика до гімну народилася в 1864 р., коли Львівський український центр показав спектакль польсько-українського письменника К. Гейнча «Запорожці». Сама п'єса виявилася звичайна, але преса високо оцінила прекрасну пісню «Ще не вмерло Запорожжя», уперше виконану тоді хором і з захватом зустрінута публікою, за бажанням якої пісню виконали повторно. Це була музикаМ. Вербицького - мелодія майбутнього національного гімну «Ще не вмерла Україна».

М. Вербицький, як і П. Чубинський - український інтелігент, що вийшов з народу. Народився він у 1825 р. у селі Улюч біля Перемишля. Музичну освіту одержав у школі півчих у Перемишлі й у Львівській духовній семінарії. У 40-і рр. був регентом церковних хорів у Львові і Перемишлі, а з 1852 р. жив у рідному селі. Тут він писав інструментальну, а також хорову музику, у тому числі на слова Т. Шевченко. Композитор, хоровий диригент і музичний діяч був одним з перших композиторів-професіоналів у Галичині.


Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 397 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Окупація українських земель Німеччиною та її союзниками у 1941-1942 рр. | Німецький окупаційний режим в Україні 1941-1944 рр. | Радянський партизанський рух в Україні в роки другої світової війни. | Український націоналістичний повстанський рух у 1941-1944 років | Звільнення України від нацистської окупації в 1943-1944 рр. | Повоєнна відбудова України (1945 - середина 50-х років). | Хрущовська «відлига» та її характер в Україні.(1956-1964). | Соціально – економічний розвиток Української РСР середини 1960 середини 1980 років. | Опозиційний рух в україні у другій погловині 1960 – 1980 рр. | Формування багатопартійності в Україні наприкінці 1980-х – в 1990 – х роках. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Розбудова української незалежної держави. 1991-2003| Соціально - економічний розвиток України в 1991-2003 роках.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)