Читайте также:
|
ГІГІЄНИ
| Збереження та зміцнення здоров’я людей |
 Охорона і оздоровлення навколишнього середовища, природного, техногенного, соціального
| Збереження і підвищення стійкості організму до несприятливих чинників навколишнього середовища | ||||||||||
 Збереження рівнів і концентрацій позитивних природних факторів середовища
| Зниження рівнів і концентрацій негативних природних та антропогенних шкідливих факторів середовища | Підвищення імунобіологічної реактивності організму | Підсилення механізмів адаптації і компенсації | Індивідуальний захист організму | |||||||
ЗАСОБИ ДОСЯГНЕННЯ МЕТИ
| Державний устрій, санітарне законодавство, санітарні органи і установи, адміністративні заходи | Запобіжний і поточний санітарний нагляд, державний і відомчий | Використання природних ресурсів, застосування технічних засобів | Здоровий спосіб життя, раціональне харчування, особиста гігієна, режим праці і відпочинку, тренування, загартування | Профілактичні щеплення, профілактичне харчування антидотні засоби | Клініко-соматичний професійний відбір, попередні, періодичні медичні огляди, диспансерне обслуговування | Психогігієна, психопрофілактика | Виробниче навчання, техніка безпеки, санітарна освіта | Використання індивідуальних засобів захисту |
Основними завданнями гігієни є:
1. Вивчення природних та антропогенних факторів навколишнього середовища та соціальних умов, що можуть впливати на здоров’я людини.
2. Вивчення закономірностей впливу факторів та умов навколишнього середовища на організм людини або популяції.
3. Наукове обґрунтування та розробка гігієнічних нормативів, правил та заходів по
максимальному використанню позитивно впливаючих на організм людини факторів навколишнього середовища та ліквідації або обмеженню до безпечних рівнів несприятливо діючих.
4. Використання в практиці охорони здоров’я та народному господарстві розроблених гігієнічних рекомендацій, правил, нормативів, перевірка їх ефективності та вдосконалення.
5. Прогнозування санітарної ситуації на найближчу та віддалену перспективу з урахуванням планів розвитку народного господарства, визначення відповідних гігієнічних проблем, наукова розробка цих проблем.
Санітарія – це практичне застосування розроблених гігієнічною наукою нормативів, санітарних правил та рекомендацій, що забезпечують оптимізацію умов навчання та виховання, побуту, праці, відпочинку та харчування людей з метою зміцнення та збереження їх здоров’я.
Санітарія забезпечується санітарними та протиепідемічними заходами. Виконавцями санітарних заходів являються державні органи, підприємства, установи та організації, приватні підприємці та фермери, банки та фонди профспілки та інші громадські організації. Розрізняють санітарію шкільну, житлово-комунальну, виробничу та харчову.
Шкільна санітарія – це система контролю за дотриманням санітарних норм, правил та гігієнічних вимог по відношенню до фізичного розвитку та стану здоров’я дітей та підлітків, їх режиму дня, організації навчання, праці, відпочинку, фізичної культури, проектуванню, створенню та експлуатації приміщень, меблів, обладнання в дитячих дошкільних та підліткових закладах.
Житлово-комунальна санітарія забезпечує контроль за проведенням заходів по санітарній охороні атмосферного повітря, води та ґрунту від забруднення, здійсненням раціонального науково обґрунтованого планування, озеленення, забудови, санітарного благоустрою та санітарного стану населених місць, житлових та громадських будівель, установ просвіти, культури, охорони здоров’я, споруд для спорту та фізичної культури.
Виробнича санітарія являє собою комплекс заходів контролю за дотриманням гігієнічних нормативів факторів виробничого середовища, що забезпечують сприятливі умови праці та попереджують можливість виникнення професійних захворювань, забезпеченням розробки санітарно-технічних та інженерних засобів боротьби з шкідливими для здоров’я умовами праці.
Харчова санітарія являється комплексом заходів контролю за дотриманням гігієнічних вимог при проектуванні, будівництві та експлуатації харчових підприємств та установ, матеріалів та обладнання для них, при розробці рецептури та технології харчових продуктів, при виробництві, консервуванні, транспортуванні, зберіганні та реалізації харчових продуктів, при проведенні заходів по попередженню аліментарних захворювань.
Поняття про здоров’я. Культура здоров’я.
Здоров’я – найбільший дар природи. Людина отримала від природи надзвичайно досконалий організм, прекрасної форми з універсальною стійкістю до труднощів життя – холоду і спеки, ран і отрут, страхів і нервових потрясінь, голоду та захворювань. З роками здоров’я все слабшає, а хвороб стає все більше. Кожна людина являє собою єдність двох протилежностей - здоров’я і захворювання. Стан здоров’я і стан хвороби можуть багаторазово переходити один в одний, причому в одних випадках цей перехід очевидний, в інших - прихований, і його можна виявити лише шляхом всебічного і глибокого обстеження організму.
Щоб вникнути в суть хвороби, доцільно спочатку визначитися з такими поняттями, як “норма” і “здоров’я”.
Норма – дуже загальне поняття, воно стосується всіх процесів і явищ органічного і неорганічного світу. Терміном “здоров’я” характеризуються тільки живі істоти. Терміни “норма” і “здоров’я” близькі за суттю, але не тотожні. Можна бути здоровим за абсолютною більшістю загальноприйнятих показників і все ж помітно відрізнятися за деякими з них (наприклад: за ростом, манерою поведінки, тривалістю сну і т.д.). І навпаки, хворий організм може не мати ніяких явних відхилень від загальноприйнятої норми, а іноді (наприклад, за розумовими здібностями) стояти вище від більшості людей. Усе це свідчить про відносність понять “норма” і “здоров’я” й умовність наших функціональних і морфологічних підходів до оцінки стану конкретної особи.
Здоров’я – безцінний дар, який людина інколи марно витрачає, забуваючи, що втратити здоров’я легше, а відновити його дуже важно. Найкращий спосіб зберегти здоров’я – це не допустити розвитку захворювань.
В останні 10-ліття світова наука зарахувала проблему здоров’я в широкому розумінні до кола глобальних проблем, вирішення яких обумовлює не тільки кількісні і якісні характеристики майбутнього розвитку людства, а й навіть сам факт його подальшого існування, як біологічного виду.
Сьогодні проблема загрози здоров’ю розглядаються світовою спільнотою як сьома додаткова до шести раніше відзначених загроз планетарного масштабу:
1) загроза світової війни;
2) екологічні катаклізми;
3) контрасти в економічно рівних країнах планети;
4) демографічна загроза;
5) нестача ресурсів планети;
6) наслідки науково-технічної революції.
