Наука,культура та мистецтво середньовіччя.

Період Середньовіччя відділяє від сьогодення багато століть і подій. Але вивчення цієї епохи має велике практичне і теоретичне значення для сучасної науки, а осмислення надбань тогочасного суспільства допоможе нам збагнути свою власну сутність. Термін “середні віки” з’явився в Європі в ХV ст. і набув широкого вжитку, охоплюючи своїм змістом період від античності до Новітніх часів. Це була епоха зі своєю, не схожою ні на яку іншу систему культурних цінностей, епоха, яка виникла в хаосі великого переселення народів і залишила значний слід у культурному розвитку людства.

Суттєві зміни відбувалися в мистецтві книги, яка перестала бути надбанням лише вузького кола освічених кліриків. Книга стає більш прив’язаною до реального життя, що позначилося на її форматі, котрий значно зменшився, набуває поширення навчальна література, а також записи поетичних та прозових творів. Створення книг перестає бути справою виключно церковних осіб.

Щодо розвитку світської літератури, то вона не була відображенням дійсності, а подавала ідеальні уявлення про людину. Основні жанри цього періоду – епос, лірика, романи. Середньовічний героїчний епос представлений такими літературними пам’ятками, як французька “Пісня про Роланда”, іспанська “пісня про мого Сіда” і т.д.

Значне місце в Середньовічній літературі посідали оповіді про подвиги лицарів. Зростання ролі бюргерства змусило еліту виробити кодекс, який можна було б проставити наміром “третього стану” піднятися на вищі щаблі у суспільстві. Тому в куртуазній (лицарській) літературі герой неодмінно вихвалявся чудовим генеалогічним деревом. У лицарській літературі описувалися незвичайні пригоди лицарів, їх випробування. Звичайною темою куртуазного роману було також випробування вірності. Найвідомішими лицарськими романами були “Івен, або лицар Лева” Кретьєна де Труа та “Роман про Тристана та Ізольду”.

Покровителем наук і мистецтв вважався Кассіодор. Його основний твір “Варії” – традиції Риму. Світила медицини: Гіппократ, Гален та ін. Ієрарх католицької церкви говорив, що блаженний той, хто знаходить мудрість від Бога. Утворився жанр церковної літератури – агіографія, яка пояснює долю душі після смерті.

Саме в цей час формується загальноєвропейський художній стиль, якому французькі археологи дали назву “романського”. Характерною рисою Романки було пробудження інтересу до людської особистості.

У той же час були зроблені перші літературні записи середньовічного епосу та героїчних пісень. “Пісні про Роланда” та “Пісні про мого Сіда”, які мали європейський резонанс і являли собою одну з вершин західноєвропейської середньовічної культури. “Пісня про Роланда” (1100 р.) є одним з найвизначніших творів фр. епосу, який складається із 4002 віршів. Вся оповідь пройнята ідеєю релігійної боротьби з мусульманами і особливою місією Франції в цій боротьбі. Водночас в поемі відобразились і соціально-політичні суперечності, характерні для феодалізму Х-ХІ ст.

Вершиною іспанського народного епосу стала “Пісня про мого Сіда”. Головний герой поеми Руй Діас відіграв значну роль у звільненні Іспанії від маврів, став її національним героєм.

Саме в цей час Європа захоплювалася романами В.Гюго “Собор Паризької Богоматері”, Вальтера Скотта та ін. Вони надали образові Середньовіччя ареолу романтичної фантазії й таємничості.

Сучасна наука розглядає культуру середніх віків, як складову частину розвитку людства. Культура цього часу позначилася на розвитку філософії, релігії, права, природничих наук. Особливо вагомими були досягнення літератури та мистецтва. Творчість митців залишила людству невмирущі художні цінності.

Середньовічне мистецтво було тісно пов’язане з християнською ідеологією. Християнство відкинуло ідеали, що надихали античних художників (радість буття, чуттєвість, тілесність, оспівування людини, яка усвідомлює себе прекрасним елементом світу), не сприймало античної гармонії тіла і духу, людини і земного світу.

Церква вважала, що мистецтво повинне благотворно впливати на людську душу, тобто бути морально-виховним. Головну увагу митці Середньовіччя приділяли світу потойбічному, божественному, їхнє мистецтво було Біблією для неписьменних, засобом привернення людини до Бога. Перехід від зовнішнього світу до внутрішнього, духовного світу людини – ось головна мета середньовічного мистецтва.

