Див. 12

19. Наукова стаття - є одним із видів публікацій, в якій подаються проміжні або кінцеві результати, висвітлюються конкретні окремі питання за темою дослідження, фіксується науковий пріоритет автора, робить її матеріал надбанням фахівців.

Наукова стаття подається до редакції в завершеному вигляді відповідно до вимог, які публікуються в окремих номерах журналів або збірниках у вигляді пам´ятки автору. Оптимальний обсяг наукової статті (0,5 - 0,7 авт.арк.).

Рукопис статті повинен мати повну назву роботи прізвище та ініціали автора, анотацію (на окремій сторінці), список використаної літератури.

Стаття має просту структуру:

- вступ (постановка наукової проблеми, актуальність, зв´язок з найважливішими завданнями, що постають перед Україною, значення для розвитку певної галузі науки і практики - 1 абзац або 5-10 рядків);

- основні дослідження і публікації з проблеми, за останній час, на яких спирається автор, проблеми виділення невирішених питань, яким присвячена стаття (0,5 -2 сторінки машинописного тексту);

- формулювання мети статті (постановка завдання) - висловлюється головна ідея даної публікації, яка суттєво-відрізняється від сучасних уявлень про проблему, доповнює або поглиблює вже відомі підходи; звертається увага на введення до наукового обігу нових фактів, висновків, рекомендацій, закономірностей або уточнення відомих раніше, але недостатньо вивчених. Мета статті випливає з постановки наукової проблеми та огляду основних публікацій з тем (1 абзац, або 5-10 рядків);

- виклад змісту власного дослідження - основна частина статті. В ній висвітлюються основні положення і результати наукового дослідження, особисті ідеї, думки, отримані наукові факти, програма експерименту. Аналіз отриманих результатів, особистий внесок автора в реалізацію основних висновків тощо (5-6 сторінок);

- висновок, в якому формулюється основний умовивід автора, зміст висновків і рекомендацій, їх значення для теорії і практики, суспільна значущість та перспективи (1/3 сторінки).

20.
Основи редагування

Робота редактора - справа вимагає особливих знань в галузі орфографії, пунктуації, стилістики, теорії жанрів.

Етапи роботи над статтею:

Оцініть відповідність змісту матеріалу редакційним завданням

Визначте жанрову приналежність статті і місце на смузі, потім відстежити, чи відповідає ця стаття заявленому жанром і чи витриманий обсяг

Оцініть заголовок (доречність, оригінальність, привабливість)

Оцініть інформаційну цінність статті (наповненість інформацією, достовірність, оригінальність)

перевірки на стилістичну відповідність (виключіть слова і вирази, які не відповідають публіцистичного стилю)

перевірки написання назв, імен, дати, абревіатури.

перевірки лексичну сполучуваність.

Відредагуйте синтаксис, в тексті не повинно бути великовагових і, навпаки, однотипних, спрощених конструкцій

перевірки на наявність повторів (вказівних та особистих займенників, спілок, імен власних)

перевірки доречність вживання виразних засобів.

Коректорська правка.

Сучасний редактор - це фахівець в галузі видавничої справи і редагування. У своєї діяльності редактор користується підходами, які обумовлені специфікою редакційно-видавничого процесу та включають певні принципи, методи і способи дій. Необхідна умова успішної роботи редактора -- усвідомлене творче і самостійне здійснення своїх функцій, засноване на знанні її суті, структури та механізму редагування.

Методологія діяльності редактора передбачає встановлення передумов, умов і послідовності операцій і дій, необхідних для створення, випуску та розповсюдження видання. Від редактора потрібна особиста участь у певних операціях і діях і виконання організаційно-управлінських функцій, а також кваліфікований контроль за редакційно-видавничим процесом на всьому його протязі. Таким чином, праця редактора є центральною ланкою всього редакційно-видавничого процесу.

