Етапи продукування інформаційного ресурсу

Читайте также:

Інформаційні технології можна класифікувати за рядом ознак, зокрема: способом реалізації в інформаційній системі, ступенем охоплення завдань управління, класами реалізованих технологічних операцій, типом користувальницького інтерфейсу, варіантами використання мережі ЕОМ, що обслуговує предметну область.

Автоматизована інформаційна система являє собою сукупність інформації, економіко-математичних методів і моделей, технічних, програмних, технологічних засобів і фахівців, призначену для обробки інформації й прийняття управлінських рішень.

Таблиця 1. Класифікація інформаційних технологій.

ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ	За способом реалізації в ІС	Традиційні
Нові інформаційні технології
За ступенем охоплення завдань управління	Електронна обробка даних
Автоматизація функцій управління
Підтримка прийняття рішень
Електронний офіс
Експертна підтримка
За класом реалізованих технологічних операцій	Робота з текстовим редактором
Робота з табличним процесором
Робота із СУБД
Робота із графічними об'єктами
Мультимедійні системи
Гіпертекстові системи
За типом користувальницького інтерфейсу	Пакетні
Діалогові
Мережні
За способом побудови мережі	Локальні
Багаторівневі
Розподілені
За предметними областями, що обслуговують	Бухгалтерський облік
Банківська діяльність
Податкова діяльність
Страхова діяльність
Інші

Таким чином, інформаційна система може бути визначена з технічної точки зору як набір взаємозалежних компонентів, які збирають, обробляють, запасають і розподіляють інформацію, щоб підтримати прийняття рішень і управління в організації. На додаток до підтримки прийняття рішень, координації й управління інформаційні системи можуть також допомагати менеджерам проводити аналіз проблеми, роблять видимими комплексні об'єкти й створюють нові вироби.

Інформаційні системи містять інформацію про важливих людей, місця й об'єкти усередині організації або в навколишньому середовищі. Інформацією ми називаємо дані, перетворені у форму, що є значимою й корисною для користувачів. Дані, навпаки, є потоками сирих фактів, що представляють результати, що зустрічаються в організаціях або у фізичному середовищі, перш ніж вони були організовані й перетворені у форму, що користувачі можуть розуміти й використовувати.

За джерелами надходження інформацію можна розділити на зовнішню й внутрішню. Зовнішня інформація складається з директивних вказівок вищих органів, різних матеріалів центральних і місцевих органів управління, документів, що надходять від інших організацій і підприємств-суміжників. Внутрішня інформація відображає дані про хід виробництва на підприємстві, про виконання плану, про роботу цехів, ділянок служб, про збут виробництва.

Всі види інформації, необхідної для управління на підприємстві, являють собою інформаційну систему. Система управління й система інформації на будь-якому рівні управління утворює єдине ціле. Управління без інформації неможливе[14;25].

Три процеси в інформаційній системі виробляють інформацію, яку потребують організації для прийняття рішень, управління, аналізу проблем і створення нових виробів або послуг, - це введення, обробка й виведення. У процесі введення фіксуються або збираються неперевірені відомості усередині організації або із зовнішнього оточення. У процесі обробки цей сирий матеріал перетвориться в більш значиму форму. На стадії виведення оброблені дані передаються персоналу або процесам, де вони будуть використовуватися. Інформаційні системи також мають потребу у зворотному зв'язку, який є повернутими обробленими даними. Вони потрібні для того, щоб пристосувати елементи організації для допомоги в оцінці або виправленні оброблених даних.

Існують формальні й неформальні організаційні комп'ютерні інформаційні системи. Формальні системи опираються на прийняті й упорядковані дані й процедури збору, зберігання, виготовлення, поширення й використання цих даних.

Неформальні інформаційні системи (типу пліток) засновані на неявних угодах і неписаних правилах поведінки. Немає ніяких правил, що є інформацією або як вона буде накопичуватися й оброблятися. Такі системи необхідні для життя організації. До інформаційних технологій вони мають досить віддалене відношення.

