С.П.Людкевич – композитор, фольклорист, педагог, музичний критик, доктор мистецтвознавства.

Народився композитор у м. Ярослав (тепер це територія Польщі) в сім’ї вчителя. Любов до музики у Людкевича пробудила мати, яка була хорошою піаністкою, ученицею Вербицького. Перші музичні твори він пише в 14 років (фортепіанні мініатюри «Пересторога матері», «Тихий вечір», хор «Гамалія», пісні «Ой, вербо, вербо», «Вечір в хаті»). Закінчивши гімназію композитор вступає на філологічний факультет Львівського університету, після закінчення якого працює вчителем української мови та літератури в гімназії. В цей період видає етнографічний збірник «Галицько-руські народні мелодії», редагує мистецький часопис «Артистичний вісник», пише «Капричіо» і «Симфонічний танець». Для вдосконалення своїх навичок на деякий час виїжджає до Відня (навчається у Греденера, Цемлінського, Адлера і Рімана).

Повернувшись до Львова Людкевич обіймає посаду директора Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка, входить до поетичного угрупування «Молода муза», стає членом Наукового товариства Шевченка (НТШ), пише один із своїх найвідоміших творів - кантату-симфонію «Кавказ».

Під час Першої світової війни (1914-1918) композитора забирають на фронт, де він був тяжко поранений і потрапив в полон. Лише після закінчення війни Людкевич повертається у Львів і продовжує активну громадсько-музичну діяльність: працює інспектором філій музичного інституту, а також головним диригентом хору «Боян». Окрім того, пише підручники з теорії музики, критичні статті, рецензії. В цей період не полишає і творчої діяльності: пише кантату «Наймит», симфонічні поеми «Меланхолійний вальс», «Каменярі» та багато іншого.

Після завершення Другої світової війни (1939-1945) Людкевич працює професором і завідуючим кафедри композиції Львівської державної консерваторії ім. М.Лисенка, а також старшим науковим працівником філіалу Інституту фольклору. В цей період композитор теж пише багато нових творів: оперу «Довбуш», симфонічні поеми «Рондо юнаків» і «Дніпро», сюїту «Голоси Карпат» та інші. Помер Людкевич у Львові на 101 році життя, похований на Личаківському кладовищі. Ім’я композитора носить Львівське музичне училище.

Творча спадщина:

· кантати («Заповіт», «Кавказ»);

· симфонічні поеми («Каменярі», «Веснянки», «Мойсей»);

· опера «Довбуш»;

· обробки народних пісень («Бодай ся когут знудив», «Гагілка», «Про Бондарівну»);

· хори («Сонце заходить», «Косар», «Закувала зозуленька»);

· фортепіанні твори («Тихий вечір», «Старовинна пісня», «Баркарола», «Пісня ночі», «Жалібний марш», «Елегія»);

· обробки народних пісень («Гагілка», «Чорна рілля ізорана», «Ой Морозе, Морозенку»);

· солоспіви («Черемоше, брате мій», «Одна пісня голосненька», «За байраком байрак»).

КАНТАТА-СИМФОНІЯ «КАВКАЗ»

Одним із наймонументальніших творів у Людкевича є кантата-симфонія «Кавказ», яка створена на основі однойменної поеми Т.Шевченка. Головним героєм твору є народ, який зображено в образі Прометея, якому протиставлено самодержавство, що уособлене в образі орла-хижака.

Композиція твору:

Ø вступ – звучить сумно, жалібно; передає образ суворого гірського краю;

Ø І ч. - «Прометей» складається з двох розділів:

· 1 розділ «За горами гори…» - звучить скорботно, трагічно. Цей розділ є одним із провідних у цілому творі;

· 2 розділ «Воно знову оживає…» - світла веснянкова мелодія, яка наче символізує: як після зими приходить весна, так і після неволі прийде визволення;

· 3 розділ «Не вмирає душа наша» - звучить героїчно, близький до українських історичних пісень;

· 4 розділ «Не скує душі живої…» - хорова фуга. Це кульмінаційний розділ І ч., який символізує ідею незламності народу, його перемогу над стражданнями.

Ø ІІ ч. – «Молитва» - починається скорботним оркестровим всту-пом, який пізніше підхоплює й хор, що починається словами «Не нам на прю з Тобою стати». В цій частині розповідається про тяжке життя народу в неволі, а також про віру в щасливе майбутнє («Встане правда, встане воля»), яке, щоправда на даний час є неможливим («А поки що ллються ріки, кровавії ріки»).

