Мова і міжпівкульна асиметрія

Насьогодні не викликає сумніву, що між двома півкулями мозку існують чіткі розбіжності в забезпеченні мовної діяльності. Чимало даних свідчить про морфологічні розбіжності в будові симетричних зон кори, що мають відношення до забезпечення мови. Так, установлено, що довжина й орієнтація сильвієвої борозни в правій і левій півкулях різна, а її задня частина, що утворює зону Вернике, у дорослої праворукої людини в лівій півкулі в 7 разів більше, ніж у правій.

Мовні функції лівої півкулі. Мовні функції в правшей локалізовані переважно в лівій півкулі і лише в 5% правшей мовні центри знаходяться в правій. Велика частина леворуких - близько 70% також мають мовні зони в лівій півкулі. Приблизно в 15% мова контролюється правою півкулею, а в тих, що залишилися (близько 15%) - півкулі не мають чіткої функціональної спеціалізації по мові.

Установлено, що ліва півкуля має здатність до мовного спілкування й оперування іншими формалізованими символами (знаками), добре "розуміє" звернену до нього мову, як усну, так і письмову і забезпечує граматично правильні відповіді. Воно домінує у формальних лінгвістичних операціях, вільно оперує символами і граматичними конструкціями в межах формальної логіки і раніше засвоєних правил, здійснює синтаксичний аналіз і фонетичне представлення. Воно здатно до регуляції складних рухових мовних функцій, і обробляє вхідні сигнали, вочевидь, послідовно. До унікальних особливостей лівої півкулі належить керування тонким артикуляційним апаратом, а також високочутливими програмами розрізнення тимчасових послідовностей фонетичних елементів. При цьому передбачається існування генетично запрограмованих морфофункциональних комплексів, що локалізовані у лівій півкулі й забезпечують переробку швидкої послідовності дискретних одиниць інформації, з яких складається мова.

Однак, на відміну від правої півкулі, ліва не розрізняє інтонації мови і модуляції голосу, нечутлива до музики як до джерела естетичних переживань (хоча і здатна виділити в звуках певний стійких ритм) і погано справляється з розпізнаванням складних образів, що не піддаються розкладанню на складові елементи. Так, вона не здатна до ідентифікації зображень звичайних людських облич і неформального, естетичного сприйняття творів мистецтва. З усіма цими видами діяльності успішно справляється права півкуля.

Метод Вада. Для точного встановлення спеціалізації півкуль стосовно мови використовують особливий прийом, так званий метод Вада - вибірковий "наркоз півкуль". При цьому в одну із сонних артерій на шиї (ліворуч чи праворуч) уводять розчин снотворного (амітал-натрій). Кожна сонна артерія постачає кров'ю лише одну півкулю, тому із током крові снотворне потрапляє у відповідну півкулю і діє на неї. Під час тесту піддослідний лежить на спині і рахує вголос. При потраплянні препарату в мовну півкулю настає пауза, що у залежності від уведеної дози може тривати 3-5 хвилин. У протилежному випадку затримка мови триває усього кілька секунд. Таким чином, цей метод дозволяє на час "виключати" будь-яку півкулю і досліджувати ізольовану роботу іншої.

Дихотичне прослуховування. При пред'явленні двох різних по змісту чи звучанню стимулів, один із яких надходить через навушник у ліве вухо, а інший в праве, ефект сприйняття інформації, що надходить у кожне вухо, виявляється різним. Метод, за допомогою якого вдалося установити, що симетричні слухові канали функціонально ізольовані і працюють з різною успішністю, одержав назву "дихотичного прослуховування".

Сутність цього методу полягає в одночасному предявлені різних акустичних сигналів у праве і ліве вухо і наступному порівнянні ефектів сприйняття. Наприклад, піддослідному одночасно пред'являються пари цифр: одна цифра в одне вухо, друга в інше, зі швидкістю дві пари в секунду. Після прослуховування трьох пар цифр піддослідних просять назвати їх. Виявилося, що піддослідні воліють спочатку називати цифри, пред'явлені в одне вухо, а потім в інше. Якщо їх просили назвати цифри в порядку пред'явлення, то число правильних відповідей значно зменшувалося. На підставі цього було зроблене припущення про роздільне функціонування слуховых каналів, по-перше, і про більшу потужність контралатерального (протилежного) слухового шляху в порівнянні з іпсилатеральним (приналежним тій же стороні), по-друге.

