Загальна оцінка розв'язку проблеми бездоглядних тварин у промислово розвинених країнах

Найбільш успішно проблеми, пов'язані з бездоглядними тваринами, вирішуються в промислово розвинених країнах. У них протягом десятиліть сформувалися системи контролю чисельності й утримання свійських тварин, що поєднують муніципальні служби контролю й громадські організації. Переважна більшість країн Європейського Союзу, США, Канада, найбільш розвинені країни Латинської Америки характеризуються значною кількістю тварин-компаньйонів (собак і кішок), що утримуються в будинках або квартирах власників. Так, по оцінках, населення США в 2000 році містило близько 60 млн. собак. Західні фахівці вважають, що «надвиробництво й надлишок власницьких тварин», обумовлені потенційно дуже високими темпами розмноження собак і кішок, є основною причиною появи бездомних тварин. Надвиробництво тварин викликає невідповідність між «попитом» і «пропозицією», тобто кількість потенційних відповідальних власників менше кількості, що з'являються, щенят і кошенят. Надлишок, тварин, що не мають хазяїв, найчастіше виявляються на вулиці. Бездомні тварини є, або викинутими власниками, або їх нащадками. Бездоглядних домашніх собак і кішок справедливо розглядається як негативне явище (у тому числі в аспекті гуманності), оптимальними представляються ситуації мінімуму чисельності або повної відсутності бездомних кішок і собак.

Основною формою роботи з бездоглядними власницькими й бездомними тваринами в західних країнах є безповоротний вилов (тобто вилучення з міського середовища без наступного повернення тварин на місце вилову) і приміщення виловлених тварин у притулки. Притулки також активно діють як центри збору відмовних, у тому числі «зайвих» тварин у власників, і як центри передачі тварин новим власникам. Так, за інформацією на 1990-ті роки, у США не набагато більше половини собак, що потрапляли в притулки, були виловлені на вулицях, інші - здані людьми, насамперед власниками. Мережа притулків – як муніципальних, так суспільних і приватних – діє разом з муніципальними службами вилову. Після обов'язкового строку перетримування – звичайно від 5 днів до двох тижнів (в Англії цей строк – тиждень), протягом якого виловлені собаки й кішки повертаються власникам (якщо вони є загубленими або втеченими), тварини можуть бути передані новим власникам або суспільним притулкам для подальшого утримання. Тварини, які не мають попиту присипляються. У реальності тривалість утримання тварини до приспання залежить від різних умов, але не може бути менше обов'язкового строку перетримування. Приспання (евтаназія) розглядається як неминучий захід, тому що притулки, що виконують муніципальні програми – так звані «притулки необмеженого приймання» – повинні забезпечувати достатню пропускну здатність і бути завжди готовими до вступу нових тварин. Переповнення притулків привело б до паралічу їх діяльності. Вважається, що в більшості випадків піддати тварин приспанню більш гуманно, ніж кинути напризволяще на вулицях міста й приректи їх на ранню й, звичайно, жорстоку смерть або дозволити окремим, що вижили розмножуватися на вулицях, збільшуючи тим самим проблему безпритульності. Втім, поряд з великими притулками «необмеженого приймання», існують притулки, приватні або приналежні зоозахисним організаціям, які по етичних причинах не вважають для себе можливим присипляти здоровіших тварин. Ці притулки припиняють приймання тварин, як тільки закінчуються вільні місця, для них прийнята назва «притулки обмеженого приймання». Вони містять тварин доти, поки не знайдеться новий власник або протягом усього життя тварину ніхто не захоче взяти. Якщо зберігається надвиробництво, є бездомні тварини, що викидаються й, такі притулки виконують важливу, але тільки додаткову роль у заходах щодо контролю чисельності тварин. Усі притулки проводять активну роботу зі знаходження нових власників тварин.

Для зниження чисельності бездомних тварин і, отже, зменшення кількості приспань у притулках найважливішим профілактичним заходом є стимулювання й пропаганда запобігання розмноження власницьких тварин і підвищення культури утримання власницьких тварин. Це досягається введенням знижених сум ліцензійних або реєстраційних зборів (податків) із власників стерилізованих тварин, масовими просвітницькими кампаніями зоозахисників і проведенням заходів щодо безкоштовної стерилізації тварин, незаможними власниками. Тварини в притулках, передані новим власникам, також стерилізуються. Нестерилізовані тварини звичайно залишаються тільки в ліцензованих заводчиків. Поряд із цим також уводяться заходи щодо протидії безконтрольному вигулу власницьких собак (іноді й кішок), по їхній реєстрації та ідентифікації (жетони, татуювання, мікрочіпи). При досягненні частини стерилізованих власницьких тварин 70 – 80 відсотків від загальної кількості, число, що викидаються й бездомних тварин, що потрапляють у притулки, починає значно скорочуватися. Це дозволило деяким містам (ряд міст Англії, Швеції й інших європейських країн, деякі міста США) зменшити число приспань до мінімуму, тому що пропозиція практично зрівнялася з попитом, а бездомні тварини зустрічаються вкрай рідко. У таких випадках присипляти доводиться тільки смертельно хворих, дуже агресивних або нездатних до самостійного існування тварин. Позитивна динаміка, пов'язана з масовою стерилізацією власницьких тварин, прослідковується й у масштабах цілих країн, незважаючи на деяке збільшення кількості власницьких тварин. Так, по оцінках, у США кількість приспань у притулках знизилася, принаймні, в 4 рази за останні 30 років – з 23 млн. тварин у рік на початку 1970 до близько 5 млн. в 2004 р. (Серед приспаних тварин за останні роки приблизно рівна частина собак і кішок.) У Великобританії, де боротьба з безпритульністю просунулася ще далі, близько половини виловлених собак є загубленими власницькими й повертаються по закінченню тижня, хазяям. Більша частина інших передається новим власникам, і присипляються тільки 10 – 15 відсотків від виловлених собак (на всю країну в рік приблизно 10 – 12 тис.), в основному, що й представляють властиво бездомні (крім травмованих і важко хворих).

