Загибель богів

Якщо 1975‑й – це перший злет, то 1976‑й – перше падіння. І, до речі, дуже болісне.

76‑го було програно все. Не сезон, а кошмар.

Що б там не казали, а я своє знаю: це через те, що ще в березні, у чвертьфіналі Кубка Чемпіонів, Блохін, вийшовши сам на сам із воротарем, не забив «Сент‑Етьєннові». Щойно це сталося – і «Сент‑Етьєнн» забив динамівцям. Золоте футбольне правило «Не забиваєш ти – забивають тобі» чомусь підло спрацьовує лише щодо команди, за яку вболіваємо. Суперникам від нього нічого поганого не стається.

У додатковий час «Сент‑Етьєнн» забив третій м’яч, і «Динамо» вилетіло з чвертьфіналу. А збиралося ж узяти Кубок, бо слушно вважало себе фаворитом! І виграло ж перший матч 2:0, чого ще бажати. І трималося ж у матчі‑відповіді начебто цілком незле фактично до кінця другого тайму. І тут Блохін вийшов сам на сам, і от якби він забив (а як він міг не забити?!), то й увесь сезон‑76 був би такий же переможний, як і роком раніше.

Але Блохін не забив – і все пішло шкереберть.

Нічого, казали ми, нічого. Зате у збірній вони всім накидають по саму зав’язку і стануть чемпіонами Європи. Та де там! У чвертьфіналі (знову чвертьфінал!) вони програли Чехословаччині на її полі 0:2 і ледве звели внічию відповідь у Києві – 2:2. Виліт!

Нічого, казали ми, нічого. Це навіть на краще. Тепер вони трохи відпочинуть від нелюдських навантажень і блискуче виграють Олімпіаду в Монреалі. Та де там! У Монреалі вони мляво виграли в канадців, китайців та іранців – теж мені суперники. А потім у півфіналі провалилися з НДР 1:2. «Та що таке ця НДР! – кричав один дядько на вухо іншому посеред одеського пляжу наступного після тієї поразки дня. – Це як Молдавія, уявляєш? Молдавія взяла – і виграла в нас, така маленька Молдавія!»

На цьому можна було казати «до побачення», і перемога над аматорами з Бразилії в матчі за третє місце нічого вже не підсолодила.

Москва закипіла праведним гнівом – от і віддавай після цього найдорожче, що в нас є, футбольну збірну, якимось хохлам! Обох учорашніх геніїв, Лобана і Базиля, було з тріском, наче викритих містечкових шарлатанів, повержено з п’єдесталу. Під тріском я маю на увазі тональність офіційних заяв: «Надалі вважати недоцільним…» – ну, і так далі. Володимир Васильович Щербицький, могутній київський патрон і зверхник, злякано набрав повен рот чогось.

На додачу «Динамо» програло ще й обидва одноколові чемпіонати СРСР. Перший, щоправда, дублем, бо основу навесні ізолювали від гри заради перемог збірної.

Усе розсипалося вдрузки. Після такого докупи зазвичай не збираються.

Базиль так і вчинив – більше ніколи не зібрався. Він пішов з «Динамо» ще того ж сезону. За великим рахунком він уже ніколи й нічого не досягнув. Найцікавіше, що можна про нього розповісти з цього часу – це трагедія ташкентського «Пахтакору», який він саме взявся тренувати у 1979 році. Тоді майже вся команда загинула в авіакатастрофі, Базиль же випадково залишився серед живих, позаяк добирався на матч у Мінську іншим рейсом. Ось і все, що можна згадати.

Не згадувати ж його цілком провальне тренування у збірній України 1993–94 років!

Дата добавления: 2015-09-06