Творчі і практичні дії та операції, які в сукупності складають діяльність редактора, взаємообумовлені і доцільно між собою пов'язані, що вказує на її системний характер. Системність відноситься до найважливішої методологічного принципу редакторської діяльності. Книга, що розглядається в якості кінцевого продукту праці редактора, відноситься до системоутворюючим факторів редакторської діяльності. Вона визначає її склад, структуру, зміст, сукупність виконуваних операцій і дій, їх послідовність, а також застосовуються форми, методи і засоби.

Мета діяльності редактора завжди конкретна. Вона полягає у створенні, випуску та поширенні такої книжки, яка відповідає читацьким потребам і попиту. При цьому книга може розглядатися з позицій об'єктивно необхідних, тобто громадських, або суб'єктивно особистісних потреб. У першому випадку мова може йти про книгу, яка потрібна для вирішення соціально значущих завдань, зумовлених насамперед інтересами суспільства, наприклад, про навчальну книзі, у другому - про книгу, потрібної різноманітним категоріям читачів у відповідно до їх особистими інтересами.

Ще одна сторона мети діяльності редактора - економічна. Завдання полягає в те, щоб видати рентабельну книгу та отримати прибуток від її реалізації. Підвищенню рентабельності книги в першу чергу має сприяти кваліфікований облік редактором економічних показників при її підготовці і тиражуванні. Головний ефект, у тому числі й економічний, від цілого ряду видань, наприклад наукових, навчальних, довідкових, науково-популярних, інформаційних, полягає у поширенні знань, інформації про досягнення науки, техніки та культури, що сприяють прогресу суспільства. Однак у сучасних економічних умовах редактор не може не зважати на те, що видавнича справа є бізнесом, і книги необхідно орієнтувати на покупця. Так що, говорячи про економічну стороні діяльності редактора, потрібно мати на увазі комерційний аспект. Комерціалізація книговидання є важливим фактором, що впливає на методологію редакторської діяльності. Редактор повинен бути завжди готовий відповісти на питання: яка книга потрібна читачеві, а ще точніше - яку книгу в змозі купити читач. У роботі над книгою редактор не може ігнорувати що склалося уявлення про неї як про товар. Однак він повинен знати, як забезпечити в книзі поєднання духовного і матеріального.

В цілому і загалом діяльність сучасного редактора відрізняє те, що вона має творчий, проектно-конструкторський, що програмує характер і охоплює всі процеси та дії, що забезпечують створення та розповсюдження книги, потрібної суспільству і конкретним категоріям читачів. У принципі всі редакторські дії та операції взаємопов'язані і взаємозумовлені, тобто представляють собою певну сукупність. Незважаючи на це, з деякою умовністю в діяльності редактора, що спеціалізується в області сучасного книговидання, можна виділити чотири напрямки, кожному з яких відповідає своя група розв'язуваних завдань. Такими напрямками є: власне редакційне (редакторська підготовка видання), організаційно-управлінське, інформаційне, маркетингове. Перше з них включає аналітичну і методичну роботу над підготовкою книги до видання та випуску в світ. Ця робота програмується формованої редактором концепцією видання.

Вирішуючи творчу задачу обгрунтування концепції, редактор по суті виступає в ролі проектувальника книги. У подальшому з урахуванням концепції редактор аналізує і оцінює авторський оригінал твору і веде роботу з його вдосконалення; за участю художника-оформлювача вирішує питання ілюстрування та оформлення книги; визначає склад апарату і веде його підготовку; систематизує елементи видання та формує видавничий оригінал (оригінал-макет), залучаючи до цієї роботи відповідних технічних співробітників видавництва (редакції); здійснює контрольно-аналітичну роботу на етапах тиражування видання та випуску в світ. Словом, веде редакційно-видавничий процес, домагаючись створення книги відповідно до прийнятої концепції.

