Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Роман В. Підмогильного «Місто»:специфіка урбаністичних мотивів у доробку автора, маргінальність головного героя

Читайте также:
  1. F 06. Другие психические расстройства вследствие повреждения или дисфункции головного мозга, либо физической болезни.
  2. VII. Как создать гениальный образ героя
  3. А)у журналиста, сотрудников редакции обычно нет познаний в области уголовного права, процесса, криминалистики, а у следователя - недостаточные познания в области журналистики;
  4. Анатолий Лобойченко Ольга Чичина Евгений Савенко Анна Холманских Вадим Бортник и Роман Катеринчик
  5. Английская романтическая поэзия
  6. АСИММЕТРИЯ ПОЛУШАРИЙ ГОЛОВНОГО МОЗГА ЧЕЛОВЕКА
  7. В котором автор пытается хоть как-нибудь закончить роман

У романі «Місто» Валер’ян Підмогильний описав селянську українську молодь, яка на початку 1920-х років тисячами потягнулася в міста, щоб завоювати й зробити своїм українське місто, влити в нього свіжу селянську кров, зліквідувати антагонізм між українським містом і селом. Автор показав бажання молодих селян «вийти в люди», здобуваючи колись недосяжну науку.

Це перший справді урбаністичний роман в українській літературі. У центрі роману освічений провінціал Степан Радченко, який приїхав до Києва для того, щоб здійснити свою мрію — вступити до університету. Головний герой спершу в захваті від принад міста і має намір повернутись додому як тільки отримає освіту, — “вернутись на село новою культурною людиною і разом з тим привезти туди нове життя”. Проте вже невдовзі після приїзду до Києва він розмірковує про безперспективність села і сповнений бажання підкорити місто. Радченко соромиться свого походження і всіма способами намагається про нього забути. Він дистанціюється від свого сільського минулого і усього, що йому його нагадує, — “Село стало йому чуже, воно потьмяніло в його спогадах, як блідне ліхтар у проміннях дня, але тяжіло над ним як докір, як тривога”. Головний герой намагається наблизитись до міста у своїх вчинках своєю поведінкою та зовнішнім виглядом і вдається до численних помітних трансформацій. Радченко припиняє спілкування зі своїми односельчанами, знищує одяг, в якому приїхав з села, міняє ім’я із Степана на Стефана. Юрій Шевельов влучно зауважує, що головний герой роману, Сергій Радченко, “зрікається минулого швидше, ніж воно стає минулим”. Для героя найдоступнішим способом асимілюватись з міщанами виявляється література. Будучи начитаною людиною, Радченко сам починає писати і досить швидко добивається успіху. “Знати літературу є перша ознака культурної людини”, — вважає він. Кожен наступний гонорар за літературну діяльність герой вкладає у власні перетворення і вдосконалення — новий одяг, зміну помешкання, у своїх приятелів та жінок. У своїх рішеннях і діях керується власною користю, — “Література, виявилось, не тільки почесна а й владна річ, тобто двічі варта уваги”. Абстрагований від свого минулого, Степан переймається лише своїм майбутнім і віщує собі успіх, — “позирав у майбутній добробут”. Його цікавить будь-який спосіб наблизитись до міської культури. У головного героя часто міняється настрій. Це стосується передусім ставлення до міста. Бачимо то невпевненість, навіть переляк: “Ну навіщо було сюди збиратись? Що буде далі, як він [Радченко] житиме? … Чом було не їхати до свого окружного міста на педкурси?”, то захват: “Радісним було йому й перше знайомство з міськими людьми”, то відчуження “Відчував дивну красу міста … але ненавидів [його]…”, “все у місті якесь неприродне”(?). Помітні зміни відбуваються і у ставленні до своїх так званих приятелів і коханок. Він приятелює лише з тими, в кому бачить якусь перевагу над собою і хто може бути для нього взірцем. Щойно Степанові починає здаватись, що він зрівнявся з “приятелем”, одразу ж від нього дистанціюється і часто навіть відчуває зневагу, а жінок змінює їх відповідно до власного статусу. Єдине у чому Степан стабільний — потреба самостверджуватись і рухатись вперед. “Не ненавидіти місто треба, а здобути”, намовляв він себе. Радченко постійно себе підбадьорює. З кожним успіхом він відверто пишається собою. Наприклад, написавши своє перше оповідання Степан не міг собою натішитись: “закохано гортав сторінки”,“подавав собі великі надії” і потребував визнання, — “Хай дивуються, хай заздрять”, думав герой. Водночас Радченко cповнений особистих комплексів. Він практично весь час не вдоволений обставинами, що довкола нього складаються, а сором за своє походження постійно переслідує його, — “Сором обійняв його за себе колишнього, за несвітську наївність його…”. Кидається у вічі й те, що з кожним новим епізодом у житті героя, він стає все жорстокішим і різкішим. В “Місті” присутнє незвичне для тогочасної української літератури нехтування ґрунтовними моральними засадами та людськими прагненнями і емоціями (“Щастя …[це] недуга душевної короткозорості, можливе воно тільки в умовах неповного знання про речі”). Герой Підмогильного відверто кепкує з усіх високих почуттів (“Золотий вік кохання минув, лицарі й дами розтанули у віковій млі”, “Шлях до душі веде крізь тіло”, “Вогонь любові запашний тільки мить”), не готовий до відповідальності і не здатен до стабільності (“… та ін.). Степана Радченка не можна трактувати як приклад для наслідування, водночас важко стверджувати, що він негативний персонаж. Підмогильний демонструє, що “високі ідеали” далекі від реальності, особливо, якщо йдеться про життя вихідця з села, якому самотужки доводиться долати складні виклики. Пройшовши цілий ряд успішних трансформацій і зближення з містом, герой раптом вдається до переосмислення минулого прагне колишнього життя, зокрема усвідомлює, що єдиним справжнім коханням у його житті була односельчанка Надійка, якою він знехтував у пориві відцуратися від свого минулого. Зустрівши після тривалої перерви свого давнього приятеля Левка, який колись був взірцем для головного героя, в Степана з’являються несподівані думки про повернення до рідного села, адже місто завжди було“чужим його душі”.


Дата добавления: 2015-10-16; просмотров: 148 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Білет № 28 | Білет №24 | Майстри укр. новели. Новелістична творчість В. Стефаники. Проблематика та образи першого періоду творчості | Походження та функціонування укр. Фразеологізмів. Джерела формування фразеологізмів укр. Мови. Використання фразеологізмів у різних стилях | Білет № 14 | Роман І.Багряного «Сад Гетсиманський» як перший твір «тюремно-табірної» прози в світовій літературі. Художня трансформація біблійних мотивів та образів у творі. | Білет № 26 | Барокова поезія в творчості Лазаря Барановича, Данила Братковського, Климентія Зіновіїва, Івана Величковського:спільне і самобутнє в ній. | Виникнення і розвиток педагогіки як науки. Основні категорії педагогіки. | Особливості розкриття образу України в творчому доробку В. Симоненка |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Поняття омонімії. Критерії розмежування полісемії та омонімії. Класифікація омонімів. Джерела омонімії. Міжмовні омоніми. Стилістичне використання омонімів. пароніми| Проблема типології уроків української мови.типи уроків з української мови, їх структура та методика проведення

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.005 сек.)