Коли ми повинні молитися

Ми повинні молитися постійно, бо Ісус Христос вважав, що "треба молитись завжди і не падати духом" (Лук. 18, 1). Наше серце повинно бути подібним до вічного світла в церкві. Нам треба постійно звертати свій дух до Бога. Апостол нагадує: "Безперестанку моліться!" (І Сол. 5, 17). З Богом можемо роз­мовляти щогодини. Біля Божих дверей немає вартового, котрий би нас не пускав. Досить промовити "Отче", і відразу відчиня­ються ворота Його палат (св. Золот.). Хто шукає Бога, завжди і всюди знайде Його (св. Альф.). Безперервно молячись, ми стаємо подібними до ангелів, котрі постійно бачать обличчя Бога (св. Франц Сал.). Хто безперестанку молиться, той може у Бога здобути все так, як легко отримує все від царя той, хто постійно перебуває в його товаристві (св. Золот.). Безперервна молитва береже нас від багатьох спокус. На Оливній горі Ісус Христос сказав Апостолам: "Чувайте й моліться, щоб не ввійшли у спокусу, бо дух бадьорий, але тіло немічне" (Мат. 26, 41).

Безперервна молитва оберігає нас від злого ворога, як стіни фортеці; безперервна молитва — це міцний панцир, який бере­же тіло від ворогів (Тома Кп.). Диявол може в будь-яку хвилину оволодіти нами, отже, треба завжди бути готовим до молитви (св. Золот.). Як воїн не піде на війну без зброї, так християнин нікуди не повинен іти без молитви (св. Елін). Безперервно молячись, перебуваємо у ласці Бога до самої смерті (св. Тома з Акв.).

Однак Бог не вимагає (та це й неможливо), щоб ми постійно стояли на колінах і молилися. Бог лише прагне, щоб ми працю поєднували з молитвою.

Нашим принципом нехай буде: "Рука при праці, а серце при Бозі". Ми повинні поєднувати спосіб життя Марти (праця задля добра ближнього) із способом життя Марії (роздумування і молитва) (Лук. 18, 40). Добрими були вчинки Марти, ще кращою — поведінка Марії, але поєднання одного і другого є найкращим (св. Берн.). Адже і Христос, котрий є взірцем для нас всіх, поєднав молитву з працею (св. Григ. В.). Ми повинні на цьому світі молитися ділами (св. Франц Сал.). Хто з любові до молитви не хотів би працювати, той, згідно із словами Апостола (II Сол. З, 19), не повинен їсти.

Отже, виконуючи будь-яку роботу, ми повинні часто звер­татися до Бога і кожну роботу розпочинати з добрим наміром на славу Божу.

При дорогах часто ставляють хрести або статуї Святих. Це робиться для того, аби ми якнайчастіше зверталися в молитві до Господа Бога. Ці хрести та статуї повинні нагадувати подорожньому про Бога. Святі в будь-яку пору дня пам'ятали про молитви і побожні зітхання. Св. Тереса в своїй кімнаті мала образ, на котрому був зображений Ісус Христос біля криниці Якова; вона дуже часто вдивлялася в цей образ і щоразу говорила: "Господи, дай мені води живої". Молитвою-зітханням св. Ігнатія Лойоли були слова: "Все на більшу славу Бога". Без молитов-зітхань наш відпочинок стає байдику­ванням, а наша праця — нічим іншим, як лише розсіяністю і безладдям (св. Франц Сал.). І, навпаки, хто час від часу з побожністю звернеться до Бога, той легко зуміє вийти із скрутних життєвих ситуацій. Побожні зітхання мають велику силу. Вони оберігають нас від розсіяності і збільшують нашу побожність. "Одне зітханням з глибини серця, повторене сто разів, не раз має більшу вартість, ніж сто різних молитв, раз відмовлених" (св. Франц Сал.). Христос також повторював ту саму молитву на Оливній горі. Св. Франц з Ассізі неодноразово протягом цілої ночі вигукував: "Бог мій і все моє". Св. Павло наказує нам: "Чи ви їсте, чи п'єте, чи що-небудь робите, усе робіть на славу Божу!" (І Кор. 10, 31). Дуже корисно пробуджувати в собі добрий намір зі самого ранку на увесь день, а протягом дня короткочасно відновлювати його перед кожною важливою справою.

Ще краще кожну вільну хвилину присвячувати молитві.

Ще юнаком блаженний Климентій Гофбавер дав одного разу чоловікові, котрий нарікав на те, що з нудьги не знає, що повинен робити, таку влучну пораду: "Отже, моліться". Святі завжди молилися, коли лише мали для цього найменшу нагоду. Св. Апостол Яків, єпископ Єрусалиму, молився так часто, що шкіра на його колінах стала такою твердою, як шкіра верблюда (Йос. Флав.). Правдивий християнин молиться завжди, але не задля того, щоб хтось бачив його побожність. Він молиться серцем і в товаристві людей, і під час роботи, і прогулюючись, і відпочиваючи (св. Клим. Ал.).За прикладом Христа (Лук. 6, 12), Святі молилися навіть вночі.

