Що таке умова, або внутрішня, молитва, та яких видів вона буває

Умова, або внутрішня, молитва є тоді, коли той, хто молиться, зібравши ум внутрі серця, звідти не голосним, але безмовним сло­вом шле Богові свою молитву, славословлячи Його й дякуючи, сокрушено сповідаючи перед Ним свої гріхи та просячи в Нього потрібних для себе духовних і тілесних благ. Не словом тільки треба молитися, але й умом, і не тільки умом, але й серцем, нехай ясно бачить і розуміє ум, що виражається словом, і серце нехай відчуває, що думає при цьому ум. Все це разом і є справжня молитва, і якщо немає у твоїй молитві чого-небудь із цього, то вона є або недоско­нала, або зовсім не є молитвою.

Ти напевно чув такі слова: словесна молитва, мисленна молит­ва, молитва в серці; чув при цьому, може, й роздуми про кожну з них. Але чому відбувається таке розкладання молитви на частини? Тому що через нашу необачність иноді буває, що часом язик вимовляє святі слова молитви, а серце не відкликується на них почуттям. У першому випадку молитва буває тільки словесна, й зовсім не є молитвою, в другому - зі словесною з'єднується і молитва мислен­на, але й це є молитва недосконала, неповна. Повною та справж­ньою молитва є тоді, коли з молитовним словом та молитовною думкою з'єднується й молитовне почуття.

Буває, за Божою благодаттю, і одна молитва в серці. Це є ду­ховна молитва, якою рухає в серці Святий Дух. Той, хто молиться, усвідомлює її, але не творить, бо вона сама в ньому твориться. Така молитва є здобутком досконалих. Загальнодоступною є молитвою, яка вимагається від усіх, є така молитва, під час якої з молитовним словом завжди поєднані і думка й почуття. Буває ще молитва, яку називають стоянням перед Богом, коли той, хто молиться, весь зосередившись в серці, мисленно споглядає Бога перед собою і в собі з відповідними при цьому почуттями, - то страху Божого і благоговійністю зачарування Його величчю, то віри й уповання, то любови та відданости Його волі, то сокрушення і готовности на всякі жертви. Такий стан приходить тоді, коли хтось під час звичайної молитви вглибиться словом, умом і серцем у ті слова, які говорить. Хто довго і як слід молиться, то у нього такі стани будуть частіше повторюватися, і врешті такий стан може осягнути на постійно. Тоді це називається ходінням перед Богом, і є безнастанною молитвою. В такому стані перебував святий Давид, який свідчить про себе: «Господь — пере домною завжди; тому, що Він у мене по правиці, не захитаюсь» (Пс. 15,8).

Отже, брате, чи бажаєш, щоб твоя молитва була плідною? Тоді ніколи не обмежуйся в своїй молитві одним молитвослів'ям, але молись і розумом, і серцем, — розумом, розуміючи й усвідомлюючи все молитвослів'я, — серцем, усе це переживаючи. Найбільше ж молись серцем. Молитва, яка виходить з серця, як стріла блискавки миттєво проходить небеса й стає перед престолом все милостивого Бога. І Бог найбільше її слухає і до неї прихиляється. Такою молитвою помолився Мойсей перед Червоним морем і відразу почув голос Божий: «Чого голосиш до Мене?» (Вих. 14,15) - І прийняв силу від Бога визволити свій народ від біди, яка йому загрожувала.

Дата добавления: 2015-09-06