Склалося так, що до початку ХХ ст. умови існування людства формувало переважно природне середовище. Але з того часу, як людина охопила своєю діяльністю всю планету, вона почала змінювати природу, тобто ті умови до яких була пристосована. Про масштабність змін природних умов в останній четверті століття свідчать об’єктивні дослідження. Загальновідомі дані про підвищення концентрації вуглекислого газу в атмосфері, загрозливі розміри озонових дірок; підвищена радіоактивність, руйнація ґрунтів, забруднення води, повітря. Через ці зміни природного навколишнього середовища повністю зникли деякі види флори і фауни. Біологи запевняють, що у найближчі 25-30 років зникне приблизно 20% живих видів. Учені порушують питання – чи становить людина виняток з цієї закономірності. Чи не свідчать дані медичної статистики про початок підвищення показників захворюваності та смертельності саме з ІІ половини XX ст. Тому вчені забили на сполох. В 1977 році Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) ініціювала міжнародну компанію під назвою “Здоров’я для всіх” в якій збирається інформація про існуючі загрози здоров’ю. В 1978 році була проголошена відповідна Декларація (справедливість, рівність, поінформованість, подолання національних кордонів). У 2000 році ВООЗ проголосила глобальну стратегію “Здоров’я для всіх” яка містила 10 положень, 6 принципів, 38 завдань спрямованих на попередження загрози здоров’ю. Таким чином визнано систему заходів, що у загальносвітовій науковий лексикон увійшли під назвою “Заохочення до здоров’я, сприяння здоров’ю, формування пропаганда здоров’ю” і т.д. Треба зазначити, що феномен здоров’я привертав увагу багатьох дослідників. Науковці використовували багато визначень і показників різного змісту. Існує понад 200 визначень здоров’я. Сучасні дослідження феномену здоров’я людини виявили обмеженість суто медичного підходу, що визначає здоров’я, як відсутність хвороби, якщо в людини, котра звернулася до лікаря, не виявляли симптомів захворювання, вона вважалася здоровою. За сучасними уявленнями здоров’я вже не розглядають як суто медичну проблему. Більше того, комплекс медичних питань становить лише малу частку проблеми.
Здоров’я людини залежить від багатьох факторів:
1. кліматичних умов,
2. стану навколишнього середовища,
3. забезпечення продуктами харчування та їх цінності,
4. соціально-економічних умов,
5. а також станом медицини.
Так, узагальнені підсумки дослідження в залежності здоров’я людини від різних чинників переконують, що стан системи охорони здоров’я обумовлює в середньому лише 10% всього комплексу впливів. Решта 90% припадає на: екологію (20%), спадковість (20%), 50% на умови та спосіб життя. Тобто, суто медичний аспект не є головним серед різних впливів на здоров’я людини, а отже, медичне визначення здоров’я не відповідає життєвим реаліям. Сучасна наука свідчить, що здоров’я людини є складним феноменом глобального значення який має розглядатися як філософська, соціальна, економічна, біологічна, медична категорії. Взагалі “здоров’я” – це природний стан організму, який характеризується його рівновагою з навколишнім середовищем і відсутністю будь-яких хворобливих змін. Виходячи з цього, зрозуміло, як важливо визначити здоров’я в повному обсязі.
Здоров’я людини визначається комплексом біологічних (спадкових і набутих) і соціальних факторів. Останні мають настільки важливе значення в підтримці стану здоров’я або в появі і розвитку хвороби, що у преамбулі статуту ВООЗ записано:
“Здоров’я – це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад”.
Таке визначення поняття “здоров’я” є найбільш чітким, зрозумілим, повним і вміщує, насамперед, біологічні, соціальні та психологічні аспекти даної проблеми.
Виділяють три рівні опису цінності “здоров’я”:
1) біологічний – початкове здоров’я передбачає досконалість саморегуляції організму, гармонію фізіологічних процесів як наслідок максимуму адаптації;
2) соціальний – здоров’я є мірою соціальної активності, діяльності, відношення людського індивіда до світу;
3) особливий психологічний – здоров’я є відсутність хвороби, але швидше заперечення її у значенні подолання (здоров’я – не тільки стан організму, але й стратегія життя людини).
Біологічні ознаки здоров’я передбачають фізіологічно нормальний стан і функціонування організму, тобто такий стан, за яким поточність формоутворюючих, фізіологічних і біологічних процесів в організмі підпорядковується доцільним біологічним процесам. Перші елементи здоров’я передаються дитині від батьків. З розвитком людини до визначеного ступеня змінюється й її здоров’я. На біологічному рівні здоров’я характеризується нормальною функцією організму на всіх рівнях його організації – організму, органів, гістологічних, клітинних та генетичних структур; нормальною поточністю типових фізіологічних і біохімічних процесів, які сприяють вираженню та відтворенню; здатністю організму пристосовуватися до умов існування в навколишньому середовищі, що постійно змінюються (адаптація); здатністю підтримувати постійність внутрішнього середовища організму; забезпеченням нормальної і різнобічної життєдіяльності та зберіганням живої основи в організмі. Тому фізичне здоров’я визначають такі чинники: індивідуальні особливості анатомічної будови, фізіологічні функції в різних умовах – спокої, навантаженні, рухах, рівень фізичного розвитку і систем. Враховуючи, що людина є соціальною істотою, то її здоров’я є соціальною цінністю і передумовою для соціологізації особистості, для її “обростання” суспільними відносинами, включення в ритм та життя суспільної системи.
Здоров’я є мірою соціальної активності, діяльності, відношення людини до світу. Найбільш повно сутність соціальної цінності здоров’я сформулювали В.В. Канеп, Г.І. Цареградцев і Б.І. Ольшанський: “Здоров’я – це не тільки одна з необхідних передумов щастя людини, його всебічного, гармонійного розвитку. Воно є не тільки однією з умов досягнення людиною максимальних успіхів у галузі освіти, професійної підготовки, продуктивності праці, оптимістичного і життєстверджуючого ставлення до усього, що відбувається. Здоров’я – це також важливий показник і чутливий індикатор благополуччя народу ”.
Здоров’я є своєрідним дзеркалом соціально-економічного, екологічного, демографічного і санітарно-гігієнічного благополуччя країни, одним із соціальних індикаторів суспільного прогресу, важливим чинником, який впливає на якість та ефективність трудових ресурсів. Психологічний рівень здоров’я обумовлений психічними особливостями людини, можливостями забезпечити і подолати хворобу, способом життя і розумінням того, що здоров’я – це не тільки стан організму, але і стратегія життя. До сфери психічного здоров’я відносять індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини (збудливість, емоційність, чутливість).
Психічне життя індивіда складається з потреб, інтересів, мотивів. Психічне здоров’я пов’язане з особливостями мислення, характеру, здібності. Все це обумовлює особливості індивідуальних реакцій на однакові життєві ситуації, вірогідність стресів, афектів. Суттєво впливають на здоров’я людини її особливі психічні стани, які не є постійними її якостями, але виникають спонтанно або під впливом зовнішніх факторів (розлад свідомості, зміни настрою, апатія, афектні стани, напруженість тощо).
Духовне здоров’я залежить від духовного світу особистості, складових духовної культури людства (освіти, науки, релігії, моралі, етики, ставлення до сенсу життя, власних ідеалів, світогляду).
Соціальне здоров’я індивіда залежить від економічних чинників, його стосунків структурними одиницями соціуму (сім’єю, організаціями через які відбуваються соціальні зв’язки) – праця, відпочинок, побут, соціальний захист, охорона здоров’я, безпека існування.
Враховуються також міжетнічні стосунки, різниця в доходах, рівень матеріального добробуту. Треба зазначити, що в реальному житті всі ці 4 складові діють одночасно і їх інтегрований вплив визначає стан здоров’я людини.
