Основні положення щодо формування власного капіталу банку

1. Слід враховувати стан зовнішнього середовища у якому банк функціонує, зокрема стан, в якому перебуває економіка країни. Збиткова діяльність суб’єктів господарювання, наприклад, зменшує можливості банків збільшувати розміри статутного капіталу за рахунок додаткової емісії акцій, змушує шукати інші джерела ресурсів, наприклад залучати кошти на умовах субординованого боргу.

2. Доцільно враховувати стратегію і тактику конкретного банку, яких він дотримується, здійснюючи банківські операції і надаючи послуги. Великим банкам, за інших рівних умов, легше у разі необхідності залучити додаткові ресурси, ніж середнім та малим банкам, що вимагає від останніх більш зваженого підходу до формування власного капіталу.

3. Необхідно враховувати вид банку, класифікованого за такими ознаками: форма власності; коло виконуваних операцій; організаційно – правова форма діяльності; сектор ринку, де функціонує банк; резидентність.

4. Слід враховувати вимоги чинного законодавства і керуватися ними, зокрема нормами, що регулюють формування статутного капіталу, резервного капіталу та інших фондів та резервів, а також враховувати порядок оподаткування прибутку юридичних осіб та доходів фізичних осіб.

5. Необхідно враховувати економічні нормативи, які застосовують при регулюванні діяльності банків органи банківського регулювання та нагляду. НБУ встановлює спеціальні значення економічних нормативів для певного виду діяльності банків.

6. Слід враховувати функціональне призначення власного капіталу. Незначна вага власного капіталу у сукупному капіталі пов’язана насамперед із тим, що банки у ринковій економіці є фінансовими посередниками. Це дає змогу їм залучати значні грошові кошти та вкладати їх в активи з метою одержання прибутку.

7. Важливо при формуванні власного капіталу враховувати вартість окремих його складових елементів, порівняти із вартістю залученого та позиченого капіталу.

8. У процесі формування власного капіталу банку виходячи з його цілей варто враховувати складові власного капіталу, порівняти їх з показником сукупного власного капіталу та їх питомою вагою. Важливо порівняти структуру власного капіталу конкретного банку з аналогічними показниками інших банків або із середньобанківськими.

9. Здійснюючи формування власного капіталу банку, потрібно чітко розуміти його суть, а також враховувати класифікацію власного капіталу за різними ознаками.

10. Формуючи власний капітал, потрібно враховувати існуючі обмеження щодо діяльності банків. Так, банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам’ятних, ювілейних та інвестиційних монет) і страхування, крім виконання функцій страхового посередника. Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5% регулятивного капіталу банку.

3. Статутний капітал як компонента власного капіталу банку

Найважливішою складовою власного капіталу банку є його статутний капітал. Статутний капітал банку являє собою вартість вкладів учасників (засновників) банку, що передаються йому власниками вкладів у повне господарське відання з метою формування активів банку для початку чи подальшої його діяльності, а також гарантування інтересів вкладників і кредиторів банку.

Виходячи з такого визначення, а також функцій, які виконує власний капітал банку, і які притаманні найважливішій його складовій – статутному капіталу, видається за доцільне розглядати формування статутного капіталу при створенні банку, а також у процесі подальшої діяльності, коли відбувається збільшення або зменшення розміру статутного капіталу.

В Україні вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу встановлюються на момент реєстрації банку, тобто для новостворюваних банків, і складає 120 млн. гривень.

Зауважимо, що основним показником діяльності банку є його власний регулятивний капітал. Насамперед це пояснюється тим, що коли взяти за основу тільки власний капітал, то:

1) спрямування всіх зароблених банком коштів на його збільшення може позбавити банк можливості формувати в достатньому розмірі резерви на покриття ризиків від здійснення активних операцій, створювати інші цільові фонди і резерви, необхідні для забезпечення його нормального функціонування;

2) невиплата дивідендів власникам банку негативно впливає на його імідж, можливості банку залучати нових учасників і кредиторів.

Якщо банк створюється у формі акціонерного товариства відкритого типу, то:

1) його акції пропонуються широкому колу інвесторів, здійснюється публічне розміщення акцій на умовах їх вільного подальшого обігу;

2) зазначені акції, як правило, є предметом угод купівлі-продажу на біржовому та позабіржовому ринках;

3) статутний капітал акціонерного банку утворюється з вартості внесків акціонерів через придбання ними акцій.

Відкрите (публічне) розміщення цінних паперів здійснюється банком-емітентом самостійно або через андеррайтера, що уклав з емітентом договір про андеррайтинг. Емітент повинен закінчити відкрите розміщення акцій у строк, передбачений відповідним рішенням, але не пізніше ніж протягом одного року з дня початку розміщення. Якщо підпискою не вдалося покрити 60% акцій, акціонерний банк вважається не заснованим.

Капітал банку, на величину якого отримано письмові зобов'язання акціонерів (пайовиків) банку на внесення коштів за підпискою на акції (паї), називають підписним капіталом.

Формування та збільшення статутного капіталу банку здійснюється виключно через грошові внески. Ці внески резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти – в іноземній вільно конвертованій валюті (ВКВ) або у гривнях.

Забороняється використовувати для формування статутного капіталу банку бюджетні кошти, якщо вони мають інше цільове призначення, а також кошти, одержані в кредит та під заставу.

