Сцена дев’ята

Входить Астольфо в той час, коли Клотальдо падає йому до ніг; він стає між ним і Сехисмундо.

Астольфо

Що це буде,

О принце мій шляхетний?

Невже ви можете цей меч славетний

Вмочити в кров холодну?

Верніть до піхов крицю благородну.

Сехисмундо

Я меч омию строгий

В крові нечесній.

Астольфо

Він мені у ноги

Упав і жде спасіння, -

Хай мій прихід вам буде до миріння.

Сехисмундо

Скоріш для смерті. Як би не молив ти,

Я відомщу за всі минулі кривди.

Астольфо

Знай, я життя своє тут захищаю,

Тож сану я твого не ображаю.

Астольфо оголює шпагу, і вони б’ються.

Клотальдо

Ні, це не так!

Сцена десята

Входять Басиліо, Естрелья і почет.

Басиліо

Переді мною шпаги?

Естрелья (убік)

Астольфо, ах, біда, і всі бідняги!

Басиліо

Що сталось тут, промовте?

Астольфо

Нічого вже, сеньйоре, бо прийшов ти.

(Ховають шпаги)

Сехисмундо

Та ні, сеньйоре, до твоєї з’яви

Старого вбить хотів я для забави.

Басиліо

І ти не мав пошани

До сивини?

Клотальдо

Байдуже, хай погляне

Сеньйор, - вона ж моя.

Сехисмундо

Не ждіть, скажу я,

Щоб поважав я сивину чужую.

(До короля)

Ще й ця, на те вже схоже,

До ніг моїх так само впасти може.

Бо я ще не помстився

За те, що з мене страшно ти глумився.

(Виходить)

Басиліо

Побачиш ти ясніше,

Прокинувшися там, де спав раніше, -

Все, що стряслось з тобою,

Було, як і цей світ, лише маною.

Король, Клотальдо і почет виходять.

Сцена одинадцята

Астольфо

Як же рідко хибить доля

У провіщенні лихому,

Бо вона мінлива в добрім

І така постійна в злому!

О, який би з неї зірний

Був астролог, що, звіщавши

Нам нещастя, не брехав би,

Бо вони б збувались завше!

Це по нас із Сехисмундо

Можна вже, Естрельє мила,

Тут судить, бо з нами доля

Зле по-різному вчинила.

В ньому вбачила жорстокість,

Смерть, пихатість із бідою

І була в усьому права,

Бо все йде само собою;

А мені, який, сеньйоро,

Бачить це сяйне проміння,

Від якого блякне сонце,

Небеса здаються тінню,

Провістила доля щастя,

Перемоги і удачу,

Разом з ними зло й добро;

Бо вона, як нині бачу,

Знов засвідчує прихильність

І зневагу виявляє.

Естрелья

Що зізнання ці правдиві,

Я вже сумніву не маю;

Та вони належать дамі,

Чий портрет, Астольфо милий,

Був тоді у вас на грудях,

Коли ви мене зустріли;

Лиш вона ці компліменти

Заслуговує по праву.

Хай вона за них і платить,

Бо в любові, скажем правду,

Жодної не грають ролі

Клятви в почутті великім,

Ні галантність тих, хто служить

Іншим дамам і владикам.

Дата добавления: 2015-10-16