Анатомо-функцюнальний метод визначення міжкоміркової висоти

Сама назва методу свідчить про те, що його підґрунтям є знання особливо­стей анатомічної будови лицевого скелета та фізіологічний термін відносного стану спокою жувального апарату.

Отже, втрата міжкоміркової висоти призводить до описаних раніше симп­томів. Для відновлення конфігурації лиця необхідно добитися, щоб губи були рослаблені і торкалися одна одної на всьому протязі. Вони не повинні западати або бути напруженими. Кути рота у такому разі дещо підняті, носогубні склад­ки добре виражені. На урахуванні цих умов грунтувався анатомічний метод визначення міжкоміркової висоти, який застосовувався раніше; він давав знач-

ний відсоток помилок. Тому даний метод доповнили знаннями нормальної фізіології про положення відносного спокою нижньої щелепи. Як відомо, поза розмовою та жуванням зубні ряди людини рідко знаходяться у контакті зі свої­ми антагоністами. В абсолютної більшості людей нижня щелепа в цей час буває дещо опущеною і між зубними рядами з'являється проміжок від 1 до 8 мм. Як було встановлено, нижня щелепа в такому положенні утримується за допомо­гою антигравітаційного рефлексу. Цей стан також пов'язаний з фізіологічним спокоєм м'язів жувального апарату, які знаходяться у стані максимального роз­слаблення. Стану відносного спокою жувального апарату сприяють певні взає­мовідношення органів, які обмежують ротову порожнину.

Використання описаних умов дало можливість вченим стоматологам-ор­топедам розробити анатомо-функціональний метод визначення міжкомірко­вої висоти.

Хворому, який знаходиться у стоматологічному кріслі, ручкою наносять дві крапки на кінчик носа та на підборіддя і ведуть з ним розмову на будь-яку тему, не акцентуючи увагу на моментах протезування. Після завершення роз­мови заміряють відстань між нанесеними крапками, процедуру повторюють кілька разів до отримання вірогідного результату. Це і буде визначений стан відносного фізіологічного спокою нижньої щелепи.

Після уведення прикусних валиків відстань між нанесеними крапками ви­мірюють знову. Вона називається оклюзійною висотою і має бути меншою, ніж висота спокою, на 2-3 мм. На даному етапі лікарі-ортопеди найчастіше допус­кають помилки, у разі яких можна занизити міжкоміркову висоту або її за­вищити. Якщо ці помилки не ліквідувати на даному етапі, то вони виявля­ються знову уже у виготовлених повних знімних зубних протезах.

Для підтвердження правильного визначення міжкоміркової висоти ана-

томо-фізіологічним методом використову­ють розмовну пробу. Хворого просять ви­мовити декілька букв або складів (о, і, м, п тощо). В цей час стежать за ступенем зми­кання прикусних валиків. Якщо помилок не допущено, то розмикання має бути в ме­жах 5-6 мм, якщо ж воно перевищує 5-6 мм, то можна думати про заниження висо­ти, а якщо щілина менша ніж 5 мм — про можливе завищення її (мал. 154).

На жаль, і широко застосовуваний
анатомо-функціональний метод визна­
чення міжкоміркової висоти не є абсолют­
но точним. Адже застосування середньої
величини (2-3 мм) не є точним тому, що в
Мал. 154. Розмовна проба (пояснен- кожної людини відстань між зубними ря-
ня у тексті) дами різна.

Клініка та протезування у разі повної відсутності зубів

Наступним дуже важливим етапом у лікуванні повної відсутності зубів є фіксація визначеного центрального співвідношення зубних рядів. Раніше широко застосовували методику, яку запропонував Г.І.Сидоренко, з вико­ристанням гіпсових блоків.

Для фіксації нижньої щелепи у положенні центральної оклюзії голову хворого закидають дещо дозаду, шийні м'язи у такому разі напружуються, блокуючи рух нижньої щелепи вперед. Потім вказівні пальці кладуть на ок-люзійну поверхню нижнього валика в ділянці молярів, щоб вони одночасно торкалися і кутів рота, незначно відводячи їх убік. Хворого просять широко відкрити рот, зробити ковтальний рух, одночасно з цим великими пальцями створюють невеликий тиск на підборіддя. Проведення такої маніпуляції зви­чайно забезпечує фіксацію нижньої щелепи у положенні центральної оклюзії. Даний клінічний прийом необхідно повторити кілька разів. Саму фіксацію проводять за описаною методикою тільки для забезпечення хорошого з'єднан­ня між валиками, на верхньому вирізають заглибину в ділянці фронтальної групи зубів та дві — в бічних ділянках жувальних зубів. На нижній прикус-ний валик у відповідних ділянках приливають пластинки базисного воску. Перед самою фіксацією їх розігрівають зуботехнічним шпателем і проводять фіксацію нижньої щелепи у положенні центральної оклюзії.

Після фіксації щелеп у центральному співвідношенні наносять на прикусні валики орієнтовні лінії: присередню лінію, лінію ікол і лінію шийок верхніх передніх зубів, або лінію усмішки (мал. 155).

Присередня лінія проходить між центральними різцями. Правильно ви­значена, вона є добрим орієнтиром для постановки зубів у фронтальній ділянці, а точніше, центральних різців. Спеціальних орієнтирів для її нане­сення немає, але можна орієнту­ватися на вуздечку верхньої ще­лепи та умовну лінію, яка прохо­дить через середину лиця та вер­хню губу.

Лінія, що проходить через ди­
стальні поверхні ікол, відповідає
кутам рота і є орієнтиром для по­
становки 6 фронтальних зубів.
Лінія усмішки проходить по межі
червоної окрайки губ; ця лінія ви­
значає висоту фронтальних зубів.
Вибір штучних зубів. Слід
знати особливості анатомічних
типів обличчя, яких є три: квад­
ратне, конічне та овальне. За-
Мал. 155. Прикусні валики з нанесеними орі- водські гарнітури, що врахову-
єнтирами ^ють не тільки форму, але й дов-

А о

А б в

Мал. 156. Типи обличчя з відповідною формою зубів: а — квадратне; б — конічне; в — овальне

жину та колір зубів, дозволяють добитися відновлення естетичного ефекту та найкращої функції жування (мал. 156).

Важливим є правильний підбір фронтальних зубів. Дослідження, про­ведені Вільямсом у 1907 p., засвідчили, що форми зубів, характерної тільки для однієї раси, немає. Він виділив три групи зубів, що мають характерні ознаки, для фронтальної ділянки, особливо центральні та бічні різці. Зуби першого типу характеризуються паралельними або майже паралельними лінія­ми контактних поверхонь на протязі половини їх довжини або більше, почина­ючи від різального краю. Другий тип характеризується наявністю на контакт­них поверхнях ліній, які різко конвергують так, що у разі їх продовження вони можуть перетинатися біля верхівки зуба.

Зуби третього типу відрізняються двовипуклими лініями на дистальній, а деколи — і на медіальній поверхнях. Усі поверхні і кути зубів третього типу заокруглені і мініатюрні.

Знаючи тип обличчя та тип зубів фронтальної ділянки, можна ефективно підібрати гарнітур для постановки штучних зубів. Так, у разі квадратного типу обличчя найбільше підходять зуби першого типу, у разі конічного — зуби другого типу, а в разі овального — зуби третього типу.

Стоматологічна промисловість України випускає багату гаму штучних зубів, що дозволяє без особливих проблем підібрати необхідний гарнітур для повних знімних зубних протезів.

Клініка та протезування у разі повної відсутності зубів

Дата добавления: 2015-10-13