Прийоми популяризації

1) Сюжетний розвиток подій. (відзначені вченим історичні факти написані типу худ. Твір, з зв’язкою, розвитком подій, кульмінацією.

2) Логічна послідовність наведення наукових аргументів та наведення до них цікавих прикладів.

3) Видавничі вставки-відступи.(які узагальнюють сказане автором)

4) Авторські відступи від суворо визначеної канви

5) Нестандартне введення в текст термінології і спонукання читача до її засвоєння.

Підібрати інтригуючи заголовки.

Цікава мова, простота, влучні порівняння і. т. д.

49. Абстрагованість наукового стилю створюється шляхом широкого використання мовних одиниць абстрактного й узагальненого значення, зокрема абстрактної лексики, слів, що виражають узагальнені поняття та ін. Абстрагованості тексту сприяють не тільки лексичні засоби, а й морфологічні та синтаксичні. Наприклад, у науковому стилі частотність вживання іменників порівняно з іншими частинами мови дуже висока, що визначає іменний характер цього стилю. В узагальнено-відстороненому значенні виступають абстрактні іменники (клімат, швидкість, гравітація, сюжет, діалектика, категорія, вічність, фактор, функція) та дієслова широкої семантики (існувати, мати, виявляти, проявлятися). Це ж значення реалізує граматична форма однини іменників, за якою стоїть не окремий предмет, а поняття про клас предметів: Вовк – хижа тварина із роду собак. Латаття біле – багаторічна водяна трав'яниста рослина родини лататтєвих.

53. В процесі редакторської підготовки науково-популярного видання велику увагу доводиться приділяти роботі над мовою і стилем. У системі словесно-образних засобів мови науково-популярних творів відбивається його залежність від змісту, функцій, цільового призначення, читацької адреси, жанру твору. Встановлено (Э.А. Лазаревич), що особливостями науково-популярного стилю як мовної системи є динамізм, конкретність, образність, суб'єктивно-об'єктивний характер викладу, чим і визначається його лексико-фразеологічне і морфолого-синтаксичні своєрідність: широке використання слів-уявлень і експресивно забарвлених засобів (зокрема метафор, епітетів, порівнянь, перифраз), багатство форм і значень дієслова. Науково-популярній манері оповідання властиве яскраво виражене образно-експресивне забарвлення. Лінгвістичне розуміння образності мови засноване на використанні слів в переносному значенні. При цьому лінгвістичні одиниці, одержуючі образне значення в художньому контексті, якоюсь мірою втрачають свою номінатівную функцію і набувають яскравого експресивного забарвлення. Вивчення образного значення слова в цьому сенсі направлене на дослідження лексичних прийомів, що додають мови эстетико-художнє значення. Важливий засіб створення образності в науково-популярному творі - епітет. Він дозволяє дати яскраву емоційну характеристику предмету або явищу. Образність епітета неабиякою мірою визначається його мовним оточенням. У науковому тексті епітет набуває нейтрального мовного забарвлення, виступаючи, як правило, у складі термінологічних поєднань. Закономірне використання метафоричних епітетів з образністю, що не стерлася: «срібні і смарагдові зірки», «кришталевий купол неба». Широке використання в науково-популярній книзі перифраз пояснюється прагненням автора звернути увагу читача на ті риси предметів, що зображаються, або явищ, які найбільш важливі в пізнавальному відношенні. Особливою виразністю зазвичай відрізняються індивідуально-авторські перифрази. Вони виконують в мові естетичну функцію. Індивідуально-авторські перифрази часто містять метафори, епітети, оцінну лексику. Образні перифрази додають мови самі різні експресивні відтінки - від патетики до невимушеного іронічного звучання. Необразні перифрази, які зберігають пряме значення вхідних в них слів, виконують не тільки естетичну, але і смислову функції, допомагаючи авторові точніше виразити думку, підкреслити ті або інші особливості описуваного предмету: «молодий суперник», «середньовічний пророк», «представники іншої цивілізації». Широко застосовуються загальниймовні перифрази, що є стійкими поєднаннями слів, емоційно і експресивно забарвлені, наприклад «повітряні судна», «наші менші брати».Різноманітність мовних і стилістичних засобів і їх роль в популяризації науки надають редакторові можливість широкого прояву своїх професійних і творчих здібностей. Найбільш характерною особливістю мови письмової наукової мови є формально-логічний спосіб викладу матеріалу. Це знаходить свій вираз у всій системі мовних засобів. Науковий виклад складається головним чином з міркувань, метою яких є доказ істин, виявлених в результаті дослідження фактів дійсності. Для науково-популярного тексту характерні смислова закінченість, цілісність і зв'язність. Найважливішим засобом виразу логічних зв'язків є тут спеціальні функціонально-синтаксичні засоби зв'язки, вказуючі на послідовність розвитку думки (спочатку, перш за все, потім, по-перше, по-друге, значить, отже і ін.), суперечливі відносини (проте, тим часом, тоді як, проте), причинно-наслідкові відносини (отже, тому, завдяки цьому, згідно з цим, внаслідок цього, крім того, до того ж), перехід від однієї думки до іншої (перш ніж перейти до., звернемося до., розглянемо, зупинимося на., розглянувши, перейдемо до., необхідно зупинитися на., необхідно розглянути), підсумок, висновок (отже, таким чином, значить, на закінчення відзначимо, все сказане дозволяє зробити висновок, підвівши підсумок, слід сказати). Як засіб зв'язки можуть використовуватися займенники, прикметники і дієприкметники (дані, цей, такий, названі, вказані і ін.). Не завжди такі і подібні ним слова і словосполучення прикрашають склад, але вони є своєрідними дорожніми знаками, які попереджають про повороти думки автора, інформують про особливості його розумового шляху.

