Основні аспекти вивчення речення. Класифікація речень у сучасній українській мові.

Сучасна лінгвістика розглядає речення як багатоаспектну синтаксичну одиницю,
що охоплює кілька підсистем. Зокрема в українському мовознавстві розрізняють фор­мально-синтаксичний, семантико-синтаксичний і комунікативний аспекти речення.
Формально-синтаксична організація речення. Є одним із основних і найбільш
досліджених аспектів, спрямованих у сферу мови. Основу формально-синтаксичної
організації конкретних речень становлять синтаксичні зразки (структурні схеми,
моделі). Структурна схема речення — це синтаксичний зразок, що має свою формальну
організацію, за яким може бути побудоване речення. З урахуванням синтаксичних
зв’язків виділяють компоненти речення, що є важливим при визначенні типів речень.
У формально-синтаксичному плані речення поділяють на прості і складні. Базо­вими, вихідними є прості речення. Кожне просте речення будується за певним абст­рагованим синтаксичним зразком, предикативною основою якого є підмет і присудок (у двоскладному реченні) або один головний член (в односкладному реченні). На­приклад, у реченнях Хлопчик сміється; Автобус їде; Люди працюють реалізується структурна схема «називний відмінок іменника — дієвідмінювана форма дієслова», в якій головні члени речення (підмет і присудок) поєднуються предикативним зв’язком.
В односкладних реченнях наявний лише один головний член, не диференційований
на підмет чи присудок, наприклад: І день, і дим, і даль, і рими, бадьорий крок,
бадьорий спів (В. Сосюра); І стало тепло, тихо і відрадно (М. Бажай); І моторошно, й
дивно (Л. Костенко). Просте і складне речення мають багато спільних ознак і водночас чимало відмін­ностей. У простому реченні визначальним є синтаксичний зв’язок між його членами, а в складному — зв’язок між його компонентами (простими реченнями). У складному Синтаксис як розділ граматики реченні центром формально-синтаксичної організації є сполучники і сполучні слова. Отже, в простому реченні основним є предикативний зв’язок (між підметом І при­
судком), а в складному — підрядний і сурядний, наприклад: Гарячий день згасав (І. Не-
чуй-Левицький); Десь надходила весна (П. Тичина); Щасливий той, хто ще не вміє
грати (Л. Костенко); Деякий час сім ’я милувалася містом, широкими луками, що
тяглася вздовж річки, мальовничими околицями, які потопали в жовтавій зелені
(М. Олійник); Спалахнув вибух, але скеля стояла (Яків Баш).

Речення класифікуються за будовою й типами синтаксичних зв'язків на прості і складні: «Наближалась весна»(М.Хвильовий); Прості розподіляються на неускладнені й ускладнені: «А потім раптово впали сніги» (О.Гончар); Складні речення поділяються на сполучникові (складносурядні, складнопідрядні) і безсполучникові: «Весна бажаная прийшла, і з нив веселими струмками Вода цілюща потекла» (С.Черкасенко); «Цього року старожили не бачили різдвяних зір, бо небо стояло в сірій сорочці будня» (М.Хвильовий); Окремо виділяються багатокомпонентні складні речення з різними типами зв'язків (складні синтаксичні конструкції): «Вже сонце сховалося за обрієм, почало вечоріти, як зібралася вся козацька сила в одне місце» (А. Чайковський). За головними членами речення класифікуються на двоскладні та односкладні: «Добирався Баглай до міста на попутних» (О.Гончар); «Марную день на пошуки незримої німої суті в сутінках понять» (Л.Костенко). Односкладні речення поділяються на означено-особові: «Розплети задуму на полотнах сонця» (М.Хвильовий), неозначено-особові:«Женуть селян у колективи, збирають по повітах продналог» (Ю. Клен), узагальнено-особові: «Не дрімай! Бери кайло — Довбай!» (С. Черкасенко), безособові: «Не спалось Онисьці» (Є.Гуцало), інфінітивні: «З б р о ж е к. Як мені розуміти пана патрона?» (М. Куліш), номінативні: «Весна» (О.Кобилянська).