Рішення більшості перерахованих завдань вимагає обов'язкових контактів з автором. Редактор бере участь у відпрацюванні плану-проспекту твору, який становить автор, обговорює з автором варіанти ілюстрування та оформлення видання, обладнання його апаратом, вирішує інші питання. Особливо трудомістким і тривалим редакторська співпрацю з автором може бути на етапі вдосконалення оригіналу твору. Авторські оригінали, які придатні до поліграфічного відтворення без редакторської обробки, нині явище рідкісне. І навіть якщо це має місце, в будь-якому випадку потрібно їх редакторський аналіз та робота з питань трансформації у видавничі оригінали.

Необхідність вдосконалення авторського оригіналу буває обумовлена наявністю в ньому різних недоліків, які зазвичай виявляються в результаті редакторського аналізу. Проведений редактором аналіз дозволяє йому упевнитися в реалізації задуму, оцінити фактографічну основу, переконатися в логічності, доказовості авторських суджень, оцінити структуру твору, його мова і стиль. При необхідності не виключається залучення для оцінки змісту авторського оригіналу та рецензента-спеціаліста.

Специфіка аналітичної та методичної роботи редактора як необхідної самостійного напряму в книговиданні, полягає в тому, що редактор не підмінює автора, а направляє його творчий потенціал на успішну реалізацію задуму. Редактору необхідно пам'ятати, що правка без узгодження з автором є порушенням особистого (немайнового) права на недоторканність твору, з якого випливає, що ніхто без згоди автора не має права вносити зміни в текст його твору. Є й інша сторона редакторського втручання в авторської текст. Бажаючи покращити його в одному відношенні, редактор може не помітити, як він завдав змісту шкоди в іншому: усунув або спотворив будь-якої смисловий нюанс, прибрав істотну деталь і т.п. Мовно-стилістична правка завжди пов'язана зі змістом твору, захоплюючись нею, редактор може, сам того не бажаючи, не тільки змінити зміст, а й нав'язати автору свій стиль, часом намагаючись надати йому пригладжений вид. Втручання редактора в авторський текст повинне диктуватися перш за все вимогами відповідності останнього видавничим стандартам і обгрунтованою необхідністю виправлення помилок за згодою автора.

Правка авторського оригіналу твору повинна бути мінімальною, не проводиться за сваволі редактора і не займати весь його час.

В період роботи редактора над авторським оригіналом важливе значення має раціональна організація редакційно-видавничого процесу і чітке управління ім. Актуальним завданням цього напряму редакторської діяльності є перенесення основних операцій з відпрацювання авторського оригіналу твору на доіздательскую стадію, щоб не доводити справи до його вдосконалення після надходження у видавництво. Ця задача може бути вирішена, якщо автор буде знати і точно виконувати редакційні вимоги до рукопису. Редактору залишається тільки викласти автору необхідні правила, дотримуючись яких він зобов'язаний оформити оригінал свого твору, будь він на паперовому або машиночитаному носії.

Редактор займається виявленням в тексті помилкових скорочень і позначень одиниць вимірювання та приведенням їх у відповідність зі стандартами; звіряє цитати і перевіряє інший фактичний матеріал; встановлює, пов'язані чи посилання в тексті з малюнками, таблицями та бібліографічними довідками, займається виявленням повторів у тексті; нерідко бере участь в зчитування і т.п.

Від редактора потрібно виконувати організаційно-управлінські функції на всіх етапах підготовки видання, починаючи з формування потоків видань, організації і проведення розробки тематичних планів. Як провідний спеціаліст видавництва, який очолює підготовку видання, редактор повинен формувати відповідну групу (колектив) з числа фахівців, які беруть участь у роботи над виданням, і керувати всією роботою. Він може бути організатором впровадження нових технологій у редакційно-видавничий процес. Редактор-видавець повинен відповідати за культуру видання. Він несе відповідальність за книгу в цілому, за її оснащення елементами апарату з урахуванням характеру інформації, цільового призначення та читацької адреси, в широкому сенсі - з урахуванням виду і типу видання і його функціонального призначення.

