Місце відправи св. Літургії

Апостоли відправляли Службу Божу в приватних будинках на звичайних столах (Діян. Ап. 2, 46; Кол. 4, 15).

Стіл використовували перш за все тому, що й Спаситель приніс жертву на столі з кедрового дерева (цей стіл і сьогодні демонструють у лютеранській церкві в Римі), а також тому, що християни, яких переслідували, у разі небезпеки могли легко сховати стіл або перенести його в інше місце. Ще Нікейський Собор (325 р.) згадує про святий стіл, на якому священик безкровним способом жертвує Божого Агнця, а християни споживають Його Тіло і Кров.

У роки переслідувань християн Службу Божу відправляли в підземеллі (катакомбах) над домовинами Мучеників.

Саме тому ще й дотепер престол має форму домовини і містить у собі мощі Святих, пошану до яких священик виявляє, цілуючи престол. З тієї самої причини охоче будували церкви над гробами Святих (церква св. Петра в Римі), а мощі Мучеників і праведних мужів ховали в церкві. Через те, що в катакомбах перші християни під час відправи Служби Божої були змушені запалювати свічки, ще й сьогодні на престолах під час Служби Божої запа­люють свічки (або сяє світло). Світло — це символ ласки Божої, яка, подібно світлу, просвітлює та зігріває. А ми саме під час Служби Божої здобуваємо Божу ласку в більшій мірі Світло на престолі означає також присутність серед вірних "Світла світу", яким є Богочоловік, котрий просвітив і зігрів нас світлом Свого Євангелія. Світло є також символом радості, — темрява, символом смутку. Тому, чим більша урочистість, тим радісніша подія, тим більше світла в церкві. Світло під час читання Євангелія означає нашу радість від почутого Божого слова, яке є світлом нашого розуму. У церкві використо­вуються воскові свічки, бо віск є найчистішим витвором тваринного світу, подібно, як олія є найчистішим витвором рослинного світу.

Після того, як християн перестали переслідувати, Службу Божу стали відправляти в церквах на кам'яних престолах, котрі мали форму стола або домовини.

Християни витесували з каменю стіл або невеликий горбок, гладкий звер­ху, і прикрашали його. Ще Ной, зійшовши з корабля після потопу, збудував вівтар. Вівтарі будували Авраам, Ісаак, Яків і Мойсей. У єрусалимському храмі стояли два вівтарі: один для жертв цілопалення, другий - для жертв кадила. Наш вівтар — це чотирикутний стіл, котрий стоїть посередині "святи­лища" так, щоб його можна було обійти. Таке розташування нагадує нам, що Ісус Христос приніс себе в жертву в центрі землі. Престіл (вівтар, жертовник, трапеза), на якому правиться Служба Божа, повинен бути накритий трьома обрусами (ляними або конопляними). Між верхнім обрусом і двома нижніми посередині лежить чотирикутна льняна хустка, яку називають антимінс (замість престола). На ній зображено покладення Ісуса в домовину, а по кутках зображені чотири Євангелісти. Внизу зазначено, до якої церкви і на який престол цей антимінс призначений. На антимінсі є підпис єпископа, котрий його посвятив. На другому боці антимінса вшиті частинки мощів Святих. На престолі без антимінса не можна відправляти Служби Божої (хіба що сам єпископ посвятив престол), бо, посвячуючи престол, єпископ в ямку посередині престолу вкладає мощі Святих, заливає її воском, мастикою і забиває бляшкою. Через те, що єпископи не можуть освятити всі престоли, вони кожну церкву наділяють силою свого благословення, посилаючи на їх престоли освячені антимінси.

Під час Служби Божої під чашу і дискос кладуть складену вчетверо хустку, котра називається ілитоном (завивалом). Він (ілитон) завжди повинен лежати під Євангелієм. Ілитон символізує хустину, якою була обвинена голова Ісуса Христа у гробі.

Посередині престолу стоїть кивот, який формою нагадує церкву або старо­завітний кивот. У кивоті зберігається дароносиця з Найсвятішими Дарами. На престолі повинен стояти хрест із розіп'ятим Спасителем, бо на хресті приніс себе Ісус Христос Своєму небесному Отцю в жертву, а де здійснюється ця жертва, там повинен бути і цей святий символ. На престолі повинен бути хрест. Хто відправляє Службу Божу без хреста, той скоює гріх, але гріх малий.