Хоча комп'ютерні інформаційні системи використовують комп'ютерні технології, щоб переробити неперевірені відомості в значиму інформацію, існує відчутне розходження між комп'ютером і комп'ютерною програмою, з одного боку, і інформаційною системою - з іншої. Електронні обчислювальні машини й програми для них - технічна підстава, інструментальні засоби й матеріали сучасних інформаційних систем. Комп'ютери забезпечують устаткування для зберігання й виготовлення інформації. Комп'ютерні програми, або програмне забезпечення, є наборами систем по обслуговуванню, які управляють роботою комп'ютерів. Але комп'ютери - тільки частина інформаційної системи.

Можна як аналогію привести будинок. Будинки побудовані за допомогою молотків, цвяхів і дерева, але вони самі по собі не роблять будинок. Архітектура, проект, установка й всі рішення на шляху до створення елементів - це теж частини будинку. Комп'ютери й програми - це тільки інструменти й матеріали, але вони самі по собі не можуть виробляти потрібну для організації інформацію. Щоб представити інформаційні системи, потрібно зрозуміти проблеми, для яких вони розроблені, визначити їхню архітектуру, що становлять й організаційні процеси, які приведуть до цих рішень. Сьогоднішні менеджери повинні об'єднати комп'ютерну грамотність із системною інформаційною грамотністю.

З позиції ділового бачення інформаційна система являє собою організаційні й управлінські рішення, засновані на інформаційних технологіях, у відповідь на виклик, що посилає навколишнім середовищем. Розглянемо це вираження, тому що воно підкреслює організаційну сторону й природу управлінських інформаційних систем. Розуміти інформаційні системи - це не означає бути грамотним у використанні комп'ютерів, менеджер повинен більш широко розуміти сутність організації, Управління й технологій інформаційних систем і їхня можливість забезпечити рішення проблем у діловому навколишньому середовищі.

З ростом технічної сили ІТ комп'ютери почали не просто полегшувати роботу людини, а дозволяють виконувати те, що без ІТ було неможливим. У зв'язку з тим, що менеджерові доводиться приймати рішення в умовах великої невизначеності й ризику, нові можливості інформаційних систем дуже швидко починають знаходити застосування в бізнесі.

Говорячи про «нові» можливості ІС у менеджменті, більш справедливо називати деякі з них новими тільки для нас. Наприклад, системи підтримки прийняття рішень уже більше двох десятиліть використовуються в розвинених країнах, але поки ще не отримали широкого поширення в нашій країні.

Етапи продукування інформаційного ресурсу

Процес продукування інформаційного ресурсу потребує реалізації декількох стадій схематично показаного на рис.3.1:

Проведення бізнес-моделювання СОІС

Розробка моделі ІКС

Формалізація вимог до інформаційного ресурсу

Проектування ресурсу як системи компонентів

Проектування кожного окремого компоненту

Оцінка та оптимізація проекту

Реалізація компонентів ресурсу

Інтеграція компонентів

Впровадження системи

Рисунок 3.1 – Стадії продукування інформаційного ресурсу

Перші дві стадії відносяться до проектування всієї ІКС. Природно, що ресурс повинен виконувати певні задачі в межах ІКС, тому створення його без урахування вимог до ІКС не доречно. Сам по собі ресурс забезпечує лише обмежені засоби обробки інформації, а тому так чи інакше потребує інтеграції у ІКС. Тому у випадках, коли ресурси розробляються окремо, вони рідко можуть бути ефективно використані.

Формалізація вимог до інформаційного ресурсу передбачає опис на певній формальній мові вимог до ресурсу. Такі вимоги можна поділити на функціональні, технічні та економічні. Вони включають опис задач, характеристики продуктивності, надійності, масштабованості, розширюваності, вартість реалізації та підтримки.