Ø ІІІ ч. – «Хортам, гончим слава» - різко контрастна до попередньої частини, звучить напружено, гостро. Тут в іронічній формі зображено образи гнобителів нашого народу. Крім того, в цій частині зображено страждання людей за своїми рідними, яких вони втратили під час кровавої боротьби. Закінчується ця частина іронічними вигуками «Слава», спрямованими царям.

Ø IV ч. – «Борітеся-поборете» - оптимістичний фінал, який звучить урочисто, переможно. У цій частині автор закликає народ до боротьби за свою державу. У кінці твору знову з’являється тема Прометея (народу), яка тепер звучить героїчно й символізує перемогу народу над усіма його гнобителями.

ВИКОРИСТАНА І РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

1.1. Література загального змісту:

· Архимович Л., Каришева Т., Шеффер Т., Шреєр-Ткаченко О. Нариси з історії української музики: в 2-х томах. – К., 1964;

· Валентин Сильвестров. Дочекатися музики: Лекції-бесіди. – К., 2011;

· Вакульчук О. Інструментальна музика в українських нотних виданнях 1923-1934 років. – К., 2011;

· Герасимова-Персидська Н. Хоровий концерт на Україні в XVII-XVIII ст. – К., 1978;

· Гордійчук М. Симфонічна музика. – К., 1960;

· Грінченко М. Історія української музики. – Нью-Йорк, 1961;

· Громовенко Л. 100 найвидатніших українців. – К., 2002;

· Діячі науки і культури України: нариси життя та діяльності. – К., 2007;

· Загайкевич М. Музичне життя Західної України другої половини ХІХ ст. – К., 1960;

· Історія української дожовтневої музики. – К., 1969;

· Історія української радянської музики. – К., 1990;

· Казак І. Українська музична література: навч. пос. для учнів муз. шкіл, ч. І-ІІІ.- Р., 2007;

· Кияновська Л. Стильова еволюція галицької музичної культури ХІХ – ХХ ст. – Т., 2000;

· Кияновська Л. Українська музична культура: Навчальний посібник. – Т., 2000;

· Кияновська Л. Українська музична культура: Навч. посіб. – Л., 2009;

· Клин В. О музыке. – К.,1985;

· Козаренко О. Феномен української музичної мови. – Л., 2000;

· Козицький П. Спів і музика в Київській академії за 3000 років її існування. – К., 1971;

· Корній Л. Історія української музики, ч.1. – К.-Х.Нью-Йорк, 1996;

· Корній Л. Історія української музики, ч.2. – К.-Х.Нью-Йорк, 1998;

· Корній Л. Історія української музики, ч.3. – К.-Х.Нью-Йорк, 2002;

· Кудрик Б. Огляд історії української церковної музики. – Л., 1995;

· Лісецький С. Українська музична література для 7 класу ДМШ. – К., 1993;

· Лісецький С. Українська музична література для 5 кл. ДМШ. – К., 1982;

· Людкевич С. Дослідження, статті, рецензії. – К., 1973;

· Людкевич С. Дослідження і статті. – К., 1976;

· Маценко П. Нариси з історії української церковної музики. – К., 1994;

· Мельничук Г. 1000 незабутніх імен України. – К., 2005;

· Мистецтво України: Біографічний довідник. — К., 1997;

· Митці Львівщини: Календар знаменних і пам’ятних дат на 2007 рік. – Л., 2006;

· Митці України. — К., 1992;

· Михальчишин Я. З музикою крізь життя. – Л., 1992;

· Музика: Для дітей середнього шкільного віку. – Х., 2005;

· Муха А. Композитори України та української діаспори. — К., 2004;

· Ольховський А. Нарис історії української музики. – К., 2003;

· Рудницький А. Українська музика: історично-критичний огляд. – Мюнхен, 1963;

· 100 найвідоміших українців. – К., 2005;

· Сусловський О. Митці Львова. – Л., 1959;

· Сюта Б. Проблеми організації художньої цілісності в українській музиці другої половини ХХ ст. – К., 2004;

· Українське мистецтво в полікультурному просторі. – К., 2000;

· УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. — К., 1999;

· Фільц Б. Хорові обробки українських народних пісень: Творчі принципи опрацювання пісень радянськими композиторами. – К., 1965;

· Черкашина-Губаренко М. Опера ХХ ст. Нариси. – К., 1981;

· Черпанин М. Музична культура Галичини (друга половина ХІХ – перша половина ХХ ст. – К., 1997;

· Шевченківські лауреати. 1962–2001: Енциклопедичний довідник. — К., 2001;

Дата добавления: 2015-09-06