|
Читайте также: |
| 1. Українська мова серед інших мов світу. Генетичні зв’язки укр. мови Українська мова є національною мовою українського народу. Вона належить до найбагатших і найрозвиненіших мов світу. Про це свідчать такі її властивості, як багатство запасу слів, розвинена синоніміка, досконалість фонетичної і граматичної системи. У свiтi налiчується понад 5,5 тисяч мов. Бiльшiсть iз цих мов не мають своєї писемностi i державного статусу, ними послуговується невелика кiлькiсть мовцiв. Українська мова належить до схiднослов'янської пiдгрупи слов'янської гiлки iндоєвропейської сiм'ї мов. Окремi дослiдники вважають її однiєю з найстарших мов Європи. Українська мова є старшою за латинську та грецькі мови, а за кількістю людей які спілкуються українською мовою, з поміж інших мов, наша мова перебуває на 26 місці.Найближчою до української мови із східнослов'янських мов є білоруська, із південнослов'янських – сербохорватська, із західнослов'янських – сорбська (серболужицька). Близькими до неї є також росiйська та польська мови. Українська мова належить до давньописемних мов, її писемнiсть налiчує понад тисячу рокiв. Типологiчно українська мова належить до флективних синтетичних мов, у яких граматичнi значення слiв виражаються в основному флексiями (закiнченнями), i, таким чином, слово є граматично самостiйним, не потребуючи для вираження своїх граматичних значень службових слiв. Іншомовнi дослiдники постiйно пiдкреслюють милозвучнiсть i лексичне багатство української мови, найчастiше зiставляючи її з iталiйською. Загальновизнанiй пiсенностi нашого народу значною мiрою сприяють фонетичнi особливостi української мови. Важливим є становлення генетичного зв'язку української мови з іншими галузями людських знань уже на першому (вступному) уроці в 5 класі, коли з'ясовується значення рідної мови як найважливішого засобу спілкування, ролі мови в житті кожної людини.Саме па цьому уроці діти повинні засвоїти, що мова - продукт народу, засіб формування і вираження думок, засіб спілкування (з'ясовують поняття мова і мовлення. В.Сухомлинського: "Мова, слово - то найтонший різець, здатний доторкнутися до найпотаємніших куточків людського серця.... Використання генетичних зв'язків допомагає учням глибше засвоїти й інші питання загального мовознавства, включені до програми. Різновидом генетичного є зіставний зв'язок, який виражається в зіставленні й порівнянні фактів і явищ української мови з іншими мовами. Зіставлення споріднених і порівняння відмінних мовних явищ у кількох мовах, і насамперед тих трьох (чотирьох), що вивчаються в школах України (рідної, державної та іноземної) допомагають глибше осмислити закони розвитку мови. | ||||||
| 2 Становлення та розвиток національної латино-мовної літератури.Творчість Стаіслава Оріховського. Значення латинської мови для розвитку наукової та художньої думки Європи важко переоцінити: протягом багатьох століть вона залишалась провідною мовою освіти і науки. Майже до середини ХХ ст. у європейському літературознавстві панував погляд на латину як на гальмівний чинник у розвитку національних літератур. Попри величезну кількість текстів латинською мовою, перші з яких з'являються наприкінці XV, а останні — на початку XІХ ст., наукових праць, у яких досліджується вітчизняна парость новолатинської літератури, поки що недостатньо. У минулому їх створенню перешкоджала багатолітня конфесійна і мовна упередженість у доборі матеріалу та ідеологічні рамки, що не дозволяли відносити твори, написані латинською мовою, до української літератури. Однак потужна інтелектуальна база для вивчення цього особливого явища української літератури почала формуватися в давніші часи та продовжує збагачуватися нині завдяки розвитку неолатиністики — молодої дисципліни, що у ХХ ст. відокремилася від класичної філології. Її об'єктом є філософсько-художні латиномовні тексти,що датуються кін.XV—XXст.Опрацювання латиномовного масиву в українській філології розпочалося із поетичних жанрів, зокрема, вельми поширеним на той час епічному та етикетному присвячена переважна більшість сучасних досліджень; розгляд прози досі обмежувався духовно-філософськими (С. Оріховський) та науковими (Ю. Дрогобич) трактатами, а також епістолярією Ю. Дрогобича, С. Оріховського, Г. Сковороди.