Свята Тайна священства

Св. Тайна Священства відбувається наступним чином. Єпископ кладе праву руку на голову майбутнього священика, закликаючи Св. Духа, подає йому священицькі ризи і посвячений святий посуд. Висвячений, окрім багатьох ласк, отримує також священицьку владу, а саме — владу відправляти Службу Божу і відпускати гріхи.

Тайну Священства (рукоположения) єпископ уділяє під час Служби Божої, при престолі, після херувимської пісні. Архідиякон приводить диякона, кот­рий повинен бути посвячений на священика, перед єпископом, який сидить на стільці при престолі, і тричі обводить навколо престолу. Опісля диякон стає на коліна перед престолом і, поклавши руки на св. Євангеліє, складає присягу вірності усьому, чого навчає св. католицька Церква, у дотриманні церковних законів і у послуху єпископу. Прийнявши присягу, єпископ встає, кладе кінець омофора і праву руку на голову диякона і читає ритуал священицького рукоположения. Новопоставлений священик падає хрестом на землю, а архідиякон читає єктенію. Після єктенії священик піднімається і знову стає на коліна перед єпископом, котрий кладе руку на його голову і читає молитву; відтак дає йому єпітрахиль, нарукавиці, фелон, чашу з диско­сом і служебник. Рукоположений священик одягає єпітрахиль, нарукавиці і фелон, стає при престолі і відправляє далі Службу Божу з єпископом. Завдяки рукоположению висвячений отримує не тілько священицьку владу, але й різні ласки. Рукоположения дає Святого Духа (Трид. Соб. 13, 2).

Ще Апостоли уділяли св. Тайну Священства через положен­ня рук і молитву.

Так, напр., через положення рук і молитву отримали Тайну Священства Павло і Варнава з Антіохії (Діян. Ап. 13, 3). Павло таким самим чином висвя­тив Тимофія. Ще св. Августин називав рукоположения Тайною; він долає в цьому відношенні донатистів, котрі вчили, що не можна втратити Хрещення, але можна втратити право уділяти Хрещення. Св. Августин говорить: "Одне і друге є Тайною, і жодного не можна повторювати". Тайну Священства встановив Ісус Христос на Тайній Вечері.

Завдяки Св. Тайні Священства людина здобуває дуже почесного, але, водночас, дуже важкого та відповідаль­ного уряду.

Через Св- Тайну Священства людина здобуває високої гідності, честі і поваги. Саме тому й називають священиків "духовними отцями". Священик, в деякій мірі, має більшу владу, ніж земні володарі і навіть Ангели. Земний володар може помилувати засудженого на смерть, але не в змозі нікого звіль­нити від гріхів або сотворити Тайну перетворення хліба в Тіло Ісуса Христа. Володарі є заступниками Бога на землі (якщо вони законно вибрані і не спрямо­вують своїх дій проти Божих законів і законів св. Церкви), — але ніколи не можуть бути, як священики, посередниками між Богом і людьми. Священики отримують владу, якої не мають Ангели (св. Августин), бо жоден Ангел не може своїм словом перетворити хліб у Тіло Ісуса Христа, а всі разом Ангели не можуть звільнити навіть від одного гріха (св. Амвр.). Священицький уряд займається небесними справами; ті, що в тілі, повинні виконувати службу Ангелів (св. Золот.). Священик є посередником між Богом і людьми (св. Лавр. І). Він є послом, котрий захищає перед Богом людські справи. Він є Ангелом Господнім, або Божим посланцем до людей, щоб провіщати їм Божу волю. Священик посланий Господом Богом, щоб привести нас до нашої Батьківщини. Священик є заступником Бога, або уповноваженим Божих справ; тому шану, яку віддаємо священикові, віддаємо самому Богові (св. Золот.). Зважмо, що сказав Ісус Христос: "Хто слухає вас, мене слухає; а хто гордує вами,.мною гордує" (Лук. 10, 16). Св. Франц з Ассізі говорить, що, коли б зустрів одночасно Ангела й священика, то спочатку привітався б із священиком. Священицький уряд дуже важкий, бо священики мають важкі обов'язки. Священик повинен щодня відмовляти церковне правило, що займає більше години часу; в будь-який час мусить поспішати до хворих, незважаючи на те, що хвороба може бути інфекційною, щоб їх висповідати, причастити та уділити їм Тайну Єлеопомазання. Не раз годинами змушений слухати св. Сповіді. Часто повинен довго постити (переважно під час пізніх Служб Божих і довгих Богослужінь), мусить уникати багатьох життєвих розваг і розкошів; має бути щедрим для вбогих і всім давати добрий приклад. Має бути сіллю землі (Мат. 15, 13). Священицький уряд дуже відповідальний. Коли вовк потрапить в отару і задере овець, то пастух відповідає за кожну з них. Так і священики повинні скласти колись звіт про всі повірені їм душі. Тому св. Золотоуст під час проповіді у день свого рукоположения сказав: "Мені треба тепер багато тисяч заступників, щоб у день суду не було вкинено мене у кромішню темряву".