Другорядні члени сприяють поділу речень на непоширені і поширені: «Ми летимо» (М.Вінграновський); Наявність усіх членів речення або пропуск їх у мовному потоці дає змогу класифікувати речення на повні і неповні:«Почалася нова смуга в Єльчиному житті» (О. Гончар); «Ми його спитали, чи ловлять у селі рибу. — Ловлять, — охоче відказав хлопчина. — В Стиру й на озері. — А Стир далеко? — Та чому ж далеко? Близько» (Є. Гуцало). Окремо виділяютьсяслова-речення: «З а р е м б с ь к и й. Тут живуть... Ґраси? — Ґраса. Так. Прошу... — З а р е м б с ь к и й. Скільки платите за цю кімнату панові Зброжеку? — Ґраса. Двадцять злотих. — З а р е м б с ь к и й. Так. Від завтра платитимете безпосередньо мені. Ви за цей місяць уже заплатили комірне? — Ґраса. Ні. Ще ні» (М. Куліш). За модальністю речення поділяються на розповідні: «І зробив цар Соломон дві сотні великих щитів із кутого золота» (Біблія),питальні: «Хто по-справжньому піклується підготовкою відповідних спеціалістів?» (О. Гончар), спонукальні: «М о к і й. Поможіть хоч ви! Сам уже не можу, хіба не бачите?..» (М. Куліш), умовні: «Палкими блискавицями, мечами Хотіла б я вас виховать, слова!» (Леся Українка), бажальні: «Якби мої думи німії та піснею стали без слова» (Леся Українка), переповідні:«На нас ображаються, на письменницьку зухвалість пишуть скарги, що ми, мовляв, часто-густо вторгаємося не в свої сфери» (О.Гончар), гіпотетичні: «Не всяка хмара з громом, а хоч і з громом, то, може, й не гряне, хоч і гряне, то не по нас, а як по нас, то, може, тільки опалить, а не вб'є» (нар. творчість).

Повість «Fata morgana» М. Коцюбинського. Конкретно історична канва зображувального конфлікту. Художня панорама класової диференціації, риси нового світосприймання, образи, мова твору. Новаторство письменника в творенні художнього образу.

Повість "Fata morgana" — це розповідь про марні сподівання селянина отримати від пана землю мирним шляхом, про марні надії на соціальну справедливість.

Найяскравіше показане безрадісне життя безземельного безправного селянина на прикладі долі Малайка, яку спочатку не хотів ніхто сватати, оскільки вона була бідна, а потім вона все своє життя віддала важкій праці та мріям про отримання хоч шматочка доброго поля. Надії її так і не справдились.Кожен з селян шукає свого виходу: Андрій — у фабриці, яка його ж калічить, Хома — у стихійному вираженні протесту, Марко — у свідомому опорі. Але ніхто не знаходить вирішення проблеми.Селяни ще не готові до організованого захисту своїх інтересів, тому вони зраджують самих себе, вбиваючи ватажків. Задум повісті "Fata morgana" у М. Коцюбинського виник ще в 1903 році. І в цьому ж таки році він написав І частину, пізніше — другу і визначив жанр —повість. Тема твору — життя українського села. До цієї теми письменник звертався не раз у своїх творах "Ціпов'яз", "Дорогою ціною", "Лялечка". "Fata morgana" — це історія духу людського, який, наче туман, піднімається з надр землі, коли вона парує під променями сонця. Звідси й підзаголовок твору — "З сільських настроїв". Основний художній конфлікт твору — це суперечність між духом людським і дійсністю. Повість починається розповіддю про Андрія Волика, тобто вже з першої сторінки читач попадає в світ селяни-на-бідняка. Закінчується твір героїчною загибеллю Андрія, і може здатись, що він головний герой. Проте багато уваги автор приділяє і образу Меланки.У другій частині Андрій і Меланка, хоч і присутні в усіх подіях, що відбуваються, проте їхні долі відступають на другий план, а на перший висувається доля цілого села, маси, народу. Саме селяни стають рушійною силою. То вони, селяни, і є головним героєм твору, хоч сам Коцюбинський говорив про те, що головний герой його повісті — персоніфікований образ землі, за яку йде жорстока боротьба між безземельним селянством і сільськими багатіями. Якщо в першому епізоді селяни поставили перед собою мету забрати своє", то в другому — зовсім інший психологічний настрій. Тут вирішується питання життя і смерті, тому юрба виплескує з себе того, хто слабший фізично. Хай його вб'ють, аби тільки не мене.

Повість "Fata morgana" — перший твір в українській літературі, в якому письменник прийшов до думки: одержати перемогу можна тільки при високому рівні свідомості народних мас та при керівній ролі робітничого класу.

Дата добавления: 2015-10-16