В числі організаційно-управлінських функцій редактора є й інші, в яких присутній інформаційний аспект. До них відносяться: встановлення і підтримання постійних зв'язків і взаємодії з виробничими підприємствами, бібліотеками, науковими, навчальними, книготорговими, громадськими організаціями (наприклад, товариствами книголюбів). Це орієнтує редактора у загальній ситуації, дає йому інформацію про читацької аудиторії та її потреби. Отримані відомості він використовує для реклами книжок, роз'яснення книговидавничої політики, обговорення тематичних планів, вивчення відгуків про що вийшли книгах.

Інформаційне напрямок у редакторської діяльності обумовлено специфікою професії редактора. Без інформації неможливо рішення управлінських і маркетингових завдань. Інформаційні функції редактора визначаються самою природою і сутністю книги як джерела і засоби передачі інформації у часі і просторі. Створюючи книгу і вводячи її в систему комунікації, редактор тим самим бере участь в інформаційному процесі. Від того, якими є зміст і форма книги, оснащена Чи вона апаратом і який його склад і якість, залежить її інформаційна ефективність та інформаційно-пошукові якості, можливості ефективного використання книги читачем (користувачем).

Досягнення відповідності книги читацьким потребам та можливостям її використання у чому залежить від структури книги і особливо від її апарату, головна завдання якого допомогти читачеві оперативно і з необхідною повнотою отримати потрібну інформацію. На жаль, на практиці розробці апарату і оснащення їм видання приділяється недостатньо уваги. Трапляється, що апарат створюється без урахування функціональної специфіки конкретної книги. Дуже важливо, щоб редактор при його підготовці враховував, для чого і кому призначена книга. Елементи апарату повинні бути такими і в такому складі, щоб задовольняти потреби читача. Для цього редактору потрібна інформація про ефективність книги в залежно від умов її використання. Завдання редактора-видавця -- організувати якісну підготовку окремих елементів апарата.

Круг інформаційних завдань, що вирішуються редактором, досить широкий. Крім вже названих, до них належать аналіз масивів і потоків видань, оцінка ефективності роботи видавництва; обмін інформацією з іншими видавництвами і координація випуску видань; визначення кола джерел для роботи з авторськими оригіналами; бібліографічна робота; індексування видань; анотування і реферування; реклама книги. Цією, останньої задачі в інформаційній діяльності редактора приділяється дедалі більша роль. Так само все більшого значення в цій діяльності набуває або, в усякому разі, повинна набувати завдання формування та ведення автоматизованого банку даних, що дозволяє забезпечувати інформацією процеси підготовки та випуску книги. Як обов'язкове умова в інформаційну завдання редактора має входити вивчення передового вітчизняного та зарубіжного досвіду видавничої справи та редагування.

Редакторські завдання різноманітні, взаємопов'язані і взаємозумовлені. Дії редактора при їх вирішенні мають системний характер і в ринкових відносинах можуть бути визначені поняттям книжкового маркетингу, в якому, по суті, укладена ідея створення та випуску книги з орієнтацією на споживчі інтереси читача.

Коли від замислівает свій твір, він в першу чергу думає про те, щоб висловитися про пережите і відчути; викласти свої погляди і думки; розповісти суспільству про що-небудь, з його точки зору, новому, що стало результатом його, наприклад, наукової праці. Читацька аудиторія для автора, крім, може бути, випадки, коли він, наприклад, виносить на апробацію наукові результати або пише підручник, не представляється настільки визначеною, щоб він міг точно на неї орієнтуватися і враховувати її запити. У його задумі відображаються знання і розуміння суспільних, людських інтересів, але поки що НЕ читацьких. Дослідження читача, - саме з цього починається книжковий маркетинг, - з метою виявлення його потенційних потреб у книзі - завдання видавництва.

Читач є господарем становища в ринкових відносинах і його попитом визначається, що видавати, якими накладами, в якому оформленні. Читач різноманітний, він змінюється в часі і в залежності від обставин. Звідси випливає вимога усіляко підвищувати оперативність підготовки і випуску видань, щоб встигнути з задоволенням попиту читача.

Див 1.

