Злочини у сфері кредитно-фінансової, банківської та бюджетної системи України

Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї – злочин, передбачений ст. 199 Особливої частини КК України.

Виготовлення, зберігання, придба6ння, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту, а також збут підробленої національної валюти України у виді банкнот чи металевої монети, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї – караються позбавленням волі на строк від 3 до 7 років.

Ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб чи у великому розмірі – караються позбавленням волі на строк від 5 до 10 років.

Дії, передбачені частинами 1 та 2, вчинені організованою групою чи в особливо великому розмірі – караються позбавленням волі на строк від 8 до 12 років з конфіскацією майна.

Об’єкт даного злочину:

- основний безпосередній – встановлений законом порядок формування і функціонування грошової системи України як частини економічної системи нашої держави;

- додатковий факультативний – відносини власності.

Предметом даного злочину є:

а) національна валюта України – це грошові знаки України у вигляді випущених НБУ паперових грошових знаків (банкнот) та металеві монети, що перебувають в обігу і є законним платіжним засобом на території України (на даний час це банкноти номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100 та 200 грн. і монети номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 25, 50 копійок та 1 грн., а також пам’ятні та ювілейні монети різної номінальної вартості);

б) іноземна валюта – це іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, металевої монети, що перебувають в обігу і є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави;

в) державні цінні папери – це папери, що випускаються і забезпечуються державою (облігації внутрішніх і зовнішніх державних позик, казначейські зобов’язання України, облігації місцевих позик, приватизаційні папери і деяких випадках – векселі). Не є предметом даного злочину недержавні цінні папери;

г) білети державних лотерей – це документи, які надають особі, що їх придбала, право на участь у лотереях, яким законодавством надається статус державних лотерей, і безоплатне отримання призу (виграшу) у разі визнання даної особи переможцем лотереї. Сюди не відносять лотерейні білети, які не є білетами державних лотерей.

Не є предметом даного злочину жетони чи інші замінники грошових знаків, що використовуються у гральних закладах, телефонах автоматах, метро і т.д.

Об’єктивна сторона даного злочину полягає у:

1) виготовленні. Під виготовленням розуміють дії, внаслідок яких створюються підроблені валюта, державні цінні папери чи білети державних лотерей. Способи такого виготовлення можуть бути різними (друкування типографським способом, малювання, ксерокопіювання і т.д.) і значенні для кваліфікації діяння за ст. 199 значення не мають. Результатом виготовлення є створення вказаних предметів, які мають настільки значну зовнішню схожість зі справжніми, що це дає можливість збути їх іншим особам. Виготовленням вважається як повна імітація відповідних предметів, так і істотна фальсифікація тим чи іншим способом відповідних справжніх предметів (переробка), яка робить можливим досягнення мети їх збуту і, на думку винного, у звичайних умовах ускладнює або зовсім виключає виявлення підробки;

2) зберіганні. Під зберіганням слід розуміти знаходження цих паперів безпосередньо у винного або в будь-якому іншому місці, де вони перебувають у розпорядженні та під контролем винного;

3) придбанні – це оплатне або безоплатне отримання винним від іншої особи зазначених предметів;

4) перевезенні – це переміщення вказаних предметів винним із використанням будь-яких транспортних засобів;

5) пересиланні. Під пересиланням підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї слід вважати передачу чи спробу передачі їх іншій особі з використанням засобів поштового зв’язку (у листах, посилках, бандеролях, інших поштових відправленнях);

6) ввезенні в Україну. Під ввезенням в Україну зазначених предметів слід розуміти їх переміщення винною особою із-за кордону на територію України;

7) збуті. Збутом підробленої валюти, державних цінних паперів, чи білетів державної лотереї є їх умисне відчуження як оплатне, так і безоплатне (використання як засобу платежу, продаж, розмін, обмін, дарування, передача в борг або в рахунок покриття боргу, програш в азартних іграх і т.д.).

Склад даного злочину є формальним. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якого із вказаних вище діянь.