55. Забезпечення взаємозв'язку текстового та ілюстративного матеріалу

Не вдаючись до детальної характеристики типологічного ряду ілюстративного матеріалу, лише наголосимо, що в навчальних виданнях найпоширенішими є такі види ілюстрацій: репродукції, малюнки, фотографії, карти, діаграми, схеми, таблиці, графіки, рисунки. Функції, які виконують ілюстрації в навчальному виданні, - найрізноманітніші. З-поміж найголовніших варто виділити наочну, доповнювальну, поглиблювальну, пояснювальну, виховну, естетичну. Про кількість і характер ілюстрацій у майбутньому виданні слід вести мову ще на підготовчому етапі редакційно-видавничого процесу. Робота на цьому етапі полягає в такому:

1. Визначення критеріїв відбору ілюстративного матеріалу.

Залежно від адресного призначення видання визначається концепція зображального ряду: в підручниках для початкових і частково для середніх класів домінувати будуть образні малюнки, зображення предметів, виконані в кольорі. У підручниках з літератури й історії доцільно використовувати портрети авторів і героїв, репродукції відомих художників. Для вузівських підручників більше властивий комбінований підхід до подачі ілюстративного матеріалу. В них домінуватимуть схеми, таблиці, графіки.

2. Визначення місця розташування ілюстрацій по тексту.

Важливо, аби ілюстрації були максимально "прив'язані" до тексту. Ця вимога є абсолютною для шкільних підручників. Тут картинка і пояснювальне слово чи фраза мають однозначно збігатися. Для вузівських підручників ця вимога є бажаною. Нерідко видавці, аби не мати мороки з різноформатним ілюстративним рядом по тексту, вміщують його окремими блоками (чи аркушами) в середині або наприкінці книги. Такий підхід може бути виправданим тоді, коли подані ілюстрації доповнюють суть викладеного матеріалу. У випадках же, коли фотографії конкретизують, поглиблюють розповідь, їхнє місце безперечно повинно бути саме на тих сторінках тексту.