Проектування ресурсу як системи компонентів передбачає визначення набору та типів ресурсів, які будуть виконувати окремі функції в межах ресурсу ІКС. Необхідно описати їх взаємодію як з іншими компонентами ІКС так і з зовнішніми інформаційними ресурсами. Для такого моделювання доречно використати графічну мову моделювання UML та програмні засоби [15].

Проектування кожного окремого компоненту може проводитись окремими спеціалістами. Основою для такого проектування є специфікації, розроблені на попередніх етапах. Для його автоматизації можна використати засоби автоматизованого проектування типів ресурсів.

Побудова моделей як ресурсу в цілому так і його компонентів дозволяє розрахувати значення показників ресурсу до початку його реалізації. У випадку, якщо характеристики спроектованого ресурсу не відповідають вимогам, поставленим та етапі формалізації вимог, необхідно провести оптимізацію проекту, яка передбачає певні зміни на різних рівнях, від рівня найменших компонент до рівня моделі ІКС в цілому. Використання графічних мов моделювання дозволяє за допомогою певних надстроєк до систем моделювання одразу після внесення змін у моделі оцінювати нові значення характеристик. Відзначимо, що процес оптимізації може проводитись не лише з метою досягнення необхідних показників а і з метою зниження витрат на проект [10]. Оцінку та оптимізацію також доречно проводити і після моделювання ІКС в цілому, і після моделювання ресурсу. Однак без моделювання окремих компонентів не можливо точно передбачити значення параметрів компонентів системи і тому така оцінка є неточною а оптимізація не завжди ефективна. Виконання оптимізації після створення, а тим більше інтеграції та впровадження, неминуче пов’язане з певними матеріальними витратами а тому сильно обмежене. Хоча інколи навіть на такій пізній стадії оптимізація є необхідною і проводиться.

Реалізація компонентів ресурсу являє собою придбання апаратних і програмних засобів та створення на їх основі у відповідності до розроблених моделей окремих компонентів ресурсу. Сучасні системи графічного моделювання дозволяють за моделлю провести генерацію певної частини коду програмних засобів, що створюються.

Інтеграція компонентів у випадку добре проведеного проектування не викликає проблем і зводиться до налаштування, тестування та часткових виправлень у розроблених компонентах.

При процесі впровадження можуть бути знайдені недоліки та помилки, допущені на попередніх етапах. Тому процес створення ресурсу є ітеративним.

Процес продукування інформаційного ресурсу як компоненти потребує реалізації декількох етапів [10]:

а) формалізація задачі продукування інформаційного ресурсу;

б) визначення параметрів ресурсу;

в) інтеграція інформаційного ресурсу;

г) захист інформаційного ресурсу;

д) визначення засобів продукування інформаційного ресурсу;

ж) системна інтеграція технології продукування інформаційного ресурсу.

На першому етапі вирішується задача формалізації створення того чи іншого ресурсу. Слід пам’ятати, що створення інформаційного ресурсу заради самого ресурсу не має сенсу. Інформаційний ресурс повинен дозволяти вирішувати певні задачі (існуючі або потенціальні). Знаючи задачі, що ставляться перед ресурсом, можна визначити ряд вимог до ресурсу. На даному етапі проводиться формальний опис таких вимог. Формальний опис представляє собою опис на певній мові вимог до даного ресурсу – від мети його створення до засобів реалізації. Для формалізації може бути використана структурована природна мова, умови, характеристики, моделі, правила тощо.

На другому етапі визначаються конкретні параметри необхідного ресурсу. Серед них можуть бути спосіб та порядок доступу, характеристики інформації (даних, знань), що зберігаються, об’єм даних, структура ресурсу, тощо.

Важливим питанням є інтеграція інформаційного ресурсу з іншими ресурсами та з інформаційною системою користувача. Зрозуміло, що в переважній більшості випадків неможливо створити ізольований інформаційний ресурс. Так чи інакше для вирішення поставлених завдань інформаційний ресурс повинен взаємодіяти з іншими ресурсами. Інтеграція інформаційних ресурсів може проходити на трьох рівнях: рівня файлів, рівня операційного середовища, рівня інформаційно-телекомунікаційних систем.