Середньовіччя відкрило такі форми мистецтва, котрі мали величезну силу впливу на простих людей. Насамперед це відбулося завдяки постійному піклуванню про змістовну сторону творів, а також ретельно розробленій символічній мові мистецтва. Головним завданням було втілення Божественного начала в різних його проявах, з усіх почуттів людини перевага віддавалась стражданню, бо за святим вченням воно є вогнем, що очищає душу.

Головним жанром був іконопис. Ікони були засобом емоційного зв’язку з Богом для неписьменних мас. Ікони, що зображували Бога, святих мадонн, були глибоко символічними. Вони не повинні були збуджувати почуттєву, тілесну уяву. Зображення повинні були сприйматися як утілення Божественного, показувати світову скорботу Бога про своїх грішних дітей.

Головним у зображенні були очі (дзеркало душі), фігури часто були ніби відірваними від землі. Художники не надавали великого значення фону, тому із живопису на довгі роки зник пейзаж.

Окрім ікон, важливе значення мало також монументальне мистецтво Середньовіччя – настінні розписи та мозаїки. Розписи вкривали стіни і склепіння храмів, скульптура була і в інтер’єрі, і ззовні. Мистецтво повинно було не тільки виховувати і наставляти, але й застрашувати. Звідси обов’язкові “Страшний суд”, апокаліптичні видіння, історія страждань і смерть Христа (“Страсті Христові”), Житія святих – страдників за віру на зображеннях. Боротьба за людську душу між ангелами і сатаною була улюбленим мотивом романського мистецтва.

Серед титанів середньовіччя одне з перших місць по праву належить Леонардо да Вінчі. Сила його розуму його геніальні наукові передбачення, його чудові технічні винаходи, нарешті, його велике реалістичне мистецтво - усе це валило в здивування вже людей Ренесансу, схильних сприймати Леонардо як живе втілення того ідеалу всебічно розвитий особистості, про яке мріяли кращі з мислителів і письменників XV- XVI століть.

Як художник Леонардо да Вінчі стоїть на грані двох епох – раннього і високого Відродження. Він підсумовує багатий художній досвід XV століття, і він закладає основи для мистецтва XVI століття. Леонардо ставить собі метою дати об'єктивне відображення дійсності. Але цю дійсність він сприймає вже по-іншому. Він шукає узагальнених форм, типових рішень, ясної художньої мови. Його вже не задовольняє аналітичний реалізм XV століття, у якому інтерес до деталей нерідко затемнював головне. Його цікавлять нові задачі - удосконалення психологічних засобів вираження і більш глибоке розкриття внутрішнього світу людини, спрощення композиційного ладу заради досягнення більшої монументальності, використання світлотіні з метою посилення життєвості образів, розробка реалістичного творчого методу і підведення під нього міцної теоретичної основи. Реаліст у науці, Леонардо залишається реалістом і в мистецтві. Але його реалізм знаменує більш високу ступень розвитку. І оскільки для Леонардо процес художнього узагальнення є процесом глибоко свідомим, остільки він виступає прямим попередником усіх великих майстрів високого Відродження.

Леонардо склався як художник так, імовірно, значною мірою і як вчений у майстерні Верроккіо. Ранні малюнки і картини Леонардо ясно показують, якою чудовою школою реалістичного мистецтва була ренесансна майстерня. Тут усі робилося для того, щоб навчити з раннього років правильно малювати і допомогти опанувати реалістичним методом.

На наступний рік він укладає з ченцями монастиря Сан Донато а Скопето договір на вівтарний образ «Поклоніння волхвів». Ця картина, як і більшість Леонардових речей, залишилася незакінченої.

Найбільш прославлений твір Леонардо - знаменита «Таємна вечеря» у міланському монастирі Санта Марія делле Грацие. Цей розпис, у дійсному своєму виді представляюча руїну, була виконана між 1495 і 1497 роками. Причина швидкого псування, що давала про себе знати вже в 1517 році, полягала у своєрідній техніці, що сполучила олію з темперою.

Розвиток культури середньовічної Західної Європи характеризується багатогранністю історичних і регіональних форм. Однак потенційне багатство культурного життя тільки частково виявило свої можливості. Розвинутись йому заважали громіздкі ієрархічні структури феодального суспільства, церковний догматизм. Подальші культурно-історичні епохи створять адекватні форми розвитку можливостей, закладених творчістю народів Середньовіччя. Головним надбанням середньовічної культури було те, що вона відкрила внутрішні сили людини, започаткувала гуманістичний світогляд. Саме на цій основі вросла блискуча культура Ренесансу.

Дата добавления: 2015-08-21