Суб’єкт даного злочину загальний.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом. Обов’язковим елементом суб’єктивної сторони є мета – подальший збут предметів цього злочину.

Кваліфікуючі ознаки злочину, передбаченого ст. 199 КК є вчинення його:

1) повторно;

2) за попередньою змовою групою осіб;

3) у великому розмірі. Великий розмір має місце тоді, коли сума підробки у 200 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Особливо кваліфікуючі ознаки цього злочину є вчинення його:

1) організованою групою;

2) в особливо великих розмірах – має місце тоді, коли сума підробки становить 400 і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення – злочин, передбачений ст. 200 особливої частини КК України.

Підробка документів на переказ, платіжних карток чи інших засобів доступу до банківських рахунків, а так само придбання, зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту підроблених документів на переказ чи платіжних карток або їх використання чи збут – карається штрафом від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до 3 років.

Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб – караються позбавленням волі на строк від 2 до 5 років.

Об’єкт даного злочину:

- основний безпосередній – встановлений порядок виготовлення, використання та обігу документів на переказ, платіжних карток та інших засобів доступу до банківських рахунків, який забезпечує нормальне функціонування банківської системи України.

Предметом даного злочину є:

а) документи на переказ грошових коштів – це документи у паперовому або електронному виді, що використовується банками чи їх клієнтами для передачі доручень або інформації на переказ грошових коштів між суб’єктами переказу грошових коштів. Такими документами є:

- розрахункові документи, якими є платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, розрахунковий чек, платіжна вимога та розрахункові документи інших видів, встановлені НБУ (акредитив, меморіальний ордер);

- міжбанківські розрахункові документи, тобто документи на переказ, сформовані баком на підставі поданих клієнтами розрахункових документів, документів на переказ готівки, а також доручень на договірне списання, передбачених у договорах, укладених між клієнтами та обслуговуючими їх банками;

- документи на переказ готівкових коштів, реквізити та особливості оформлення яких також встановлюються НБУ;

- інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу;

б) платіжні картки – це спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу грошей з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування грошей зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання грошей у готівковій формі в касах банків, фінансових установ, пунктах обміну іноземної валюти та через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором;

в) інші засоби доступу до банківських рахунків – слід вважати будь-які, крім документів на перекази та платіжних карток, документи чи предмети, із застосуванням яких особа може з відома працівників банку отримати доступ до певного банківського рахунка та можливість здійснювати операції з коштами, які знаходяться на такому рахунку. Це зокрема:

- дорожній чек – паперовий розрахунковий документ, що виражений в іноземній валюті та використовується як засіб міжнародних розрахунків неторговельного характеру і є грошовим зобов’язанням чекодавця виплатити зазначену в чеку суму чекодержателю (власнику), підпис якого проставляється в зазначеному місці під час продажу;

- іменний чек – паперовий розрахунковий документ, що виражений в іноземній валюті і є письмовим розпорядженням юридичної особи – нерезидента або фізичної особи – нерезидента, яка виписала чек (чекодавець) платнику про виплату певної суми коштів чекодержателю, зазначеному в чеку, або іншій особі за нотаріально посвідченою довіреністю за рахунок наданого платнику грошового покриття.

Об’єктивна сторона злочину полягає у:

1) підробці. Підробкою є будь-які дії, внаслідок яких створюються підроблені документи на переказ, платіжні картки чи інші засоби доступу до банківських рахунків, у т.ч. фальсифікація відповідних справжніх документів. Підробка може бути здійснена за допомогою спеціального технічного обладнання, комп’ютерних програмних засобів або у будь-який інший спосіб (дописка, підчистка, виправлення у паперових документах). Виготовлення предмета, який лише за своїми зовнішніми ознаками нагадує розрахункову картку і реально не може бути використаний для одержання доступу до певного банківського рахунку чи до інформації про такий рахунок не містить складу злочину, передбаченого ст. 200 КК;

2) придбанні;

3) зберіганні;

4) перевезенні;

5) пересиланні;

6) використанні. Під використанням слід розуміти пред’явлення їх як справжніх з метою здійснення незаконного переказу грошових коштів, незаконного доступу до інформації щодо відповідного банківського рахунку;

7) збуті.

