Позитивізм і натуралізм в соц. Органіцизм і еволюціонізм Г.Спенсера

Позитивізм -провідний напрямок у соц..19 ст., програмні, методологічні й світоглядні установки якого були сформульовані й розроблені в працях Конта, Спенсера та ін. Головне устремління позитивізму відмова від умоглядних міркувань про суспільство, створення «позитивної» соціальної теорії, що повинна була стати настільки ж доказовою й загальнозначущою, як природно наукові теорії. Прагнув протиставити метод спостереження, порівняльний, історичний і, певною мірою, хоча й у меншому ступені, математичний методи. Характерними рисами раннього позитивізму були натуралізм, органіцизм, еволюціонізм і феноменалізм. Його моделлю служили біологія, анатомія й фізіологія людини, а також в деякій мірі механіка. Позитивізм стверджував наявність незмінних законів функціонування й розвитку сусп-ва, які розглядалися як частина або як продовження природних законів і, поряд з останніми, трактувалися феноменолістично, тому що виключалася можливість пізнання причин і сутності соц. явищ. Неспроможність біологічного й механістичного редукціонізму що стала досить очевидною до кінця XIX ст., призвела до кризи позитивізму й сприяла розвитку психологізму в соціології, а також виникненню різних форм антипозитивістської соціології.

Однак позитивістська традиція не згасла й була продовжена в XX ст. р істотно перетвореному вигляді в рамках неопозитивізму в соц. Основні принципи неопозитивізму полягають у визнанні того, що: 1) соц.явища підкорюються законам, загальним для всієї дійсності — природної і соц.-істор. (натуралізм);2) методи соц. дослід. повинні бути такими ж точними, суворими й об’єктивними, як методи природознавства (сцієнтизм);3) «суб’єктивні аспекти» людської поведінки можна досліджувати тільки через відкриту поведінку (біхевіоризм);4) істинність наукових понять і тверджень повинна встановлюватися на основі емпіричних процедур (верифікаціонізм);5) всі соц. явища повинні бути описані й виражені кількісно (квантифікація);

6) соц. як наука повинна бути вільна від ціннісних суджень і зв’язку з ідеологією (методологічний об’єктивізм).

Ідеї О. Конта одержали подальший розвиток у працях видатного англ. філософа та соціолога Герберта Спенсера (1820-1903). У соціології Г. Спенсера можна виділити основні елементи — еволюціонізм і органіцизм. Еволюція, за Г. Спенсером - це універсальний процес, що пояснює зміни, як у природі, так і в суспільстві. Соціальна еволюція, на думку Г. Спенсера, характеризуєть­ся переходом від простого суспільства до складного, а по суті, від військового суспільства до індустріального. Соціальна еволюція, з точки зору вченого, виражає єдність і боротьбу двох взаємозалежних процесів — соціальної диференціації та соціальної інтегра­ції. Суспільство —це соціальний організм, що поєднує в собі «елементи, що почувають» — індивідів. Наявність двох ідей у соціології Г. Спенсера (опис структу­ри суспільства за аналогією з організмом та ідея еволюціоніз­му) визначило його роль як основоположника двох напрямків у соціології — органіцизму й еволюціонізму. Крім того, Г. Спен­сер є попередником структурного функціоналізму та систем­ного аналізу, оскільки першим застосував поняття соціальної структури й соціальної функції, соціальної системи, соціальної диференціації та інтеграції.

Дата добавления: 2015-10-16