Також дуже корисно під час оглядання видимих речей підійматися духом до речей невидимих.

Це зовсім не складно, бо між видимим створінням і нашою релігією, як справою того самого Творця, знаходимо багато спільного. Св. Григорій Наз., мандруючи берегом моря, придивлявся до мушлі, викинутої хвилями, і одночасно споглядав величезні скелі недалеко від берега; мушлі нагадали йому людей, котрі не вміють володіти собою, а скелі — людей, котрі не піддаються жодним спокусам. Він відразу звернувся до Господа Бога із щирим проханням зміцнити його силу волі і допомогти витривати в добрі. Дивлячись на вівцю, св. Франц з Ассізі пригадував лагідність Ісуса Христа. Рожа нагаду­вала св. Василію про гіркоту, з якою поєднані усі розкоші цього світу. Св. Франц Салезій, побачивши церкву, мав звичку говорити: "І ми є храмом Господа Бога"; побачивши поле, говорив: "І ми є ріллею, зораною Богом І скропленою Кров'ю Ісуса Христа", а, побачивши гарний образ, говорив: "В образах Бога, Ангелах і людях сяє велич Божа". Гарно висловився одного разу один із тих, хто разом з Ісусом Христом сиділи за столом, побачивши хліб: "Щасливий той, хто їстиме хліб у Царстві Божім" (Лук. 14, 15).

Не цураймося таких роздумів і порівнянь, адже всі видимі речі нагадують нам про всемогутність і доброту Бога та спонукають нас до Його вшанування. "Усе наше життя повинно бути безперервною молитвою" (св. Ілар.). Пам'я­таймо, що "життя наше є на небесах" (Филип. З, 20), отже, розпочинаймо це небесне життя вже тут, на землі, відриваючись від земних речей і звертаючись духом до Бога.

Ми повинні молитися вранці і ввечері, перед спожи­ванням їжі і після нього, а також тоді, коли церковні дзвони закликають нас до молитви.

Уранці ми повинні дякувати Господу Богу за те, що опіку­вався нами, поки ми спали, а також просити Його, аби протя­гом дня оберігав нас від нещастя і гріха, щоб дав нам усе необхідне для життя.

Ранкову молитву, по можливості, треба відмовляти, стоячи на колінах. Снідати ми повинні лише після молитви (св. Єр.). На ранковій молитві спочиває особливе благословення (Сир. 32, 18). Прислів'я "Хто рано встає, тому Бог дає" можна дещо змінити: "Хто вранці молиться, тому Бог дає". Як ізраїльтяни могли збирати манну лише вдосвіта, так і ми можемо розрахо­вувати на Боже благословення лише тоді, коли з самого ранку вшановуємо Господа Бога (Прем. 16, 28). Гарно прожита молодість має рятівний вплив на усе життя; те саме можна сказати про ранок кожної днини (Оверберг). Вранці найлегше знайти Бога (Прип. 8, 17). Саме тому перші християни збиралися на молитви вдосвіта.

Хто не молиться вранці, а відразу починає займатися земними справами, чинить, як людина, котра, вирушаючи у мандрівку, сідає не на той поїзд і їде зовсім в іншому напрямку. Хто під час підрахунків помилиться на самому початку, даремні його подальші труди! Це ж стосується і того, хто забуває про ранішню молитву, — на його цілоденній праці не спочиває Боже благосло­вення.

Увечері ми повинні дякувати Господу Богу за отримані вдень добродійства, просити його відпустити нам скоєні протягом дня гріхи і опікуватися нами вночі.

Дай жебракові кусень хліба, і він не відійде від твоїх дверей, доки стократ не подякує тобі. А Бог годував тебе протягом цілого дня, і ти хотів би без подяки лягти спати? (св. Берн.). Зваж, що сам Спаситель не раз молився протягом цілої ночі.

Треба пам'ятати і про те, що найчастіше саме вночі смерть кличе людей постати перед престолом Всевишнього; отже, під час вечірньої молитви треба також зробити іспит совісті і пробудити в собі досконалий жаль. З Богом починай і з Богом закінчуй — це найкращий спосіб життя І

Перед споживанням їжі і після нього треба дякувати Господу Богу за поживу і просити Його, аби оберіг нас від тих гріхів, які найчастіше допускаємо під час їди або після неї.

Ісус Христос дякував Своєму небесному Отцю перед кожною трапезою (Мар. 6, 8). Він підіймав очі до неба, схиляв голову, як під час Тайної Вечері, ніби говорячи цим: "Отче, дякую Тобі". Коли будеш їсти і наситишся, стережися, щоб не забути Господа (Второзак. 6, 11-12). Даниїл навіть у ямі з левами дякував Богу за прислану йому поживу (Дан. 14, 37).

Під час їди ми найчастіше допускаємося таких гріхів: непоміркованості, гніву (через те, що недобра страва), пліток і обмовлянь. Насичене тіло легко піддається різним спокусам — лінощам, гніву і розпусті. Саме тому ми не повинні під час їди забувати про молитву і Бога.