Інтеграція інформаційних ресурсів може бути досягнута за рахунок визначення єдиних стандартів інтеграції ресурсів. Прикладом такого стандарту може бути клас стандартів OSI (Open Systems Interconnection Reference Model).

За визначеними на попередніх етапах відомостями обираються засоби створення інформаційного ресурсу. Варто зазначити, що створення комп’ютеризованої інформаційно-комунікаційної системи не завжди є виправданим. Якщо приймається рішення про доцільність створення саме комп’ютеризованого ресурсу, то для його створення (або для створення окремих його частин) можливе використання існуючих технологій автоматизації розробки баз даних, інформаційних сховищ та інформаційних колекторів.

На основі єдиних принципів продукування інформаційних ресурсів можна розробити єдиний універсальний підхід, який дозволить приймати обґрунтовані рішення та обирати оптимальні засоби та методики для продукування інформаційних ресурсів.

Співвідношення стадій проектування ресурсу, етапів проектування окремого ресурсу та стадій моделювання [10] наведено у табл.3.1.

Таблиця 3.1 – Співвідношення стадій продукування ресурсу, етапів продукування та стадій моделювання

Стадії продукування ресурсу	Етапи проектування ресурсів як компонентів	Стадії моделювання
Проведення бізнес-моделювання СОІС	-	Аналіз, проектування
Розробка моделі ІКС	-	Аналіз, проектування
Формалізація вимог до інформаційного ресурсу	-	Аналіз, проектування
Проектування ресурсу як системи компонентів (менших ресурсів)	Формалізація Визначення параметрів Інтеграція	Проектування
Проектування кожного окремого компоненту	Захист Визначення засобів продукування	Аналіз, проектування
Оцінка та оптимізація проекту		Проектування
Реалізація компонентів ресурсу	Системна інтеграція	Проектування, реалізація
Інтеграція компонентів	Системна інтеграція	Реалізація
Впровадження системи		Розгортання

Таким чином, процес створення окремого ресурсу проводиться після і базується на проектуванні всієї ІКС. При добре проведеному проектуванні розробка окремих інформаційних ресурсів закінчується до впровадження системи, і на стадії впровадження подальша доробка добре спроектованого і розробленого ресурсу не потрібна.

Проблему якості електронних програмно-педагогічних засобів навчання визначають розв’язання питань на кожному організаційному етапі їх створення.

Так, на етапі проектування часто виникають проблеми через нечіткість визначення структури в цілому, тобто не завжди зрозуміло, які структурні дидактичні компоненти повинні входити до складу програмно-педагогічних засобів навчання. Одна з причин полягає в тому, що до цих пір не розроблені точні критерії, які повинні лежати в основі визначення складу електронних підручників. Дуже важко запропонувати щось універсальне, бо навчальні курси відрізняються один від одного за специфікою і характером змісту. Разом з тим, якщо автору дисципліни вдається попередньо розробити педагогічний сценарій, технологію вивчення дисципліни, то й проблема може бути вирішена в частині визначення.

На етапі написання навчального тексту автори-розробники не завжди звертають належну увагу на композицію, стиль викладу тексту і, найголовніше, на структуру змісту. Зокрема, для електронних підручників потрібно більш деталізоване структурування тексту, тобто точне виділення структурних одиниць - розділів (модулів), тем, пунктів і підпунктів. Чітке структурування, а особливо дозування матеріалу забезпечать не тільки ефективне сприйняття навчального матеріалу учнями, а й реалізують здоров’язберігаючий режим навчання.

Значний вплив на якість розробрених електронних навчальних ресурсів здійснює цілепокладання. У навчальних програмах цілі зазвичай формулюються стосовно до цілого курсу і зазвичай не орієнтуються на викладача або студента. Відсутність такого важливого компонента, як мета не дозволяє учням чітко уявляти, що він повинен знати і вміти по завершенні вивчення того чи іншого модуля (теми). Наявність цілей робить процес навчання більш осмисленим і його ефективність зростає.

