Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Правовий статус громадян — підприємців

Читайте также:
  1. III. СТАТУС РЕДАКЦИИ, ГЛАВНОГО РЕДАКТОРА, ИХ ПОЛНОМОЧИЯ
  2. Анализ экономического статуса
  3. ВЗАИМОСВЯЗЬ САМООЦЕНКИ С СОЦИАЛЬНО-ПСИХОЛОГИЧЕСКИМ СТАТУСОМ
  4. Властный статус царей Македонии до Александра III
  5. Восстановление прежнего статуса русской культуры
  6. Глава 3. ПРАВОВОЕ ПОЛОЖЕНИЕ (СТАТУС) ГРАЖДАНСКОГО СЛУЖАЩЕГО
  7. Етнонаціональний склад населення України. Міжнаціональні відносини. Проблема громадянських і політичних прав національних меншин.

Стаття 42 Конституції України закріпила правило, згідно з яким «кожен має право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом». Слово «кожен», застосоване в конституційній нормі, дозволяє дійти висновку про об'єктивне право всіх фізичних осіб на підприємництво. Як вказувалося вище, ст. 26 Конституції України та ст. 129 ГК України розповсюдили на іноземців і осіб без громадянства, що легально здійснюють господарську діяльність в Україні, такі самі права й обов'язки, які встановлені для громадян України, за винятком випадків, передбачених законом.

Фізична особа стає суб'єктом господарювання після реєстрації у встановленому порядку та отримання статусу підприємця.

Особливістю правосуб'єктності фізичних осіб — підприємців є обсяг майнової відповідальності таких осіб, оскільки вони від­повідають не тільки тим майном, яке використовується ними для здійснення підприємництва, але і всім іншим майном, що належить їм на праві приватної власності (включаючи частку в спільній суміс­ній власності подружжя), окрім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернене стягнення (ч. 1 ст. 52, ст. 366 ГК України).

Фізичні особи — підприємці, які не в змозі задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням підприємницької діяльності, можуть бути визнані банкрутом у порядку, встановленому ст.ст. 47-49 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Сучасні приватні підприємці мають практично ідентичний статус з представниками купецького стану Російської імперії (період до 1917 р.) і підприємцями, які вели комерційну діяльність за часів НЕПу. Такі особи повинні були реєструватися в установленому порядку, відповідати за наслідки своєї діяльності всім майном, що належить їм, вести торгові книги і виконувати інші вимоги за­конодавства того часу.

Правовий статус фізичної особи — підприємця має низку спе­цифічних ознак, що відрізняють його від суб'єктів господарюван­ня — юридичних осіб:

а) діяльність такого суб'єкта не регламентована статутом, заснов­ницьким договором або іншим актом — напрями його діяльності обмежуються лише законом;

б) він не зобов'язаний, але має право мати рахунок у банку, на нього не поширюються положення про ліміт каси;

в) його правовий статус не передбачає реорганізації або створення (припинення) відособлених підрозділів;

г) фізична особа — підприємець не може входити до складу гос­подарського об'єднання і промислово-фінансової групи;

д) після завершення процедури банкрутства такий суб'єкт має право знову займатись підприємницькою діяльністю;

є) крім «звичайних» (добровільного та примусового за рішенням суду) способів припинення фізична особа—підприємець може при­пинити діяльність також у разі смерті або оголошення судом зни­клою без вісти або померлою, визнання її недієздатною або обмежено дієздатною. Проте законодавчо не вирішені питання виконання в даному випадку довгострокових договорів, за якими даний суб'єкт є стороною, а також захисту прав найнятих ним працівників.

Слід враховувати, що майно приватного підприємця, придбане ним у період зайняття підприємницькою діяльністю і перебування у шлюбі, за загальним правилом є сумісною власністю подружжя. У цій сфері також немало колізій. Наприклад, із питань визначення обсягу податкових зобов'язань подружжя, зобов'язань щодо відшко­дування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, при застосуванні способів забезпечення цивільно-правових зобов'язань або при обранні судами заходів із забезпечення позовних вимог. Важливо найближчим часом законодавчо визначити підстави відме­жування майна, що використовується особою для підприємницької діяльності, від його особистого майна. Деякі дослідники пропонують вирішувати ці питання за допомогою даних книги обліку доходів і витрат, які веде фізична особа — підприємець.

Як випливає із змісту ст. 50 ГК України, право на здійснення підприємницької діяльності має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Нагадаємо, що повна цивільна дієздатність настає:

- при досягненні особою повноліття (18 років);

- до повноліття — з моменту вступу у шлюб у випадках, коли це дозволено законодавством.

Крім того, згідно зі ст. 35 ГК України повна дієздатність за на­явності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), опікуна або органу опіки та піклування може бути надана громадянинові, який:

3) досяг 16 років і працює за трудовим договором;

4) записаний матір'ю або батьком дитини;

5) досяг 16 років і бажає займатися підприємництвом.

В останньому випадку громадянин набуває повної цивільної діє­здатності з моменту державної реєстрації як підприємець.

Правоздатність і дієздатність фізичної особи може бути обмежена судом лише у випадках і в порядку, передбачених законом. При обмеженні дієздатності громадянин втрачає право на здійснення підприємницької діяльності.

Конституцією України, законами України «Про державну служ­бу», «Про запобігання та протидію корупції», «Про господарські товариства» та іншими законами встановлюються обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності.

На підставі аналізу чинного законодавства можна систематизу­вати категорії осіб, яким заборонено займатися підприємницькою діяльністю. Це:

- Президент України, члени Кабінету Міністрів України, по­садові особи центральних державних і місцевих органів дер­жавної влади, інші державні службовці;

- народні депутати України і депутати місцевих рад;

-- посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, нотаріату;

- військовослужбовці, а також громадяни, які проходять аль­тернативну службу;

особи, яким вироком суду заборонено здійснення підприєм­ництва впродовж певного строку.

Слід ще раз зауважити, що володіння корпоративними правами згідно зі ст.167 ГК України не є підприємництвом, тому вищеза­значені категорії осіб не позбавлені права виступати засновниками господарських товариств, купувати і продавати акції, крім випад­ків, коли вказані операції з купівлі-продажу акцій спрямовані на отримання прибутку.


Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 129 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Поняття методів, засобів і форм державного регулювання економіки | Закріплення методів (засобів) і форм державного регулювання економіки в законодавстві України | Державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності | Державне регулювання економіки в зарубіжних країнах | Поняття легалізації (легітимації) господарської діяльності | Державна реєстрація суб'єктів господарювання | Державна реєстрація припинення суб'єктів господарювання | Дозвільна система у сфері господарської діяльності | Ліцензування і патентування господарської діяльності | Поняття і види суб'єктів господарського права |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Ознаки суб'єктів господарювання| Підприємство як основний господарюючий суб'єкт

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.009 сек.)