Які підстави, умови і порядок оформлення права на спадщину за законом та за заповітом?

Спадкування в Україні здійснюється за заповітом або за законом. При цьому, відповідно до пріоритетності волі особи, спадкування за заповітом поставлене на перше місце серед видів спадкування. Так, право на спадкування спадкоємці за законом одержують лише за відсутності заповіту або визнання заповіту в цілому чи окремого його розпорядження недійсним (наприклад, якщо волевиявлення заповідача не було вільним, що підтверджене судовим рішенням), неприйняття спадщини спадкоємцями за заповітом, усунення від права на спадкування спадкоємців за заповітом, неохоплення заповітом усієї спадщини. У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті, при цьому заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин (державу Україну, Автономну Республіку Крим, територіальну громаду тощо).

При спадкуванні за заповітом до спадкування закликаються ті особи, яких спадкодавець зазначив у своєму заповіті. Слід зазначити, що право спадкоємця за заповітом може бути обмежене виключно у випадках, визначених статтею 1241 Цивільного кодексу України (далі - Кодексу). Так, відповідно до зазначеної статті Кодексу малолітні (дитина до 14 років), неповнолітні (дитина у віці від 14 до 18 років), повнолітні непрацездатні діти спадкодавця (інваліди І, ІІ, ІІІ груп, незалежно від того, чи призначена їм пенсія) в тому числі усиновлені, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки (жінки – після досягнення 55 років та чоловіки – після досягнення 60 років; інваліди І, ІІ, ІІІ груп) (усиновителі) спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).

Спадкоємці за законом закликаються до спадкування у порядку черговості. Черговість спадкоємців залежить від ступеня споріднення їх зі спадкодавцем.

Кодексом передбачено п’ять черг спадкоємців за законом. Так, у першу чергу спадкують діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), той із подружжя, який його пережив, батьки (в тому числі усиновителі), а також діти, що народилися після смерті спадкодавця. Рідні брати та сестри спрадкодавця, дід, баба померлого як з боку матері, так і з боку батька спадкують у другу чергу. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця; у четверту чергу – особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менше ніж п’ять років до відкриття спадщини (наприклад, пасинок, падчерка, вітчим та мачуха, а також чоловік та жінка, які не перебувають у шлюбі між собою, але проживають однією сім’єю) – вказаний факт встановлюється судом. До п’ятої черги спадкоємців відносяться інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Крім того, у п’яту чергу мають право на спадкування за законом утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї. До них відносяться неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім’ї спадкодавця, але не менш як п’ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття. У межах однієї і тієї самої черги спадкоємці спадкують майно померлого в рівних частках.

Згідно частин першої та третьої статті 1268 цього Кодексу, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Так, для отримання свідоцтва про право на спадщину спадкоємцю необхідно її прийняти. Для прийняття спадщини спадкоємцю, який постійно не проживав зі спадкодавцем, необхідно подати заяву у встановлений строк. При цьому, для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини, а часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Заява про прийняття спадщини подається нотаріусу спадкоємцем особисто за місцем відкриття спадщини. Якщо така заява буде направлятись поштою, то справжність підпису спадкоємця на такій заяві повинна бути нотаріально засвідченою. У разі не подання спадкоємцем такої заяви, він вважається таким, що не прийняв її, і якщо інші спадкоємці не дадуть згоди на подання ним заяви про прийняття спадщини вже після спливу шестимісячного строку, встановленого для прийняття спадщини, спадкоємець, який з поважних причин пропустив строк для прийняття спадщини, може звернутись до суду з позовом про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шестимісячного строку він не заявив про відмову від неї. Такими, що прийняли спадщину вважаються також малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, якщо не було подано заяву про відмову від спадщини у порядку, встановленому цивільним законодавством.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме – то місце знаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна – місцезнаходження основної частини рухомого майна. Зауважимо, що місцем відкриття спадщини після осіб, померлих в установах виконання покарань, визнається останнє місце проживання до арешту (взяття під варту).

Цивільний кодекс України передбачає право спадкоємця на відмову від прийняття спадщини. Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитись від прийняття спадщини протягом строку, встановленого для її прийняття.

Право спадкоємців на спадкове майно підтверджується свідоцтвом про право на спадщину (за законом чи за заповітом), яке видається за місцем відкриття спадщини після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини державним нотаріусом або приватним нотаріусом (щодо спадщини, яка відкрилась з 01.06.2009), в межах нотаріального округу. Строк для звернення спадкоємця за отриманням свідоцтва про право на спадщину законодавством не обмежено. Отримання такого свідоцтва є правом спадкоємця, яке він може реалізувати у будь-який час по закінченні строку, встановленого для прийняття спадщини.

Свідоцтво про право на спадщину видається за заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, кожному з них окремо із визначенням прізвища, імені, по батькові та часток у спадщини інших спадкоємців. При цьому, в кожному свідоцтві може зазначатися все майно, крім нерухомого. Якщо спадщину на нерухоме майно прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім’я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно та зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.

При видачі свідоцтва про право на спадщину за законом або за заповітом нотаріус перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства (за законом або за заповітом) осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво, та перевіряє належність такого майна спадкодавцю, наявність претензій кредиторів. На підтвердження цих обставин від спадкоємців обов’язково вимагаються відповідні документи. Так, факт смерті і час відкриття спадщини підтверджуються свідоцтвом органу реєстрації актів цивільного стану про смерть спадкодавця (реєстрація смерті осіб, які померли в слідчих ізоляторах або установах виконання покарань, у яких ці особи утримувалися або відбували покарання, провадиться відділами реєстрації актів цивільного стану за останнім місцем проживання до взяття під варту або засудження осіб чи за місцезнаходженням установи); родинні та інші відносини спадкоємців зі спадкодавцем можуть бути підтверджені свідоцтвом органу реєстрації актів цивільного стану, копіями актових записів, копіями рішення суду, що набрали законної сили, про встановлення факту родинних та інших відносини; місце відкриття спадщини може бути підтверджене такими документами: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу про реєстрацію (місце проживання) спадкодавця, запис у будинковій книзі про реєстрацію (місце проживання) спадкодавця. При спадкуванні за заповітом перевіряється наявність заповіту та коло осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщину. При видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом оригінал заповіту, поданий спадкоємцем, залишається в справах нотаріуса.

Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, провадиться нотаріусом після подання правовстановлювальних документів про належність цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна, у тому числі наявності чи відсутності податкової застави та інших застав за даними відповідних реєстрів. Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус вимагає, крім правовстановлювального документу, витяг з Реєстру прав власності. Якщо на спадкове майно накладено арешт судовими чи слідчими органами, видача свідоцтва про право на спадщину затримується до зняття арешту.

Оскільки у власність спадкоємця може перейти лише майно, яке належало спадкодавцю на праві власності, слід зазначити, що у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація на яке не була проведена і правовстановлювальний документ відсутній, питання визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися в судовому порядку.

Дата добавления: 2015-10-21