Церковні дзвони закликають вірних до молитви також на випадок чиєїсь смерті або похорону.

Почувши церковний дзвін, завжди треба помолитися бодай коротко. Пам'я­таймо слова Августина: "Найкраще молиться той, хто молиться з Церквою". Церковні дзвони не лише закликають до молитви, але кличуть також на Богослужения, оголошують різні церковні урочистості (зате мовчать у хвилину смутку, напр., у Велику П'ятницю); застерігають перед небезпекою, напр., під час пожежі, повені, війни, бурі. У таких випадках дзвін кличе до молитви і на допомогу. Завдяки тому, що дзвони є посвячені, ми можемо виблагати Боже благословення. Як бачимо, церковні дзвони пов'язані з долею людини, з її радощами та бідами і тому є своєрідними приятелями людини протягом цілого життя. Дзвін закликає до молитви і на Богослужения, отже, виконує певну роботу, як і людина, тому стало звичаєм при посвяченні дзвона давати йому хресне ім'я. І саме тому, що дзвін виконує святу службу, в давні часи могли дзвонити у церковний дзвін лише ті, хто отримав відповідне освячення. У давні часи не було дзвонів. Єврейські священики скликали народ за допомо­гою труб. Коли закінчилися переслідування християн, на молитви скликали за допомогою рога або дерев'яних калаталок. У середньовіччі почали скликати вірних спочатку ударами молота об метал і, нарешті, дзвонами. Найбільші дзвони знаходяться в Колонії над Рейном (великий дзвін вагою понад 27. 000 кг) в кафедральному соборі, дзвін у церкві св. Стефана у Відні і в кафедраль­ному соборі у Ерфурсті (біля 18000 кг.) Найбільше важить дзвін, який знаходиться в Москві (важить 50000 кг, має 7 м висоти і 6 м в діаметрі).

Ми повинні молитися і при кожній потребі якщо нам загрожують спокуси; перед кожною важливою справою і тоді, коли хочемо молитися (тобто чуємо потяг до молитви).

Прислів'я говорить: "Як тривога, то до Бога", або "Потреба вчить молитися". Ми повинні молитися при кожній потребі, бо цього жадає Бог, кажучи: "І клич до мене за лихої години, я визволю тебе, і ти мене прославиш!" (Пс. 50, 15). Коли потрапимо в біду, рятуймося, як потопаючий; складімо руки і усе земне відштовхуймо ногами: тоді не підемо на дно (Вен.). На жаль, дуже часто у скрутні моменти життя шукають люди допомоги лише у людей. Необхідно шукати порятунку в молитві і тоді, коли нам загрожує спокуса. Ісус Христос говорить: "Чувайте й моліться, щоб не ввійшли у спокусу" (Мат. 26, 41). У спокусах треба наслідувати малу дитину, котра, побачивши дикого звіра, біжить до батька і матері (св. Франц Сал.). Саме тому багато Божих храмів відкриті протягом цілого дня, щоб люди при потребі мали де сховатися і шукати порятунку.

Ми також повинні молитися перед кожною важливою справою. "Увесь час благослови Господа Бога. Проси в нього, щоб твої дороги були прості" (Тов. 4, 19). Наслідуймо Христа, котрий молився перед вибором Апостолів (Лук. 6, 12), перед воскресінням Лазаря (Йоан 11, 41), напередодні Своїх страстей (Лук. 22, 41). Апостоли молилися перед вибором Матея (Діян. Ап. 1, 23), Петро — перед воскресінням Тавити (Діян. Ап. 9, 36). Св. Єронім говорить: "Виходячи, ми повинні озброїтися молитвою, повертаючись, також повинні помолитися". Ми повинні, врешті, звертатися до молитви у всі ті хвилини, коли відчуваємо до цього внутрішню потребу і особливий потяг до молитви. Відчувши вплив на нас Св. Духам, ми відразу мусимо йти за подихом Його ласки (Люд. Гр.). Чи ж не використовуємо сприятливу погоду, вирушаю­чи у подорож? На жаль, люди мають звичку саме у важливі хвилини життя займатися марними тимчасовими розвагами! Доказом цього є забави після прийняття деяких св. Тайн, після похорону, з нагоди церковних урочистостей. Пам'ятаймо, що в такі важливі моменти треба молитися з більшою побож­ністю. Молитва повинна випливати з глибини серця і бути вільною від будь-якої розсіяності та неуважності; така молитва — це дерево зі сильним корінням, що опирається будь-якому вихору (св. Золот.).

Ми повинні молитися в хвилину смерті.

Церква наполягає щоб під час важкої хвороби людина приймала Тайну Покаяння, Євхаристії і Єлеопомазання; також вона вчить, аби людина в момент смертельної небезпеки хоча б зверталася до імені Ісуса. Хто молиться в хвилину смерті, той схожий на солов'я, котрий також починає співати при наближенні смерті. Ми повинні молитися до останньої хвилини.

Дата добавления: 2015-08-21