Здоров’я часто розглядається як відсутність хвороби. Медична наука приділяє цьому велику увагу і розробила класифікацію хвороб, в яку включено тисячі найменувань і описів механізмів, їх розвитку, клінічних проявів, лікування і прогнозів кожної з цих хвороб. Для правильного розуміння взаємозв’язку між показниками здоров’я і взаємодією чинників навколишнього середовища в системі “людина – здоров’я – середовище” визначається три взаємопов’язані рівні здоров’я: суспільний, груповий та індивідуальний. Перший рівень – суспільний – характеризує стан здоров’я населення загалом і виявляє цілісну систему матеріальних та духовних відносин, які існують у суспільстві. Сюди можна віднести також рівень здоров’я країн і рівень здоров’я всього світу. Другий – групове здоров’я, зумовлене специфікою життєдіяльності людей даного трудового чи сімейного колективу та безпосереднього оточення, в якому перебувають його члени. Саме в найближчому оточенні відбувається позитивний і негативний вплив на здоров’я. Зважаючи на те, що переважну більшість людей взаємодіє з різними сферами виробництва, послуг, науки, культури, соціальних інституцій і тим самим впливає на здоров’я працівників. Важливим є теж вплив стресових ситуацій. Третій – індивідуальний рівень здоров’я, який сформовано як в умовах всього суспільства та групи, так і на основі фізіологічних і психічних особливостей індивіда та неповторного способу життя, який веде кожна людина. Індивідуальне здоров’я абсолютна і непересічна цінність, яка перебуває на найвищому щаблі ієрархічної шкали цінностей, а також у системі таких філософських категорій людського буття, як інтереси та ідеали, гармонія, зміст і щастя життя, творча праця, програма та ритм життєдіяльності. Кожен фахівець, кожен член суспільства повинен мати знання про здоров’я як біологічну, духовну, соціальну категорію з метою можливого проведення оцінки та аналізу свого здоров’я, з одного боку, та вирішення поточних і перспективних завдань щодо охорони та зміцнення суспільного здоров’я – з іншого. Всі ці рівні взаємозв’язані.
Здоров’я країни таким чином визначає здоров’я світу. Отже, кожна людина несе повну частку особистої відповідальності за здоров’я всього людства, а все людство певною мірою відповідальне за здоров’я кожної людини. Що ж може служити показниками здоров’я населення? На думку вчених, цілком припустимо використовувати з метою оцінки здоров’я такі демографічні показники, як смертність, дитяча смертність і середня очікувана тривалість життя, тому що демографічні показники – це ще і дуже місткі інтегратори, що характеризують процес розвитку. Також враховуються показники фізичного розвитку, інвалідності, захворюваності та хворобливості, враженості окремими хворобами (туберкульоз, серцево-судинні, шлунково-кишкові, алергійні, онкологічні захворювання та інше).
Як показники стану здоров’я працюючих, найчастіше використовують захворюваність з тимчасовою втратою працездатності. Фактичне індивідуальне здоров’я оцінюється як стан організму людини, при якому він здатний повноцінно і без шкоди для себе виконувати свої біологічні і соціальні функції. Для людини, залежно від віку, соціальні функції представлені навчанням, трудовою діяльністю і, нарешті, можливістю самостійно забезпечувати своє існування в побутовому плані, тобто обходитись без сторонньої допомоги в побуті. Про стан індивідуального здоров’я людини роблять висновок за даними антропометрії (вимір розмі-рів тіла – зріст стоячи, окружність грудної клітки, маса тіла та інші), результатами дослідження деяких фізіологічних показників, оцінка яких проводиться з урахуванням віку, статі, географічних, кліматичних та інших параметрів. Виробляючи критерії оцінки здоров’я населення і визначаючи спрямування дії низки відомих медико-біологічних, медико-демографічних і медико-соціальних чинників, слід враховувати, що всі вони склалися в конкретних умовах суспільно-історичного розвитку і взаємопов’язані.
Здоров’я населення – показник добробуту держави, тому його збереження є завданням державного рівня. Оскільки доведено, що приблизно 50 % здоров’я людини визначає спосіб життя, то політика формування здорового способу життя є соціальною політикою за своїм змістом і вона повинна узгоджуватися із сучасними загальновизначеними поглядами і вимогами світової спільноти щодо формування здорового способу життя. Такі положення викладені в Оттавській Хартії і розглянуті в Аделаїдських рекомендаціях. Ця політика вимагає:
1) цілеспрямованих зусиль всіх політиків і діячів причетних до управлінських рішень - прогнозування наслідків рішень, дій для суспільного і соціального здоров’я;
2) поєнання таких зусиль;
3) прагнення суспільства до формування суспільства за стан здоров’я;
4) використання законодавчих і фіскальних заходів, оподаткування та організаційних змін в інтересах здоров’я;
5) виявлення перешкод для здорових політичних рішень і розробка засобів їх усунення.
Важливим компонентом цієї політики є також прагнення до полегшення політикам здорового вибору, демонстрація шляхів пошуку оптимальних рішень сприятливих для здоров’я людей. Останніми роками в Україні активізується діяльність сформування здорового способу життя (ФЗСЖ). Тепер ФЗСЖ виступає як самостійна наукова дисципліна. Спосіб життя людини – це сукупність матеріальних умов, суспільних соціальних установок (культура, освіта, традиції тощо), умов поведінки (включаючи соціально- психологічну та фізіологічну реактивність) особистості і зворотний її вплив на ці умови. Активна участь людини в процесі формування умов життя – обов’язковий елемент поняття “спосіб життя”, оскільки спосіб життя людини – адекватна реакція на навколишне її середовище в цілому.
Аналіз здоров’я населення України та діяльності закладів охорони здоров’я свідчить про незадовільну медико-демографічну ситуацію, низьку народжуваність, зростання смертності, від’ємний природій приріст населення, скорочення середньої очікуваної тривалості життя, а також зростання і поширеність хвороб. У 1991 – 2005 роках чисельність населення скоротилася на 2,5 мільйона, внаслідок перевищення смертності над народжуваністю. За останнє десятиліття народжуваність населення зменшилась на 35%, смертність збільшилась на 18,6%. Основними причинами смертності є хвороби системи органів кровообігу, злоякісні новоутворення, травми, отруєння. Показники смертності від хвороб серцево-судинної системи в Україні найвищі серед європейських країн. Протягом останнього десятиліття середньоочікувана тривалість життя у чоловіків скоротилася у 2,4 роки, а у жінок на 0,9 роки. У структурі захворюваності переважають хронічні неінфекційні хвороби, які характеризуються негативною динамікою. Поширеність серцево-судинної патології збільшилась у 1,9 рази, бронхіальної астми – на 35,2%, онкопатології на 18%. Сьогодні в Україна кожен 5 житель хворіє на артеріальну гіпертензію. Зростають захворюваність і смертність від раку у зв’язку з несприятливою екологічною ситуацією та значним постарінням населення. Важливою проблемою є зростання захворюваності на туберкульоз, ВІЛ (СНІД), хвороби що передаються статевим шляхом. Захворюваність на туберкульоз збільшилась за 10 років в 1,9 рази, поширеність на 34,3%. Високі рівні захворюваності обумовлюють збільшення кількості інвалідів, яка становить сьогодні 2,5 млн. осіб. Рівень соціальної культури населення країни залишається невисоким, значна його частина має шкідливі для здоров’я звички.
