Природне харчування

Дух, душа та тіло - це Триглав людського буття у Яві. Усі складники рівнозначні за своєю важливістю і потребують чистоти та розвитку. В гонитві за духовністю часто стається так, що ми забуваємо про тілесне, формуючи його за допомогою непридатних складників. Але, Родом Всевишнім визначено всякій душі відповідний харч для тіла, аби досягти вершин духовного розвитку.

Душа, яка спадає з Ока Сокола-Рода (Всевишнього Бога), вже просякнута Світлом Його (Духом Божим). Приходячи через Браму Ирію зі Світлої Нави у світ Яви (наш світ, реальний), вона втілюється спочатку в «прахові земному», тобто у світі мінералів. Виступаючи поживою, будівельним матеріалом, ліками для більш розвинених істот, такі душі прискорюють свій Колород (еволюційний розвиток) і вже народжуються у світі рослин. Рослини, також, у свою чергу, виступаючи поживою, будівельним матеріалом чи ліками для більш розвиненіших душ, прискорюють свій Колород.

Вище наведені оберти Колороду відбуваються на несамоусвідомленому рівні розвитку душі. Якщо Колород зобразити у вигляді Свастя, то два його промені будуть належати Чорнобі (неусвідомленому буттю) і два Білобі (усвідомленому буттю).

Промені Білоби відповідають світу тваринному та людському. Вступаючи в цей відрізок Колороду, душа починає самоусвідомлювати себе, - власне сама починає відповідати за свій Колород.

Поступово рівень самоусвідомлення зростає і тварина народжується вже у людському тілі. Всякій душі призначено споживати в харч істоти нижчого порядку, тим самим прискорюючи їх Колород (еволюційний розвиток). Як сказано в Законі Ману: «їжа для життєвого духу: нерухомі - їжа рухомих, беззубі - зубастих, безрукі – тих що мають руки, боязливі - безстрашних». Споживаючи собі подібних, тварини регулюють природні процеси, баланс видів у ПриРоді.

Людям з варн двічінароджених Родом Всевишнім даровано для споживання всяку їжу, народжену із зернини (насіння) завдяки воді. Споживаючи рослинну їжу, двічінароджений прискорює Колород рослин, покращує своє здоров’я та сприяє власному духовному розвитку. Нечистими для споживання двічінародженими є кров, м’ясо, мізки, жир та кістки. Споживати нежертовне м’ясо відаючий, витязь та господар може лише у випадку небезпеки для життя. В разі, якщо Слав’янину доводиться їсти м’ясо, він повинен прочитати очисні молитви та звернутись до Рода Всевишнього, аби той прискорив Колород цієї тварини. Для непосвячених немає заборони на споживання м’яса дрібних тварин, риби та яєць.

Існують суто природні протипоказання людині споживати тваринну їжу. Кишковик людини, як душі травоїдної, має довжину в 6 раз більшу від довжини тіла*, бо призначений для перетравлення твердої рослинної їжі, яка потребує тривалого часу розщеплення. Плоть не потребує такого довгого процесу перетравлення, тому, потрапляючи в довжелезний людський кишковик, м’ясо на певному етапі починає гнити і кишковик всмоктує, замість корисних поживних, отруйні речовини (продукти гниття, токсини). В результаті людина починає хворіти на тілесні та душевні хвороби, її духовний розвиток уповільнюється.

В наш час складно уявити, що перехід на природне харчування станеться одразу і безболісно, духовні провідники не мають жодних ілюзій на цей рахунок. Тому ми кажемо, що не слід калічити свою душу різкими ривками. Відмова від тваринної їжі має бути поступовою і виваженою, для цього слід підготуватись духовно та тілесно. Найперше, варто розпочати з дотримання постів, тимчасового обмеження у споживанні м’яса. Якщо рідновіру не по силі відмовитись від тваринної їжі, необхідно розуміти, що його споживання є неприпустимим на святах, в присутності духовних провідників. У випадках якщо Слав’янин не має можливості харчуватись рослинною їжею дозволеними для споживання є яйця, риба та м’ясо дрібних тварин (курка, кріль тощо). В такому разі відаючі радять практикувати щомісячне 64-годинне утримання від споживання будь-яких харчів.

Природнім для людини є роздільне харчування, коли не відбувається змішання білкової їжі з вуглеводневою. Така їжа несе людині користь тілесну та духовну.

За заповітами предків всяка їжа, що споживається людиною, повинна бути освяченою та пожертвуваною Богам. Кожен православний рідновір пригощає Богів, зображених в кумирах та Предків зображених в чурах, які знаходяться на домашньому покуті, або родовому капищі. Господар, що споживає їжу неосвячену чи не пожертвувавши Богам, тим самим годує басурів (лихих духів) та примножує кривду.

