Література. Вельгаузен. Магомет

Вельгаузен. Магомет. Сто великих людей мира. Зороастр.

Будда. Конфуций. Магомет. — М., 1991.

Давид Рене. Основнне правовне системьі современности. — М., 1988.

Кнапп В. Крупнне системиправа в современном мире. Мусульманское право. Структура й основнне понятия. — М., 1984. Коран. — М., 1990.

Саидов А.Х. Сравнительное правоведение й юридическая география мира. — М., 1993.

Соловьев В. Магомет. Его жизнь й религиозное учение. — СПб„ 1992.

Сюкияйнен Л.Р. Мусульманское право. — М., 1986.

[1]"Іслам" у перекладі з арабської означає "покірність". Саме беззасте­режна покірність настановам Аллаха становить основну ідею ісламу як релігії.

[2] Гіджра (араб. — втеча) — мусульманське літочислення, яке бере початок з моменту втечі Магомета з Мекки в Медину, тобто 622 р. н.е.

[3] Шиїт (араб.) — єресь.

[4] Кнапп В. Крупнме системи права в современном мире // Срав-нительное поведение. Сб. статей. — М., 1978. — С. 233.

[5] Див.: Давид Р. Основные правовые систему современности. — М., 1988. — С. 388—389.

[6] Тут і далі вірші Корану цитуються за виданням: Коран. Научное издание / Перевод й комментарий И.Ю.Крачковского. — М., 1990.

[7] Давид Р. Основные правовые системи современности. — С. 399.

[8] Сюкияйнен Л.Р. Мусульманское право. — М 1986. — С. 86.

[9] Так мусульмани називають перших чотирьох халіфів, які після смерті Магомета керували створеною ним державою.

[10] Сюкияйнен Л.Р., Лихачев В.А. Мусульманское деликтное право й уголовное законодательство стран Зарубежного Востока. — М., 1984- —• С. 86.

[11]Див.: Сюкияйнен Л.Р. Мусульманское право. — С. 85.