Філософські основи вивчення здоров¢я населення.
Методологія – це вчення про метод наукового дослідження, шляхи та засоби наукового пізнання дійсності, теоретичної і практичної діяльності та встановлення істини.
Розрізняють методологію загальнофілософську та предметну (тобто методологію окремих наукових дисциплін).
Під загальнофілософською методологією розуміють вчення про методи та прийоми пізнання природи, суспільства та мислення. Це вчення отримало назву матеріалистичної діалектики.
Загальнофілософська методологія ґрунтується на ідеї загального розвитку та використовує свої специфічні методи та методики пізнання (аналізу і синтезу, індукції та дедукції, історичного та логічного моделювання, системно-структурного підходу та інших), які побудовані людською інтуїцією, досвідом та інтелектом.
Саме використовуючи ці методи та методики з метою пізнання об’єктивної дійсності, тобто явищ та процесів, що відбуваються незалежно від волі та свідомості людей в навколишньому середовищі, людина розкрила та сформулювала загально-філософські закони та категорії, які відображають загальний та універсальний характер.
Всебічність та універсальність філософських законів і категорій заключається в тому, що вони можуть бути застосовані у будь-якій галузі наукових знань, а також до кожної наукової дисципліни.
Існує три основних закониматеріалістичної діалектики:
– закон взаємопереходу кількісних і якісних змін;
– закон єдності та боротьби протилежностей;
– закон заперечування заперечення.
Крім цих законів, матеріалістична діалектика використовує філософські категорії, які також мають універсальне застосування. Прикладами таких універсальних категорій можуть бути:
- причини та наслідків;
- необхідності та випадковості;
- змісту і форми;
- частки та цілого;
- можливості та дійсності.
Слід зазначити, що в гігієні з вказаних трьох загально-філософських законів найбільш часто діє закон взаємопереходу кількісних і якісних змін.
Так, багато чинників навколишнього середовища, соціально-економічні умови, рівень культури та інше можуть впливати на організм людини позитивно або негативно тільки за умови досягнення певного кількісного порога – так званого порога пошкоджуючої дії.
Знання законів та категорій матеріалистичної діалектики допомагає лікарям різного фаху:
По-перше - правильно пояснити причини явищ, які вони спостерігають;
По-друге - обґрунтувати напрямок наукового пошуку;
По-третє - визначити позицію при створенні загальних концепцій та теорій.
Крім загальнофілософської методології, гігієна, як самостійна галузь медицини, має свою предметну методологію.
Під предметною методологією гігієни слід розуміти сукупність науково обґрунтованих методів та методик, які використовуються при вивченні впливу фізичних, хімічних, біологічних, психогенних факторів зовнішнього та навколишнього середовища, соціально-економічних умов на організм людини, а також впливу фізіологічної, побутової та виробничої діяльності людей на навколишнє середовище.
Метод – це спосіб пізнання дійсності, явищ природи, її закономірностей і законів.
Методика – це сукупність чи система конкретних засобів, прийомів доцільного виконання якого-небудь завдання, наукового дослідження, складова частина предметної методології.
Тут слід зазначити, що медицина в цілому як об’єкт дослідження вивчає біологічні характеристики людини в нормі і патології та їх зміни під впливом різних чинників.
Специфічним об’єктом вивчення лікувальної медицини є хвора людина. Філософською категорією, що виражає стан хворої людини, є таке поняття (категорія), як “хвороба”. Суттєвим у ньому є те, що лікувальна медицина вивчає хворобу не колективу, не групи людей, а окремої людини, тобто конкретне захворювання.
Специфічним об’єктом вивчення профілактичної медицини, абогігієни, є здорові люди (а точніше практично здорові люди). Філософською категорією, що виражає стан здорової людини є “здоров’я”.
Саме специфіка об’єкта дослідження в гігієні і визначає необхідність використання для його вивчення особливих методів.
Розрізняють п’ять специфічних для гігієни методів:
1. Епідеміологічний метод вивчення здоров’я населення;
2. Метод санітарного обстеження та опису (санітарно-топографічне, санітарно-технічне, санітарно-епідеміологічне обстеження);
3. Метод гігієнічного експерименту (натурного і лабораторного);
4. Метод санітарної експертизи;
5. Метод санітарної освіти (гігієнічного виховання та навчання населення).
Принципова відмінність цих методів від методів, що використовуються в лікувальній медицині є те, що вони направлені не на діагностику, не на лікування, не на реабілітацію хворого, а на виявлення рівня здоров’я популяції або окремої людини.
Особливість цих методів заключається в тому, що за допомогою специфічних методів гігієни встановлюється наявність і характер зв’язку між рівнем здоров’я населення і факторами навколишнього середовища або факторами ризику.
Тому під предметною методологією гігієни розуміють також її власні специфічні закони та категорії, що використовуються для виявлення закономірностей впливу всіх факторів зовнішнього та навколишнього середовища на здоров’я людини.
Предметна методологія:
1. Специфічні закони та категорії матеріалістичної діалектики, які відображають її специфічні методи та методики.
2. Специфічні закони, закономірності, постулати і категорії гігієни, які відображають її специфічні методи та різні методики.
3. Специфічні методи гігієнічних досліджень.
4. Конкретні гігієнічні методики та методики інших дисциплін, які використовуються при вивченні здоров’я населення та впливу на нього чинників зовнішнього та навколишнього середовища.
Таким чином, методологію гігієни схематично можна подати у вигляді конуса.
Фундамент, основа конуса – це загальнофілософська методологія. Вона представлена універсальним методом пізнання дійсності – методом матеріалістичної діалектики з її основними законами і категоріями. Наближаються до цього фундаменту методи і категорії гігієни з певним філософським змістом, як здоров’я, хвороба, біосфера, ноосфера, внутрішнє, зовнішнє, навколишнє середовище та інші. Далі ідуть специфічні методи гігієни, а вершиною конуса є спеціалізовані методики, що використовуються в гігієнічній науці та практиці.
Здоров’я населення як інтегральний критерій
оцінки стану навколишнього середовища
Здоров’я населення Землі у минулі віки визначалося епідеміями. Значимість проблеми здоров’я населення зросла останнім часом, у зв¢язку з інтенсивною антропогенною денатурацією навколишнього середовища, оскільки стан здоров’я людей суттєво змінився і виникли нові закономірності поширеності та характеру патології людини, стали інакше перебігати демографічні процеси.
Виходячи з цього, у 80-90 роках деякі науковці-гігієністи, а це такі як академіки Гончарук Є.Г., Сидоренко Г.І., Ізмеров М.Ф., Кундієв Ю.І., професори Вороненко Ю.В., Звіняцьківський Я.Й., Бардов В.Г., Буштуєва К.А. та інші запропонували альтернативний підхід до оцінки стану навколишнього середовища.