Окремої уваги заслуговує редагування текстівок. Вони мають бути лаконічними, конкретними і точними. Кінець останнього речення текстівки, як і автономного від тексту заголовка чи підзаголовка, не виділяється крапкою.

57. Оформлення наукової праці має цілком відповідати вимо­гам, що ставляться до наукових рукописів перед друком. Відповідно до них наукова праця друкується за допомогою комп'ютера на од­ному боці аркуша білого папера формату А4 через два інтервали між рядками до 30 рядків на сторінці. Мінімальна висота шрифту не повинна перевищувати 1,8 мм.

Текст роботи необхідно друкувати, залишаючи поля таких розмірів: ліве - не менше 20 мм, праве - не менше 10 мм, верхнє -не менше 20 мм, нижнє - не менше 20 мм. Шрифт друку має бути чітким, рядок - чорного кольору середньої жирності. Чіткість дру­ку тексту повинна бути однаковою.

Вписувати в текст роботи окремі іноземні слова, формули, умовні знаки можна чорнилом, тушшю, пастою тільки чорного кольору, при цьому яскравість вписаного тексту повинна набли­жатися до яскравості основного тексту.

Друковані помилки, описки і графічні неточності, що виявля­ються в процесі написання роботи, можна виправляти підчищенням або зафарбовуванням білою фарбою і нанесенням на цьому місці або між рядками правленого тексту машинописним способом.

Заголовки тексту й у тексті не повинні бути громіздкими. Потрібно пам'ятати жартівливий закон Макговерна: "Чим довша назва роботи, тим менш значна вона сама" [55, с. 195]. Заголовки структурних частин роботи " ЗМІСТ", " ВСТУП", "РОЗДІЛ", " СПИ­СОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ", "ВИСНОВКИ", "ДОДАТКИ" друкуються великими літерами. Заголовки параграфів друкують­ся малими літерами (крім першої великої) з абзацним відступом. На початку параграфа зазначається його номер, перша частина якого відображає номер розділу, а друга - його положення в розділі, наприклад 3.2 означає другий параграф третього розділу. На­прикінці заголовка крапка не ставиться. Відступ між заголовками повинен складати 3-4 інтервали. Кожну структурну частину робо­ти потрібно починати з нової сторінки.

У загальний обсяг роботи не входять додатки, список вико­ристаних джерел, таблиці і рисунки, що займають цілком площу сторінки. Але всі сторінки роботи підлягають наскрізній нумерації. Нумерація сторінок, розділів, параграфів, пунктів і підпунктів, рисунків, таблиць, формул здійснюється арабськими цифрами без знака №.

Першою сторінкою роботи є титульний аркуш, що вклю­чається до загальної нумерації сторінок роботи На титульному аркуші номер сторінки не ставиться, а на наступних сторінках номер проставляється в правому верхньому куті сторінки без крап­ки наприкінці номера.

Для визначення обсягу наукового тексту використовуються такі поняття, як "авторський аркуш", "обліково-видавничий аркуш", "умовний друкований аркуш". Авторський аркуш - це одиниця обсягу авторського твору яка вимірюється 40 000 друкованих знаків, включаючи усі літери, розділові знаки, пробіли між слова­ми. У текстовому вигляді він містить 20-24 сторінки друку. Облі­ково-видавничий аркуш відповідає за обсягом авторському арку­шу, використовується у видавничому плануванні та обліку роботи редакторів та коректорів. Умовний друкований аркуш - це одини­ця виміру обсягу видання, яка відповідає друкованому аркушу об­сягом 60х90 см. Він використовується для розрахунку друковано­го обсягу видань різних форматів. Для цього введені спеціальні коефіцієнти (0,93 - для формату 60х84; 1,29 - 70х100; 1,17 - 70х90; 1,4 - 70х108; 1,25 - 75х90; 1,68 - 84х108).

Дата добавления: 2015-10-13