Велике значення для сприйняття навчального контенту має форма його подання. Вибір шрифтів, палітри кольору для фону і тексту, вирівнювання і

вибір міжрядкових інтервалів та ін, тобто форматування тексту, а також графічне оформлення є важливим етапом роботи з навчальною інформацією. Слід також використовувати різноманітні прийоми, що враховують вікові психолого-фізичні особливості сприйняття людиною текстової інформації з екрана монітора, які могли б істотно поліпшити дизайн-ергономіку тексту.

Важливим з принципів створення електронних підручників є принцип реалізації структури гіпертексту. Навчальні тексти повинні представляти собою особливим чином організований багаторівневий гіпертекст, що дозволяє здійснювати вивчення предмета з встановленням різних логіко-семантичних відносин, компенсувати дидактичні втрати внаслідок відсутності аудиторної навчального середовища (реалізація переходів на різні додаткові, інформаційні та графічні об'єкти за посиланнями). На цьому технологічному етапі виникає проблема, яка полягає у відсутності методики проектування оптимальної системи різних типів і кількості посилань (майбутніх гіперпосилань) по всьому полю змістовному навчального тексту. Гіпертекст - одна з найважливіших характеристик електронних навчальних видань.

На етапі створення ілюстративного матеріалу не використовуються належним чином можливості комп'ютерних графічних засобів для створення статичних графічних і мультимедійних додатків. Зокрема, мова йде про підготовку і розробку анімації, флеш-анімації, інтерактивних моделей, аудіо-і відеофрагментів. Проблема полягає не в комп'ютерній реалізації (на сьогоднішній день існує маса хороших графічних програм та інструментів), а в самих авторах-розробниках, які повинні проектувати ескізи для навчальних малюнків і сценарії для анімації, флеш-анімації та інтерактивних моделей.

На етапі розробки додаткових та інформаційно-довідкових матеріалів (глосарію, списку персоналій, хрестоматійних статей, бібліографії, колекції освітніх інтернет-ресурсів по кожній темі та ін) автори обмежуються в кращому випадку глосарієм і бібліографічним списком. З різних причин до

підручників не додається список освітніх інтернет-ресурсів і хрестоматій (в першу чергу для гуманітарних предметів), що істотно збіднює зміст програмно-педагогічних засобів навчання.

Формування блоку контрольно-діяльнісних заходів - тестів і різноманітних завдань є найвідповідальнійшим етапом розробки електронних засобів навчання. Трудомісткість процесу розробки тестових завдань позначається на якості тестів, тобто часто спрацьовує чинник відсутності часу для розробки якісних діагностичних завдань. Проектування системи тестового контролю носить індивідуально-творчий характер, де так званий конструктор тестів є недосконалим засобом для автоматизації творчої роботи автора по створенню тестів.

Письмові завдання є найбільш популярним способом організації зворотнього зв’язку. Відомо, що ретельно структуровані завдання є ефективним способом контролю засвоєння матеріалу. Характер і рамки завдань повинні відображати рівень навчального процесу. Цей етап проектування контрольно-практичних заходів досить складний і трудомісткий, тому що вимагає створення окремого дидактичного сценарію.

Важливою, з нашої точки зору, проблемою є труднощі, пов'язані з розробкою такого важливого компонента програмно-педагогічних засобів навчання, як навчальні організаційно-методичні та інструктивні матеріали. До них зазвичай відносять методичні рекомендації щодо вивчення електронного курсу для студентів та рекомендації по використанню їх в навчальному процесі для викладачів, а також різні пам'ятки, інструкції, вказівки щодо виконання тих чи інших завдань і семінарів і т.д.

Облік і рішення перерахованих завдань і проблем може забезпечити якісну підготовку і розробку дидактичних навчально-методичних, додаткових та інформаційно-довідкових матеріалів для подальшої оцифровки і створення електронної версії програмно-педагогічних засобів навчання та інших освітніх електронних видань підтримки навчання в системі вищої освіти.