Перед кивотом лежить Євангеліє, а з обох боків кивоті стоять у підсвіч­никах воскові свічки, бо віск символізує чистоту нашої душі.

За престолом є місце, яке називається горним сидінням; на ньому під час читання Апостола, сидить єпископ або священик Це сидіння символізує гору, з якої Ісус повчав. Над цим сидінням на стіні висить храмовий образ.

Церкви переважно будуються на узвишшях або серед людських осель.

Церкви будують на узвишшях, вважаючи їх освяченими місцями; бо саме на узгір'ях часто з'являвся Бог у Старому Завіті, на горі молився Ісус Христос і на горі приніс за нас Свою криваву жертву. Зрештою, узгір'я саме по собі настроює нас на роздуми і спонукає до молитви. І сам Ісус Христос заповів, що Церква повинна спочивати на камені. Якщо ж церква будується в центрі міста або села, то це символ того, що добрий Пастир вибирає Собі оселю серед Своїх овечок. Не слід церкву плутати з каплицею, яка служить не для прилюдного, а для приватного або тимчасового Богослужения (напр., коли церква згорить). Каплиці знаходяться або при церквах, або окремо, в єпископ­ських палатах, у духовних семінаріях, у монастирях, у лікарнях і т. п.

Слово "церква" походить від грецького "кіріяке" — "Господній" (мається на увазі збір або дім). Розрізняють церкви кафедральні (престольні, соборні, єпископські), парохіальні, дочірні та монастирські.

Найбільшими у світі церквами є церква св. Петра в Римі (може вмістити 100000 людей), церква св. Павла в Римі (40000), кафедральна церква в Мілані (37000), в Колонії і Страсбурзі (30000), церков св. Софії в Царгороді (збудована в 530-537 pp.) і на її зразок збудована церква св. Софії в Києві за Ярослава Мудрого (XI ст.), церква св. Стефана у Відні і т. д. Найвищим є собор у Колонії (156 метрів).

Божим святиням надають величної форми, щоб їх можна було відрізнити від усіх інших будівель. З часом утворилося декілька стилів будови Божих святинь. У нас, на Україні, зародився окремий стиль, оснований на візантій­ському, який має свої характерні прикмети, особливий на Гуцульщині. (Лише церква св. Софії в Києві збудована в чисто візантійському стилі і церква св. Юра у Львові —XVIII ст. — в стилі бароко).

Зовнішній і внутрішній вигляд церкви задуманий таким чином, щоб викликати в нас побожність.

Назовні церква є більшою і вищою від оточуючих будинків, бо є оселею Всевишнього. Церква переважно обернена на схід, бо служить для вшанування Сонця правди, тобто Ісуса Христа. Церква, як відомо, має форму хреста, бо в ній відновлюється хресна жертва і проголошується вчення Розп'ятого. Вежа чи баня на церкві вказує нам на небо, нашу майбутню вітчизну. Дзвони на вежі скликають вірних, своїм величним звучанням додаючи обрядам урочис­тості; вони неначе є голосами з вищого світу. На вежі чи бані знаходиться хрест, бо в церкві проголошується вчення Розп'ятого, а також тому, що Ісус Христос Своїми тяжкими стражданнями примирив небо із землею.

Усередині церква поділена на три частини: перша частина називається притвором, друга — святинею вірних, а третя — святилищем. Притвор, або присінок — це та частина церкви, котра знаходиться біля головних дверей під хорами. У притворі знаходиться посуд зі святою водою, який називається хрестильницею. Він (посуд) нагадує нам про те, що колись у притворі готува­лись до хресту оглашенні (оголошені за гідних прийняти Хрещення, котрих відтак хрещено в хрестильниці). Святиня (або храм) вірних призначена для вірних. Спереду цієї частини церкви стоїть аналой (тетрапод) — столик, на якому лежить храмовий образок для цілування, стоять дві свічки у підсвіч­никах, а між ними стоїть хрест. З обох боків від аналоя, під стінами, розташо­вані лавки (так звані крилоси), де співають півчі. З лівого боку тієї частини церкви в деяких церквах є проповідниця (амвон).

