Артикуляція та оклюзія

Визначення понять "артикуляція" та "оклюзія" зумовлює багато супереч­ливих поглядів і дискусій серед стоматологів-ортопедів протягом багатьох де­сятиліть. Термін "артикуляція" запозичено з нормальної анатомії, де він озна­чає «суглоб, з'єднання».

Щодо трактування цих понять, то одні визначають оклюзію як змикання, а артикуляцію — як з'єднання і вважають ці поняття ідентичними. Інші визнача­ють артикуляцію як взаємовідношення зубних рядів під час рухів нижньої щеле­пи, а оклюзію — як співвідношення зубних рядів у стані спокою.

Повне і правильне визначення артикуляції дає А.Я. Катц (1931). Під по­няттям «артикуляція» він розуміє різні положення та переміщення нижньої щелепи по відношенню до верхньої, які здійснюються за допомогою жуваль­них м'язів та під контролем ЦНС.

Оклюзія — це змикання зубних рядів у цілому або окремих груп зубів про­тягом більшого або меншого відрізку часу. Таким чином, оклюзію можна роз­глядати як окремий випадок артикуляції, один із її моментів.

Умовно вважають, що динамічний стан нижньої щелепи характеризується переміщенням її у просторі, а статичний — змиканням зубних рядів у стані пе­редньої, двох бічних і центральної оклюзії.

На практиці доцільно визначати артикуляцію як ланку різних варіантів оклюзії, що змінюють одна одну. Отже, можна зробити висновок, що артику­ляція є узагальнювальним поняттям, а будь-яка оклюзія - частковим.

ВИДИ ОКЛЮЗІЇ

Розрізняють три види оклюзії: передню, бічну і центральну. Передньою оклюзією називають змикання зубних рядів під час висування уперед нижньої щелепи, бічною оклюзією — змикання зубних рядів під час зміщення нижньої щелепи убік. Щодо центральної оклюзії, то різні автори визначають її по-різно­му. Одні характеризують з точки зору положення суглобової головки в сугло­бовій ямці і називають центральною оклюзією таке змикання зубних рядів, за якого суглобова головка знаходиться у суглобовій ямці і прилягає до задньої поверхні суглобового горбка біля його основи. Інші виходять із стану жуваль­них м'язів і називають центральною оклюзією таке змикання зубних рядів, за якого спостерігається найбільше скорочення власне жувальних м'язів і передніх пучків скроневих м'язів. Так, Д.А. Ентін (1925) вважає, що звичне змикання щелеп (центральна оклюзія) супроводжується одночасним і рівномірним ско­роченням жувальних і скроневих м'язів з обох боків. Треті визначають цент­ральну оклюзію, виходячи з характеру взаємовідношення зубних рядів під час їх змикання. На їхню думку, центральна оклюзія характеризується множинни­ми контактами зубних рядів (Б.Н. Бинін, 1947).

Існує також визначення центральної оклюзії як початкового і кінцевого моменту артикуляції (М. Мюллер). Це визначення стане зрозумілим, якщо зга­дати, що Гізі в акті жування розрізняє 4 фази: перша фаза витікає із централь­ної оклюзії, а четверта закінчується переходом нижніх зубних рядів у вихідне положення, тобто в центральну оклюзію.

Однак названі ознаки не можуть бути використані у клініці ортопедичної стоматології для визначення центральної оклюзії, оскільки вимагають склад­них методів дослідження. Наприклад, для визначення положення суглобової головки в суглобовій ямці необхідна рентгенографія, для визначення множин­ного змикання необхідно виготовити гіпсові моделі зубних рядів тощо. Найдо­ступнішим і практично цінним способом визначення центральної оклюзії за наявності великої кількості пар зубів-антагоністів є використання ознак, які ми можемо бачити неозброєним оком. Тому пропонується визнавати централь­ну оклюзію у разі ортогнатичного прикусу як змикання зубів, які характеризу­ються принаймні такими чотирма ознаками:

1. Кожний верхній або нижній зуб змикається з двома антагоністами: верхній — з нижніми зубами (однойменними і тими, що позаду), нижній — з верхніми зубами (однойменним і тими, що попереду). Винятком є верхні зуби мудрості і нижні центральні різці, які мають тільки по одному антагоністу.

2. Присередні лінії між верхніми і нижніми центральними зубами є про­довженням одна одної і розташовані в одній сагітальній площині.

3. Верхні фронтальні зуби перекривають нижні майже на 1/3 довжини ко­ронки зуба (1,5-3 мм).

4. Верхній перший моляр, змикаючись з двома нижніми молярами, пере­криває приблизно 2/3 першого моляра і 1/3 другого. Щічно-медіальний гор­бок верхнього першого моляра потрапляє у змикальну щілину між щічними горбками нижнього першого моляра.

САГІТАЛЬНІ ТАТРАНСВЕРЗАЛЬНІ ОКЛЮЗІЙНІ КРИВІ

Оклюзійною поверхнею змикання називається поверхня, яка проходить че­рез жувальні і різальні краї зубів. Ф.Шпеє (1890) уперше описав сагітальну ок-люзійну криву нижньої щелепи в ділянці жувальних зубів, на зубній дузі. За Шпеє, вона проявляється тим, що умовна лінія, проведена через жувальні по­верхні нижніх зубів, починається від дистальної контактної поверхні першого премоляра і закінчується на дистальному щічному горбку зуба мудрості.

Найглибшим місцем у цій кривій є жувальна поверхня першого нижнього моляра. Верхній зубний ряд у ділянці корінних зубів також являє собою сагі­тальну криву, але не ввігнуту, а випуклу, яка повторює нижню ввігнуту криву. Практично її встановлюють на рівні перекриття щічних горбків нижніх зубів верхніми (мал. 24).

Трансверзальною оклюзійною кривою називається поверхня, яка прохо­дить через жувальні поверхні молярів з правого і лівого боку в поперечному

Функціональна анатомія та фізіологія жувального апарату

Мал. 24. Оклюзійна сагітальна крива за Мал. 25. Трансверзальна оклюзійна
Шпеє крива УТлсона

напрямку. Вивчаючи розміщення жувальних зубів, можна визначити, що щічні горбки з обох боків нижньої щелепи розміщені на вищому рівні порівняно з язиковими. Отже, поперечна лінія, проведена по жувальних поверхнях корін­них зубів нижньої щелепи, яка проходить справа наліво або у зворотному на­прямку, являє собою увігнуту трансверзальну криву (мал. 25).

Дата добавления: 2015-10-13