Злочин є закінченим з моменту вчинення будь-якої із зазначених вище дій.

Суб’єкт даного злочину загальний.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом. У випадках придбання, зберігання, перевезення, пересилання відповідних предметів злочину обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є мета – їх збут.

Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його:

1) повторно;

2) за попередньою змовою групою осіб.

Контрабанда – злочин, передбачений ст. 201 Особливої частини КК України.

Контрабанда, тобто переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, вчинене у великих розмірах, а також незаконне переміщення історичних та культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, радіоактивних або вибухових речовин, зброї та боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), а так само контрабанда стратегічно важливих сировинних товарів, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі України – карається позбавленням волі на строк від 3 до 7 років з конфіскацією предметів контрабанди.

Ті ж дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб або особою, раніше судимою за злочин, передбачений ст. 201 – караються позбавленням волі на строк від 5 до 12 років з конфіскацією предметів контрабанди та з конфіскацією майна.

Об’єкт даного злочину:

- основний безпосередній – встановлений порядок переміщення відповідних предметів через митний кордон України, який є необхідною умовою нормальної діяльності митних органів по стягненню передбачених законодавством платежів, здійсненню митного контролю і митного оформлення предметів;

- додатковий факультативний – встановлений порядок обігу предметів дозвільної системи і захисту культурної спадщини, встановлений порядок оподаткування, громадська безпека, здоров’я населення.

Предмети даного злочину поділяються на дві групи:

а) предмети, яким притаманні спеціальні ознаки, що надають підстави для кваліфікації їх незаконного переміщення через митний кордон України за ст. 201 незалежно від розміру контрабанди:

- історичні та культурні цінності;

- отруйні (отрути, токсини, які потрапляючи всередину організму людини через органи дихання, травлення або через шкіру, здатні викликати смерть людини або психоневрологічний розлад, порушення дихання чи функції серцево-судинної системи, ураження нирок чи печінки), сильнодіючі (це лікарські, побутові, промислові та інші хімічні речовини, здатні своїм впливом на живий організм заподіяти йому шкоду – аміназин, бісептол, гросептол, еритроміцин, ефералган, камфора, корвалол, ністатин, нітрогліцерин, новокаїн, тетрациклін, настоянки женьшеню, прополісу, розчин йоду), радіоактивні (це речовини, які створюють або в певних умовах здатні створювати іонізуюче випромінювання – ядерне паливо, радіоактивні продукти та відходи, речовини природного або штучного походження, що містять у своєму складі радіоактивні ізотопи) або вибухові речовини;

- зброя та боєприпаси (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї);

- стратегічно важливі сировинні товари, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі України. До таких товарів належать товари на які поширюється режим ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій;

б) товари, які вільно обертаються в Україні і незаконне переміщення яких через митний кордон України утворює склад злочину, передбаченого ст. 201, лише вчинення його у великих розмірах. Під товаром слід розуміти будь-який продукт праці, що має споживчу вартість, призначений для задоволення потреб людини і при цьому вироблений для відчуження шляхом продажу, обміну, здавання на комісію, а не для власного споживання чи використання. Це можуть бути продовольчі або непродовольчі товари. Не є предметом даного злочину речі, які відповідно до законодавства України не підлягають обов’язковому декларуванню митним органам та не обкладаються митом:

- речі, що ввозяться при переїзді на постійне місце проживання в Україну;

- речі, які ввозяться громадянами України і входять до складу спадщини, відкритої за митним кордоном України на користь резидента;

- транспортні засоби, що використовуються виключно для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України.

Об’єктивна сторона контрабанди виражається в діях, які полягають у незаконному переміщенні відповідних предметів через митний кордон України.

