Розділ ІІ. Вплив Роджера Бекона на розвиток середньовічної науки

Досягнення в середні віки важливих результатів в математиці, фізиці, астрономії, медицині та інших науках відбувалося всупереч церкві. Про це свідчить трагічна доля англійського філософа, ученого, професора Оксфордського університету, монаха-францисканця Роджера Бекона

(бл.1214 – 11 червня 1294р.), що протиставив дослідне знання сліпому поклонінню та бездумній вірі авторитетам церкви. За його словами: «уміння робити досліди, стоїть вище всіх знань та мистецтв».

Роджер Бекон народився в Ілчестері (графство Соммерсет). Отримав освіту в Оксфордському та Паризькому університетах (магістр мистецтв 1241р.), до 1247р. викладав у Паризькому університеті. Під час свого перебування у Парижі Бекон став відомим завдяки своїм дискусіям зі схоластами, він також отримав ступінь доктора філософії та заслужив поважний титул «doctor аdmirabilis» («прекрасний наставник»)[4]. У 1250р. Бекон повернувся до Оксфорда, де викладав в університеті; напевно в той же час він вступив до францисканського ордену. Слава Бекона швидко поширилася Оксфордом, хоча й дещо зіпсувалася підозрами у занятті чорною магією та у відступництві від догматів істинної церкви. Близько 1257 р. генерал ордену францисканців – Бонавентура заборонив лекції Роджера Бекона в Оксфорді, наказав йому залишити місто та передав його під нагляд у францисканський монастир Парижу. Тільки завдяки заступництву папи Клемента IV, що зайняв престол у 1265р., Бекон отримав змогу опублікувати три свої трактати: «Великий твір» (Opus maius), «Менший твір» (Opus minus) і «Третій твір» (Opus tertium); ці трактати стали підготовчою роботою до задуманої ним загальної енциклопедії наук. Роджер Бекон є також автором «Компендію філософії» (Compendium Studii Philosophiae) та «Послання монаха Роджера Бекона про таємні дії мистецтва і природи та ницість магії» (Epistola fratris Rogeris Baconis de secretis operibus artis et naturae, et de nullitate magiae).

Бекон досяг значних успіхів в оптиці, фізиці, хімії. За ним закріпилася репутація мага та чародія. Однак, головна праця Роджера Бекона «Opus maius», по праву вважається енциклопедією того часу. Пропонуючи ряд припущень, підтверджених на практиці набагато пізніше, Бекон вказував, що «можна побудувати пристрої для плавання без веслувальників», мріяв про візки, які б пересувалися без тяглової сили, про літальні апарати та підйомні крани тощо. Він передбачив створення збільшувальних оптичних пристроїв, першим пояснив ефект веселки, першим у Європі склав рецепт пороху та пояснив його можливе використання у військовій справі. Бекон з’ясував спосіб отримання фосфору, магнію, вісмуту та починав дослідження у сфері використання водяної пари[5].

Роджер Бекон виступав за необхідність самостійного розвитку науки, твори Бекона були анафемовані, а сам він просидів під вартою близько 14 років.

Серед багатьох тогочасних філософів Бекона вирізняють схвальні відгуки про античну культуру, мораль. Бекон глибоко поважає античну спадщину, стає провісником майбутнього гуманізму.

В контексті розвитку дослідного знання, вплив Бекона – надзвичайний, окрім того, що він сам проводить експериментальні дослідження, він також розробляє теоретичну методологію та принципи експериментальної природничої науки. Так, власне, ним і введено поняття «експериментальна наука» (scientia activa), як вихідний момент, провідна умова, без якої не може існувати знання[6].

Життя Роджера Бекона – яскравий приклад двох сутностей середньовічного духу: раціональної впорядкованості природознавця експериментатора та неосяжної волі монаха-францисканця, який перебуваючи в середині схоластичної церкви намагався жити і творити, скеровуючи наукове знання та думку не одним лише мисленням та вивченням Святого письма, а й конкретно-науковими експериментами та дослідженнями. Йому також приписують написання праці «Дзеркало алхімії», що є цілком імовірним з огляду на кількість та якість охоплення ним сфер наукової роботи та досліджень.

У своїх трактатах Роджер Бекон обґрунтовує необхідність експериментальних наук. Він виступає як мислитель нового плану, який пориває зі схоластичною вченістю. Бекон – вільнодумець, він постійно відходить від ортодоксального богослов’я, схиляючись до думки про рівноцінність релігійних вчень, необхідність практичних експериментів у науці, критикуючи як сучасне йому керівництво церкви, так і праці середньовічних схоластів та отців церкви.

Бекон дотримується точки зору про безконечну подільність матерії. В цьому він противник античного атомізму. Будучи подільним до нескінченості, частинки матерії зберігають її якості. Природою теплових явищ видатний дослідник вважає рух частинок. Також Роджер Бекон по-іншому, ніж схоласти, вирішує проблеми форми. Схоласти вважали форму первинною щодо матерії. Бекон виступає за єдність матерії і форми.

Отже, погляди Роджера Бекона передують становленню у західноєвропейській науці експериментального знання та гуманістичних переконань цілих поколінь майбутніх науковців Пізнього Середньовіччя та Відродження[7].

Дата добавления: 2015-10-13