Цей альтернативний, нетрадиційний підхід можна сформулювати так: “Який рівень здоров’я населення, такий і є стан навколишнього середовища”.
Які ж передумови були для такого висновку?
По-перше: питома вага навколишнього середовища у формуванні здоров’я населення складає приблизно 20%.
По-друге: існує велика кількість гігієнічних нормативів, але не всі чинники можна виміряти і відповідно нормувати, не завжди вдається дотримуватися цих нормативів.
По-третє: серед дев’яти принципів гігієнічного нормування є принцип пороговості та принцип відносності ГДК, тобто будь-який затверджений гігієнічний норматив не є абсолютною істиною і може бути переглянутий.
Перед усім необхідно відмітити, що категорія “здоров’я” є складним, комплексним поняттям, яке однозначно, одним показником охарактеризувати неможливо.
З одного боку – це поняття методологічне, філософське.
З іншого боку – це повинно бути поняття практичне, яке може бути використане в повсякденній діяльності медичного працівника.
Саме відсутність конструктивного, універсального визначення “Здоров’я” складає великі труднощі та значну невизначеність щодо результатів наукових досліджень, пов’язаних з оцінкою впливу різних чинників на здоров’я людей.
Існуючі визначення, в тому числі визначення, що наводиться в преамбулі статуту ВООЗ: “здоров’я – стан повного фізичного, душевного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів”, це та інші визначення не зовсім конструктивні, тому що у більшості випадків здоров’я розуміють як відсутність хвороби.
Крім цього, поняття соціального благополуччя суб’єктивне, а соціальну повноцінність людини не завжди можна визначити (тим більше кількісними критеріями).
Американський соціолог-гігієніст Річмонд (I.B.Richmond) у монографії, присвяченій тенденціям розвитку медичної допомоги та освіти, слушно зауважив, що “медицина так глибоко поглинула в концепції хвороби, що ми не маємо ні термінології, ні класифікації здоров’я. Особливо це відноситься до соціальних та психологічних аспектів здоров’я, де використовуються лише грубі терміни і немає необхідної класифікації”.
З метою визначення здоров’я слід ураховувати наступні “фундаментальні” положення:
1. абсолютного здоров’я не існує;
2. індивідуальне та популяційне здоров’я неподільні;
3. здоров’я визначається не одним показником, а комплексом характеристик;
4. визначення здоров’я неможливе без оцінки взаємодії індивіда та навколишнього середовища;
5. оцінка здоров’я неможлива без навантаження, необхідні тестові діяння та інше.
Саме тому право на існування мають різні визначення поняття “здоров’я”, але використання кожного з них обмежене метою його застосування.
Виходячи з цього, розрізняють декілька понять “здоров’я”, які мають різний зміст:
Перше – це загальнопатологічне (або філософське) поняття здоров’я.
Загальнопатологічне здоров’я – інтервал, в межах якого кількісні коливання психофізіологічних процесів здатні утримувати живу систему на рівні функціонального оптимуму (оптимальна зона, в межах якої організм не виходить на патологічний рівень саморегуляції).
Друге – популяційне здоров’я, тобто здоров’я групи людей, популяції, населення.
Популяційне здоров’я – умовне статистичне поняття, яке досить повно характеризується комплексом демографічних показників, рівнем фізичного розвитку, захворюваністю та частотою преморбідних станів, інвалідністю певної групи населення.
Третє – індивідуальне здоров’я або здоров’я окремої людини.
При цьому індивідуальне здоров’я повинно розглядатися з двох позицій:
Перша позиція – теоретична, як максимально можливий оптимум для людини, до якого треба прагнути в ідеалі, але якого практично дуже важко досягти.
Індивідуальне теоретичне здоров’я – стан повного соціального, біологічного та психічного благополуччя, коли функції всіх органів і систем організму людини врівноважені з навколишнім середовищем, відсутні будь-які захворювання, хворобливі стани та фізичні дефекти.
Друга позиція – практична, як фактична характеристика рівня здоров’я конкретної людини.
Індивідуальне фактичне здоров’я – це стан організму, при якому він здатний повноцінно виконувати свої соціальні та біологічні функції.
Існує також комплексний підхід до здоров’я як до середньостатистичної величини, що можна охарактеризувати наступними положеннями:
1. Стан здоров’я визначається у груп з ідентичними соціально-економічними умовами.
2. Здоров’ям (нормою) вважається стан, що визначається у осіб, які входять до 95% довірчого інтервалу популяції.
3. Довірчий інтервал розглядається також як оптимальна зона, в межах якої організм не переходить на патологічний рівень саморегуляції.
Для характеристики здоров’я використовують три основні групипоказників здоров’я:
Перша група – медичні показники.
Друга група – показники соціального благополуччя.
Третя група – показники психічного благополуччя.
До першої групи, тобто до групи медичних показників відносяться наступні:
1) захворюваність;
2) смертність (загальна та немовлят);
3) фізичний розвиток;
4) інвалідність.
До другої групи – показників соціального благополуччя входять:
1) демографічна ситуація;
2) стан навколишнього середовища;
3) спосіб життя;
4) рівень медичної допомоги;
5) соціально-гігієнічні показники.
До третьої групи показників психічного благополуччя відносяться:
1) захворюваність на психічні хвороби;
2) частота виникнення невротичних станів і психопатій;
3) психологічний мікроклімат.
Також слід зазначити, що Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) розробила перелік критеріїв соціального благополуччя. До цього переліку входять:
1) процент валового національного продукту, який витрачається на потреби охорони здоров’я;
За даними ВООЗ середні глобальні витрати на медико-санітарну допомогу становлять 8% від всесвітнього валового внутрішнього продукту.
2) доступність первинної медико-санітарної допомоги;
В Україні існують національні програми: “Діти України”, “Планування сім’ї”, “Генетичний моніторинг”, “Цукровий діабет”, “Здоров’я літніх людей”, розробляється міжгалузева програма “Здоров’я нації”.
3) охоплення населення безпечним водопостачанням;
4) процент осіб, яким робили імунізацію проти шести особливо поширених серед населення інфекційних хвороб: дифтерії, коклюшу, правця, кору, поліомієліту, туберкульозу.
5) процент обслуговування жінок кваліфікованим персоналом у період вагітності та в пологах;
6) процент дітей, що народилися з невеликою масою тіла (менше 2500 г);
7) середня тривалість прийдешнього життя;
8) рівень санітарної грамотності населення.
Інтегральна оцінка стану здоров’я населення передбачає проведення досліджень в декілька етапів.
На першому етапі – ми отримуємо інформацію про показники, які характеризують стан здоров’я населення (наприклад - про рівень захворюваності, смертності, інвалідності або фізичного розвитку) з різних джерел інформації.
Такими джерелами інформації можуть бути:
1. офіційні звіти лікувальних, санітарно-профілактичних закладів, органів охорони здоров’я, соціального забезпечення, державної статистики, бюро реєстрації актів цивільного стану (РАЦС);
2. результати ретроспективних та проспективних досліджень у лікувально-профілактичних закладах;
2. дані лікарських оглядів населення;
3. дані клінічних, лабораторних та інструментальних досліджень;
4. результати медико-соціологічних досліджень – опитування, анкетування населення;
5. результати математичного моделювання та прогнозування.