Переміщення через митний кордон – це ввезення на митну територію України, вивезення з цієї території або транзит через територію України товарів та інших предметів у будь-який спосіб, включаючи використання з цією метою трубопровідного транспорту та ліній електропередачі. Предмети контрабанди можуть бути переміщені через сухопутний, морський або повітряний кордон як разом з особами, які його перетинають, так і окремо від них.

Обов’язковою ознакою складу злочину є місце його вчинення – це митий кордон. Митний кордон збігається з державним кордоном України, за винятком меж території спеціальних митних зон.

Що стосується контрабанди товарів, то для кваліфікації за ст. 201 значення має спосіб її вчинення. Такими способами є:

а) переміщення через митний кордон поза митним контролем. Це означає:

- поза місцем розташування митного органу;

- в розташуванні митниці, але поза зоною митного контролю;

- поза часом здійснення митного оформлення (тобто до відкриття чи після закриття митниці, яка є тимчасовою або працює не цілодобово);

- з використанням незаконного звільнення від митного контролю шляхом зловживання службовим становищем посадовими особами митного органу

б) переміщення через митний кордон з приховуванням від митного контролю – це їх переміщення:

- з використанням тайників;

- з використанням інших засобів або способів, що утруднюють виявлення предметів (приховування в організмі людини, тварини, в одязі, взуття);

- шляхом надання одним предметам вигляду інших через істотну зміну зовнішніх характерних ознак предметів, а також їх тари, упаковки, що дозволяє віднести предмети контрабанди до предметів іншого виду;

- з поданням митному органу України як підстави для переміщення предметів через митний кордон певних документів (підроблених, одержаних незаконним шляхом, що містять неправдиві данні).

Що ж стосується всіх інших предметів контрабанди, то їх переміщення через митний кордон визнається злочином, коли воно здійснюється будь-яким незаконного способу. Під н езаконним способом розуміють переміщення:

а) поза митним контролем;

б) з приховуванням від митного контролю;

в) поєднане з недекларуванням;

г) за відсутності належного дозволу, якщо його наявність є обов’язковою.

Переміщення товарів визнається злочином лише за умови, що воно вчинене у великих розмірах. Контрабанда товарів вважається вчиненою у великих розмірах, якщо їхня вартість у 1000 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян. Вартість предметів контрабанди визначається за національною валютою України на основі нормативних актів про ціни та ціноутворення на відповідні товари, вільних ринкових цін на них.

Контрабанда є злочином з формальним складом. До визначення моменту закінчення контрабанди потрібно підходити диференційовано і враховувати те, відбувається ввезення чи вивезення предметів злочину, а також місце здійснення протиправних дій.

Суб’єктом даного злочину є фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку, у т.ч. особа, яка користується право дипломатичного імунітету.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючі ознаки даного злочину є вчинення його:

1) за попередньою змовою групою осіб;

2) особою, раніше судимою за контрабанду.

Порушення законодавства про бюджетну систему України – злочин, передбачений ст. 210 Особливої частини КК України.

Використання службовою особою бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню або в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків, а так само недотримання вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету чи пропорційного фінансування видатків бюджетів усіх рівнів, як це встановлено чинним бюджетним законодавством, якщо предметом цих діянь були бюджетні кошти у великих розмірах – караються штрафом від 100 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до 2 років, або обмеженням волі на строк до 3 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років або без такого.

Ті самі діяння, предметом яких були бюджетні кошти в особливо великих розмірах або вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб – караються обмеженням волі на строк від 2 до 5 років, або позбавленням волі на строк від 2 до 8 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

Об’єкт даного злочину:

- основний безпосередній – встановлений законодавством порядок виконання державного і місцевих бюджетів, порядок використання бюджетних коштів, покликаних з фінансового боку забезпечувати виконання державними органами та органами місцевого самоврядування покладених на них завдань і функцій;

- додатковий обов’язковий – конституційні права і законні інтереси громадян, порядок здійснення службовими покладених на них службових повноважень.

