Мозкові центри мови

Клінічні дані, отримані при вивченні локальних уражень мозку, а також результати електростимуляції структур мозку, дозволили чітко виділити ті спеціалізовані структури кори і підкіркових утворень, що відповідальні за здатність вимовляти і розуміти мову. Так установлено, що локальні ураження лівої півкулі різної природи в правшів приводять, як правило, до порушення функції мови в цілому, а не до випадання якої-небудь однієї мовної функції.

Здатність людини до аналізу і синтезу мовних звуків, тісно зв'язана з розвитком фонематичного слуху, тобто слуху, що забезпечує сприйняття і розуміння фонем даної мови. Головна роль в адекватному функціонуванні фонематичного слуху належить такому центральному органу мови як слухомовна зона кори великих півкуль - задня третина верхньої скроневої закрутки лівої півкулі, т.зв. центр Верніке. До іншого центральному органу мови належить т.зв. зона Брока, що в осіб з домінуванням мови по лівій півкулі, знаходиться в нижніх відділах третьої лобової звивини лівої півкулі. Зона Брока забезпечує моторну організацію мови.

У 60-і рр. широку популярність одержали дослідження В. Пенфілда, що під час операцій на відкритому мозку за допомогою слабких струмів подразнював мовні зони кори (Брока і Верніке) і одержував зміни мовної активності пацієнтів. (Операції такого роду іноді виконують при місцевій анестезії, тому з пацієнтом можна підтримувати мовний контакт). Ці факти знайшли своє підтвердження й у більш пізніх роботах. Було встановлено, що за допомогою електростимуляції можна виділити всі зони і ділянки кори, що включаються у виконання тієї чи іншої мовної задачі, і ці ділянки дуже спеціалізовані стосовно особливостей мовної діяльності.

Синтагматичні і парадигматичні аспекти мови. У нейропсихології при вивченні локальних уражень мозку встановлене існування порушень мовних функцій (афазій) двох категорій: синтагматичні і парадигматичні. Перші зв'язані з труднощами динамічної організації мовного висловлення і спостерігаються при ураженні передніх відділів лівої півкулі. Другі виникають при ураженні задніх відділів лівої півкулі і зв'язані з порушенням кодів мови (фонематичного, артикуляційного, семантичного і т.д.).

Синтагматичні афазії виникають при порушеннях у роботі передніх відділів головного мозку, зокрема центра Брока. Його ураження викликає еферентну моторну афазію, при якій власна мова порушується, а розуміння чужої мови зберігається майже повністю. При еферентній моторній афазії порушується кінетична мелодія слів через неможливість плавного переключення з одного елемента висловлення на інший. Хворі з афазією Брока усвідомлюють велику частину своїх мовних помилок, але можуть спілкуватися через силу і лише незначний час. Ураження іншого відділу передніх мовних зон (у нижніх відділах премоторної зони кори) супроводжується так званою динамічною афазією, коли хворий втрачає здатність формулювати висловлення, переводити свої думки в розгорнуту мову (порушення програмуючої функції мови).

При ураженні центру Верніке виникають порушення фонематичного слуху, з'являються утруднення в розумінні усного мовлення, у письмі під диктування (сенсорна афазія). Мова такого хворого досить швидка, але звичайно безглузда, тому що хворий не помічає своїх дефектів. З ураженням задніх відділів мовних зон кори зв'язують також акустично-мнестичну, оптико-мнестичну афазії, в основі яких лежить порушення пам'яті, і семантичну афазію - порушення розуміння логіко-граматичних конструкцій, що відображають просторові відносини предметів.

Механізми сприйняття мови. Одне з фундаментальних положень науки про мову полягає в тому, що перехід до осмислення повідомлення можливий лише після того, як мовний сигнал перетворений у послідовність дискретних елементів. Далі передбачається, що ця послідовність може бути представлена ланцюжком символів-фонем, причому число фонем у кожній мові дуже мало. Таким чином, механізм сприйняття мови обов'язково включає блок фонетичної інтерпретації, що забезпечує перехід від мовного сигналу до послідовності елементів. Конкретні психофізіологічні механізми, що забезпечують цей процес, ще далеко не ясні. Проте, очевидно, і тут діє принцип детекторного кодування. На всіх рівнях слухової системи виявлена досить строга тонотопічна організація, тобто нейрони, чутливі до різних звукових частот, розташовані у певному порядку у підкіркових слуховых центрах і первинній слуховій корі. Це означає, що нейрони мають добре виражену частотну вибірковість і реагують на певну смугу частот, що істотно вужча повного слухового діапазону. Передбачається також, що в слуховій системі існують і більш складні типи детекторів, зокрема такі, що вибірково реагують на ознаки приголосних. При цьому залишається неясним, за рахунок яких механізмів відбувається формування фонетичного образу слова і його розпізнавання.