Станіслав Оріховський Роксолан (1513 — 1566 pp.) — мислитель-гуманіст, публіцист, поет, оратор. Народився в с. Оріховці Перемишлянського повіту Руського воєводства у Польщі. Початкову освіту здобув у Перемишлі. Навчався у Краківському (від 1526 р.), Віденському (з 1527 р.), Вітенберзькому (1529), Падуанському (1532 р.), Болонському (1540Оріховський.jpgр.) університетах; удосконалював свої знання у Венеції, Римі, Лейпцигу. Серед вчителів Станіслава Оріховського — такі визначні постаті, як Ф. Меланхтон і М. Лютер, серед друзів — А. Дюрер, У. фон Гутен, Л. Кранах-старший, П. Рамузій та ін. Після повернення на батьківщину (1543р.) займався суспільно-політичною діяльністю. Станіслав Оріховський — визначна постать доби Відродження. В Західній Європі його називали «укр. Демосфеном» та «сучасним Ціцероном». Станіслав Оріховський — один із перших європейських ідеологів освіченої монархії. Значне місце приділяв проблемі війни і миру. Обстоюючи гуманістичні погляди на історію, на місце і роль людини в історичному процесі, Станіслав Оріховський розглядає історію не як реалізацію наперед визначеного божественного припису, а як розгортання людської драми. На його переконання, «історик нічого не повинен вигадувати, а писати лише правду: не керуватися ні дружбою, ні ненавистю». В історичному знанні Станіслав Оріховський знаходить засіб пробудження самосвідомості народу, історичної пам’яті, виховання патріотичних почуттів. Оріховський усвідомлював себе українцем. Свої твори часто підписував подвійним прізвищем — Оріховський-Роксолан або Оріховський-Русин. У них він виступає на захист України від турецько-татарських вторгнень, симпатизує православній релігії (хоча сам залишається католиком). Разом з тим письменник сповідує мораль «політичного поляка» — вважає себе повноправним представником «шляхетського народу» Польського королівства й глибоко вірить у вищу справедливість політичного устрою країни, який забезпечує панівній суспільній верстві свободу та широкі привілеї. Твори Станіслава Оріховського написані переважно латиною. Найважливіші з них — «Про турецьку загрозу» (дві промови, видані в Кракові, 1543, 1544 рр.), «Про целібат» (Краків, 1547). «Напучення польському королеві Сигізмунду Августу» (у двох редакціях — 1543 і 1548 рр.), «Літопис», «Промова на похоронах Сигізмунда І» (Венеція, 1548 р.). Остання була включена до антології «Промови славетних мужів», виданої 1559 р. у Венеції Павлом Мануцієм (перевидавалася згодом у Парижі (1566 р.), Венеції (1568 р.) та Кельні (1569, 1586 рр.). Становлять інтерес і дрібніші твори Станіслава Оріховського — діалоги, памфлети, промови, листи. Деякі з праць Станіслава Оріховського, зокрема — «Про природне право», «Відступництво Риму», не збереглись. | ||||||
Сучасний підручник виконує такі основні функції:1. Освітню - функція підручника, що полягає в забезпечені процесу засвоєння учнями певного обсягу систематизованих знань стосовно до су часного рівня розвитку конкретної науки, у формуванні в учнів пізнаваль них умінь і навичок.2. Розвивальну - функція підручника, яка сприяє розвиткові учня, формує його перцептивні, мнемонічні, розумові, мовні та інші здібності.3. Виховну - функція підручника, яка полягає в його здатності впли вати на світогляд учня, його моральні, естетичні почуття, ставлення до праці, навчання, формувати й удосконалювати певні риси особистості школяра.4. Управлінську - функція підручника, яка полягає в програмуванні певного типу навчання, його методів, форм і засобів, способів застосування знань у різних ситуаціях.5. Дослідницьку - функція підручника, яка полягає в спонуканні учня до самостійного розв'язування проблеми.Основні функції підручника пов'язані із системою дидактичних принципів науковості, доступності, цілеспрямованості, систематичності і послідовності, всебічності, зв'язку з життям та ін. Принципи формування змісту навчального матеріалу підручника:1. Логічний - принцип формування змісту навчального матеріалу підручника, який передбачає його розміщення відповідно до сучасної логі чної структури певної науки.2. Психологічний - принцип формування змісту навчального матері алу підручника, який передбачає виклад матеріалу з урахуванням пізнава льних можливостей учнів.3. Генетичний - принцип формування змісту навчального матеріалу підручника, що передбачає його розміщення у такий послідовності, в якій він формувався історично. Структура підручника містить тексти та позатекстові компоненти.Тексти підручника поділяють на основний, додатковий і пояснюваль ний. Крім цього, за характером відображення дійсності і дидактичною ме тою тексти в підручнику поділяють на теоретичні й емпіричні. Тексти теоретичного характеру містять: теорії, закономірності, ме тодологічні знання. У текстах емпіричного характеру йдеться про факти, явища, події, вправи, правила. За провідним методом викладу матеріалу тексти підручника поділяютьРепродуктивні Комплексні Дата добавления: 2015-10-16; просмотров: 86 | Нарушение авторских прав
|