Предметом даного злочину є бюджетні кошти. Це кошти, що включаються у бюджети всіх рівнів незалежно від джерела їх формування. Бюджетну систему України утворюють сукупність державного бюджету і місцевих бюджетів. Предметом злочину виступають бюджетні кошти лише у великих та особливо великих розмірах.

Об’єктивна сторона злочину може здійснюватися в одній з чотирьох форм:

1) використання бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню – це витрачання бюджетних коштів на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням, встановленим для цих коштів законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет. Це може бути:

- фінансування за рахунок бюджетних коштів тих видатків, які не передбачені видатковими статтями затвердженого бюджету;

- використання бюджетних коштів, що мали цільове спрямування, з іншою метою, тобто фінансування одних видатків за рахунок інших статей видатків;

- спрямування бюджетних коштів на такі видатки фінансування яких за рахунок бюджетних коштів заборонено;

2) використання бюджетних коштів в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків – це фінансування видатків у сумах, які перевищують розміри, затверджені у відповідних бюджетах, кошторисах і планах асигнувань;

3) недотримання вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету – може виражатися у неприйнятті уповноваженою особою рішення про пропорційне скорочення видатків бюджету у разі зменшення надходжень коштів до нього, у прийнятті рішення поширити пропорційне скорочення на всі видаткові статті бюджету, у т.ч. захищені, у неприйнятті керівником бюджетної установи рішення про внесення змін до кошторису і плану асигнувань;

4) недотримання вимог щодо пропорційного фінансування видатків бюджетів усіх рівнів – це фінансування у повному обсязі одних статей видатків при одночасному зменшенні фінансування за іншими статтями або при їх повному нефінансуванні, недодержання строків фінансування видатків за окремими статтями, що призводить до виникнення і зростання заборгованості з виплати пенсій, заробітних плат, соціальної допомоги, перевищення або зменшення видатків бюджету в одному кварталі (місяці) за рахунок іншого періоду бюджетного року..

Перші дві форми вчиняються у формі дій, а третя і четверта можуть виражатися як у діях, так і у бездіяльності.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення одного з зазначених вище діянь. При цьому розмір незаконного використання або витрачання бюджетних коштів має бути не меншим за 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суб’єкт злочину спеціальний. Ним може бути службова особа, на яку покладено виконання функцій розпорядника бюджетних коштів. Розпорядники бюджетних коштів – це бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на одержання асигнувань, взяття зобов’язань та здійснення видатків з бюджету. Суб’єктом цього злочину визнаються відповідні службові особи органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування від Прем’єр-міністра України до сільських, селищних і міських голів.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючі ознаки цього злочину це вчинення його:

1) повторно;

2) в особливо великих розмірах – коли сума бюджетних коштів в 3000 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян;

3) за попередньою змовою групою осіб.

Видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку – злочин, передбачений ст. 211 Особливої частини КК України.

Видання службовою особою нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку, якщо предметом таких дій були бюджетні кошти у великих розмірах – карається штрафом від 100 до 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до 2 років, або обмеженням волі на строк до 5 років, або позбавленням волі на строк до 4 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

Ті самі дії, предметом яких були бюджетні кошти в особливо великих розмірах або вчинені повторно – караються позбавленням волі на строк від 3 до 10 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

Об’єкт даного злочину:

- основний безпосередній – встановлений законодавством порядок виконання державного і місцевих бюджетів, порядок використання бюджетних коштів, покликаних з фінансового боку забезпечувати виконання державними органами та органами місцевого самоврядування покладених на них завдань і функцій;

- додатковий обов’язковий – конституційні права і законні інтереси громадян, порядок здійснення службовими покладених на них службових повноважень.

Предметом даного злочину є нормативно-правові та розпорядчі акти щодо зміни доходів і видатків бюджету. Нормативно-правові акти – це акти-документи, які мають формально визначений характер і містять приписи обов’язкові для виконання необмеженим і не персоніфікованим колом юридичних та фізичних осіб. Розпорядчі акти – це акти документи, які поширюють свою дію на конкретно визначених суб’єктів і мають одноразове застосування.