У зв'язку з цим особливий інтерес представляє модель упізнання букв і слів при читанні, розроблена Д. Мейером і Р. Шваневельдтом. На їхню думку, процес розпізнавання починається в той момент, коли ряд букв надходить в "аналізатор деталей". Вихідні коди при цьому, містять інформацію про форму букв (прямі лінії, криві, кути) і передаються на детектори слів. При виявленні цими детекторами достатніх ознак генерується сигнал, що підтверджує, що виявлене деяке слово. Виявлення певного слова також активізує розташовані поруч слова. Наприклад, при виявленні слова "комп'ютер" активізуються також слова, розташовані в мережі пам'яті людини близько від нього, - такі як "програмне забезпечення", "вінчестер", "Інтернет" і т.д. Порушення семантично зв'язаних слів полегшує їхнє наступне виявлення. Ця модель підтверджується тим, що випробувані пізнають зв'язані слова швидше, ніж незв'язані. Ця модель приваблива також і тим, що відкриває шлях до розуміння структури семантичної пам'яті.

Організація мовної відповіді. Передбачається, що в дорослої людини, що володіє мовою, сприйняття і вимова слів опосредковуються внутрішніми кодами, що забезпечують фонологічний, артикуляторний, зоровий і семантичний аналіз слова. Причому всі перераховані коди й операції, здійснювані на їхній основі, мають свою мозкову локалізацію.

Клінічні дані дозволяють вибудувати наступну послідовність подій. Вміщена в слові акустична інформація обробляється в "класичній" слуховій системі й в інших "неслухових" структурах мозку (підкіркових областях). Надходячи в первинну слуховую кору (зону Вернике), що забезпечує розуміння змісту слова, інформація перетворюється там для формування програми мовної відповіді. Для вимови слова необхідно, щоб "образ", чи семантичний код, цього слова надійшов у зону Брока. Обидві зони - Брока і Вернике зв'язані між собою дугоподібним пучком нервових волокон. У зоні Брока виникає детальна програма артикуляції, що реалізується завдяки активації лицьової зони області моторної кори, що керує лицьовою мускулатурою.

Однак, якщо слово надходить через зорову систему, то спочатку включається первинна зорова кора. Після цього інформація про прочитане слово направляється в кутову звивину, що зв'язує зорову форму даного слова з його акустичним сигналом у зоні Вернике. Подальший шлях, що приводить до виникнення мовної реакції, такий же, як і при чисто акустичному сприйнятті.

Дані, отримані за допомогою позитронної емісійної томографії (ПЕТ) показують, що в праворуких здорових грамотних дорослих окремі операції при сприйнятті слів дійсно забезпечуються за рахунок включення різних зон, головним чином, лівої півкулі. При звуковому сприйнятті слів активуються дві зони: первинна слухова зона і скронево-тім'яна. Вочевидь, ліва скронево-тім'яна зона безпосередньо зв'язана з операцією фонологічного кодування, тобто відтворення звукового образа слова. При читанні (сприйнятті письмових знаків) ця зона, як правило, не активується. Однак ускладнення словесних завдань, пропонованих у письмовому вигляді, може викликати і фонологічні операції, що зв'язані з порушенням скронево-тім'яної зони.

Основні осередки порушення при сприйнятті написаних слів знаходяться в потилиці: первинній проекційній і вторинних асоціативних зонах, при цьому охоплюючи як ліву, так і праву півкулі. Судячи з цього, зоровий "образ" слова формується в потиличних областях. Семантичний аналіз слова й ухвалення рішення у випадку смислової неоднозначності здійснюється головним чином при активному включенні передніх відділів лівої півкулі, у першу чергу, фронтальної зони. Передбачається, що саме ця зона зв'язана з нервовими мережами, що забезпечують словесні асоціації, на основі яких програмується відповідна поведінка.

З усього вищезазначеного можна зробити наступний висновок: навіть відносно проста лексична задача, зв'язана зі сприйняттям і аналізом слів, вимагає участі цілого ряду зон лівої і частково правої півкулі.

Дата добавления: 2015-10-21