У результаті численних експериментів було встановлено, що в умовах конкуренції між правим і лівим слуховими каналами спостерігається перевага вуха, контралатерального півкулі, що домінує в обробці пропонованих сигналів. Так, якщо одночасно подавати слухові сигнали в ліве і праве вухо, то люди з домінуючою по мові правою півкулею будуть краще сприймати сигнали, що подаються в ліве вухо, а люди з домінуючою по мові лівою півкулею - у праве. Оскільки переважна більшість людей праворукі, центр мови в них, як правило, зосереджений у лівій півкулі, для них властива перевага правого слухового каналу. Це явище носить спеціальну назву - ефект правого вуха. Величина ефекту в різних людей може коливатися. Ступінь індивідуальної виразності ефекту оцінюється за допомогою спеціального коефіцієнта, що обчислюється на основі розходжень у точності відтворення сигналів, які подаються у ліве і праве вухо.

Отже, в основі цього ефекту лежить роздільне функціонування слуховых каналів. При цьому передбачається, що при дихотичному прослуховуванні передача по прямому шляху гальмується. Це значить, що в праворуких людей інформація від лівого вуха спочатку надходить по перехресному шляху в праву півкулю, а потім через особливі сполучні шляхи у ліву, причому частина її губиться.

Однак перевага правого вуха зустрічається тільки в 80% правшів, а центр мови (відповідно до проби Вада) знаходиться в лівій півкулі в 95% праворуких людей. Причина цього полягає в тому, що в ряду людей морфологічно переважають прямі слухові шляхи.

Дихотичний метод у даний час є одним з найпоширеніших методів дослідження межпівкульної асиметрії мови в здорових людей різного віку й осіб з патологією ЦНС.

Модель обробки мовних сигналів у слуховій системі людини. Узагальнену модель взаємодії півкуль мозку в сприйнятті мови, розроблену на основі методу дихотичного тестування, пропонує В.П. Морозов і ін. (1988). Приблизно в кожній півкулі мозку є два послідовних блоки: обробки сигналів і ухвалення рішення. Лівопівкульний блок обробки виділяє сегменти сигналу, зв'язані з лінгвістичними одиницями (фонемами, складами), визначає їхні характеристики (спектральні максимуми, шумові ділянки, паузи) і здійснює ідентифікацію сегментів. Правопівкульний блок обробки зіставляє паттерн сигналу з цілісними еталонами, що зберігаються у пам'яті. Еталони зберігаються в словнику в стиснутій формі. Словник цілісних еталонів організований по асоціативному типу, і пошук у ньому здійснюється на основі ймовірнісного прогнозування. На базі отриманих результатів блок ухвалення рішення відповідної півкулі формує лінгвістичне рішення.

Принциповим є той факт, що в процесі обробки мовних стимулів можливий обмін інформацією: 1) між аналогічними блоками обох півкуль; 2) між блоками обробки й ухвалення рішення в кожній з півкуль. Такий тип взаємодії забезпечує проміжну оцінку і відкриває можливість корекції. Крім того, відповідно до цієї моделі, кожна півкуля здатна самостійно здійснювати розпізнавання сигналу, але для правої півкулі є обмеження, зв'язані з величиною обсягу словника цілісних еталонів.

Ця модель взаємодії півкуль мозку в процесі сприйняття мови припускає паралельну обробку мовної інформації на основі різних принципів: ліва півкуля здійснює посегментний аналіз мовного сигналу, права використовує цілісний принцип аналізу на основі порівняння акустичного образу сигналу з еталонами, що зберігаються у пам'яті.

Дата добавления: 2015-10-21