У центрі святині вірних стоїть іконостас, котрий відділяє другу частину церкви від третьої. Іконостас — це стіна, на якій розміщені образи. В іконостасі є троє дверей: північні, середні і та південні. Середні називаються "царськими воротами", двоє бічних — "дияконськими дверима". На царських дверях переважно міститься посередині образ Благовіщення Пресв. Богородиці, а по чотирьох кутах — зображення чотирьох Євангелістів. На бічних дверях зобра­жені Ангели. В іконостасі є чотири ряди образів. У першому знизу ряді розміщено два намісні (головні) образи — образ Ісуса Христа і Матері Божої. Праворуч від образу Ісуса Христа міститься храмовий образ, а ліворуч від образу Матері Божої — образ св. Миколая. У другому ряді над Іконостасними дверима розташовані дванадцять малих образків, які зображають найголовніші події з життя Ісуса Христа на землі. Між ними, посередині, над царськими воротами, зображена Тайна Вечеря. У третьому ряді знаходяться дванадцять великих образів, котрі представляють дванадцятьох Апостолів, а в центрі між ними зображений Ісус Христос яко архієрей, що сидить на престолі. У четвертому, останньому, ряду, над Апостолами, зображені старозавітні патрі­архи і пророки, а між ними, в центрі, — Пречиста Діва з дитиною Ісусом на руках як основна особа їхніх пророцтв. Шпиль іконостаса увінчаний хрестом із зображенням розп'ятого на ньому Спасителя. На іконостасі представлена вся історія Божого об'явлення.

Третю частину церкви називаємо святилищем тому, що тут постійно знахо­диться на престолі найсвятіший Спаситель. У центрі святилища стоїть престол (вівтар). У деяких церквах над престолом знаходиться "піднебесне", тобто шатро на чотирьох підпорах, яке символізує небозвід і тому прикрашений зірками, сонцем і місяцем. За престолом знаходиться "підвищене сидіння", а над ним на стіні — храмовий образ. По обидва боки святилища розміщені дві кімнати, які називаємо захристіями. В одній зберігається церковний одяг та посуд (тут, за звичаєм, священик також відправляє Проскомидію), а в другій знаходиться церковна прислуга.

Кожна церква повинна бути посвячена, щоб у ній можна було відправляти св. Літургію; те саме стосується і престолу.

За наказом Бога повинна були бути посвяченими скинія Мойсея (Вихід 40, 9). Коли єрусалимський храм було осквернено царем Антіохом, який розмістив у ньому свого ідола, треба було наново його освячувати. З цього часу євреї щороку відзначали свято Посвячення храму.

Необхідність посвячення церкви викликана тим, що в ній приноситься найсвятіша Жертва. Посвячувати церкву повинен єпископ. Якщо ж він не може цього зробити, то передає свою владу священикові, який благословить церкву. Однак, священик не може освятити престол, він лише стелить на ньому антимінс, посвячений єпископом, і благословить його. Посвячуючи церкву, єпископ спочатку тричі зливає освяченою водою престол на знак очищення церкви від усякої скверни, і зливає вином і рожевою водою на знак, що на тому місці буде приноситися жертва (буде проливатися Кров Господня під виглядом вина). Потім єпископ замащує св. миром престол, відтак стіни церкви навхрест, окроплює їх свяченою водою і кадить увесь храм довкола, — таким чином освячується ціла церква. Після цього єпископ запалює свічку і ставить її на підвищенні за престолом на знак, що звідси, від св. престола, буде розходитися світло правди на всю церкву. Після цього єпископ укладає св. мощі в металеву скриньку, змащує їх св. миром, замикає скриньку і, вмістивши її в ямку, котра знаходиться посеред престолу, заливає воском і мастиксом і забиває ямку бляшкою. При такому освяченні церкви іконостас і всі образи є також освяченими. Однак окремо посвячуються новий іконостас, новий престол, нові образи і т. п. Якщо в церкві хтось тяжко згрішить, або скоїть злочин (напр., вбивство або самогубство), то церкву відразу замикають і наново посвячують. Також наново посвячують церкву в тому випадку, коли міняють стіни або дають новий тинк.

Треба зауважити, що відправляти св. Літургію, як виняток, можна поза церквою, напр., під час війни, або коли церква згорить, або під час великих урочистостей; в такому разі Службу Божу відправляють під відкритим небом. Однак, для цього необхідний окремий дозвіл єпископа. На кораблях можна відправляти св. Літургію лише з дозволу Папи. У таких випадках викорис­товують пересувний престол, посвячений єпископом.

Дата добавления: 2015-08-21