Проблеми та перспективи побудови правової держави в Україні

Україну можна віднести до змішаного типу держав, які поєднують неокапіталістичні елементи із модернізованими казармено-соціалістичного типу розвитку, так звані держави, які переходять від одного типу розвитку до іншого також сюди можна віднести і майже всі колишні соціалістичні держави - соціалістичного табору.
На сучасному етапі розвитку нашого суспільства часто вживають термін «правова держава». При цьому одні автори виходять з бажання підкреслити, що, проголосивши себе суверенною і незалежною, Україна стала і правовою державою, а інші — з прагнення довести, що побудова такої держави є справою більш віддаленої перспективи.[4-90] Згідно зі ст. 1 Конституції нашої держави Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. [1-4] Проте це лише загальні конституційні засади. Таку державу необхідно ще побудувати. Правовою є така суверенна держава, яка функціонує в громадянському суспільстві і в якій юридичними засобами реально забезпечено захист основних прав і свобод людини та громадянина. Вона ґрунтується на певних принципах, найважливішими з яких є верховенство права, поділ влади, реальність прав і свобод людини та громадянина, законність, наявність у громадян високої правової культури.
Принцип верховенства права визначає умови життєдіяльності усього соціального організму, тобто створення і функціонування державних органів та громадських організацій, ставлення до них, а також стосунки між окремими громадянами.
У нашій державі наукове осмислення і аналіз цього принципу розпочалися лише після його закріплення у ст. 8 Конституції України. З урахуванням цього Верховна Рада України повинна приймати закони, що мають відповідати принципам справедливості, гуманізму; забезпечувати права, свободи і законні інтереси громадян; відображати суспільні відносини, які склалися у нашій країні. Досвід засвідчив, що взаємозв'язок держави і права може діставати вияв або у верховенстві держави над правом (у такому разі держава стає тоталітарною), або у пріоритетності права щодо держави (відображенням цього є демократична держава). Нині більшість вчених-правознавців вважають, що формування правової держави у нашій країні буде складним і тривалим процесом, який зумовлює необхідність кардинального реформування економічної, політичної, правової та інших систем суспільства. Доводиться констатувати, що поки що у нашій державі не досягнуто панування принципу верховенства права. Зокрема, приймаються нестабільні та недосконалі закони, видаються підзаконні нормативно-правові акти, які суперечать вимогам законів. Принцип реальності прав і свобод людини та громадянина передбачає, що вони мають бути не тільки продекларовані у законодавчих актах, а й забезпечені та гарантовані усіма соціальними суб'єктами, насамперед державою. Цей принцип закріплено у ст. З Конституції України, яка встановлює, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються у нашій державі найвищою соціальною цінністю. [1-4]
Однак нині в Україні через об'єктивні і суб'єктивні причини існує проблема реальності прав і свобод людини та громадянина, яка має не тільки правовий аспект, а й тісно пов'язана з політичним і економічним станом суспільства, рівнем його духовності та консолідованості.
Однією зі складових принципу реальності прав і свобод людини та громадянина є гласність, для забезпечення якої необхідне вирішення проблеми відкритості органів державної влади і місцевого самоврядування. Уявляється, що доцільно прийняти закон про відкритість органів державної влади, в якому закріпити певну періодичність їх звітів, розмір штатів, суму коштів, використовуваних на їх утримання. Платники податків повинні знати, на що йдуть їх кошти.
Важливим принципом правової держави є принцип законності, який означає, що державою керує закон, усе здійснюється згідно з законом, ніхто не підноситься над ним. Закон сам панує, виражаючи загальну волю. Наслідком реалізації цього принципу стає правопорядок, тобто система правовідносин, яка складається в результаті реалізації режиму законності. Ефективним засобом підтримання в суспільстві законності та правопорядку як елементів правової держави є юридична відповідальність та вжиття у межах закону справедливих заходів у разі вчинення того або іншого правопорушення. А будь-яка несправедливість викликає невдоволення людей і може призвести до соціальних конфліктів.
Крім зазначених вище принципів правової держави, існують й інші, які до деякої міри характеризують її сутність, зокрема такі, як взаємовідповідальність особи і держави; високо значуща роль у суспільстві та державному житті судових органів; наявність чинної конституції. Для функціонування правової держави необхідні усі ці принципи.
Коли ж Україна стане правовою державою? Фахівці (правознавці і політологи) вважають, що за сприятливих обставин це може статися не раніше ніж через 40—45 років.
Треба наголосити на тому, що основою створення і функціонування правової держави є громадянське суспільство [3-14], тобто об'єднання вільних рівноправних людей, кожному з яких держава забезпечує юридичні можливості бути власником та брати активну участь у політичному житті.
Між державою і суспільством має бути певна дистанція, яка і забезпечує демократію, відповідний рівень свободи суб'єктів громадянського суспільства. Бо якщо держава повністю узурпує суспільство, вона знищує людину як вільну особистість. Не держава визначає громадянське суспільство, а останнє створює і контролює державу. Саме у такий спосіб забезпечується відносно самостійне існування демократичного громадянського суспільства і правової держави.
Отже, громадянське суспільство — це суспільство демократії, що надає кожній людині можливість жити на гідному рівні; суспільство, де відсутнє відчуження людини від засобів виробництва і знарядь праці, насамперед — від приватної власності. Дане суспільство має пріоритет щодо держави, яка становить його складову частину. Складовими громадянського суспільства є: власність і підприємництво; національна та екологічна безпека; сім'я; наука і культура; об'єднання громадян; засоби масової інформації; пряме народовладдя (референдуми, вибори, місцеве самоврядування) та інші форми демократії.
Для побудови громадянського суспільства в Україні необхідно забезпечити компроміс між різними політичними партіями, спрямувати зусилля політиків та економістів на об'єднання суспільства для пошуку шляхів виходу з економічної кризи, вирішити проблему міжнаціональних і міжконфесійних відносин, енергійніше проводити реформування національного законодавства з урахуванням вимог міжнародного права.
Не треба орієнтуватись на швидку побудову в Україні правової держави і з економічних міркувань: нині у нашій державі національний прибуток знизився більше, ніж за часів Другої світової війни. Вчені-економісти вважають, що лише відновлювальний процес становитиме понад 25 років, і то за умови сприятливої політичної обстановки в суспільстві. На нашу думку, нині необхідно переглянути повноваження Президента, Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, чіткіше врегулювати повноваження і штатну структуру обласних та районних державних адміністрацій і відповідних рад, взаємовідносини між ними.
Отже, Україна продовжує перебувати в економічній кризі, яка пов'язана з кризою духовності. Низький рівень правосвідомості, неврахування менталітету українського народу — це те, що перешкоджає здійсненню у нашій державі перетворень. Водночас великої актуальності набуває питання про підвищення ефективності дії законів. Без цього здійснення економічних та інших реформ, формування правової держави і громадянського суспільства, посилення боротьби зі злочинністю є досить проблематичним.