На другому етапі – необхідно дати інтегральну оцінку рівня здоров’я, узагальнивши всі показники.
Для цього проводять концептуальний (якісний) аналіз та математико-статистичний (кількісний) аналіз.
Наслідком концептуального аналізу є розподіл населення на групи здоров’я.
Критеріями розподілу на групи здоров’я можуть бути наступні:
1. наявність або відсутність хронічного захворювання;
2. опірність організму;
3. рівень фізичного розвитку;
4. відповідність морфо-функціональних показників.
Наприклад, розподіл населення за станом його здоров’я, який був розроблений в Інституті соціальної гігієни та організації охорони здоров’я ім. М.А.Семашко, пов’язаний з реєстрацією наявності або відсутності хронічних захворювань під час огляду, наступний:
Перша група – здорові люди.
Друга група – здорові люди з функціональними та деякими морфологічними відхиленнями.
Третя група – хворі з тривалим перебігом хронічного захворювання при збереженні функціональних можливостей організму (компенсований стан).
Четверта група – хворі з тривалим перебігом хронічного захворювання або особи з фізичними недоліками, вадами розвитку, наслідком травм, із зниженими функціональними можливостями організму (субкомпенсований стан).
П’ята група – тяжко хворі (декомпенсований стан).
Фактичний розподіл населення на групи здоров’я може бути приблизно таким, який подано у таблиці
| Група здоров’я | Питома вага населення в групі, % | |
| Чоловіки | Жінки | |
| I | 27-28 | 20-21 |
| II | 20-21 | 16-17 |
| III | 39-40 | 47-48 |
| IV | 11-12 | 14-15 |
| V | 0,8 |
Ці дані можна використовувати як еталон для порівняння, вважаючи їх відносною популяційною нормою.
Другий вид аналізу є математико-статистичний (кількісний) аналіз. Результатом такого аналізу є розрахунок узагальненого індексу здоров’я даної групи людей.
І заключний, третій етап в інтегральній оцінці стану здоров’я населення заключається в тому, що необхідно встановити кількісну залежність між чинниками середовища та групами або індексами здоров’я.
Щоб вирішити таке завдання, можна використовувати різні методи:
1. власний досвід та інтуїція;
2. наради експертів;
3. аналіз даних літератури;
4. статистичний аналіз;
5. експеримент;
6. математичне моделювання;
7. системний аналіз.
Стан навколишнього середовища в Україні.
Україна знаходиться у східній частині Європи і займає територію 60355 тис га. За природними ресурсами Україна належиться до найбагатших держав світу, але структурна деформація економіки с орієнтацією на продаж сировини та ресурсоємні виробництва у сполученні с екстенсивним розвитком сільського господарства при низькій екологічній культурі виробництва призвели до того, що на кінець ХХ століття природне середовище Україхни також зазнало деградаційних процесів. Найбільш забрудненими регіонами є Донбас та Придніпров’я, оскільки вони займають всього 18% території, а населення, що проживає - 28% і виробництво - 40% від загальної кількості продукції.
В процесі виробництва в Україні щорічно залучається більш ніх 1,5 млрд тонн природних речовин, с яких більше 1 млрд тонн надходить у відходи. Так, у 1991 р. у повітряний простір України с різних джерел надійшло 14,3 млн тонн забруднюючих речовин. Основні викиди - за рахунок металургійних підприємств (33%), енергетики (30%), вугільної (10%) та хімічної (7%) промисловості. Це призводить до зростання загазованості промислових центрів: в м. Горлівка ртуті викидається до 0,015 кг на людину, в м. Костянтинівка - кадмію до 0,01 кг, в м. Комунарську - промислового пилу до 1,9 кг, в м. Рубіжному - сірчаної кислоти до 2,9 кг, в м. Красноперекопську - азотної кислоти до 381,5 кг на людину.
Велика кількість підприємств споживає води у 2-3 рази, а деякі - у 10-13 раз більше, ніж передбачено технологією. Основним споживачем води є сільське господарство, яке використовує для зрошення 7,8 млрд м. Відбувається процес швидкої втрати якості поверхневих та підземних вод, що пов’язано із скиданням сильно забруднених стічних вод. Основний стік (до 48%) неочищеної води дає комунальне господарство, що обумовлено недосконалістю очисних споруд. Вода в р. Дністер забруднена аміаком та органічними речовинами. Забрудненість річок басейну р. Дніпро в ряді випадків перевищує 14 ГДК нітратів, 11 ГДК нафтопродуктів, 10 ГДК фенолу. Майже всі підземні води містять залишкову кількість пестицидів, у тому числі ДДТ, мінеральних добрив.
Забруднення рік та підземних вод призводить до зростання забруднення Азовського та Чорного морів (за ступенем забруднення на 1 м3 води Азовське море знаходиться на 1-му місці у світі). Щорічно в Азовське море скидається 1,1 млрд м3 неочищених стоків, в Чорне море - 2 млрд3.
Методика інтегральної оцінки стану навколишнього середовища
Методика інтегральної оцінки стану навколишнього середовища передбачає проведення якісного та кількісного аналізу його забруднення.
Зміст якісного аналізу стану навколишнього середовища заключається у порівнянні результатів інструментального або лабораторного дослідження з гігієнічними нормативами та наступною їх оцінкою.
Оцінка може бути:
- в межах норми;
- на рівні граничнодопустимих рівнів, концентрацій;
- перевищує граничнодопустимі рівні, концентрації;
- кратність перевищення ГДР, ГДК (в скільки разів).
Це є традиційна оцінка стану навколишнього середовища.
За її результатами можна “прогнозувати” зміни в рівні здоров’я населення.
І, навпаки, за характером змін в рівні здоров’я населення можна давати прогноз, оцінку перевищення гранично-допустимої концентрації (ГДК) забруднювача.
Так, наприклад, якщо ми знаємо кратність перевищення ГДК атмосферних забруднювачів:
- в 1 раз: характерно те, що зміни в стані здоров’я відсутні;
- в 2-3 рази: спостерігаються зміни в стані здоров’я за деякими функціональними показниками;
- в 4-7 разів: визначаються виражені фізіологічні зміни;
- в 8-10 разів: характерним є збільшення специфічної та неспецифічної захворюваності;
- в 100 разів: реєструються гострі отруєння;
- в 500 разів і більше: будуть летальні отруєння.
Подібні оціночні таблиці є для води, грунту, шуму.
Такий метод простий, доступний, але основний недолік методу – він не дає уяви про приоритетні забруднювачі.
Саме тому і проводять кількісну оцінку (аналіз) стану навколишнього середовища.
Існує дві методики такої кількісної оцінки:
Перша: Розрахунок інтегрального індексу забруднення за його кратністю перевищення ГДК.
Друга: Оцінка в балах (бальна оцінка).
Загальна схема виявлення та оцінки взаємозв’язків
чинників навколишнього середовища та здоров’я населення.
Загальна схема виявлення та оцінки взаємозв’язків чинників навколишнього середовища та здоров’я населення включає проведення наступних етапів:
На 1 етапі: проводиться визначення мети, завдань і програми дослідження.