Характеризуючи статутний капітал банку, варто враховувати особливості алгоритму його обчислення:

1) Емісійний дохід. (виникає тоді, коли ціна розміщення акцій є більшою, ніж їх номінал)

Учасники банку купують акції первинної емісії за ціною, не нижчою від номінальної вартості. У підсумку банк одержує емісійний дохід, тобто перевищення суми коштів, отриманих від первинного випуску або продажу власних акцій (інших корпоративних прав), над їх номіналом, або перевищення номіналу акцій (інших корпоративних прав) над вартістю їх викупу. Емісійний дохід є складовою власного капіталу банку, вигідною для нього, оскільки на неї не потрібно нараховувати дивіденди.

2) Акції, викуплені банком у своїх акціонерів.

Банк може викуповувати власні акції та паї для їх подальшого перепродажу, поширення чи анулювання або отримувати власні акції чи паї в дар. Вони мають бути реалізовані або анульовані у термін, не більше одного року з моменту їх викупу. Протягом цього періоду розподіл прибутку здійснюється без урахування придбаних банком акцій (паїв).

Джерела нарощування статутного капіталу банку:

1) випуск нових акцій, підвищення номінальної вартості акцій (паїв) або обмін облігацій на них;

2) внесення додаткових вкладів учасниками;

3) дивіденди, які направляються на його збільшення у разі прийняття рішення вищим органом управління банком про капіталізацію дивідендів (реінвестиція дивідендів).

4. Резервні фонди як компоненти власного капіталу банку

Вимоги щодо мінімального розміру резервного капіталу:

25% від Зареєстрований статутний капітал ≤ Резервний капітал ≤ 25% від Регулятивний капітал

Порядок формування та використання резервного капіталу:

1) формується в порядку, установленому загальними зборами учасників (засновників, акціонерів);

2) шляхом щорічних відрахувань у розмірі не менше 5% чистого прибутку;

3) якщо резервний капітал досягає встановленого розміру, то відрахування до нього припиняються;

4) якщо діяльність банку створює загрозу інтересам вкладників та інших кредиторів банку, то НБУ має право вимагати від банку збільшення розміру резервного капіталу та щорічних відрахувань до нього;

5) використання коштів резервного капіталу має бути цільовим, тобто відповідати його призначенню.

5. Субординований борг як складова капіталу банку

Субординований капітал включає кошти, що залучені від юридичних осіб-резидентів і нерезидентів, як у національній, так і в іноземній валюті на умовах субординованого боргу.

Субординований борг – це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти (складові елементи капіталу), які відповідно до угоди не можуть бути взяті з банку раніше п’яти років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів, але мають пріоритет перед акціонерами.

Залучення коштів на умовах субординованого боргу здійснюється шляхом:

• випуску банком-боржником облігацій;

• укладання прямих договорів між банком-боржником та інвестором.

Сума субординованого боргу, включеного до капіталу, щорічно зменшується на 20% її первинного розміру протягом 5 років дії договору.

Кошти, залучені на умовах субординованого боргу, можуть включатися до капіталу банку після отримання дозволу Національного банку в разі їх відповідності таким критеріям:

• є незабезпеченими, субординованими і повністю сплаченими;

• не можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред’явлення банку вимоги щодо припинення торговельних операцій;

• можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред’явлення банку вимоги щодо припинення торговельних операцій;

• дозволяють відстрочення обслуговування зобов’язань щодо сплати відсотків, якщо рівень прибутковості не дозволяє банку здійснити такі виплати.

6. Роль прибутку у формуванні власного капіталу банку.

Нерозподілений прибуток – це частина чистого прибутку, яка не розподіляється, а утримується банком, як правило, з метою реінвестування в його діяльність. Зазначений прибуток є джерелом власного капіталу внутрішнього походження.

Розглядаючи нерозподілений прибуток як джерело власного капіталу, необхідно враховувати:

1) фінансові результати діяльності банку;

2) методи визначення дивідендів, які використовує банк, здійснюючи дивідендну політику;

3) форми виплати дивідендів, обмеження на їх виплату, які встановлюються чинним законодавством та Національним банком України;

4) існуючий порядок виплати та оподаткування дивідендів.

Рішення про виплату дивідендів та про форму виплати дивідендів приймають загальні збори учасників банку, при цьому воно може суттєво вплинути на розмір власного капіталу

Обмеження, встановлені чинним законодавством на виплату дивідендів:

• банку забороняється виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у будь-якій формі, якщо така виплата чи розподіл призведе до порушення нормативу адекватності капіталу;

• якщо за попередній рік діяльність банку була неприбутковою, банку дозволяється виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у будь-якій формі на суму, що не перевищує 50% від різниці між капіталом банку і рівнем регулятивного капіталу.

Аналізуючи вплив дивідендної політики на структуру та розмір власного капіталу банку, треба враховувати, зокрема, таке:

1. У разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, провадить зазначені виплати власникові таких прав пропорційно частці його в статутному капіталі емітента незалежно від того, чи була діяльність емітента прибутковою протягом звітного періоду за наявності інших власних джерел для виплати дивідендів.

2. Платник податку, який виплачує дивіденди своїм акціонерам (власникам), нараховує та утримує податок на дивіденди в розмірі, установленому законодавством.

3. Періодичність виплат для банків – акціонерних товариств обмежена – один раз на рік за підсумками календарного року.

Дата добавления: 2015-09-02