І. Про поміч парадами

Чи чув хто про таку поміч? Навряд. А от, слухаючи київське радіо, я мав нагоду почути. Один високий муж, виступаючи перед мікрофоном, зобов'язався "помагати президентові України парадами ". Я не одразу збагнув, про що йдеться, хоч уже не перший день слухаю і трохи засвоїв київське радіоарґо. Цей досвід поміг мені кінець-кінцем розчовпати, про які "паради" йшлося. Шановний достойник мав сказати "помагати порадами ", але той акцент — соковите акання — яке він, і не один він, засвоїв за часів "бурхливого розвитку української мови", спотворив його думку.

Якби наведений випадок був поодинокий, то про нього не варто було б і писати. Алеж згаданий акцент звучить у більшості передач з "отчого краю". З них можна довідатися, що на Україні разпачнеться передвиборна кампанія, що засідатиме абласний виканавчий камітет, а часом і рада абарони. Десь, чи не всі, хто виступає на київському радіо, слова "економіка" і "політика" вимовляють еканоміка і палітика. Колишній екзарх РПЦ на Україні у виступі на релігійному форумі закликає вірян не дапускати варажнечі. І що найприкріше, визначний історик — знавець козаччини — розповідає слухачам про дагавір казаків з масковським царем.

А коли я вислухав представника міністерства освіти, що доповідав про організацію з'їзду педагогів, то й зовсім за голову схопився. Особа ця висловлювалась, як їй здавалось, українською мовою. Але чи була то українська мова? Судіть самі. Наведу його вимову: асвітяни, праграма, арганізація, правести, педагагічний, багата /у значенні багато/, неабхідна, запазичили, адначасна. Отак українською мовою говорить педагог. А як говоритимуть його учні?

Я розумію цього номенклятурника. Увесь вік він тільки й робив, що витруював із себе своє українство, користувався російською мовою, засвоївши її акцент. Аж ось проголошено незалежність України і почато "повзучу українізацію". "Ну то й що? — сказав він собі — Я можу і по-украінскі”. І заговорив, як оце я наводив.

Можна не сумніватися, що усі названі й неназвані тут достойники гадають, що вони чудово говорять на украінском язику. На жаль, вони "глибАкА пАмиляються".

Одною з характерних особливостей української мови є правило: пишемо, як говоримо. Звідси й обернена формула: говоримо, як пишемо. А це значить, що там, де пишемо О, маємо й вимовляти О: оборона, охота, економіка, контракт, позичати. І правило це стосовно до звуку О, сказав би я, муроване. Воно не має винятків. Там, де у процесі мовотворення українці — відповідно до мовних законів — вимовляють А, там за нашим правописом ми й пишемо А: гарячий, багатий, гаразд, хазяїн, калач, помагати, шаравари, манастир тощо.

Хто акає, говорить по-українському з російським акцентом. Засвоївши російську мову, певна частина мовців в Україні переносить російську вимову і на українську. Цьому сприяла система освіти, яка не забезпечувала глибоких знань рідної мови. Фізично знищивши авангард української інтелігенції у 30-х роках, окупаційна влада обсаджувала провідні посади на ниві освіти й культури людьми напівграмотними, що не могли навчити покоління правильної мови. Досить згадати академіка Бєлодєда — керівника Інституту мовознавства АН УССР — який встановлював норми української мови, належною мірою нею не володіючи.

Стежити за чистотою української мови в УССР було небезпечно, бо хто б на це зважився, ризикував потрапити у число ворогів народу. Тому й стало процвітати в середовищі українознавців "акання", а також "єкання" /неправильна вимова звуку Е як Є/. Так, деякі фахівці-мовознавці слова факультет, університет, кабінет вимовляють: факультєт, університєт, кабінєт.

Той, хто хоче правильно говорити сам і навчити правильно говорити своїх дітей, мусить передусім звернути увагу на вимову. Бо неправильна вимова — акання або єкання — є першою ознакою суржику.

Колись українця, що говорив по-російськи, легко було пізнати за його акцентом. Українці, як правило, окали. Зате росіяни, балакаючи по-українськи, акали. Сьогодні ж сталося щось подібне до вавілонського стовпотворіння: деякі українці, говорячи по-російськи і далі окають, зате по-українському — акають. А за законами логіки мало би бути навпаки.

Той, хто хоче говорити природною українською мовою, а надто, хто має себе за патріота, мусить слідкувати за своєю мовою і не припускати таких небажаних рис у мовній практиці, як акання і єкання.

Дата добавления: 2015-10-21