На 2 етапі: здійснюють вибір зони спостереження.
Зона спостереження – це досліджувана та контрольна території, що характеризуються ідентичними умовами проживання і діяльності населення, а відрізняються спрямованістю, поширенням та інтенсивністю впливу досліджуваних етіологічних чинників навколишнього середовища, і обмежені необхідною кількістю контингентів, що спостерігаються.
На 3 етапі: проводять оцінку санітарно-гігієнічної ситуації в зоні (зонах) спостереження.
Далі, на 4 етапі: вибирають спосіб реалізації епідеміологічного методу вивчення здоров’я населення. Існують такі способи:
- санітарно-статистичне дослідження.
- медичне обстеження.
- клінічне спостереження за спеціально відібраними людьми.
- натурний епідеміологічний експеримент.
5-ий етап: вибір форми проведення дослідження.
Всі вказані вище способи реалізації епідеміологічного методу можуть здійснюватись у формі так званих поперечних та поздовжніх досліджень.
Суть першої форми поперечного (або одномоментного) дослідження заключається в спостереженні за впливом чинників навколишнього середовища на здоров’я населення у даний момент, без динамічного спостереження за здоров’ям.
Тобто поперечне дослідження дозволяє встановити рівень здоров’я населення на момент обстеження.
Поперечне дослідження може мати два види: проспективне та ретроспективне.
При проведенні проспективного дослідження порівнюють дві групи людей. Перша група – люди, що зазнають впливу досліджуваного чинника, і друга група – люди, що не зазнають такого впливу. Тобто рух наукового пошуку спрямований від чинника до здоров’я.
При проведенні ретроспективного дослідження порівнюють дві інших групи людей: хворих і здорових. Тобто рух наукового пошуку зворотній – від здоров’я (хвороби) до можливого чинника.
Таким чином проспективне дослідження частіше застосовують у тому випадку, коли шкідливий чинник завчасно відомий, а ретроспективне дослідження проводять тоді, коли діючий провідний чинник невідомий і його треба встановити.
Друга форма проведення дослідження – поздовжнє епідеміологічне дослідження.
Суть поздовжнього дослідження заключається в проведенні тривалого динамічного спостереження за певним контингентом людей.
Поздовжні дослідження також можуть мати два види: паралельні та непаралельні.
При проведенні паралельного дослідження тривалість проведення самого дослідження і період, протягом якого збирається потрібна інформація, співпадають.
А при проведенні непаралельного дослідження досліджуваний період часу відноситься до минулого (за архівними матеріалами). Суттєвий недолік цього дослідження – необхідних даних та показників може не бути в архівах.
6 етап: визначення мінімального обсягу вибірки.
7 етап: збір даних про здоров’я населення.
8 етап: розрахунок показників та індексів здоров’я.
9 етап: оцінка зв’язку між чинниками середовища та здоров’ям населення (математичне моделювання).
Сучасні методи виявлення впливу факторів, які мають найбільший вплив на здоров’я населення, мають загальний методичний базис – теорію ймовірності та математичну статистику.
Кореляційний аналіз – дозволяє встановити напрямок, силу, ступінь та достовірність впливу факторів середовища на рівень здоров’я населення.
Силу зв’язку оцінюють за коефіцієнтом лінійної кореляції (r): при значеннях r = 0,01-0,29 зв’язок вважають слабким, при значеннях r = 0,30-0,69 зв’язок середній (помірний), а при r = 0,70-0,99 зв’язок сильний.
Ступінь впливу на рівень здоров’я кожного конкретного чинника середовища визначають за спеціальною шкалою з урахуванням коефіцієнта детермінації. Коефіцієнт детермінації виражається у відсотках і показує питомий внесок впливу на здоров’я даного фактора серед інших, сумарне значення яких становить 100%.
Оціночна шкала ступеня впливу чинника навколишнього середовища:
| Коефіцієнт детермінації, % | Ступінь впливу чинника |
| < 1 | Дуже слабкий |
| 1 – 4 | Слабкий |
| 5 – 9 | Помірний |
| 10 – 14 | Сильний |
| 15 і > | Дуже сильний |
Регресійний аналіз – дозволяє створити рівняння регресії, яке можна використовувати як модель, що описує “поведінку” рівня здоров’я при змінах інтенсивності дії включених до неї факторів. Як правило, регресійний аналіз проводять одночасно з кореляційним аналізом. В цьому випадку він називається кореляційно-регресійним аналізом.
Факторний аналіз дозволяє проводити автоматичне групування факторів середовища в однорідні групи.
Дисперсійний аналіз визначає достовірність та ступінь впливу факторів середовища на рівень здоров’я.
Дискримінантний аналіз дозволяє встановити достовірність відмінностей серед декількох груп населення одночасно за комплексом показників здоров’я.
Кластер-аналіз є різновидом многофакторного аналізу, який дозволяє науково обґрунтувати розподіл по групах досліджуваних контингентів населення за рівнем їх здоров’я.
10 етап: розробка та впровадження профілактичних рекомендацій, оцінка їх ефективності.
Алгоритми “Гігієнічний контроль за умовами праці, побуту та чинниками навколишнього середовища” та “Виявлення та оцінка взаємозв’язків чинників навколишнього середовища та здоров’я населення” представлені у вигляді схем
Гігієнічний контроль за умовами праці, побуту та чинниками навколишнього середовища
| I етап: Розробка та обґрунтування гігієнічних нормативів | |||||||||||||||
| Вибір методу дослідження | |||||||||||||||
| Гігієнічний | Санітарно-технічний | Токсикологічний | Пато-морфологічний | Фізіо-логічний | Клініко-функціо-нальний | Бактеріоло-гічний | |||||||||
| ІІ етап: Контроль за дотриманням гігієнічних нормативів | |||||||||||||||
| Запобіжний державний санітарний нагляд | Поточний державний санітарний нагляд | ||||||||||||||
| Натурне спостереження | Лабораторне дослідження | ||||||||||||||
| Взяття проб повітря, води, грунту, харчових продуктів | Вимірювання рівнів хімічного забруднення | Вимірювання рівнів шуму, вібрації, пилу, випромі-нювань, параметрів мікроклімату | Реєстрація даних | Аналіз проб повітря, води, грунту, харчових продуктів | Узагаль-нення результатів | Складання санітарного висновку | |||||||||
| ІІІ епап: Заходи щодо корекції впливу чинників навколишнього середовища на організм | |||||||||||||||
| Впровад-ження безвід-ходної технології | Автомати-зація і механізація виробничих процесів | Застосування санітарно-технічного обладнання і планувальних заходів | Заходи щодо шуму і віброгасіння | Раціональне працевлаш-тування | Лікувально-профілак-тичні заходи | Корекція гігієнічних нормативів | |||||||||
Виявлення та оцінка взаємозв’язків чинників навколишнього середовища та здоров’я населення
| Визначення мети, завдань і програми дослідження | ||||||||
| Вибір зони (зон) спостереження | ||||||||
| Оцінка санітарно-гігієнічної ситуації в зоні (зонах) спостереження | ||||||||
| Вибір способу реалізації епідеміологічного методу вивчення здоров’я населення | ||||||||
| Санітарно-статистичне дослідження | Медичне обстеження | Клінічне спостереження | Натурний епідеміологічний експеримент | |||||
| Вибір форми проведення дослідження | ||||||||
| Поперечне | Поздовжнє | |||||||
| Проспективне | Ретроспективне | Паралельне | Непаралельне | |||||
| Визначення мінімального обсягу вибірки | ||||||||
| Збирання даних про здоров’я населення | ||||||||
| Розрахунок показників та індексів здоров’я | ||||||||
| Оцінка зв’язку між чинниками середовища та здоров’ям населення (математичне моделювання) | ||||||||
| Розробка та впровадження профілактичних рекомендацій, оцінка їх ефективності | ||||||||
6. Матеріали методичного забезпечення заняття.