Ці всі акти характеризуються тим, що вони змінюють доходи або видатки бюджетів всупереч встановленому законом порядку. Зокрема такі акти:

- змінюють ставки або строки сплати до бюджетів або державних цільових фондів податків, зборів, інших обов’язкових платежів;

- передбачають списання заборгованості зі сплати обов’язкових платежів;

- запроваджують нові види обов’язкових платежів, не передбачені законодавством;

- надають пільги щодо податків, зборів, інших обов’язкових платежів або позбавляють таких пільг;

- передбачають використання коштів одних статей видатків бюджету на фінансування інших.

Предметом злочину виступають бюджетні кошти лише у великих та особливо великих розмірах.

Об’єктивна сторона злочину характеризується вчиненням діяння у формі дій:

1) видання всупереч встановленому законом порядку нормативно-правового або розпорядчого акта, який змінює доходи або видатки бюджету. Під виданням таких актів розуміють як одноособове складання, прийняття і підписання таких документів службовими особами, так і затвердження ними актів, прийнятих (схвалених) відповідними колегіальними органами.

Злочин вважається закінченим з моменту видання службовою особою відповідного акта. Та обставина, набрав чи ні цей акт законної сили, не впливає на визнання злочину закінченим.

Суб’єкт злочину спеціальний. Це службова особа, як і в ст. 210 КК.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючі ознаки даного злочину є вчинення його:

1) повторно;

2) в особливо великих розмірах – має місце, коли сума бюджетних коштів в 3000 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів – злочин, передбачений ст. 212 Особливої частини КК України.

Умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, або особою, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи чи будь-якою іншою особою, яка зобов’язана їх сплачувати, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових коштів у значних розмірах – карається штрафом від 300 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням прав обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

Ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у великих розмірах – караються штрафом від 500 до 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до 2 років, або обмеженням волі на строк до 5 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

Діяння, передбачені частинами 1 або 2, вчинені особою, раніше судимою за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, або якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів в особливо великих розмірах – караються позбавленням волі на строк від 5 до 10 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років з конфіскацією майна.

Особа, яка вперше вчинила діяння, передбачені частиною 1 та 2, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов’язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня).

Об’єкт даного злочину:

- основний безпосередній – встановлений законодавством порядок оподаткування юридичних і фізичних осіб, який забезпечує за рахунок надходження податків, зборів та інших обов’язкових платежів формування доходної частини державного та місцевих бюджетів, а також державних цільових фондів.

Предмет злочину – податки, збори, інші обов’язкові платежі, що входять в систему оподаткування і введені в установленому законом порядку.

Під податком, збором, іншим обов’язковим платежем розуміють обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами про оподаткування.

Об’єктивна сторона злочину характеризується сукупністю трьох ознак:

1) діяння – ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, що входять до системи оподаткування;

2) суспільно небезпечні наслідки у вигляді фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних, великих та особливо великих розмірах;

3) причинний зв’язок між діянням та наслідками.

Відповідальність за ст. 212 не наставатиме, якщо ненадходження коштів до бюджетів і державних цільових фондів сталося внаслідок невиконання банком покладеного на нього законодавством обов’язку виконувати платіжні доручення платників податків на перерахування обов’язкових платежів податкового характеру.

Спосіб ухилення від сплати податків в ст. 212 не конкретизовано. До найбільш поширених способів вчинення цього злочину належать:

- неподання документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, інших обов’язкових платежів - полягає в умисному неподанні до органів державної податкової служби або інших контролюючих органів в установлений строк відповідних документів про нарахування або сплату обов’язкових платежів, що входять в систему оподаткування, за умови, що на особу чинним законодавством покладено обов’язок подання таких документів;