22. Факт – об'єктивно існуюча річ, властивість, подія, розглянута окремовід своєї системи та умов. Фактичний матеріал твору – це не тільки числа, імена, прізвища, цифри, дати, назви, речі, події, явища. Можна навести низку прикладів, які підтверджують, що фактичний матеріалтвору – поняття більш широке і складне, аніж вище перераховані.Звідси і складність задач, які постають перед редактором при аналізітексту з фактичної сторони. У процесі редакторського аналізу твору з технічної тематикиважливі аналіз і оцінка фактичного матеріалу, поміщеного в книзі.Фактичний матеріал у виданні – опис того, що реально вчинилося,твердо встановлене, і вірогідність чого не підлягає сумніву. І хоча перевірити фактичний матеріал та переконатися в йоговірогідності – першорядна задача редактора, слід відзначити, що вонадалеко не єдина. Зрозуміло, фактична невірогідність підриває довіру до видання. Але не тільки вірогідність робить твір переконливим. Без фактів твір безтілесний. Задача редактора – проаналізувати всю сукупність фактів, які відносяться до конкретної проблеми, ідати всебічну, тобто кількісну і якісну оцінку наведеного фактичногоматеріалу.

Див. 1

Див. 1

Основою твору є текст, у ньому викладений зміст, він служить носієм основної інформації. Саме тому в роботі редактора над аналітичним виданням головна увага приділяється тексту. Важливо знати, що текст повинен мати такі властивості, як розгорнутість, цілісність, системність, зв’язність, завершеність. Як носій змісту, як основа твору текст створюється автором з певним цільовим призначенням, за допомогою тексту автор встановлює зв'язок зі своїм співрозмовником – читачем книги, входить у систему наукової комунікації.

Строго логічна побудова тексту, плавний його розвиток, коли кожна авторська думка не тільки випливає з деяких посилань, але й має закономірні асоціативні зв'язки з іншою, причетною до неї інформацією, включаючи особистий авторський досвід, можна вважати лише ідеалом. Редактору варто враховувати, що у структурі аналітичного тексту можна виділити поняттєво-логічну, оцінну складову й композицію змісту. Ці компоненти є засобами забезпечення таких властивостей тексту, як єдність і зв’язність. Потреба у зв'язках стає потім необхідною в процесі синтезу інформації. Для цього використовується логічний зв'язок, що забезпечує значеннєву послідовність і несуперечність викладу й визначає спосіб групування матеріалу. При цьому важливо дотримуватися єдиного підходу до розглянутих явищ (предметів).

26. Редактор оцінює доцільність використання різних методів викладу. Звичайний виклад ведеться від часткового до загального – методом індуктивного міркування, умовиводу, або від загального до часткового – дедуктивним методом міркування. Процес індуктивного узагальнення зводиться до перенесення знання, отриманого шляхом дослідження певної сукупності предметів, на більш широке коло предметів. Індукція тісно пов'язана з дедукцією, оскільки будь-який одиничний факт може бути зрозумілий тільки через включення його у вже сформовану систему понять. Разом з тим дедукція залежить від спостереження, експерименту й індукції. Дедуктивний метод є основним при побудові й обґрунтуванні теорій [5].

Метод викладу визначається природою предмета дослідження, характером інформації й читацькою адресою. У аналітичних виданнях використовуються логічний та історичний методи викладу. Перший дає можливість простежити хід авторського міркування, створити модель наукового дослідження, всебічно розглянути той або інший об'єкт. Виклад будується на основі показу причини й наслідку, елементів і результату їхньої взаємодії, дослідження окремих частин і всієї структури в цілому. Логічний метод припускає послідовне членування матеріалу на значеннєві фрагменти. Найчастіше він використовується у творах, в яких всебічно аналізуються властивості предмета або явища, різні сторони одного об'єкта наукового пізнання. Цей метод відрізняється високою інформативністю.