6.1. Завдання для самоперевірки вихідного рівня знань-вмінь
Задача
При обстеженні навчального класу в школі з центральним опаленням встановлено, що середня температура повітря дорівнює 25 "С, відносна вологість повітря - 80%, швидкість руху повітря - 0,1 м / с.
Надати висновок щодо мікрокліматичних умовах в класі, про тепловідчуття людей що перебувають у ньому, та рекомендації щодо поліпшення мікроклімату.
Рішення: Нормальне значення температури повітря в класі 18-20 ° С, відносна вологість повітря - 40-60%, швидкість руху повітря - 0,2-0,4 м / с. При таких значеннях параметрів мікроклімату люди, що знаходяться в класі, будуть почувати себе комфортно. У обстеженому класі температура і вологість повітря підвищені, а швидкість руху повітря знижена, в результаті чого тепловіддача з поверхні тіла людей, що знаходяться в класі, буде утруднена. При такому мікрокліматі в класу буде жарко і задушливо. Підвищена температура знижує можливості тепловіддачі способами проведення і випромінювання, підвищена вологість зменшує можливість тепловіддачі способом випаровування, а мала швидкість руху воздуxa свідчить про слабкому повітрообміні в приміщенні і зменшує можливості тепловіддачі способами проведення та випаровування. Для поліпшення мікроклімату слід посилити вентиляцію (аерацію) класу за рахунок більш частого та інтенсивного провітрювання. Слід подумати і про регулювання Теплопостачання в батареях центрального опалення за рахунок зниження температури теплоносія або зменшення обсягу його надходження шляхом прикриття вентиля.
Тести
1. Укажіть параметри, якими характеризують мікроклімат, всі, крім:
Даценко І. І., Габович Р. Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології: Підручник. ― 2 видання: К.: Здоров’я, 2004. ― С. 120.
1). Вологість повітря
*2). Радіаційний фон
3). Температура повітря
4). Тиск повітря
6). Швидкість руху повітря
2. Назвіть прилади для визначення радіаційної температури:
Гігієна та екологія: Підручник / За редакцією В. Г. Бардова. ― Вінниця: Нова Книга, 2006. ― С. 74-75.
1). Електричний термометр
2). Спиртовий термометр
*3). Кульовий чорний термометр
4). Термограф
5). Термометр з резервуаром
3. Назвіть прилади для визначення температури стін:
Гігієна та екологія: Підручник / За редакцією В. Г. Бардова. ― Вінниця: Нова Книга, 2006. ― С. 74.
1). Пристінний кататермометр
2). Пристінний кульовий термометр
3). Спиртовий термометр
*4). Пристінний термометр з плоским спірально вигнутим резервуаром
5). Універсальний кульовий термометр
4. Вкажіть, на якому фізичному явищі оснований принцип роботи психрометра:
Гігієна та екологія: Підручник / За редакцією В. Г. Бардова. ― Вінниця: Нова Книга, 2006. ― С. 77.
*1). Випаровування
2). Зволоження
3). Висушування
4). Підвищення тиску
5). Нагрівання
5. Визначити допустимі величини температури робочої зони виробничих приміщень:
Гігієна та екологія: Підручник / За редакцією В. Г. Бардова. ― Вінниця: Нова Книга, 2006. ― С. 74.
1). В теплий період ― 20-25°С
2). В теплий період не менше 30°С
3). В холодний період ― 14°С
*4). В теплий період не більше 30°С
5). В холодний період ― 12°С
6.2. Інформацію, необхідну для формування знань-вмінь можна знайти упідручниках:
- Основна
1. Підручник / За редакцією В. Г. Бардова. ― Вінниця: Нова Книга, 2006. ― С. 9 -75.
2. Гігієна. Соmреndium: навчальний посібник / В. І. Архангельський, П. І. Мельниченко. - 2012. - 392 с.: Ил.
http://vmede.org/sait/?page=2&id=Gigiena_compedenium_arxangelskii_2012&menu=Gigiena_compedenium_arxangelskii_2012
- Додаткова
1. Загальна гігієна. Пропедевтика гігієни. / Є.Г.Гончарук, Ю.І.Кундієв, В.Г.Бардов та ін. /За ред. Є.Г.Гончарука.- К.: Вища школа, 1995.- С. 8-23; 48-87; 193-356; 357-366; 378-385.
2. Общая гигиена. Пропедевтика гигиены. / Е.И.Гончарук, Ю.И.Кундиев, В.Г.Бардов и др.- К.: Вища школа, 2000.- С. 8-96.
3. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основи екології. – 2-ге вид.: К.: Здоров’я, 2004. – С. 14-140.
6.3.Орієнтуюча карта щодо самостійної роботи з літературою з теми
заняття.
| №№ п.п. | Основні завдання | Вказівки | Відповіді |
| Укажіть параметри, якими характеризують мікроклімат, всі, крім: | Даценко І. І., Габович Р. Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології: Підручник. ― 2 видання: К.: Здоров’я, 2004. ― С. 120. | Радіаційний фон | |
| Назвіть прилади для визначення радіаційної температури: | Гігієна та екологія: Підручник / За редакцією В. Г. Бардова. ― Вінниця: Нова Книга, 2006. ― С. 74-75. | Кульовий чорний термометр | |
| Назвіть прилади для визначення температури стін: | Гігієна та екологія: Підручник / За редакцією В. Г. Бардова. ― Вінниця: Нова Книга, 2006. ― С. 74. | Пристінний термометр з плоским спірально вигнутим резервуаром |
7. Матеріали для самоконтролю якості підготовки.
А. Питання для самоконтролю
1. Методологічні та методичні основи вивчення факторів навколишнього середовища та їх впливу на стан здоров¢я населення.
2. Здоров¢я населення як інтегральний показник стану навколишнього середовища. Показники здоров¢я, що його характеризують.
3. Принципова схема гігієнічного контролю за умовами праці, побуту та чинниками навколишнього середовища.
4. Загальна схема вивчення та оцінки взаємозв¢язків чинників навколишнього середовища та здоров¢я населення.
5. Поняття та критерії здоров¢я (загальнопатологічне, індивідуальне теоретичне, індувідуальне фактичне здоров¢я населення).
6. Методика якісного (концептуального) аналізу рівня здоров¢я населення та її використання у
Дата добавления: 2015-10-16; просмотров: 250 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| В. Задачі для самоконтролю з відповідями. | | | Самоочищення поверхневих водойм |