Якраз тому, що достоїнство священицького уряду таке вели­ке, священикові завжди і всюди належиться шана, навіть тоді, коли спосіб його життя не зовсім відповідає тому достоїнству.

Священицький уряд неможливо втратити навіть через недостойну пове­дінку; тому священицькому уряду завжди належиться шана. Навіть іновірські царі завжди з повагою ставилися до священиків великого Бога. Коли Олек­сандр Великий наблизився до Єрусалиму, йому назустріч вийшов у святкових ризах архієрей, оточений священиками, щоб просити його ласки. Побачивши його, Олександр відразу впав перед ним ниць і відразу ж виконав усі його прохання. Коли, однак, один полководець здивувався від побаченого, Олек­сандр сказав йому: "Я віддав шану не архієреєві, а Правдивому Богові, якому він служить". Господь Бог залишає священикам немічну людську природу, щоб вони мали співчуття і милосердя для неосвічених у релігійних питаннях і тих, хто блукає у пошуках істини. Якраз тому допустив Бог, щоб так низько впали Петро і Павло, завдяки чому вони стали милосерднішими до грішників. Св. Франц з Ассізі говорить про священиків: "Не хочу бачити їхніх помилок, а лише визнавати в них заступників Господа Бога". Св. Катерина з Сієни говорить: "Якби навіть священики були дияволами в людському тілі, то, незважаючи на це, ми повинні були б поважати їх сан, щоб не образити Бога". Несправедливо чинить той, хто помилки одного священика приписує цілому стану. Хто ж був би таким немудрим, щоб осудити Ісуса Христа і всіх Апостолів тому, що між ними знайшовся один Юда? Чи можете показати мені на землі людей, які були б вільні від будь-яких помилок? (св. Августин).

Посада священика дуже важлива і дуже відпові­дальна, тому ніхто не повинен присвячувати себе цьому сану, якщо не має до цього покликання.

Отже, ніхто не повинен висвячуватися на священика, якщо не має до цього потягу, якщо в ньому відсутнє прагнення присвятити себе спасінню душ, а є лише прагнення таким чином збагатитися або забезпечити своє життя. Грішать батьки, котрі через суєтність приневолюють своїх дітей стати свяще­никами, незважаючи на те, що діти абсолютно цього не прагнуть. Священик без покликання переважно почуває себе нещасливим і невдоволеним протягом усього життя, не може гідно виконувати своїх священицьких обов'язків, і через те приносить лихо іншим і, таким чином, наражається на вічне осуджен­ня. Стати священиком без покликання — це ознака втрати душі (св. Кипр.). Тому навіть великі святі не раз боялися прийняти священицьке чи єпископське освячення. Св. Киприян сховався, коли його хотіли вибрати єпископом Картагіни. Так само чинили і багато інших. Вони вважали себе недостойними цього почесного сану і приймали його, лише зрозумівши, що на це є воля Божа. Бог сам кличе до священства того, кого бажає, тому говорить Ісус Христос Апостолам: "Не ви мене вибрали, а я вас вибрав" (Йоан 15, 16).

Рукоположения дає людині лише тривалі здібності, але зовсім не наділяє її правом виконувати обов'язки священицького сану. Крім цього, висвячені ще повинні отримати церковне посланництво, або юрисдикцію (повноваження), щоб здійснювати священицьку владу в якомусь означеному місці.

Ці здібності (хист) полягають передусім у перенесенні на рукоположеного священицької урядової влади, а саме уряду учительського, священицького і пастирського. У Старому Завіті священицька влада передавалася від Арона з покоління в покоління. У Новому Завіті її отримують завдяки духовній спорідненості за допомогою рукополо­жения. Опріч священицької влади, рукоположений отримує численні ласки звання. Отже, завдяки рукоположению, новий священик змінюється внутріш­ньо, хоча зовнішньо залишається тим самим. Раз отриману священицьку владу неможливо втратити навіть через найтяжчий гріх.

Католицький священик, котрий відійшов від Церкви, а пізніше знову повернувся до неї, не отримує нового рукоположения. Всі священицькі дії, які здійснює такий священик або єпископ, є важливими, лише не можна йому розгрішати, відпускати гріхи (хіба вмираючим, якщо немає поруч жодного іншого священика). Священики нез'єднаної, т. зв. православної Церк­ви, переходячи до католицької Церкви, не отримують нового рукоположення; зате отримують його протестантські пастори (проповідники), коли переходять до католицької Церкви. Церковне післанництво або юрисдикцію уділяє єпископам Папа, а священикам — єпископ або Папа. Однак не може уділити церковного посланництва світська влада. Чого не маємо, того не можем уді­лити. Не може також уділити церковного післанництва церковна громада, бо вона сама не має церковної влади. Ще в апостольські часи Тимофій отримав єпископське рукоположения і вказівки від Папи, а не від народу. Саме тому Апостоли називали себе слугами Ісуса Христа. Хто здійснював би священицькі обов'язки без єпископського післанництва, той був би, як говорить Христос, злодієм і розбійником, бо такий не входить до вівчарні дверима, а іншою дорогою.