ЛІТЕРАТУРА

З метою подолання вищезазначених проблем, автором статті розроблено спецкурс „Методика використання та проектування освітніх веб-ресурсів”, який проводиться на базі Уманського державного педагогічного університету. Даний спецкурс вивчають студенти 4-5 курсів фізико-математичного факультету. Загальний об’єм курсу 54 години, з них 16 годин лекційних в аудиторіях, оснащених проекційною технікою (ноутбук, екран, проектор) та 16 годин лабораторних занять в комп’ютерному класі, 22 години виноситься на самостійну роботу.
Метою спецкурсу є навчити студентів використовувати та проектувати освітні веб-ресурси.
В результаті засвоєння спецкурсу студенти отримають знання:
- поняття про освітні електронні ресурси та освітні веб-ресурси;
- класифікації освітніх електронних ресурсів;
- видів освітніх сайтів;
- пошуку та відбору освітніх веб-ресурсів в мережі Інтернет;
- поняття якості освітніх веб-ресурсів;
- вимог до створення освітніх веб-ресурсів;
- особливостей використання освітніх веб-ресурсів;
- різноманітних прикладних програм для створення освітніх електронних ресурсів та освітніх веб-ресурсів;
- веб-технологій, які можна використовувати в освітніх цілях.
В результаті засвоєння спецкурсу студенти отримають вміння:
- здійснювати пошук освітніх веб-ресурсів в мережі Інтернет;
- робити відбір освітніх веб-ресурсів в мережі Інтернет;
- відрізняти освітні сайти від інших сайтів в мережі Інтернет;
- здійснювати аналіз освітніх веб-ресурсів та визначати їх якість;
- перетворити, зберегти та переслати освітні веб-ресурси;
- користуватись сучасними веб-технологіми в освітніх цілях;
- використовувати різноманітні прикладні програми як інструменту для створення освітніх веб-ресурсів;
- враховувати вимоги до освітніх веб-ресурсів при їх створенні;
- використовувати освітні веб-ресурси на уроках;
- використовувати освітні веб-ресурси з метою самоосвіти.
Вивчення курсу завершується підготовкою і захистом проекту на вибрану тему зі шкільного курсу інформатики. Всі проекти студентів розміщуються на сайті „Освітні веб-ресурси” www.galanet.at.ua.
Процес виконання проекту здійснюється в декілька етапів:
1) Вибір теми проекту.
2) Пошук, аналіз та відбір освітніх веб-ресурсів з обраної теми проекту.
3) Розробка складових освітнього веб-ресурсу (конспект уроку, практичні завдання, тести, навчальне відео та ін.).
4) Публікація освітнього веб-ресурсу на електронному носієві та в локальній або глобальній мережі.
5) Презентація та захист проекту.
Перед вибором теми пропонується ознайомитись з програмами для загальноосвітніх навчальних закладів [1] навчальної дисципліни „Інформатика” та відібрати теми при вивченні яких можна ефективно використовувати освітні веб-ресурси. Після чого кожний студент оголошує про вибір тієї чи іншої теми на форумі, обґрунтувавши його і, якщо не має заперечень, отримує підтвердження від викладача.
На другому етапі студенти здійснюють пошук, аналіз та відбір потрібних освітніх веб-ресурсів. На сайті www.galanet.at.ua в розділі „Творчі роботи студентів” кожен студент має власний розділ (називається так сама як тема проекту), в якому він публікує результати своєї діяльності. Зокрема, тут повинна бути стаття, яка присвячена аналізу одного з вибраних освітніх веб-ресурсів та перелік інших знайдених ресурсів, а також статті з розробки різних складових освітнього веб-ресурсу.
Публікація статей студентів на сайті www.galanet.at.ua здійснюється за допомогою технології веб 2.0. На сьогодні ця технологія є дуже популярною серед користувачів мережі Інтернет завдяки простоті та зручності створення веб-контенту. Якщо раніше, для створення та розміщення інформаційних даних в мережі потрібно було знати мову HTML, то зараз це є не обов’язковою умовою.
Наприклад, створення статті на сайті виконується у текстовому редакторі (рис.1), який інтегрується в браузер. Текстовий редактор має всі необхідні засоби для створення, редагування та форматування тексту, а також дозволяє вставити малюнок, флеш-ролик, таблицю.