Хто споживає священну їжу, народжену з зерна, освячену молитвою та пожертвувану Богам - той чинить Праведно. М'ясо ніколи не можна отримати, не заподіявши шкоди живим істотам, а вбивство тварин несумісне з перебуванням у Сварзі (Небі). Тому рідновіру варто уникати споживання м'яса.

Святині. Світла Русь та Вічний Київ

В прадавній Орійській мові слово «Русь» (санскритське «р’си», «ріші») означало « мудрість », а «Руси-ни» - «мудреці вони». Так сталось тому, що на землю Руси споконвіку сходили Світлі Боги - наші Предки. Востаннє, коли землею нашою ступали Отець Сварог та Матінка Лада (це було 25 тисяч років тому), вони залишили нам Покон Рода Всевишнього, звід духовних законів, що укладений Волхвами-Радетелями у 360 Карбів Відання. Цей Покон лежить в основі усіх духовних знань людства – відичної культури, народів Раси (людей з білим кольором шкіри). Де б не мандрували сини та доньки Раси, в які б куточки Землі-Макоші не рушали, вони знайдуть себе лише тут – на одвічних берегах Дніпра-Славути. Йдеться про те, що Землі Руській Богами заповідано бути оберегом Раси та Відичного Православ’я.

П’ять тисяч років тому розпочалась Ніч Сварожа, час коли наша сонячна система віддалилась від центру Всесвіту, Лук Сварожих. Тоді праведні люди Раси зібрались у Світлій Русі та заснували Сур’яград (Місто Сонця). Таку назву наша столиця отримала тому, що князем в Києві став Прабатько Орій-Ярій, в якому втілився сонячний Бог Ярило.

І було пророцтво, що Темні часи минуть* і буде Богоявлення Ярила і тоді постане могуть в жилах синів і дочок Раси. 7513 (2005) року Боги дали Русинам Велике Знамення: на карті Києва архітектором Георгієм Куровським виявлено лик Ярія-Ярила. Лик, який являє собою не якісь розмиті обриси, а чіткі лінії гарно профільованого обличчя Бога. Для кожного Русина-Українця це знамення є вказівкою того, ким ми є у Світі Білому, чого хочуть від нас Рідні Боги. Тисячу років тому з нашого Вічного Києва потік трунок чужовір’я по жилах Світлої Руси. - Ми несемо відповідальність за те, що відбулося з Прабатьківщиною усіх Аріїв. Тому саме ми і маємо дати всім протиотруту і зібрати воєдино нашу духовну державу – Скупу Слав’янську. І ми вже робимо це!

Гора Хорива – це осердя Родового Вогнища у городі Богоявлення Ярія-Ярила. Нині ця гора носить назву Замкової і потрапити на неї можна з теперішнього Андріївського узвозу. Названа вона на честь молодшого брата князя Кия – Хорива, родоначальника наших кревних братів, червоних (тих, що живуть в Республіці Хорватія) та білих (Русинів, які живуть в Галичині й Закарпатті) хорватів. Ймення князя пов’язане з іменем сонячного Бога Хорса.

Тут вже будується Богами величний храм Хорса, небесного Бога-жерця, що розпалює Відогонь Віри нашої на Олатир-Камені. Хоривиця стоїть у точці так званого «третього ока» на явленому у 7513 (2005) році лику Ярила. Тому – п’ята праведна якість Русина говорить: Русин не менш ніж один раз на рік здійснює вогняне жертвопринесення хліба та квасу на горі Хорива у Святому Г о роді Кия. Адже той, хто здійснює цю святодію – очищує і возвеличує свою душу і стає ближчим до Богів.

24 квітня 7514 (2006) року рідновіри Родового Вогнища Рідної Православної Віри відновили кам’яний жертовник на Хоривиці. І хоча чужовіри і силкувались нашкодити, та сила Божеська - з нами і святі вогні знов горять на жертовниках Віри Предків.

Хоривиця для нас більше ніж славна минувшина, це наш Ирій у Яві, вияв світлости, благородства та краси Віри Предків. Сходячи на гору, ми підіймаємось духом у захмар’я Віри-Віди Слав’янської, підіймаємось на вершину духа роду земного. Саме тут відкривається Брама Небесна і отець Ярій благословляє нащадків на добрий чин і праве діло.

Не менше значення мають для нас й інші святині Слав’янські: Кам’яна Могила під Мелітополем та острови Хортиця і Руян (Рюген), гори Богит та Триглав, урочище Пєринь під Новгородом та Бакота під Кам’янцем-Подільським, відичний храм у Буші (Вінницька обл.) та міста Сурож (Судак) і Аркаїм.

Тож відайте Русини, той хто не поклав камінь в основу храму-жертовника у святих місцях роду нашого – той прожив життя марно. Хто ж кожного року здійснює пожертву на побудову храмів та капищ, відвідує святині нашого роду – той зробив впевнений крок на шляху до Ирію Слав’янського.

ІІІ. ПЕРЕМОГА РІДНОЇ ВІРИ

Дата добавления: 2015-10-16