Даосизм

Серед давніх релігійно-філософських систем, що вини­кли на благодатному китайському ґрунті, помітне місце посідає даосизм.

Даосизм — релігійно-філософське вчення, згідно з яким природа і життя людей підпорядковані загальному божественному зако­нові дао.

Походження та духовні джерела. Даосизм виник у дру­гій половині І тис. до н. е. в Китаї. У II—IIIст. він розді­лився на філософію (дао цзя) і релігію (дао цзяо). Пер­шим патріархом релігійного об'єднання даосів був Чжан Фухань. Із проникненням у Китай буддизму даосизм і конфуціанство, специфічно поєднавшись із ним, утворили сан цзяо («три релігії»).

Основним священним текстом даосів є трактат «Дао де дзин» («Книга про шлях до доброчестя», або «Книга про дао і де»), в якому викладено погляди засновника дао­сизму китайського філософа Лао-цзи (друга половина VI — перша половина V ст. до н. е.).

Релігія даосизму базується на вченні про дао — першоначало, першооснову і всеохопний закон сві­тобудови.

Даоси розрізняли безіменне (постійне) дао і дао, що має ім'я. Перше дао вічне, це форма без форм, образ без істоти, всюдисуще, яке інколи називають матір'ю Піднебесної (Китаю). Друге дао, на відміну від першого, постає перед людиною як щось конкретне, що складається з ці (найдрі­бніших частинок) та містить у собі образи-речі. Воно не­скінченне, всемогутнє, і дія його виявляється скрізь. Цим воно відрізняється від безтілесного, туманного, порожньо­го, невизначеного, бездіяльного, одинокого дао. Але друге дао внутрішньо пов'язане з першим, оскільки, як свідчить трактат, вони мають одне походження, але різні назви. Два дао переходять один в одного, відкриваючи таким чином двері до всього чудесного.

Стосовно відношення дао і де, то згідно з положеннями даосизму дао породжує речі, а де їх формує, вдосконалює, робить зрілими, доглядає і підтримує. Створювати і не при­своювати, творити і не хвалитися, бути старшим і не коман­дувати — ось що, за трактатом «Дао де цзин», називається глибинним де.

Де — у даосизмі опредметнений, конкретний вияв дао в речах і в поведінці людини (міра її доброчинності).

Найкраще характеризує дао рівновага і поєднання (змі­шання) двох основних принципів китайської міфології: інь (земної сили) і янь (небесної сили). Вони символізують дві протилежності, що існують у кожному предметі одно­часно, протидіючи і доповнюючи одна одну. Немає нічого, що було б або суто інь, або суто янь. Кожен із них може переважати, ніколи не усуваючи іншого.

Цікаво, що китайські ієрогліфи інь і ян мають той са­мий ключ — пагорб. Із погляду етимології, інь — північ­ний схил пагорба, тобто схил, обернений до півночі й тіні. Ян — протилежний схил пагорба, обернений до сонця. У сиву давнину під час свят весни й осені юнаки танцювали на північному березі (бік ян), а дівчата — на південному березі. Після чого наступала черга заручин, шлюбів. Так інь став символом жінкиі темряви, а янь — символом чоловічого начала і світла.

Хоча в даосизмі є єдине абсолютне поняття — неосяж­ний принцип дао, тут пошановується й ціла плеяда богів. Так, Всевишній імператор Сангді інколи уподібнюється По­лярній зірці. Сонце, Місяць, річки, гори, імператори, генії, захисники полів чи врожаїв можуть набути божественно­го статусу. Пантеон даосизму має також тисячі безсмерт­них духів, героїв місцевих культів та інших істот.

Дата добавления: 2015-09-06