- приховування та заниження об’єкта оподаткування. Приховування об’єкта оподаткування – характеризується тим, що прибуток або інший об’єкт оподаткування у платника податків існує, проте він не декларується, не згадується у документах, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків, які подаються до податкових або інших контролюючих органів, а тому ніякі податки за такі об’єкти не нараховуються і не сплачуються. Заниження об’єкта оподаткування – означає часткове ухилення від сплати податків;

- ухилення зареєстрованих суб’єктів підприємницької діяльності від взяття на облік у контролюючих органах;

- умисне заниження податкових ставок;

- умисно неправильне обчислення сум податків або бази оподаткування;

- обманні маніпуляції з податковими пільгами;

- неналежне виконання або невиконання обов’язків з нарахування та утримання обов’язкових платежів фіскальними агентами держави – збирачами податків.

У ст. 212 передбачено відповідальність не за сам факт несплати у встановлений строк податків, зборів, інших обов’язкових платежів, а за умисне ухилення від їх сплати, коли особа має намір взагалі не виконувати (повністю або частково) покладені на неї податкові зобов’язання. Так, якщо платник у звітних документах правильно відображає й обраховує свої податкові зобов’язання, своєчасно подає податкову декларацію, однак у зв’язку з відсутністю достатньої кількості коштів на його банківському рахунку податкове зобов’язання своєчасно не погашається, дії платника як такі, що не поєднуються з обманом держави в особі її контролюючих органів, не можуть кваліфікуватися за ст. 212.

Притягуючи особу до відповідальності за ст. 212 КК необхідно встановити розмір несплачених винною особою податків, зборів, інших обов’язкових платежів як результат інкримінованого їй злочинного діяння. У даному разі не враховуються суми заборгованості бюджету перед платником податків та суми наявної в останнього переплати за окремими видами податків. При кваліфікації за ст. 212 зменшення розміру коштів, що фактично не надійшли до бюджетів чи державних цільових фондів внаслідок ухилення від сплати податків, на суму коштів, що підлягають поверненню платнику податків з бюджету чи зарахуванню до платежів майбутніх періодів, не допускається. Кваліфікуючи діяння винного за ст. 212, слід виходити не з тієї величини, що прихована від оподаткування і на яку відповідно не нараховано обов’язковий платіж, а з величини несплаченого або недоплаченого податку. При цьому не враховуються фінансові санкції (пеня, штраф), які застосовуються відповідно до вимог податкового законодавства.

Ухилення від сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів визнається злочином, якщо воно вчинено у значному, великому або особливо великому розмірі. Діяння, передбачене ст. 212 визнається вчиненим у вказаних розмірах як тоді, коли сума несплаченого платежу перевищує вказані розміри по одному його виду, так і у разі, коли ця сума є результатам несплати різних видів платежів. Якщо ухилення від сплати податків і зборів мало місце в різні періоди, суму несплачених обов’язкових платежів потрібно встановлювати окремо щодо кожного періоду. При цьому має враховуватись те, який податковий закон та неоподатковуваний мінімум доходів громадян були чинним на момент вчинення цього злочину.

Під значним розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів і інших обов’язкових платежів, які в 1000 і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Злочин вважається закінченим з наступного дня після настання строку, до якого мав бути сплачений податок, збір чи інший обов’язковий платіж, а коли закон пов’язує цей строк із виконанням певної дії – з моменту фактичного ухилення від їх сплати.

Відповідальність за ст. 212 виключається у разі, коли об’єкт оподаткування ще не сформувався, термін сплати податку не настав і при цьому умисел на ухилення від оподаткування встановити не вдалося.

Дії, які спрямовані на те, щоб надалі ухилитися від сплати податків (перекручення об’єктів оподаткування у певних документах, внесення у звітні документи перекручених відомостей, подання сфальсифікованих документів до контролюючих органів, ухилення від своєчасної сплати авансових платежів, неподання звітної документації до контролюючих органів) за умови, що термін сплати конкретного податку ще не сплив, а відповідний умисел особи встановлено, повинні розцінюватися як готування або замах на даний злочин.