Священик може отримати або юрисдикцію до сповіді (її повинен мати від єпископа єпархії кожний священик, котрий у тій єпархії бажає слухати спо­віді), або юрисдикцію урядову (вона пов'язана з Переданням усього церковного уряду і дає право на виконання усіх духовних дій — обов'язків); таку юрисдик­цію має кожний парох. Катехити і кожний викладач релігії також повинні мати юрисдикцію від єпископа. Якщо якийсь зухвалець виконує церковні дії без рукоположения або без церковного післанництва, то майже в кожній державі його чекає тяжке покарання (ув'язнення) за порушення релігії, а ще тяжча кара чекає на нього з рук Бога. Цар Осія відважився принести жертву кадила у храмі, хоча священик застерігав його від цього, за це він був пока­раний — заразився проказою і хворів до самої смерті. У часи Мойсея від вогню загинуло 250 бунтівників, котрі відважилися принести жертву ціло-палення у святій скинії (шатрі), а трьох провідників тієї громади живцем поглинула земля.

Тайну священства можуть приймати тільки чоловіки, старші 24 років.

Кандидатові до священицького сану Папа може надати диспензу, якщо до 24-х років йому не вистачає не більше 20 місяців.

Крім (відповідного віку), кандидати у священики повинні мати відповідні знання, відзначатися чистотою поведінки і доброю славою, походити зі шлюбного зв'язку, не мати ніяких тілесних вад, які могли б викликати глузування з боку людей.

Не може стати священиком той, хто був двічі одружений. Не всі можуть бути священиками. Однак деколи всіх вірних називають священиками, бо всі повинні чинити на славу Божу добрі справи, які є неначе духовними жертвами (Рим. Кат.); вони є священиками, бо самі віддають себе в жертву (через умертвлення) (св. Єф.). В тому ж значенні не раз всі вірні іменуються царями, бо повинні панувати над своїми недобрими пристрастями.

Тайні Священства передують чотири нижчих освячення.

Перед Тайною Священства Церква надає кандидатові у священики чотири нижчі освячення, а саме: освячення на читця, півця, свіценосця і піддиякона. Цей ритуал не є Тайною, а лише церковним освяченням. Перші три освячення уповноважують до виконання різних церковних послуг, напр., услужения під час св. Літургії, читання Апостола і т.д. Піддиякон може прислуговувати єпископу під час відправлення Богослужень. У нас ці чотири освячення уділяються разом, одне за одним, перш, ніж архієрей почне Службу Божу.

Тайна Священства охоплює три ступені, а саме: освячення на диякона, на священика і на єпископа; однак всі ці три освячення становлять лише одну Тайну.

Дияконат є першим вищим освяченням. Трьома найзнаменитішими дияко­нами католицької Церкви були св. Стефан, укаменований євреями (35 p.); св. Лаврентій, закатований у Римі розпеченим залізом (258) і св. Франц з Ассізі, славний проповідник і засновник трьох монаших чинів; саме він отри­мав від Бога ласку: мав на тілі відбиток п'яти ран Ісуса Христа (+1226). Після дияконства слідує священицьке освячення, а саме пресвітерат, котрий надає владу відправляти Службу Божу і відпускати гріхи. Останній сту­пінь — єпископські освячення, які надають владу висвячувати священиків і керувати Церквою. Рукоположения на єпископа уділяють спільно три єпископи.

Ці три освячення разом становлять лише одну Тайну. Дияконат, без сум­
ніву, належить до Тайни священства, бо надає частину правдивої священицької
влади. Св. Павло завжди ставить дияконів поряд з єпископами і священиками;
св. Отці дають їм найпочесніші наймення (св. Полікарп називає їх "слугами
Божими"), а Тридентський Собор відносить їх до церковної ієрархії (Трид.
Соб. 23, 6). Пресвітерат теж належить до Тайни Священства, бо завдяки йому
висвячений отримує більшу частину священицької влади. Єпископські
освячення доповнюють Тайну Священства; завдяки їм одержується повнота
священицької влади.

Отже, єпископ стоїть вище, ніж священик. Основна різниця між єпископом і священиком полягає в тому, що тільки єпископ може уділяти Тайну священства (св. Єр.).

Вірні повинні просити Бога, щоб давав їм добрих свяще­ників.

Ісус Христос каже: "Просіть Господаря жнив, щоб вислав робітників на свої жнива" (Мат. 9, 38). Вірні повинні не лише просити в молитвах, щоб Господь дав їм добрих священиків, але повинні також молитися за священиків І таким чином виражати вдячність за їх діяльність. Адже священики невпинно піклуються про вічне і дочасне благополуччя вірних. Через священиків отримують люди спасения.

Найбільшою карою для народу є злі, засліплені священики. Тому треба молитися, щоб Господь посилав нам святих священиків. Найдоцільнішою тут є молитва до Св. Духа. Коли священикові не вистачає просвічення Св. Духа, він і його паства блукають манівцями. Про таких священиків сказав Ісус Христос: "Коли сліпий веде сліпого, обидва впадуть у яму" (Мат. 15, 14).

Дата добавления: 2015-08-21