Протягом багатьох століть ідея держави цікавила мільйони людей. Вони хотіли зрозуміти, що таке держава, як і для чого вона створена. І сьогодні тривають широкі дискусії з питань виникнення і сутності держави, визначення межі її втручання у приватне й суспільне життя та багато інших аспектів, пов'язаних з цим суспільним інститутом. Особливий інтерес викликали і викликають основні закономірності виникнення, розвитку та функціонування держави у вчених-юристів.

Під терміном (словом) "держава" розуміють: по-перше, визначений спосіб організації суспільства, основний елемент політичної системи, порядок створення публічної влади, яка поширюється на все суспільство, виступає від його імені і діє на основі організованого та легітимного примусу; по-друге - це сукупність офіційних органів влади (парламент, уряд, суди) з характерною для них структурою, що діють у масштабах усієї країни; по-третє, держава може бути представлена як юридична особа, як своєрідна корпорація, що відрізняється від інших корпорацій лише більшими масштабами; по-четверте, як суб'єкт міжнародного публічного права - це специфічна юридична особа зі своїми властивими інтересами, носій суверенітету і юридична персоніфікація певного народу (держава-нація) у міжнародних стосунках; по-п'яте, держава визначається як "живий біологічний механізм". За цим підходом суспільство ототожнюється з організмом, а держава є основним орг аном, що забезпечує життєздатність громадян.

Термін "держава" походить, очевидно, від слова "держати" і позначає суспільний інститут, що є найвищим носієм влади. Російською мовою "держава" позначається

словом "государство" від слова "государь - цар, князь, суддя, особа, наділена найвищою публічною владою.

Необхідно відзначити, що цілком обгрунтоване й узагальнене поняття держави виникло у XVI ст. Італійський політичний мислитель Н, Макіавеллі ввів у науковий обіг термін "stato", як організація публічної політичної влади. Італійським словом "stato", як і латинським "status" також називають стан, становище. Мислитель уперше почав розглядати державу "людськими очима" і "виводив її природні закони із розуму і досвіду", а не з теології. До нього використовували такі поняття як: "поліс", "civitas", під яким розуміли місто-державу; республіку; князівство; герцогство; королівство; царство, імперію.

Зупинимося на з'ясуванні змісту двох термінів -"поняття" і "сутність". У правовій науці для цілісної понятійної характеристики державно-правового явища, для встановлення його сутності використовують "сутнісну", істотну, найважливішу ознаку. Згадана ознака, як і інші, входить у загальне поняття, що характеризує основні риси досліджуваного об'єкта.

Отже, характеристика сутності держави — це визначення її загального поняття. Разом з тим, розкриваючи сутність згаданого інституту, потрібно віднайти основне, те найбільш важливе і значиме, що вказує на саму його природу. Завдяки цим ознакам об'єкт стає самим собою. При зміні сутності він перетворюється в інше явище. (Див. праці В. Протасова)

Професор О.Ф. Скакун стверджує: щоб висвітлити поняття держави, необхідно розкрити її сутність. На її думку, сутність держави — це внутрішній зміст діяльності згаданого інституту, який виражає єдність загально-соціальних і групових (класових) інтересів людей.

Сьогодні у політико-правовій літературі можн

а віднайти різноманіття понять держави. Неоднозначність розуміння держави, поняття, ідеї розвитку, роль і призначення її, обумовлена, в першу чергу, складністю цього явища,

рівнем розвитку суспільства, відмінним світосприйняттям, свідомістю загалу.