Суб’єкт даного злочину спеціальний. Це:

1) службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форми власності – це лише ті працівники управлінської сфери юридичних осіб, які, здійснюючи організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції, виконують обов’язки по веденню та оформленню звітної документації про фінансово-господарську діяльність підприємств, установ, організацій і поданню цієї документації до податкових та інших фіскальних органів (керівники, головні (старші) бухгалтери, їхні заступники або інші працівники бухгалтерії, які виконують функції головного бухгалтера);

2) особа, яка займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи;

3) будь-яка інша особа, яка зобов’язана сплачувати податки, збори, інші обов’язкові платежі.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. Про умисний характер поведінки порушника податкового законодавства можуть свідчити такі обставини:

- складання і використання підроблених документів;

- ведення „подвійного (офіційного та неофіційного) обліку товарно-матеріальних цінностей;

- наявність у місцях реалізації документально неоформленої продукції;

- не оприбуткування готівкової виручки, отриманої за поставлені товари, надані послуги, виконані роботи;

- заниження обігу реалізованих товарів;

- укладання фіктивних угод;

- відсутність документів, необхідних для складання податкових декларацій і розрахунків, знищення документів або відмова від їх подання;

- приховування від контролюючих органів інформації про рух безготівкових і готівкових грошових коштів;

- невідображення у документах об’єктів оподаткування;

- необґрунтоване завищення валових витрат;

- нез’явлення протягом встановленого строку зареєстрованого суб’єкта підприємництва до податкового органу для взяття на облік як платника податків і т.д.

Мотиви ухилення від сплати податків можуть бути різними і на кваліфікацію діяння не впливають.

Відповідальність за ст. 212 не настає, якщо платник податків виконував:

1) податкове роз’яснення відповідного центрального контролюючого органу, навіть у разі, коли воно у майбутньому було замінене або скасоване;

2) неправильні рекомендації, роз’яснення чи консультації з питань оподаткування контролюючих органів різних рівнів.

Кваліфікуючі ознаки даного злочину:

1) вчинення його за попередньою змовою групою осіб. Це має місце в таких випадках:

а) коли керівник підприємства дав підлеглій службовій особі розпорядження підписати чи подати до контролюючих органів недостовірні документи або не сплачувати обов’язкові платежі взагалі або в повному обсязі і службова особа виконала таке незаконне розпорядження;

а) коли службові особи різних юридичних осіб уклали між собою цивільно-правові угоди, під час виконання яких кожна із сторін ухиляється від сплати належних з неї обов’язкових платежів;

в) коли інші особи, що зобов’язані сплачувати податки, згідно із законодавством повинні робити це спільно (якщо об’єкт оподаткування належить кільком особам на праві спільної власності);

2) фактичне ненадходження коштів у великих розмірах – коли суми податків, зборів і інших обов’язкових платежів в 3000 і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Особливо кваліфікуючі ознаки злочину:

1) вчинення його особою, раніше судимою за ухилення від сплати податків, зборів інших обов’язкових платежів;

2) фактичне ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів в особливо великих розмірах – коли сума зазначених коштів у 5000 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Ч. 4 ст. 212 передбачає спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності порушника податкового законодавства. Ч. 4 застосовується судом, коли:

1) особа, щодо якої порушується питання про звільнення її від кримінальної відповідальності, вчинила ухилення від сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів уперше;

2) вчинене нею діяння охоплюється ч. 1 або ч. 2 ст. 212;

3) має місце позитивна посткримінальна поведінка особи, яка полягає в тому, що винний до притягнення його до кримінальної відповідальності сплачує належні суми податків і зборів, а також пеню і фінансові санкції.

Встановивши сукупність зазначених обставин, суд зобов’язаний звільнити від кримінальної відповідальності особу, яка вчинила даний злочин. Для застосування ч. 4 ст. 212 не вимагається, щоб особа, яка вчинила ухилення від оподаткування, сприяла розкриттю і розслідуванню злочину, а також щиросердно покаялася у вчиненому.

Дата добавления: 2015-10-13