Викладене має важливе значення в контексті комп’ютерно орієнтованого

дидактичного проектування, методологічною основою якого є теорія програмованого

навчання, а прикладною - алгоритмізація освітніх процесів та методика дидактичного

проектування інформаційного навчального середовища [9, 10, 11, 12, 13].

На сьогодні поняття «інформаційне навчальне середовище» в Україні не має

офіційного визначення і по-різному трактується в різних наукових джерелах [14, 15]. З їх

аналізу можна виділити чотири основних типи пізнавального інформаційного середовища

(рис.2.):

- середовище, орієнтоване на самостійну діяльність щодо здобуття знань

(«інформаційне освітнє середовище»);

- середовище, орієнтоване на формування знань, вмінь і навичок («інформаційне

навчальне середовище»); (Рис. 2). Типи інформаційного навчального середовища

- середовище змішаного типу

На сучасному етапі розвитку дистанційної освіти найбільш розповсюдженим є

перший тип інформаційного навчального середовища, орієнтованого на забезпечення

самостійної діяльності учня щодо здобуття знань. Для такого середовища характерним є

надання права доступу до інформації, передбаченої навчальною програмою. Особливістю

цього типу інформаційного освітнього середовища є те, що учень повинен мати високий

рівень готовності до самостійної роботи, мотивацію на навчання та займати активну

позицію щодо оволодіння знаннями (Рис.3).

Другий тип середовища є високоструктурованим інформаційно-навчальним

середовищем, основу якого складає системно організована сукупність організаційно-

педагогічних, дидактико-психологічних, комунікаційних і програмно-технічних заходів і

засобів цілеспрямованого процесу виховання й навчання, як основи цілісного профільно

(професійно) орієнтованого загальноінтелектуального, культурного, духовного, соціального

та економічного розвитку особистості.

Крім зазначеної вище проблеми, в контексті прикладних питань, організація

дистанційного навчання повинна передбачати етап попереднього дидактичного

проектування дистанційних курсів. Але наявні наукові дослідження та науково-методичні

рекомендації, в основному, розкривають організаційно-педагогічні аспекти дистанційного

навчання, а дидактико-психологічні зберігають традиції суб’єкт-об’єктної взаємодії

учасників навчального процесу за заочною формою (кейс-технології, кореспондентські,

мережні).

Водночас розроблення електронних програмно-педагогічних засобів для

забезпечення опосередкованої суб’єкт-об’єктної взаємодії, принципово відрізняється від

очного чи заочного навчання. В першу чергу це стосується дидактико-психологічного

аспекту, в якому інтерактивна взаємодія учасників навчального процесу проходить через

детальне моделювання міжпредметних та причинно-наслідкових зв’язків.

Рис. 4. Алгоритм формування знань

Після теоретичного модулю здійснюється розробка модуля практичних завдань,

зміст якого спрямовується на розвиток умінь (рис.5.).

Рис.5. Алгоритм формування вмінь

Формування навичок і реалізація розвивальної функції реалізується через модуль

ситуативних процедур (рис.6.). Ситуативні процедури – це комплексні вправи за змістом

Дата добавления: 2015-09-05; просмотров: 391 | Нарушение авторских прав

Читайте в этой же книге: Опис розробленого програмного продукту | Формування функцій програмного продукту | Додаток А. Глоссарій |

<== предыдущая страница	\|	следующая страница ==>
Урок 8. Пост во время менструации, беременности и кормления	\|	Шевченко В.Л., Васильченко Л.В., Гавриш Д.В., Ветчинкін О.С.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.03 сек.)