Історичний метод викладу дає змогу показати процес розвитку подій або явищ у їх суворій, найчастіше хронологічній послідовності. Він ефективний у тих творах, які покликані відобразити розвиток досліджуваного явища послідовно, етап за етапом, з виявленням і всебічним аналізом причинно-наслідкових зв'язків. Історичний метод динамічний і відносно нескладний для сприйняття.

Сполучення логічного й історичного методів викладу змісту є основою більш складних у пізнавальному відношенні методів побудови аналітичних творів. До них належать метод сходження від абстрактного до конкретного й метод спіралі, що використовуються у великих теоретичних роботах і є свідченням діалектичного осмислення наукових фактів.

Метод сходження від абстрактного до конкретного дає можливість на основі глибокого аналізу наукових понять синтезувати конкретне знання про досліджуваний предмет або явище. Синтез завжди починається з найпростіших абстракцій і фіксує єдність різноманітного синтезу існуючих визначень наукового поняття.

Метод спіралі припускає поступове розгортання ознак аналізованого твору наукової літератури предмета або явища. Він не тільки відображає структуру матеріалу, але й дає можливість вплинути на хід читацького сприйняття. Метод спіралі заснований на поступовому розвитку думки шляхом повторення її щораз на новому, більше високому рівні узагальнення

Особливого значення в аналітичних творах має дотримання логіки у викладі. Не менше значення мають стислість, лаконічність. Розтягнутість, багатослівність – вірний спосіб приховати відсутність справжньої думки. Часто це проявляється в тому, що автор використовує безліч термінів і плутанину в мовностилістичних засобах.

27. Велике значення для виконання викладених вимог має використання термінів. У тексті, у якому основними засобом відображення змісту є понятійний апарат, термінологічній лексиці надається досить важлива роль. Використання наукової термінології – найбільш оптимальний варіант забезпечення точності викладу змісту. За рахунок ретельного вибору найбільш відповідних термінів й інших мовних засобів – лексичних, граматичних і синтаксичних – досягаються адекватність і однозначність передачі змісту.

Аналіз термінології належить до однієї з обов'язкових складових роботи редактора над підготовкою аналітичного видання. Важливо не допустити помилкового використання термінів і домогтися точного й однозначного їхнього вживання. Можливі помилки можуть бути наслідком порушення існуючих відносин між відображеними у творі поняттями, що може проявлятися в так званій помилковій синонімії. Її причинами можуть стати відсутність чіткої межі між поняттями, змішування термінів різних наукових дисциплін, використання професіоналізмів як термінів. Очевидно, що багатозначність терміну в межах одного твору може виявитися серйозною перешкодою для читача. Термінологічні помилки в науковому творі однією багатозначністю не обмежуються. Редактору необхідно уважно аналізувати й оцінювати терміносистему, надаючи цьому таке ж значення, як і роботі над фактичним матеріалом [7].

28. Робота редактора над нетекстовими формами подання інформації в аналітичному виданні – таблицями, ілюстраціями, формулами – не відрізняється якою-небудь специфікою. Потрібно тільки пам’ятати, що використання цих засобів має деякі особливості. Оскільки при написанні аналітичних матеріалів доводиться оперувати великою кількістю фактів, таблична форма викладу фактичного матеріалу в багатьох випадках виявляється найбільш зручним засобом його систематизації. В аналітичному матеріалі особливо проявляються такі переваги таблиці, як можливість забезпечувати наочне подання даних і їхнє зіставлення, що допомагає виявити тенденції й зробити обґрунтовані висновки, що стосуються розвитку предмета огляду. Таблиці можуть використовуватися також як самостійний довідковий та інформаційний матеріал. Ефективними засобами аналізу й систематизованого подання матеріалу служать графіки й діаграми. Вони необхідні, щоб продемонструвати розподіл будь-яких величин, порівняти окремі показники, проілюструвати будь-який процес, привернути увагу до характеру змін у ньому. В огляд можуть бути включені й інші ілюстрації – малюнки, схеми, фотознімки, які звичайно переносяться з першоджерел шляхом копіювання [11].

Дата добавления: 2015-10-13