Поняття держави

Що таке держава? Звернемося до великої історичної спадщини - державно-правових вчень наших пращурів. Австрійський вчений Людвіг Гумплович (1838-1909) з приводу визначення сутності держави писав: "Скільки існувало державознавців і філософів, стільки існувало й визначень держави". Це породжувало помітний суб'єктивізм. Автори таких визначень у своїх працях часто висвітлювали не те, що становить собою держава, а те, на думку мислителів, якою повинна бути держава. Однак це не повинно накладати табу, якусь заборону, під приводом боротьби із суб'єктивізмом, на творчий пошук визначення сутності й поняття держави, на вироблення різнобічних уявлень про неї, на формулювання багатоваріантних дефініцій. І якщо ці дослідження відповідають принципу науковості, об'єктивності, то вони не тільки виправдані, а й і природно необхідні. Такі пошуки надають широкі можливості для глибшого, всебічного пізнання держави (Див. праці М. Марченко).

Один із мислителів стародавньої Греції Аристотель (384-322 pp. до н. е.) робив спробу визначити категорію "держава". Держава - це союз людей, що живуть на одній території, це є спілкуванням людей заради якомога кращого існування.

Великий французький мислитель XVI ст. Жан Боден (1530-1596) розглядав державу як "правове управління сім'ями".

Відомий англійський філософ XVI ст. Томас Гоббс (1588-1679) стверджував, що для панування спокою необхідно примирити людські пристрасті, які ніколи не вгамовуються. Ось це і повинна виконати держава. У його розумінні "держава" - це єдина особа, волю якої у результаті договору багатьох людей вважають волею всіх.

По-різному трактували поняття держави у пізніший час. У німецькій літературі державу визначали: як організацію спільного народного життя на визначеній території і під однією вищою владою (Р. Моль); як союз вільних людей на визначеній території під керівництвом спільної верховної влади, що існує для користування правовим станом (Н. Аренін), як природно започатковану організацію владарювання, що призначена для охорони встановленого правопорядку (Гумплович) (Див. праці М. Марченко).

Звернемося до традиційних визначень держави, які ми з вами вивчали.

Держава - є особливою організацією політичної влади, що існує в соціально-неоднорідному суспільстві і забезпечує його єдність, цілісність і безпеку та здійснює управління загальносуспільними справами на основі права з допомогою спеціального механізму.

Держава - це особлива політико-територіальна організація, що володіє суверенітетом, спеціальним апаратом управління і примусу й здатна надавати своїм велінням загальнообов'язкової сили для всього населення країни, яка створюється для керівництва суспільством і виконання загальносуспільних справ.

Держава - це суверенна, політико-територіальна організація суспільства, що наділена владою, яку здійснює державний апарат на основі юридичних норм та забезпечує захист і узгодження суспільних, групових та індивідуальних інтересів при необхідності, опорі, застосовуючи примус (проф. О. Скакун).

Держава - це територіальна, суверенна організація політичної влади в неоднорідному суспільстві, що з допомогою законів робить свої веління обов'язковими, забезпечує їх організованим примусом і володіє монополією на збір податків (О. Черданцев).

Складність держави як соціального явища обумовила і багатоманітність визначень її поняття. У навчальній юридичній літературі останніх років "державу" визначають як форму організації політичної влади в суспільстві, яка

володіє

суверенітетом і здійснює управління суспільством на основі права з допомогою спеціального механізму. Чи по іншому: "держава - це публічно-правова і суверенна організація влади, що забезпечує загальні інтереси всього населення і виступає гарантом прав і свобод особи, громадян". Тобто термін "держава" може бути використаний у двоякому розумінні: як особлива організація, апарат публічної влади і як державно-організаційна спільність, що розташована на певній території (до другого можна застосувати іншу назву - "країна" (див. праці В. Протасова).

Визначити загальне поняття держави, яке б висвітлювало абсолютно всі без винятків ознаки і властивості, характерні для кожного з періодів її буття (минулого, сьогодення, майбутнього), неможливо. Разом з тим, кожна держава володіє набором таких універсальних ознак, рис, які проявляються на всіх етапах цього розвитку і відрізняють її від інших організацій суспільства.

Ознаки держави

Отже, розглянемо основні ознаки держави. Врахувавши підходи, погляди щодо аналізу, характеристики ознак держави різними науковцями (проф. О.Ф. Скакун; В.М. Протасов; B.I. Четверній; B.C. Нерсесянц) сформулюємо їх

Дата добавления: 2015-09-06