У той час як практично єдиною формою роботи з бездомними собаками в розвинених країнах є безповоротній вилов, відносно бездомних кішок іноді застосовують інший підхід. У деяких містах США (як правило, у південній частині східних і західних штатів), а також в окремих населених пунктах Великобританії, Канади, Австралії й ряду інших країн використовується стратегія «вилов/стерилізація/повернення» (ВСП). Вона є додатковою до звичайного муніципального вилову й застосовується тільки стосовно деяких ізольованих «колоній» (сімейним групам) бездомних кішок, що живуть на окраїнах міст, на території підприємств, у студентських містечках і т.д., які не викликають своєю присутністю серйозних проблем. (Виникнення «колоній» бездомних кішок у частині штатів США й деяких інших країнах пояснюється, насамперед, відносно м'яким кліматом з безсніжною зимою, що дозволяє кішкам виживати й розмножуватися за межами людського житла.) «Колонії», у відношенні яких застосовується ВСП, повинні мати відповідальних опікунів, що забезпечують спостереження за кішками й необхідну ветеринарну допомогу. Зоозахисні організації на благодійні засоби забезпечують одночасну стерилізацію всіх самок (іноді й кастрацію котів) в «колонії», після чого можна чекати поступового зниження чисельності тварин при дотриманні умови запобігання вступу нових кішок. Застосування даної практики іноді викликає суперечки через її неефективність у випадках, коли неможливо забезпечити виконання ряду умов. Успіх будь-якого застосування стратегії ВСП, тобто стійкого процесу зменшення кількості тварин у групі (популяції), може бути досягнуто тільки у випадку: а) одночасної стерилізації якнайбільшої кількості самок - звичайно при перевищенні 70 – 80% від їхнього загального числа та б) ізоляції, тобто перешкоджання міграції на територію й приєднання до групи нових тварин. У цьому випадку надлишок тварин за рахунок смертності не буде заповнювати вступом нових –, що народжуються в групі, що й з'являються ззовні. Стосовно собак ця практика не застосовується, тому що вони є більш «проблемними» тваринами, крім того, що не утворюють компактних ізольованих «колоній», схильними до міграцій. Вилов бездомних собак звичайно діє досить ефективно, викинуті, втечені, бездомні собаки зазвичай вилучаються з міського середовища до того, як устигають здичавіти й (або) почнуть розмножуватися.

Вважається, що зменшення кількості бездомних собак і кішок у розвинених країнах іноді приводить до проникнення в периферійні райони міст диких тварин, що претендують на той же кормовий ресурс (тобто харчові відходи). Так, у деяких штатах США це койоти і єноти-полоскуни, у Великобританії – лисиці, у деяких районах Німеччини – також єноти. Однак і кількість цих тварин, і масштаб проблем, викликуваних ними, набагато менше, ніж у випадку з неконтрольованими популяціями бездомних собак і кішок. Крім того, зазвичай до появи в містах цих тварин приводять тільки особливі умови міського середовища. Наприклад, у Великобританії типова для окраїн міст нещільна малоповерхова (котеджна) забудова з більшою кількістю живоплотів, галявин, заростей кущів, а також доступне побутове сміття, що розміщалося в неміцних пластикових мішках, створили відносно сприятливі умови для лисиць. Найчастіше необдумані дії людини також стимулюють проникнення диких тварин - підгодівля лисиць деякими городянами у Великобританії або штучне вселення нетипового для даної країни виду, що не має природніх ворогів (американські єноти в Німеччині). До диких тварин застосовні звичайні мисливські методи регулювання чисельності, зменшення доступу до корму, а також відлякування й інші, так звані нелетальні методи.

Часткове використання стратегії ВСП для бездомних собак у Європі існує тільки на її південно-східній периферії: у деяких містах Південної Італії, як локальні досвіди – у Болгарії і Греції. Але, по-перше, це субтропічні регіони та країни, які перебувають на кордоні історично сформованого ареалу так званих собак-парій, по-друге, там паралельно з ВСП, зазвичай продовжує застосовуватися вилов (беззворотнє вилучення особин із середовища), є притулки. При цьому значного скорочення чисельності собак у містах при окремих спробах застосуванні тільки стратегії ВСП не досягнуте, за винятком щодо невеликих ізольованих скупчень. Наприклад, у промислових зонах Південної Італії.

Із числа економічно розвинених країн, найбільш успішний досвід розв'язку проблеми бездоглядних тварин, що заслуговує вивчення, мають США й Німеччина.[1]

Дата добавления: 2015-10-16