Шляхи проникнення тюркізмів в українську мову

Знання тюркізмів поширює світогляд людини, вводить її у світ інших мов, культур, допомагає краще орієнтуватися в сучасному житті. Українсько-тюркські мовні контакти сягають часів ранньої східнослов’янської доби, коли степи Північного Причорномор’я контролювались тюркомовними кочовими племінними об’еднаннями гуннів (4-5 ст.), аварів-обрів (6 ст.), булгарів (6-7 ст.) та хозарів (7-10 ст.), яких витіснили печеніги (9-11 ст.), що, у свою чергу, поступились кипчакам-куманам-половцям (11-13 ст.), а останній – кримським татарам та ногайцям Золотої Орди.

Певний вплив на українські діалекти старокиївської доби мали печенізька та половецька мови. Тюркізми приходили в українську мову головним чином у 10-18 ст. унаслідок прямого сусідства, торгівлі, політичних та культурних зв’язків, рідше слова з’являлися через посередництво інших мов, цікавий і той факт, що деякі тюркізми пройшли такий самий шлях у тюркській мові (через арабську, грецьку та ін. мови).

Так ми маємо слово князь, по-тюркські звучало каган, сан, що означає високе звання. І зараз говорять: «Він має високий сан – міністр освіти».

Пам’ятки давньоруської писемності з українських територій («Повість минулих літ», Київський літопис, Галицько-волинський літопис, «Слово о полку Ігореві» та ін.) і дані порівняльно-історичних досліджень вказують на велику кількість загальних і власних назв печенізьких та половецьких запозичень (1500). Впливи цього часу були взаємними, про що можна з певністю говорити, посилаючись на пам’ятку половецької мови «Codex Gumanicus» за рукописом середини 14 ст., де зустрічається ряд характерних східнослов’янізмів: izba (кімната), kukel (кукіль - рослина), pec (піч), salam (солома), samala (смола) тощо. На уроках зарубіжної літератури, української, історії ми часто зустрічаємо тюркські слова, наприклад булат і харалух, що означають криця, тобто сталь. Кримськотатарський сучасний дослідник слова Девлетов Ренві Рефікович видав Короткий словник-довідник для школяра. Ось як тут пояснено слово курган – насип над стародавньою могилою; у старі часи – високий земляний насип при дорозі, на кордоні тощо, і ще одне значення цього слова: горб, гірка, що нагадують насип.

Отже, процес запозичення слів був, є і залишиться одним із чинників розвитку будь-якої мови.

Досить цікавим і корисним, я так думаю, буде виступ Аблямітової Еліни, яка заставить задуматись: як багато спільного у фонетичному складі української і тюркських мов, особлива увага звернена Еліною на голосні звуки. Прошу.

Дата добавления: 2015-09-03